Справа № 308/6537/20
Іменем України
01 лютого 2023 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів СОБОСЛОЯ Г.Г., ГОТРИ Т.Ю.
за участю секретаря ТЕРПАЙ С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 308/6537/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18 червня 2021 року, повний текст якої складено 24 червня 2021 року, головуюча суддя Зарева Н.І., -
встановив:
08.07.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 мотивуючи таким.
08.05.2018 ОСОБА_2 керуючи автомобілем марки «Ford Fiesta», д/н НОМЕР_1 , по вул. Сурікова в м. Ужгороді спричинив зіткнення з автомобілем марки «КІА Sorento», д/н НОМЕР_2 , в результаті чого цей автомобіль був пошкоджений.
Винним у ДТП є ОСОБА_2 , якого постановою Ужгородського міськрайонного суду від 25.06.2018 у справі № 308/5124/18 притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 як власника транспортного засобу була застрахована у ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»» (поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АК № 8184178 від 13.01.2018).
Позивач 11.07.2018 отримав від указаного страховика відшкодування у розмірі 38092,91 грн. Однак, ця сума лише частково покрила його фактичні витрати на ремонт автомобіля, позаяк фактична вартість завданих ДТП прямих матеріальних збитків, визначених з урахуванням виявлення майстром прихованих пошкоджень автомобіля, склала 87890,00 грн виходячи з такого.
Ремонтною калькуляцією від 17.05.2018 № 18-16154, складеною для страховика, вартість відновлювального ремонту належного позивачу автомобіля була оцінена у 75955,17 грн. Сума виплаченого страхового відшкодування (38092,91 грн) була визначена з урахуванням фізичного зносу автомобіля і за цю суму коштів позивач не міг відремонтувати автомобіль.
Так, йому не вдалося знайти на ринку необхідні деталі автомобіля з технічними характеристиками, що відповідають визначеному ступеню зносу, тому деякі деталі були замінені на нові. Вартість власне ремонтних робіт у калькуляції страховиком значно занижена, фактичні витрати позивача на придбання деталей та на ремонтні роботи виявилися значно вищими, до прикладу, вартість матеріалів і робіт із фарбування 58800,00 грн проти 9177,99 грн. Деякі роботи, пов'язані з прихованими пошкодженнями автомобіля, взагалі не були враховані в ремонтній калькуляції.
Отже, з урахуванням отриманого страхового відшкодування позивач витратив 49797,09 грн власних коштів на ремонт автомобіля.
На звернення до ОСОБА_2 по різницю між страховим відшкодуванням та фактичними збитками позивач отримав відмову, мотивовану тим, що відповідальність відповідача застрахована. Позивач звертався з цим до відповідача неодноразово, проте, той, діючи недобросовісно збитків добровільно не відшкодував.
Такі дії відповідача тягнуть виникнення у позивача права нарахування за період з 12.07.2018 по 07.07.2020 на підставі ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційних нарахувань за невиконання грошового зобов'язання в сумі 49797,09 грн, а також за період з 08.07.2019 по 07.07.2020 неустойки (пені) з цієї суми відповідно до положень ст.ст. 549-551 ЦК України. Такі штрафні нарахування становлять: 3% річних - 2973,43 грн, інфляційні нарахування - 5193,83 грн, пеня - 12767,91 грн.
Окрім майнової шкоди відповідач заподіяв позивачу й моральну шкоду, яка полягає в позбавленні його та сім'ї можливості тривалий час користуватися автомобілем, в тому числі, для підвозу двох дітей до школи, для запланованої поїздки сім'ї на відпочинок до Хорватії, що порушило її звичний порядок життя, в необхідності нести значні матеріальні витрати на ремонт автомобіля, в негативних переживаннях та моральних стражданнях, які він змушений внаслідок дій відповідача переживати. Розмір компенсації моральної шкоди визначається в сумі 100000,00 грн.
Посилаючись на ці обставини, на норми ЦК України та іншого законодавства щодо відшкодування шкоди та страхування, позивач ОСОБА_1 просив стягнути на його користь із відповідача ОСОБА_2 170732,26 грн, із яких 49797,09 грн у відшкодування майнової шкоди, 12767,91 грн неустойки, 2973,43 грн 3% річних, 5193,83 грн інфляційних втрат, 100000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 18.06.2021 у позові відмовлено.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із його необґрунтованості та недоведеності, з відсутності в справі доказів того, що позивач з урахуванням правил щодо володіння транспортним засобом і відшкодування шкоди в порядку страхування цивільної відповідальності є особою, якій завдана шкода внаслідок ДТП.
