Номер провадження: 22-ц/813/2022/23
Справа № 509/505/21
Головуючий у першій інстанції Гусєва Н. Д.
Доповідач Драгомерецький М. М.
14.02.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,
переглянув у порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Каплі Аліни Степанівни інтересах Приватного Акціонерного Товариства «Страхова Компанія «Арсенал Страхування» на рішення Арцизького районного суду Одеської області від 18 серпня 2021 року по справі за позовом адвоката Каплі Аліни Степанівни в інтересах Приватного Акціонерного Товариства «Страхова Компанія «Арсенал Страхування» до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в порядку суброгації, -
02 лютого 2021 року адвокат Капля Аліна Степанівна в інтересах Приватного Акціонерного Товариства «Страхова Компанія «Арсенал Страхування» (далі - ПРАТ «СК «Арсенал Страхування») звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та судових витрат, посилаючись на те, що 06 березня 2018 року на Іванівському мосту в м. Одесі, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Volkswagen Golf», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , допустив зіткнення з автомобілем марки «BMW Х1», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_2 , внаслідок чого автомобілю останньої завдані механічні пошкодження. Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2018 року, ОСОБА_1 був визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП. Відповідач ОСОБА_1 відповідно до договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності був застрахований у АТ «СК «Країна» за завдання шкоди майну третім особам на суму 100 000,00 грн, зі строком дії договору до 16 лютого 2019 року. Відповідно до Звіту №3705 про оцінку автомобіля «BMW Х1», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , розмір завданих внаслідок вказаного ДТП збитків становить 49 858,12 грн. 19 березня 2018 року згідно страхового акту №006.00278118-1 за Договором страхування №774/17-Т/О від 04 грудня 2017 року прийнято рішення про виплату страхового відшкодування страхувальнику ОСОБА_2 в розмірі 50 259,16 грн, на підставі заяви про подію, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування транспортного засобу від 06 березня 2018 року. Оскільки, «СК ПРАТ «Арсенал Страхування» сплатило за ремонт автомобіля «BMW Х1», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , страхове відшкодування в розмірі 50 259,16 грн, однак, відповідно до платіжного доручення №4859 від 25.05.2018 АТ «СК «Країна» оплатила позивачу грошові кошти у розмірі 41 396,92 грн, то різниця між фактичним збитком та виплаченою сумою страхового відшкодування страховиком відповідача складає 8 862,24 грн, яку необхідно стягнути з відповідача у зв'язку з чим позивач звернувся до суду із зазначеною позовною заявою.
30 червня 2021 року адвокат Сабліна Юлія Сергіївна в інтересах відповідача ОСОБА_1 надала суду відзив на позовну заяву, згідно якого позовні вимоги позивача не визнала, просила відмовити в задоволені позовних вимог, посилаючись на те що, не визначено у зв'язку з якими підставами позивач пред'явив вимоги до відповідача, оскільки пред'явлення позову безпосередньо до відповідача могло би мати місце лише у порядку регресу від страхової компанії АТ «СК «Країна» до ОСОБА_1 ; позивачем не було надано доказів покриття витрат на відновлювальний ремонт у обсязі 50 259,16 грн, що взагалі виключає можливість стягнення даних коштів з будь-якої особи, оскільки право регресу у однієї страхової компанії (потерпілого) до страхової компанії особи, яка визнана винною у ДТП можливе при підтвердженні факту погашення цих коштів ПРАТ «СК «Арсенал Страхування»; надані позивачем розрахунки розміру завданого збитку є сумнівними, оскільки фактичні витрати на відновлювальний ремонт відповідно до рахунку-фактури складає 18 914,52 грн, а звіт, що був виконаний на підставі договору від 29.12.2015 містить посилання на ремонтну калькуляцію на запасні частини без конкретизації відповідного переліку. Також, просила суд стягнути з позивача судові витрати.
22 липня 2021 року адвокат Капля Аліна Степанівна в інтересах позивача ПРАТ «СК «Арсенал Страхування» надала суду відповідь на відзив на позовну заяву, відповідно до якої зазначено, що різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою за відновлений ремонт автомобіля потерпілої особи, яку здійснила страхова компанія АТ СК «Країна» з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, повинен компенсувати відповідач, оскільки був причетний до завдання шкоди. Щодо стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат у розмірі 2 000,00 грн, представник позивача зазначила, що на обґрунтування розміру судових витрат представником позивача не було надано жодних документів на підтвердження оплати судових витрат, тому заява представника відповідача є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Адвокат Капля Аліна Степанівна в інтересах позивача ПРАТ «СК «Арсенал Страхування» в судове засідання не з'явилася, але надала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити, у разі неявки відповідача в судове засідання не заперечувала проти ухвалення заочного рішення по справі.
