_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________РІШЕННЯ
"06" лютого 2023 р. м. Одеса Справа № 915/317/21
Господарський суд Одеської області у складі:
судді С.В. Літвінова
при секретарі Т.О. Липі
розглянувши справу за позовом Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону в особі, якою є Міністерство оборони України; до відповідачів: Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв; Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАН" про визнання договору недійсним
за участю представників:
від прокуратури: Довбня В.Г. посвідчення ;
від позивача: Добров Ю.І.- по довіреності
від відповідача1: Оніщенко Л.В.;
від відповідача2: Попроцькій Д.М. - ордер
15.03.2021 Заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону звернувся в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №5-4-691вих-21 від 13.03.2021 (вх.№3763/21) до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв та Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАН", в якій просить суд:
1) визнати недійсним Договір №542/8 від 06.07.2016, укладений між Квартирно-експлуатаційним відділом м.Миколаїв та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАН" про спільний обробіток землі, припинивши його дію на майбутнє з моменту набрання рішенням суду законної сили;
2) зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАН" звільнити земельну ділянку площею 1010,52 га, розташовану на території Ставківської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області (територія полігону військової частини НОМЕР_1 ), яка використовується останнім на підставі Договору №542/8 від 06.07.2016 про спільний обробіток землі, укладеного між Квартирно-експлуатаційним відділом м.Миколаїв.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 10.09.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.12.2021, позов задоволено частково. Визнано недійсним на майбутнє оспорюваний договір про спільний обробіток землі від 06.07.2016 № 542/8, укладений між КЕВ м. Миколаїв і ТОВ “Лан”. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.06.2022р касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Лан” та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв задоволено частково. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 грудня 2021 року і рішення Господарського суду Миколаївської області від 10 вересня 2021 року у справі № 915/317/21 в частині задоволених позовних вимог скасувано. Справу № 915/317/21 в цій частині направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2022р., справу №915/317/21 передано на розгляд судді Літвінову С.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.07.2022 року прийнято до провадження справу №915/317/21, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 25.07.2022 року.
25.07.2022 від Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв надійшли письмові пояснення
07.10.2022 від Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону надійшли письмові пояснення
11.10.2022 від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАН" надійшло клопотання про витребування доказів від Міністерства оборони України яке було задоволено про, що зазначено в протоколі судового засідання 12.10.2022
Крім того від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАН" надійшли письмові пояснення
14.11.2022 від Міністерства оборони України надійшли письмові пояснення
08.12.2022 від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАН" надійшла заява про застосування строків позовної давності з урахуванням постанови Верховного суду від 07.06.2022 та письмових пояснень МОУ від 14.11.2022.
Ухвалою суду від 11.01.2023р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні 06.02.2023р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
04.11.2014 за Квартирно-експлуатаційним відділом міста Миколаїв на праві постійного користування оформлено земельну ділянку площею 6977,5 га, яка розташована за адресою: Миколаївська обл., Веселинівський р-н, Ставківська сільська рада, як землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, із присвоєнням кадастрового номеру - 4821785000:06:000:0002. Форма власності - державна. Зазначене підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4801154452014 від 25.11.2014 (т.1 а.с.16-19).
06.07.2016 між Квартирно-експлуатаційним відділом м.Миколаїв (Сторона-1, відповідач-1 у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ЛАН” (Сторона-2, відповідач-2 у справі) укладено Договір №542/8 про спільний обробіток землі (надалі - Договір), відповідно до п.1.1, якого з метою відпрацювання співпраці з підприємствами і залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності та життєдіяльності КЕВ м.Миколаїв, сторони за цим Договором домовилися про спільну діяльність і співробітництво без утворення юридичної особи з використанням земель, які надані Стороні-1 в безстрокове користування та можливостей Сторони-2 спільно діяти для досягнення загальних цілей, а саме: вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація.
У відповідності до п.3.1 Договору сторони узгодили, що Сторона-1 за цим Договором зобов'язається залучити до спільної обробки, що буде проводитися разом зі Стороною-2 земельні ділянки, що надані Стороні-1 в безстрокове користування, площею 1010,52 га, терміном на 7 сільськогосподарських років тобто до 31.12.2023 року.
Відповідно п.6.1 Договору внесок Сторони-1 - вартість права обробки земельних ділянок загальною площею 1010,52 га, згідно до Акту обміру земельної ділянки, який є невід'ємною частиною Договору, а також ділова репутація та ділові зв'язки та складає 1061046,0 грн.
Згідно п.8.1 Договору прибуток, що отримується сторонами від спільної обробки землі, підлягає розподілу пропорційно понесеним фактичним затратам на вирощування сільськогосподарської продукції, при цьому Сторона-1 в будь якому випадку повинна отримати прибуток у розмірі не менше частки та внеску, визначеними у статті 6 цього Договору.
У відповідності до п.8.2 Договору сторони дійшли згоди, в разі необхідності, тримати під паром не більше 20% земельної ділянки, як цього вимагає технологічний процес сільськогосподарського виробництва, проте дана домовленість не змінює умови виконання сторонами пунктів 8.1 та 8.4 даного Договору.