Позивач не надав суду жодних документів і доказів, зокрема, посвідчення водія транспортного засобу, реєстраційних документів на транспортний засіб, які б підтверджували, хто і на якій підставі керував транспортним засобом у момент ДТП, хто є власником транспортного засобу, а відтак не надав доказів щодо наявності в нього права вимоги до винуватця ДТП про відшкодування шкоди.
При цьому, по страхове відшкодування зверталася як потерпіла ОСОБА_3 і зазначала, що шкоду завдано пошкодженням саме її автомобіля, вона ж отримала і страхову виплату.
Діючи в процесі на власний ризик позивач не надав суду доказів, які б давали підстави для задоволення позову.
Позивач ОСОБА_1 вважаючи рішення суду незаконним і необґрунтованим оскаржив його, наводить у скарзі загалом ті самі доводи, якими обґрунтовувався позов. Крім того, вказує на таке.
Під час керування автомобілем «КІА Sorento», д/н НОМЕР_2 , він мав посвідчення водія та реєстраційний документ на автомобіль, тому керував на належній правовій підставі та є потерпілим, чого не заперечував і відповідач. Відтак позивач має право вимагати та отримати з відповідача відшкодування шкоди в межах різниці між виплаченим страховим відшкодуванням і фактичною вартістю ремонту автомобіля, відповідальність за таке відшкодування включно з франшизою покладається саме на заподіювача шкоди.
Автомобіль використовувався позивачем і його дружиною спільно. Дружина позивача зверталася до страховика лише через те, що на відповідний час позивач не мав банківського рахунку, а страхове відшкодування могло бути виплачене тільки шляхом безготівкового перерахування коштів. Дружина мала банківську картку.
Якщо страховик виплатив страхове відшкодування в розмірі меншому, аніж установлений ліміт страхового відшкодування, таку виплату може оспорити з підстав її недостатності, неправильності саме особа, яка завдала шкоди, якщо вона виконала свій обов'язок перед потерпілим стосовно компенсації шкоди понад здійснену страховиком виплату. Тому позиція відповідача про те, що виплата позивачу може бути здійснена страховою компанією в межах ліміту страхового відшкодування, який є достатнім для покриття всієї шкоди, помилкова, страховик, який виплатив відшкодування в межах вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу деталей автомобіля, такого обов'язку не має.
Сторона просить рішення суду скасувати, позов задовольнити.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників: позивача ОСОБА_1 адвоката Попп Ю.М., яка апеляцію підтримала, відповідача ОСОБА_2 адвоката Качайла А.І., який скаргу не визнав, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.
Суд першої інстанції розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених позивачем вимог, з наведених ним підстав і на підставі доказів, поданих учасниками справи; апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційним судом не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а також не приймаються докази, які не були подані до суду першої інстанції, якщо не буде доведено неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від сторони (ст. 13 ч. 1, ст. 367 ч.ч. 1, 4, 6 ЦПК України).
За приписами ст. 3 ч. 1 п.п. 3, 5, 6, ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 13, 14, 15, 16, ст. 20 ч. 1 ЦК України (тут і далі норми матеріального права в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин внаслідок ДТП), ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст.ст. 12, 13, 19, ст.ст. 43, 44, 49, 76-82 ЦПК України:
кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів;
особа діє у цивільних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов'язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки;
при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди, зловживання цивільними і процесуальними правами не допускається;
цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які на свій розсуд розпоряджаються цивільними та процесуальними правами, реалізують право на судовий захист;
кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, і зобов'язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, включно з тими, які власне обґрунтовують як право на пред'явлення вимог (право на позов), так і право на пред'явлення вимог до конкретного відповідача та обов'язок такого конкретного відповідача відповідати за пред'явленим до нього позовом;
обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування;
обов'язок доказування позову лежить на позивачеві, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, особа, права якої порушені, може звернутися до суду по їх захист не в будь-який спосіб, а в той, що передбачений законом або договором, правомірній вимозі належного позивача відповідає обов'язок належного відповідача усунути порушення права.
Вимоги позову можуть бути задоволені за умов, коли вони пред'явлені належним чином, ґрунтуються на підставах позову, відповідають вимогам закону, договору та є доведеними у належний процесуальний спосіб (ст.ст. 89, 263-265 ЦПК України).