Відповідач та його представник, адвокат Сабліна Юлія Сергіївна, в судове засідання не з'явилися, однак від представника відповідача до суду надійшла заява про розгляд справи за її відсутності та відсутності відповідача.
Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 18 серпня 2021 року у задоволенні позову Приватного Акціонерного Товариства «Страхова Компанія «Арсенал Страхування» до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - відмовлено. Судові витрати залишено за позивачем.
В апеляційній скарзі адвокат Капля Аліна Степанівна в інтересах позивача, ПРАТ «СК «Арсенал Страхування», просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норми процесуального та матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга адвоката Каплі Аліни Степанівни в інтересах позивача, ПРАТ «СК «Арсенал Страхування», підлягає задоволенню за таких підстав.
У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).
Згідно із частиною 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У статті 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування (частини 16, 17 статті 9 Закону України «Про страхування»).
Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (частина 1 статті 16 Закону України «Про страхування»).
Згідно із частиною 1 статті 25 Закону України «Про страхування», здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Відповідно до положень ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат й у межах загального строку позовної давності, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки.
Згідно із частиною другою статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений у випадках, встановлених законом.
Такий випадок встановлено статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України «Про страхування» згідно із якими до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
За цією нормою страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
У спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.
У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат та у межах загального строку позовної давності переходить право вимоги до особи, яка відповідальна за завдані страхувальнику збитки.
За таких обставин, які свідчать про перехід до страховика права вимоги, а не набуття ним такого права правильним і обґрунтованим є застосування до спірних правовідносин статей 257, 262, 512, 993 ЦК України, а не частини шостої статті 261, статті 1191 ЦК України, на які посилається заявник, оскільки стаття 1191 ЦК України застосовується до деліктних правовідносин, а стаття 993 ЦК України - до договірних, що мають місце у справі, яка переглядається (правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанові від 25 грудня 2013 року у справі №6-112цс13 щодо суброгації та регресу).
Судом першої інстанції встановлено, що з довідки №3018072600660472 про дорожньо-транспортну пригоду від 06 березня 2018 року, виданої Управлінням патрульної поліції у м. Києві Національної поліції України, вбачається, що 06 березня 2018 року на Іванівському мості в місті Одесі, ОСОБА_1 , відповідач по справі, керуючи автомобілем марки «Volkswagen Golf», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , не дотримався безпечної дистанції та допустив зіткнення з автомобілем марки «BMW Х1», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 (а.с. 118-119).
Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2018 року у справі №521/4942/18, ОСОБА_1 , відповідача по справі, визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, по вищевказаним обставинам, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн (а.с. 13,120).
04 грудня 2017 року між ПРАТ «СК «Арсенал Страхування», позивачем по справі, (а.с. 51-67, 68-75, 76) та ОСОБА_2 (а.с. 33) був укладений договір добровільного страхування наземного транспортного засобу №774/17-Т/О зі строком дії з 08 грудня 2017 року по 07 грудня 2018 року, з урахуванням умов п.п. 23.1, 23.2 договору, предметом страхування якого став транспортний засіб, автомобіль марки «BMW Х1», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с. 6-11).
Відповідачем ОСОБА_1 , було застраховано свою цивільно-правову відповідальність у АТ «СК «Країна» поліс ОСЦПВВНТЗ №АМ/2131824 зі строком дії з 17 лютого 2018 року по 16 лютого 2019 року. Страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого, зокрема, за шкоду, заподіяну майну, становить 100 000,00 грн, розмір франшизи - 0,00 грн (а.с. 121).
Звітом Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-Асистуюча Компанія «Фаворит» №3705 від 12 березня 2018 року незалежної оцінки транспортних засобів, встановлено, що вартість матеріальної шкоди, спричиненої в результаті пошкодження автомобіля марки «BMW Х1», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , яке мало місце 06 березня 2018 року за участю ОСОБА_1 , відповідача по справі, становить 49 858,42 грн (а.с. 14-28).
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 06 березня 2018 року за участю ОСОБА_1 , відповідача по справі, автомобілю марки «BMW Х1», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , завдані механічні пошкодження.
