Номер провадження: 22-ц/813/1961/23
Справа № 512/129/21
Головуючий у першій інстанції Брюховецький О. Ю.
Доповідач Погорєлова С. О.
07.02.2023 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Таварткіладзе О.М., Князюка О.В.
за участю секретаря: Дубрянської Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, на рішення Савранського районного суду Одеської області, постановлене під головуванням судді Брюховецького О.Ю. 21 вересня 2021 року у смт. Саврань Одеської області, -
встановила:
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в якому просила визнати за нею, в порядку набувальної давності, право власності на житловий будинок, що позначений у технічному паспорті цього будинку, виготовленому станом на 25.09.2020, літерою «А» та господарські будівлі: сараю під літерою «Б», сараю з погребом під літерою «В», вбиральні під літерою «Г», сарай під літерою «Д» і споруди, позначені номерами № 1, № 1, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтовано тим, що зазначений будинок позивачка придбала у ОСОБА_4 у жовтні 2003 року, після чого впродовж 18 років з моменту продажу будинку позивачкою не було здійснено переоформлення будинку на своє ім'я. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, після чого прийшла її донька ОСОБА_2 та повідомила, що буде виселяти позивачку з будинку після оформлення документів на нього в порядку спадкування. У зв'язку із добросовісним, безперервним володінням житловим будинком більше 18 років ОСОБА_1 вважає, що у неї виникло право власності на зазначений вище житловий будинок за набувальною давністю у порядку статті 344 ЦК України.
Рішенням Савранського районного суду Одеської області від 21.09.2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 користується та володіє спірним будинком без будь-якої правової підстави.
Сторони про розгляд справи на 07.02.2023 року були сповіщені належним чином.
03.02.2023 року на адресу Одеського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про відкладення розгляду справи.
Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний суд, з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу за відсутності сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок від 26.02.1984 виконкому Савранської селищної ради народних депутатів Одеської області посвідчується, що будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належав ОСОБА_4 на праві особистої власності (а.с.14).
Згідно з актом про підтвердження проживання комісія встановила, що у житловому будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає ОСОБА_1 з 25.10.2004 по теперішній час.
Згідно відповіді ТОВ «Савранське районне бюро технічної інвентаризації» від 25.03.2021 року № 78 станом на 01.01.2013 року право власності на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване за ОСОБА_4 (а.с. 82).
Позивач зазначала, що вказаний будинок вона придбала у ОСОБА_4 у жовтні 2003 року, після чого впродовж 18 років з моменту продажу будинку ОСОБА_1 не було здійснено переоформлення будинку на своє ім'я.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 13, зворотна сторона).
ОСОБА_1 за час проживання у будинку здійснювався ремонт, на що витрачались кредитні кошти (а.с. 24-28).
Згідно матеріалів спадкової справи, зокрема, заяв про прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_4 спадщину прийняли її діти - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 39, 46).
Згідно з довідками Савранської селищної ради Одеської області, ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 83, 84).
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 зазначили, що вищевказаний будинок позивачка придбала у ОСОБА_4 , зробила в ньому ремонт. Будь-яких свідчень щодо письмової форми договору купівлі-продажу будинку чи його нотаріального посвідчення свідками зазначено не було.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ч.ч.1, 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Для нерухомого майна тривалість володіння складає десять років.
Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Відповідні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.08.2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18), від 27.06.2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18) та інших.
Колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 достеменно знала, що власником спірного будинку є ОСОБА_4 , яка не відмовлялась від права власності на належне їй нерухоме майно, а тому позивач не набула права власності на спірне житлове приміщення, натомість за життя власника ОСОБА_1 набула право користування будинком і це право ніким не оспорювалось, однак, сам по собі факт користування позивачкою вказаним майном не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження підстав, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття спірного житлового будинку у власність за набувальною давністю.
Крім того, колегія суддів зазначає, що спірний житловий будинок неможливо визнати безтитульним, оскільки підставою для переходу права власності на нерухоме майно позивачкою зазначено договір купівлі-продажу від 2003 року, а наявність договірних правовідносин між ОСОБА_1 та власником будинку ОСОБА_4 унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень статті 344 ЦК.
На підставі викладеного та виходячи з того, що наявність між сторонами договірних відносин щодо речі виключає можливість захисту права власника в порядку набувальної давності, а чинне цивільне законодавство передбачає такий спосіб захисту права, як звернення до суду з позовом про визнання угоди дійсною, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку набувальної давності, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що апелянт користується та володіє спірним будинком без будь-якої правової підстави, оскільки вказані доводи апеляційної скарги протирічать доводам позовної заяви ОСОБА_1 про те, що спірний будинок був придбаний нею у ОСОБА_4 за 2800 грн. у 2003 році.
Згідно положень статті 367 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів також звертає увагу апелянта на те, що позов про визнання права власності за набувальною давністю не може заявляти особа, яка володіє ним за волею власника і завжди знала, хто є власником цього майна.
Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 28.04.2020 року у справі № 552/1354/18.
Оскільки позивач була обізнана про те, хто є власником спірного майна, та користувалася цим майном за згодою власника, то вказані обставини унеможливлюють задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними аргументам позовної заяви, які суд першої інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.
При зазначених обставинах колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Савранського районного суду Одеської області від 21 вересня 2021 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Савранського районного суду Одеської області від 21 вересня 2021 року - залишити без змін.
В іншій частині судове рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 16 лютого 2023 року.
Головуючий С.О. Погорєлова
Судді О.В. Князюк
О.М. Таварткіладзе