Особа вправі вимагати повного відшкодування майнової шкоди, завданої їй винною, протиправною поведінкою іншої особи, пошкодженням майна, а також управі вимагати відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її прав; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування; відсутність вини у шкоді доводить заподіювач, розмір завданої шкоди доводиться позивачем; за загальним правилом, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, використання якого створює підвищену небезпеку (ст.ст. 11-16, 22, 23, 1166, 1167, 1187 ЦК України).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ст. 22 ч. 3 ЦК України).
Закон України «Про страхування» (Закон № 85/96-ВР) визначає, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1).
За правилами, встановленими ЦК України:
за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979);
предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (ст. 980 ч. 1 п. 3);
законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування); до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства (ст. 999 ч.ч. 1, 2);
особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (ст. 1194).
Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Закон № 1961-IV) передбачено, що:
відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них; якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону (ст. 2 п. 2.1.);
обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (ст. 3);
об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5);
страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого (ст. 6).
ЦК України встановлено, що реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права; розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ст. 22 ч. 2 п. 1, ст. 1192).
Аналогічно регулює це питання і Закон № 1961-IV, який у відносинах, пов'язаних з обов'язковим страхуванням цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, має пріоритет і передбачає, зокрема, що:
у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (ст. 22 п. 22.1.);
витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, відшкодовуються з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (ст. 29).
Згідно з Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженою спільним наказом Мінюсту України і Фонду держмайна України від 24.11.2003 № 142/5/2092 (реєстрація в Мін'юсті України від 24.11.2003 за № 1074/8395), вартість відновлювального ремонту транспортного засобу і розмір матеріального збитку, завданого його пошкодженням, визначаються з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу (його складових), розрахованого за відповідними правилами, що враховують реальний стан і вартість об'єкта на момент ДТП, поняття дійсної вартості, що вживається у судовій практиці, за своїм змістом і числовим значенням рівнозначне поняттю ринкової вартості, що вживається в Методиці (п.п. 1.1.-1.4., 1.6., 2.4., 3.9., 4.1., 5.1., 7.1., 7.17., 8.1.-8.3., 8.5. та ін.).
Норми закону вказують також на:
необхідність зменшення суми, що відповідає розміру оціненої шкоди, на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість, якщо відшкодування страховиком витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи, та на можливість здійснення доплати в розмірі, що не перевищує суми податку, за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту;
право страховика здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна (ст. 36 п. 36.2. Закону № 1961-IV).
Належними доказами щодо розрахунків у зв'язку з придбанням запасних частин до автомобіля, зі здійсненням його ремонту на станції технічного обслуговування, як і власне щодо факту проведення такого ремонту, доказами щодо обліку відповідних операцій, які фіксуються у документальній формі, є первинні та облікові документи, що повинні складатися під час здійснення відповідних господарських операцій (ст.ст. 545, 1087 ЦК України, ст. 1 п.п. 1.6., 1.7., 1.24., 1.35., ст.ст. 4, 16, 17, 20, 22, 24, 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. 1 абз. 3, 5, 11, ст.ст. 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 3, 4 Розділу ІІІ, п. 2 Розділу IV, п.п. 1-4, 6, 7 Розділу V Правил надання послуг з технічного обслуговування і ремонту колісних транспортних засобів, затверджених наказом Мінінфраструктури України від 28.11.2014 № 615 (реєстрація в Мінюсті України від 17.12.2014 за № 1609/26386).
Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків; інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором (ст. 988 ч. 1 п. 3 абз. 3 ЦК України).
Встановлено, що 08.05.2018 на вул. Сурікова в м. Ужгороді сталася дорожньо-транспортна пригода, під час якої водій ОСОБА_2 керуючи автомашиною марки «Ford Fiesta», д/н НОМЕР_1 , спричинив зіткнення з автомобілем марки «КІА Sorento», д/н НОМЕР_2 , яким керував позивач ОСОБА_1 , унаслідок чого транспортний засіб «КІА Sorento» був пошкоджений, що підтверджується роздрукованою з Єдиного державного реєстру судових рішень постановою судді Ужгородського міськрайонного суду від 25.06.2018 у справі про адміністративне правопорушення № 308/5124/18 (а.с. 16), іншими матеріалами справи та ніким не заперечується.