Фактичний розподіл прибутку здійснюється шляхом перерахування відповідної частки прибутку Стороні-1 та утримання відповідної частки прибутку Стороною-2 (п.8.3 Договору).
Відповідно до п.8.4 Договору, сторони погодились, що Сторона-2 має право перераховувати Стороні-1 щомісячно у рівних долях у строк до 01 червня поточного сільськогосподарського року грошові кошти на загальну суму, що дорівнює розміру внеску Сторони-1 як достроково розподілений прибуток від спільної діяльності у сільськогосподарському році. В такому разі, Сторона-2 самостійно на свій розсуд розпоряджається зібраним врожаєм, отриманим від результату діяльності. Кінцеві терміни етапів дострокового розподілу прибутку може змінюватися сторонами за взаємною згодою, але не перевищувати тримісячного терміну від дати зазначеної в Договорі. Сплата усіх видів податків та зборів, що належать при здійснені такого виду діяльності здійснюється Стороною-2 в порядку та у межах, передбаченому чинним законодавством та сутністю підприємства (фізичної особи-підприємця), окрім тих видів податків та зборів, які, згідно законодавства, покладаються виключно на Сторону-1.
В подальшому, до Договору №542/8 про спільний обробіток землі від 06.07.2016 було укладено Додаткову угоду №1 від 12.08.2016, Додаткову угоду №2 від 07.04.2017 та Додаткову угоду №3 від 21.03.2018, згідно умов, яких строк дії Договору продовжено до 31.12.2025 та збільшено вартість ділової репутації та ділових зав'язків до 2314090,80 грн.
Звертаючись до суду з позовом, прокурор, зокрема, зазначив, що КЕВ м.Миколаїв укладено Договір №542/8 від 06.07.2016 з порушенням вимог діючого законодавства щодо укладення договорів спільної діяльності, порядку передачі земель оборони у користування, без погодження уповноваженими на це суб'єктами владних повноважень.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, господарський суд дійшов наступних висновків.
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Як встановлено судом, 06.07.2016 року між Квартирно-експлуатаційним відділом м.Миколаїв (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ЛАН” (сторона-2) укладено договір №542/8 про спільний обробіток землі, за умовами п.1.1 якого, з метою відпрацювання співпраці з підприємствами і залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності та життєдіяльності КЕВ м.Миколаїв, сторони за договором домовилися про спільну діяльність і співробітництво без утворення юридичної особи з використанням земель, які надані стороні-1 в безстрокове користування та можливостей сторони-2 спільно діяти для досягнення загальних цілей, а саме: вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація.
За вимогами п.3.1 договору сторони погодили, що сторона-1 за цим договором зобов'язується залучити до спільної обробки, що буде проводитися разом зі стороною-2 земельні ділянки, що надані стороні-1 в безстрокове користування, площею 1010,52 га, терміном на 7 сільськогосподарських років тобто до 31.12.2023 року.
Відповідно п.6.1 договору внесок сторони-1 - вартість права обробки земельних ділянок загальною площею 1010,52 га, згідно до Акту обміру земельної ділянки, який є невід'ємною частиною Договору, а також ділова репутація та ділові зв'язки та складає 1061046 грн.
Згідно із п. 7.1. договору, грошові та майнові внески сторін, а також майно, створене сторонами в результаті їх діяльності є їх спільною власністю. Земельна ділянка є власністю держави.
Відповідно до п.8.1 договору прибуток, що отримується сторонами від спільної обробки землі, підлягає розподілу пропорційно понесеним фактичним затратам на вирощування сільськогосподарської продукції, при цьому сторона-1 в будь якому випадку повинна отримати прибуток у розмірі не менше частки та внеску, визначеними у ст. 6 цього договору.
У відповідності до п.8.2 договору сторони дійшли згоди, в разі необхідності, тримати під паром не більше 20% земельної ділянки, як цього вимагає технологічний процес сільськогосподарського виробництва, проте дана домовленість не змінює умови виконання сторонами пунктів 8.1 та 8.4 даного договору.
Фактичний розподіл прибутку здійснюється шляхом перерахування відповідної частки прибутку стороні-1 та утримання відповідної частки прибутку стороною-2 (п.8.3 договору).
Згідно із п.8.4 договору, сторони погодились, що сторона-2 має право перераховувати стороні-1 щомісячно у рівних долях у строк до 01 червня поточного сільськогосподарського року грошові кошти на загальну суму, що дорівнює розміру внеску сторони-1 як достроково розподілений прибуток від спільної діяльності у сільськогосподарському році. В такому разі, сторона-2 самостійно на свій розсуд розпоряджається зібраним врожаєм, отриманим від результату діяльності. Кінцеві терміни етапів дострокового розподілу прибутку може змінюватися сторонами за взаємною згодою, але не перевищувати тримісячного терміну від дати зазначеної в договорі. Сплата усіх видів податків та зборів, що належать при здійснені такого виду діяльності здійснюється стороною-2 в порядку та у межах, передбаченому чинним законодавством та сутністю підприємства (фізичної особи-підприємця), окрім тих видів податків та зборів, які, згідно законодавства, покладаються виключно на сторону-1.