На виконання вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» цивільно-правова відповідальність відповідача на момент настання дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у АТ «СК «Країна».
19 березня 2018 року відповідно до страхового акту №006.00278118-1 за Договором страхування №774/17-Т/О від 04 грудня 2017 року (а.с. 30-32) прийнято рішення про виплату страхового відшкодування страхувальнику ОСОБА_2 в розмірі 50 259,16 грн, на підставі заяви про подію, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування транспортного засобу від 06.03.2018 (а.с. 12). Розмір страхового відшкодування, який здійснила страхова компанія позивача становив 50 259,16 грн (а.с. 34).
Відповідно до платіжного доручення №4859 від 25.05.2018 АТ «СК «Країна» сплатила ПРАТ «СК «Арсенал Страхування», позивачу по справі, регрес за страхове відшкодування в розмірі 41 396,92 грн (а.с. 37, 122).
Листом-претензією №774/АК від 23 липня 2018 року, ПРАТ «СК «Арсенал Страхування» звернулося до ОСОБА_1 , відповідача по справі, із вимогою протягом тридцяти днів з дня отримання претензії погасити завдану шкоду у сумі 8 862,24 грн (а.с. 78).
Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини (аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18), пункт 34).
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників (статті 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об'єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист.
Враховуючи викладене, вимога позивача (страховика ПРАТ «СК «Арсенал Страхування») до завдавача шкоди ОСОБА_1 не є регресною, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілого страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої особи у деліктному зобов'язанні.
Таким чином, на думку суду, позивач по даній справі, не вірно зазначив відповідачем по справі ОСОБА_1 , як завдавача шкоди, з посиланням на норми права про відшкодування шкоди в порядку регресу.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), пункт 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18); пункт 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі №752/16797/14-ц (провадження №14-80цс19); Постанова ВС від 24.03.2021 у справі №523/3212/19).
Непред'явлення вимоги до страховика, який має відшкодувати шкоду відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є підставою для відмови у позові до особи, яка завдала шкоди. За загальним правилом, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є страховик у межах страхової суми, зазначеної у страховому полісі. У разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди як співвідповідач має залучатися до участі у справі страхувальник.
У спірних правовідносинах, за умови фізичного знищення пошкодженого автомобіля, до правовідносин сторін мають застосовуватися положення статті 993 ЦК України, статті 27 Закону України «про страхування», статті 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», додатково - приписи статті 1194 ЦК України у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, шкоди.
У випадку, якщо йде мова лише про відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, слід застосовувати норми положення статті 993 ЦК України, статті 27 Закону України «Про страхування», статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (шкода, пов'язана з пошкодженням транспортного засобу), додатково - приписи статті 1194 ЦК України, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, шкоди.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно зі страховим полісом ОСЦПВВНТЗ №АМ/2131824, відповідачем ОСОБА_1 було застраховано свою цивільно-правову відповідальність у АТ «СК «Країна» зі строком дії з 17 лютого 2018 року по 16 лютого 2019 року, зі страховим лімітом 100 000,00 грн за шкоду заподіяну майну, на момент вчинення ДТП, розмір франшизи - 0,00 грн (а.с. 121).
14 квітня 2018 року ПРАТ «СК «Арсенал Страхування», позивач по справі, надіслало АТ «СК «Країна» претензію про відшкодування шкоди у розмірі 50 259,16 грн, заподіяної внаслідок ДТП, яка сталася 06 березня 2018 року за участю ОСОБА_1 , відповідача по справі, (а.с. 77, 117).
АТ «СК «Країна» здійснило виплату страхового відшкодування страховику потерпілого лише в сумі 41 396,92 грн (а.с. 122). Різниця між фактичним збитком та виплаченою сумою страхового відшкодування страховиком відповідача склала 8 862,24 грн, яку, на думку позивача, необхідно стягнути з правопорушника - відповідача ОСОБА_1 ..
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов до висновку, що страховики: ПРАТ «СК «Арсенал Страхування», позивач по справі, та АТ «СК «Країна» мають насамперед вирішити спір між собою в межах установленого ліміту страхової відповідальності для врегулювання спору. Аналізуючи зібрані в справі докази у їх сукупності, надавши їм оцінку, суд виходив, що викладені позивачем в позовній заяві обставини не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, оскільки зібрані у справі докази та їх належна оцінка доводять, що позов необґрунтований у зв'язку з чим не підлягає задоволенню.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодись неможливо, виходячи з наступного.
Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Необхідність визнання обов'язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, N 303-A, параграф 29).
Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).
Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства - обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Однак в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.
Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».
Колегія суддів вважає, що позивачем доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, оскільки за договором добровільного страхування наземного транспорту №774/17-Т/О від 04 грудня 2017 року, укладеного між ПРАТ «СК «Арсенал Страхування» та ОСОБА_2 , зі строком дії з 08 грудня 2017 року по 07 грудня 2018 року, автомобіль марки «BMW Х1», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 було застраховано та сплачено потерпілої страхове відшкодування в сумі 50 259,16 грн, то як встановлено статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, до особи, відповідальної за завдані збитки, у даному випадку різницю суми сплаченого страхового відшкодування в розмірі 8 862,24 грн.
Так, до спірних правовідносин підлягає врахуванню правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц, (провадження №14-176цс18) (пункти 68-70): стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 зазначеного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією».
«Згідно зі статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні в межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією (постанова Верховного Суду від 24.03.2021 у справі №523/3212/19 (провадження №61-12680св20)).
Встановлено, що 19 березня 2018 року відповідно до страхового акту №006.00278118-1 за Договором страхування №774/17-Т/О від 04.12.2017 (а.с. 30-32) прийнято рішення про виплату страхового відшкодування страхувальнику ОСОБА_2 в розмірі 50 259,16 грн, на підставі заяви про подію, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування транспортного засобу від 06 березня 2018 року (а.с. 12). Розмір страхового відшкодування, який здійснила страхова компанія позивача становила 50 259,16 грн (а.с. 34).
Відповідно до платіжного доручення №4859 від 25.05.2018 АТ «СК «Країна» сплатила ПРАТ «СК «Арсенал Страхування», позивачу по справі, регрес за страхове відшкодування в розмірі 41 396,92 грн (а.с. 37, 122).
Отже, у страховика виникло право вимоги до особи, винної у ДТП, в порядку суброгації страхове відшкодування у сумі 8 862,24 грн.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне - 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)
Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, застосовуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, правову позицію Верховного Суду України, правові висновки Верховного Суду, з'ясовуючи наведені обставина справи, що мають значення для правильного вирішення спору, наявні у справі докази, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що страхове відшкодування підлягає відшкодовано в порядку регресу. Згідно зі статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією. Отже, позивачу перейшло право вимоги до особи, винної у ДТП, а саме відповідача ОСОБА_1 , в межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, у даному випадку різницю суми сплаченого страхового відшкодування в розмірі 8 862,24 грн.
За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач має право на захист свого права у випадку порушення його відповідачем, у даному випадку в судовому засіданні позивачем доведено належним чином, що відповідач порушив його права на отримання страхового відшкодування в порядку суброгації, в розмірі 8 862,24 грн. Тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України право позивача підлягає судовому захисту.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.
Отже, вимоги позивача, ПРАТ «СК «Арсенал Страхування» є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Порушення судом норм процесуального права, а саме, статей 12, 81, 89, 263, 264 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування», у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового судового рішення про задоволення позову в повному обсязі.
На підставі частин 1 та 13 статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Позивач, ПРАТ «СК «Арсенал Страхування», поніс та документально підтвердив сплату судового збору при подачі позовної заяви в сумі 2 270,00 грн (а.с. 5) та при подачі апеляційної скарги в сумі 3 405,00 грн (а.с. 173), тому у зв'язку із задоволення позову та апеляційної скарги підлягає присудженню з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 5 679,00 грн (2 270,00 грн + 3 405,00 грн).
Оскільки ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу адвоката Каплі Аліни Степанівни інтересах Приватного Акціонерного Товариства «Страхова Компанія «Арсенал Страхування» задовольнити, рішення Арцизького районного суду Одеської області від 18 серпня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов адвоката Каплі Аліни Степанівни в інтересах Приватного Акціонерного Товариства «Страхова Компанія «Арсенал Страхування» до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в порядку суброгації, задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Приватного Акціонерного Товариства «Страхова Компанія «Арсенал Страхування», код ЄДРПОУ 33908322, зареєстроване місцезнаходження: м. Київ, вул. Борщагівська, буд. 154, суму страхового відшкодування в розмірі 8 862,24,00 грн та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 5 679,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено: 14 лютого 2023 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
А.І. Дришлюк
Р.Д. Громік