Винуватість відповідача ОСОБА_2 у ДТП установлена вищевказаною постановою судді, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.
За приписами Закону України «Про доступ до судових рішень»:
для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень (ст. 3 ч. 1);
для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин (ст. 4 ч. 3);
кожен має право повністю або частково відтворювати судові рішення, що проголошені судом прилюдно, у будь-який спосіб … (ст. 6 ч. 1);
суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (ст. 6 ч. 3).
Позивач ОСОБА_1 здійснюючи свій обов'язок доказування позову (ст. 12 ч. 3, ст. 13 ч. 1, ст. 43 ч. 1 п. 2, ч. 2 п. 4, ст.ст. 76-82 ЦПК України) послався в позовній заяві на постанову судді Ужгородського міськрайонного суду від 25.06.2018 у справі про адміністративне правопорушення № 308/5124/18, отримав у передбачений законом спосіб та додав до позовної заяви роздрукований з ЄДРСР у можливій для нього формі текст постанови, який не містив інформації про особи учасників ДТП та іншої істотної інформації. Отримані з ЄДРСР судові рішення є належними текстами, які можуть використовуватися судом при здійсненні судочинства. Понад те, суд за необхідності має право і можливість перевірити зміст наданих в такий спосіб рішень, для чого має повний доступ до ЄДРСР (ст. 263 ч. 5 ЦПК України, ст. 4 ч. 5 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Таким чином, на час розгляду справи судом першої інстанції у ній був відсутній текст постанови судді у справі про адмінправопорушення, який би містив належні і повні дані про осіб, які керували транспортними засобами (учасників ДТП). Суд першої інстанції не отримав із ЄДРСР або з архіву суду повний текст указаної постанови, водночас і позивач не клопотав про отримання повного тексту документа. Не надав суду першої інстанції позивач і свого посвідчення водія та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу «КІА Sorento», д/н НОМЕР_2 , клопотань із цього приводу не заявляв.
За таких обставин, суд першої інстанції не мав документальних підстав (доказів) для висновків про належність автомобіля «КІА Sorento», д/н НОМЕР_2 , певній особі, про те, що на момент ДТП ним керував ОСОБА_1 і робив це на належній правовій підставі, а відтак має право вимоги відшкодування майнової та моральної шкоди. Водночас реалізуючи завдання цивільного судочинства, забезпечуючи сторонам можливість реалізувати свої процесуальні права, виконати процесуальні обов'язки, з'ясовуючи обставини справи з необхідною повнотою (ст. 2 ч. 2, ст. 12 ч. 5, ст. 214 ч. 2, ст. 263 ч.ч. 3, 5, інші норми ЦПК України), суду з урахуванням підстав, предмета позову та наявних у справі матеріалів належало обговорити в усякому разі питання отримання повного тексту постанови судді Ужгородського міськрайонного суду від 25.06.2018 у справі про адміністративне правопорушення № 308/5124/18, яким зафіксовані обставини, що мають значення в справі.
Під час апеляційного розгляду справи до неї приєднано роздрукований з ЄДРСР повний текст постанови судді Ужгородського міськрайонного суду від 25.06.2018 у справі про адміністративне правопорушення № 308/5124/18 (посилання в мережі Internet https://reyestr.court.gov.ua/Review/75168295), з якого випливає, що на момент ДТП, яке мало місце 08.05.2018, автомобілем «Ford Fiesta», д/н НОМЕР_1 , керував ОСОБА_2 , а письмові пояснення 08.05.2018 давав у справі ОСОБА_1 . У сукупності з іншими матеріалами справи зазначене свідчить про те, що ОСОБА_1 на момент ДТП керував автомобілем «КІА Sorento», д/н НОМЕР_2 , і оскільки не встановлено протилежного та даних про притягнення його до відповідальності за керування транспортним засобом чи його експлуатацію без законних підстав немає, слід констатувати, що ОСОБА_1 керував автомобілем з додержанням вимог пп. «а», «б» п. 2.1. Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМ України від 10.10.2001 № 1306.
Додані позивачем до апеляційної скарги копії посвідчення водія серії НОМЕР_3 , виданого на ім'я ОСОБА_1 03.07.2012, і свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , виданого 04.03.2010 на ім'я ОСОБА_4 на автомобіль «КІА Sorento», д/н НОМЕР_2 (а.с. 154), апеляційний суд до уваги не бере, оскільки позивачем не додержані вимоги цивільного процесуального закону щодо своєчасності подання доказів, перешкод для чого в суді першої інстанції він не мав (зокрема, ст. 81 ч.ч. 1, 5, ст. 83 ч.ч. 1, 2, 4, 8, ст. 177 ч. 5, ст. 367 ч. 3 ЦПК України). При цьому, факт правомірного керування на момент ДТП ОСОБА_1 автомобілем «КІА Sorento», д/н НОМЕР_2 , встановлений на підставі інших доказів і матеріалів. Даних про належність на певному конкретно визначеному праві ОСОБА_1 автомобіля, про підстави та умови, на яких він користувався або володів ним, у справі немає.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 , який на належній правовій підставі керував наземним транспортним засобом, на момент ДТП була застрахована у ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»», що підтверджується полісом від 13.01.2018 № АК/8184178, за цим договором ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, становив 200000,00 грн, франшиза була встановлена в розмірі 1000,00 грн (а.с. 113).
06.07.2018 ОСОБА_3 подала страховику заяву на виплату страхового відшкодування, зареєстровану за вхідним номером 16/954, в якій як потерпіла вказала, що її транспортним засобом «КІА Sorento», д/н НОМЕР_2 , на момент ДТП керував ОСОБА_1 , погодилася з вартістю відновлювального ремонту згідно розрахунку AUDATEX в сумі 39092,91 грн і з тим, що надавши невірні відомості в заяві може бути позбавлена права на отримання страхового відшкодування, а також вказала платіжні реквізити для безготівкового перерахунку коштів (а.с. 107).
Для страховика була виконана ремонтна калькуляція від 17.05.2018 № 18-161954 на ремонт автомобіля «КІА Sorento», д/н НОМЕР_2 , де вартість ремонту (запчастини, роботи, матеріали) була визначена в загальній сумі 75955,17 грн, а із застосуванням коефіцієнта зносу запчастин (59%) склала 39092,91 грн (а.с. 108-112).
Платіжним дорученням від 11.07.2018 № ЗР050034 ПрАТ УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» перерахувало ОСОБА_3 страхове відшкодування в сумі 38092,91 грн (а.с. 114).
ОСОБА_1 як особа, яка на належній правовій підставі керувала автомобілем «КІА Sorento», д/н НОМЕР_2 , на момент ДТП, мав право звернутися до страховика винуватця ДТП по страхове відшкодування, однак, не зробив цього, своє право не реалізував.
Отже: по страхове відшкодування звернулася потерпіла ОСОБА_3 і відносини в розумінні ст. 979 ЦК України, ст. 1 Закону № 85/96-ВР, ст. 3 Закону № 1961-IV, інших норм законодавства, що регулюють зобов'язання і страхування, виникли зі страховою компанією саме у неї, вимога про відшкодування майнової шкоди повинна вирішуватися з урахуванням цих обставин; сума страхового відшкодування була визначена без проведення експертизи, за обопільною згодою сторін; узгоджене страхове відшкодування було виплачене (за вирахуванням франшизи) страховиком і було прийняте ОСОБА_3 безумовно. Доказів будь-яких вад волі у ОСОБА_3 при вирішенні питань, пов'язаних зі страховим відшкодуванням, у справі немає, жодних застережень, претензій, вимог тощо до страховика потерпіла ОСОБА_3 не заявляла, як відсутні будь-які дані про такі і з боку ОСОБА_1 .
Твердження про відсутність у ОСОБА_1 на час вирішення питань, пов'язаних зі страховим відшкодуванням, можливості отримати кошти безготівковим порядком, голослівні, жодних доказів про наявність для нього будь-яких перешкод самостійно вирішувати відповідні питання, в тому числі, і відкрити банківський рахунок, якщо такого не було, немає.
Компенсація потерпілому майнової шкоди, завданої внаслідок пошкодження автомобіля марки «КІА Sorento», д/н НОМЕР_2 , винуватцем ДТП у разі, коли така шкода не покрита страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком саме потерпілому (компенсація різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою), нерозривно пов'язана з відносинами, що виникли у зв'язку зі страхуванням винуватцем ДТП своєї цивільно-правової відповідальності перед третіми особами та з виплатою потерпілому відповідного страхового відшкодування. Розпочаті в рамках страхового відшкодування розрахунки у зв'язку із заподіянням шкоди конкретному потерпілому повинні бути завершені, а повний розрахунок повинен бути проведений саме з тим потерпілим, який звернувся по відшкодування майнової шкоди, а не з будь-ким іншим. Відтак у цих відносинах потерпілою та особою, яка має право вимоги щодо зазначеної компенсації, яка може випливати із заподіяння шкоди, виступає ОСОБА_3 , а не ОСОБА_1 .
ОСОБА_3 не пред'являла до ОСОБА_2 такої вимоги, а ОСОБА_1 пред'явив таку вимогу без урахування суті спірних правовідносин, у яких у контексті відшкодування майнової шкоди пов'язані три суб'єкти: потерпіла ОСОБА_3 , яка отримала страхове відшкодування, якщо такого недостатньо для повного покриття шкоди, страховик ПрАТ УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» і відповідальний за повне відшкодування заподіювач шкоди ОСОБА_2 , якщо для цього будуть доведені відповідні підстави. Тобто, ОСОБА_1 не реалізувавши свого часу право на звернення по виплату страхового відшкодування пред'явив вимогу про відшкодування майнової шкоди в частині, не покритій страховою виплатою, не маючи права на неї (права на саме такий позов).
Поза тим, апеляційний суд зауважує також, що за наявності права на відповідний позов пред'явлена вимога про відшкодування майнової шкоди підлягає належному обґрунтуванню та доказуванню по суті.
Позивач ОСОБА_1 обґрунтовував позов тим, серед іншого, що сума страхового відшкодування була визначена з урахуванням фізичного зносу автомобіля, при цьому, необхідні уживані деталі для ремонту автомобіля знайти не вдалося, вартість ремонтних робіт у калькуляції страховиком значно занижена, під час ремонту були виявлені приховані пошкодження автомобіля, фактичні витрати позивача на придбання деталей та на ремонтні роботи виявилися значно вищими, розмір прямого матеріального збитку склала 87890,00 грн, з яких позивач витратив 49797,09 грн власних коштів на ремонт автомобіля.
У цьому зв'язку колегія суддів зазначає, що потерпіла ОСОБА_3 не була позбавлена права та можливості ставити питання про страхове відшкодування за правилами, які передбачають повне дослідження технічного стану пошкодженого автомобіля, оцінку страховиком установленим порядком розміру матеріального збитку (шкоди), завданого пошкодженням автомобіля, мала право висловити свою незгоду з такою оцінкою, встановлювати розмір матеріального збитку (шкоди) експертним шляхом тощо. Визначення розміру матеріального збитку має ключове значення для наступного страхового відшкодування і власне для майбутніх розрахунків між потерпілим, страховиком і заподіювачем шкоди.
Потерпіла не ставила перед страховиком вищевказані питання та погодившись на визначені останнім вартість відновлювального ремонту і розмір страхового відшкодування, обчисленого відповідно до закону з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу (його складових), добровільно прийняла страхове відшкодування. Потерпіла не оспорювала ані розміру страхового відшкодування, ані підстав для його визначення, в тому числі, обсягу і характеру пошкоджень автомобіля, вартості запасних частин, матеріалів, ремонтних робіт.
Тим часом, указані обставини мають істотне значення в розрахунках, які виникають внаслідок ДТП між потерпілим, страховиком та винуватцем ДТП, оскільки встановлення на стадії вирішення питання про страхове відшкодування реального обсягу і характеру пошкоджень автомобіля, а відтак і розміру матеріального збитку (шкоди) прямо впливає на розмір страхового відшкодування та, відповідно, на обсяг прав і обов'язків усіх трьох учасників цих правовідносин. У разі, якщо обсяг і характер пошкоджень автомобіля на час виплати страхового відшкодування був би більшим, аніж зазначений у ремонтній калькуляції, страхове відшкодування теж було б більшим, а з урахуванням обставин, зазначених у позові, майнова шкода покривалася б страховим відшкодуванням у межах визначеного договором його ліміту (за вирахуванням франшизи). В будь-якому разі, за наявності взагалі підстав для пред'явлення вимог до ОСОБА_2 такі вимоги і обсяг його відповідальності перед потерпілою ОСОБА_3 за відшкодування майнової шкоди були б істотно іншими.
Доводи позову щодо невідповідності ремонтної калькуляції реальному обсягу необхідних для ремонту автомобіля витрат означає спір зі страховиком щодо підстав для виплати страхового відшкодування та його розміру, однак, до страховика ПрАТ УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» жодні вимоги не пред'являлися.
Далі. Сторона в справі не може бути позбавлена права заперечувати проти певних доказів, ставити під сумнів установлені ними обставини тощо, проте, повинна при цьому діяти в належний процесуальний спосіб, зокрема, повинна спростовувати певні обставини, докази, доводити відповідні обставини належними засобами доказування.
Щодо розміру шкоди, збитку, завданого пошкодженням транспортного засобу в результаті ДТП, у правовідносинах, які пов'язуються з відшкодуванням потерпілому шкоди із застосуванням механізму обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, належним, допустимим, достовірним і достатнім доказом розміру шкоди (збитку) передовсім є складений для виплати страхового відшкодування аварійний сертифікат, звіт про оцінку завданої шкоди (збитку) тощо. У разі заперечення відповідної оцінки шкоди (збитку), зробленої страховиком чи на його замовлення, належним у розумінні ст.ст. 76-80 ЦПК України доказом у цивільній справі може слугувати саме висновок відповідної (автотоварознавчої, комплексної) судової експертизи, який, рівно як і оцінка страховика, оцінюється в такому разі за правилами ст. 89 ч.ч. 1, 2, 3, ст. 110, ст. 263 ч.ч. 1, 2, 5 ЦПК України.
Виходячи з принципу повного відшкодування шкоди та з наведених вище норм законодавства, потерпілий не позбавлений права вимагати з особи, винної в заподіянні шкоди (з винуватця ДТП), цивільна відповідальність якої застрахована, різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), якщо такого недостатньо для повного відшкодування завданої шкоди.
За змістом правових позицій, висловлених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, від 15.10.2020 у справі № 755/7666/19:
у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди;
відшкодування особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виник обов'язок виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика;
в останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування;
якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації; зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків);
під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду; при цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою;
правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати);
якщо потерпілий одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі ст. 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика;
якщо різниця між виплаченою страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля, пошкодженого в ДТП, викликана в тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме, франшизою та врахуванням зносу при відшкодуванні витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, посилання на те, що розмір майнової шкоди не перевищує ліміт відповідальності страховика і це є підставою для відмови у стягненні майнової шкоди, не може братися до уваги, а особа, винна в ДТП, зобов'язана сплатити потерпілому таку різницю.
Беручи до уваги, що у ПрАТ УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» як у страховика ОСОБА_2 виник обов'язок сплатити на користь ОСОБА_3 страхове відшкодування в розмірі саме оціненої відповідно до Закону № 1961-IV майнової шкоди, могли існувати підстави для майнової відповідальності винуватця ДТП в межах, не покритих таким страховим відшкодуванням (у даному випадку, різниці між вартістю відновлювального ремонту автомобіля без урахування коефіцієнта фізичного зносу і страховим відшкодуванням з урахування коефіцієнта фізичного зносу, зважаючи також на наявність чи відсутність підстав для врахування в розрахунках ПДВ) у разі належного пред'явлення, формулювання, обґрунтування щодо підстав і доведення відповідних вимог, безвідносно до меж ліміту відповідальності страховика. Обов'язок сплатити страхове відшкодування в обсязі, що перевищує вказані обмеження, у ПрАТ УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» не виник.
Утім, маючи відповідне право вимоги, потерпілий повинен його реалізувати в межах, передбачених законом та/або договором. Потерпіла ОСОБА_3 відповідного позову не пред'являла, а позивач ОСОБА_1 поза тим, що не мав права відповідної вимоги, не враховував також, що такі підстави позову, як виявлення прихованих пошкоджень автомобіля та їх конкретний перелік і причинно-наслідковий зв'язок із ДТП, відповідний цьому обсяг ремонтних робіт, придбання тих нових запасних частин, заміна яких пов'язана саме з ДТП, пов'язані з цим витрати та відповідні цьому розмір матеріальної шкоди (збитку) і сума, належна до стягнення з відповідача, повинні доводитися в належний процесуальний спосіб, яким у справі, що розглядається, є проведення відповідної судової експертизи. Самі по собі квитанції, чеки та інші документи про придбання запасних частин, про оплату ремонтних робіт, надані суду ОСОБА_1 (а.с. 20-30), не є достатніми доказами для встановлення обставин, що підлягають доказуванню, та можуть оцінюватися в сукупності з іншими доказами, за обставинами справи передусім із висновком судової експертизи.
Заперечуючи проти позову відповідач ОСОБА_2 вказував на його бездоказовість, в тому числі, на необхідність підтвердження певних доводів позову експертним висновком, якого в справі немає (а.с. 93-97). Позивач не заявляв клопотання про призначення судової експертизи для встановлення обставин, що мають істотне значення в справі.
Виходячи з наведеного, діючи в цивільних і процесуальних відносинах вільно, розпорядившись своїми правами на власний ризик і розсуд, ОСОБА_3 як потерпіла у відносинах, що виникли щодо страхового відшкодування та компенсації майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, не пред'являла до винуватця ДТП ОСОБА_2 позову про відшкодування їй різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, а ОСОБА_1 пред'явив такий позов не маючи права вимоги саме в цих відносинах. Крім того, позов у цій частині необґрунтований, бездоказовий і підстав для його задоволення суд першої інстанції в будь-якому разі не мав. У задоволенні вимог про відшкодування майнової шкоди та похідних вимог про стягнення неустойки, 3% річних та інфляційних нарахувань суд першої інстанції відмовив правильно по суті, крім того, апеляційний суд зауважує, що безвідносно до інших установлених у справі обставин правових підстав для пред'явлення до відповідача вимоги про стягнення неустойки (пені) відповідно до положень ст.ст. 549-551 ЦК України у правовідносинах, що мають місце, не було.
Вирішуючи питання про відшкодування позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди апеляційний суд враховує таке.
Позивач як водій транспортного засобу, який керував ним у момент ДТП, є потерпілим у розумінні КУпАП і зазнав моральної шкоди власне в момент цієї події та у зв'язку з її наслідками. Вимога про відшкодування моральної шкоди є самостійною та не пов'язана ані з вимогою про відшкодування майнової шкоди, ані з розміром такого відшкодування. Позивач особисто мав право та підстави для пред'явлення вимоги про відшкодування моральної шкоди, позаяк зазнав негативних душевних переживань, змушений був певний час обходитися без автомобіля, що порушило звичний ритм життя його сім'ї, повинен був ремонтувати автомобіль, витрачати на це час і кошти, зазнав інших негативних наслідків. Поряд із цим, вимога про відшкодування моральної шкоди в сумі 100000,00 грн є явно надмірною та необґрунтованою. Відповідач ОСОБА_2 у відзиві на позов визнав цю вимогу частково, у розмірі 10% від суми 38092,91 грн заявленого до стягнення матеріального збитку.
Враховуючи, що непоправні, незворотні в контексті заподіяння моральної шкоди наслідки для позивача ОСОБА_1 не настали, беручи до уваги результат виконання обов'язку обґрунтування, доказування вимоги про відшкодування моральної шкоди та часткове визнання її відповідачем, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність задоволення цієї вимоги частково, в сумі 5000,00 грн. На переконання колегії суддів за встановлених у справі обставин такий розмір відшкодування моральної шкоди враховує характер завданої шкоди, узгоджується з вимогами щодо співмірності, розумності та справедливості при відшкодуванні моральної шкоди.
Відтак на підставі ст. 376 ч. 1 п. 4 ЦПК України апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимоги позову про відшкодування моральної шкоди скасувати, цю вимогу позову задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача 5000,00 грн (у рахунок відшкодування моральної шкоди, в іншій частині в цій вимозі відмовити, рішення суду змінити виклавши мотивувальну частину в редакції постанови апеляційного суду, а в іншій частині на підставі ст. 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Питання про судові витрати слід вирішити відповідно до результату справи.
Керуючись ст. 374 ч. 1 п.п. 1, 2, ст. 375, ст. 376 ч. 1 п. 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково,
рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18 червня 2021 року в частині відмови в задоволенні вимоги позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди скасувати,
цю вимогу позову задовольнити частково,
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5000,00 грн (п'ять тисяч гривень 00 коп.) у рахунок відшкодування моральної шкоди,
в іншій частині в цій вимозі відмовити;
рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18 червня 2021 року змінити виклавши мотивувальну частину в редакції постанови апеляційного суду;
в іншій частині залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18 червня 2021 року по суті спору - без змін.
За результатом розгляду справи стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 125,06 грн у рахунок відшкодування судового збору та 556,70 грн у рахунок відшкодування витрат на оплату правничої допомоги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 13 лютого 2023 року.
Судді