Пунктом 12.2. договору сторони погодили, що договір укладений строком на 7 сільськогосподарських років, тобто до 31.12.2023 року з обов'язковим щорічним узгодженням (індексацією) ціни внесків сторін за договором на кожний наступний сільськогосподарський рік впродовж строку дії договору.
Додатками до вказаного вище договору визначено схему земельних ділянок, акт обміру земель, бланки звітів, акт звірки розрахунків, список водіїв, які залучаються до спільної обробки земель (п. 13.1- 13.5 договору).
Вказаний договір підписано сторонами та скріплено їх печатками, а також погоджено Командиром військової частини НОМЕР_1 та сільським головою.
В подальшому, до договору від 06.07.2016 року №542/8 про спільний обробіток землі було укладено Додаткову угоду від 12.08.2016 року №1, Додаткову угоду від 07.04.2017 року №2 та Додаткову угоду від 21.03.2018 року №3, згідно умов яких строк дії договору продовжено до 31.12.2025 року, змінено вартість права обробки земельних ділянок та збільшено вартість ділової репутації та ділових зав'язків до 2314090 грн. 80 коп. Також сторони виклали п. 8.4. розділу 8 договору у новій редакції.
Всі наведені додаткові угоди підписані сторонами без заперечень та зауважень, та скріплені печатками сторін.
Крім того, у матеріалах справи наявне рішення Веселинівської районної ради Миколаївської області від 09.06.2016 року №30 щодо погодження військовій частині НОМЕР_1 та АДРЕСА_1 надання дозволу фізичним та юридичним особам, зокрема Товариству з обмеженою відповідальністю “Лан” на вирощування сільськогосподарських культур на землях, розташованих на території полігону “Києво-Олександрівський”, що знаходиться на території Ставківської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.
Також, 09.06.2016 року Веселинівська районна державна адміністрація Миколаївської області на лист КЕВ м. Миколаїв від 03.06.2016 року, надала погодження щодо вирощування сільськогосподарських культур на вказаних вище землях.
12.09.2016 року за вих. №303/22/2/268 Південно-Східне територіальне квартирно - експлуатаційне управління Збройних сил України на адресу відповідача - 1 було надіслано листа, яким Південно-Східним ТКЕУ не заперечувалося щодо укладення КЕВ м. Миколаїв договорів, предметом яких є надання послуг з вирощування зернових та технічних культур на землях військових полігонів, з рекомендацією - вартість наданих послуг за цінами, не нижче ринкових - не менше 1850 грн. за 1 га; та повернуто оригінали договорів та додаткових угод до них, які було направлено КЕВ м. Миколаїв листом від 08.08.2016 року за вих. №2289.
01.09.2016 року КЕВ м. Миколаїв також повідомило Південно-Східне територіальне квартирно - експлуатаційне управління Збройних сил України листом №2505 про приведення ціни низки договорів, укладених між відповідачем - 1 та суб'єктами господарської діяльності, до ринкових, а саме 1850 грн. за 1 га.
Рішенням адміністративного департаменту Міністерства Оборони України від 18.03.2016 року, оформленого протоколом, було вирішено збільшити вартість внеску військової частини за договорами спільного обробітку землі.
Разом з тим, матеріали справи містять низку внутрішніх листів як КЕУ Збройних сил України, так і відповідальних осіб Міністерства Оборони України щодо організації роботи по надходженню коштів на спеціальні рахунки Міністерства Оборони України, раціонального використання земель Міністерства Оборони України, тощо; Методичні рекомендації щодо укладання договорів спільної обробки землі з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства оборони України, затверджені Заступником Міністра оборони України у 2016 року.
15.08.2016 року Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаїв Південно-Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України листом №2352 повідомило Першого заступника військового прокурора Південного регіону України про те, що КЕВ м. Миколаїв 06.07.2016 року та 29.07.2016 року було дійсно укладено договори про спільний обробіток землі з суб'єктами господарювання на підставі ст. 4 Закону України “Про використання земель оборони” та Протоколу наради заступника Міністра оборони України з власниками фермерських господарств від 17.03.2016 року.
18.01.2021 року Військовою прокуратурою Миколаївського гарнізону на адресу Міністерства оборони України було направлено листа №5-2-136вих21, відповідно до якого прокурор, посилаючись на укладений між відповідачами по справі договір про спільний обробіток землі від 06.07.2016 року зазначив, що вказаний спірний договір КЕВ м. Миколаїв уклав з порушенням вимог діючого законодавства щодо укладення договорів спільної діяльності та порядку передачі земель оборони у користування, без погодження уповноваженими на це суб'єктами владних повноважень. Також, у цьому листі, прокурор, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, керуючись ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”, просив Міністерство повідомити прокуратуру про те, чи вживалися Міністерством заходи щодо захисту порушених інтересів держави, та які саме.
У відповідь на вказаний вище лист, Міністерство оборони України листом від 12.02.2021 року вих. №370/2/1454 повідомило прокуратуру про те, що відповідно до рішень, прийнятих Міноборони у 2016 році, КЕВ організовано укладення договорів з вирощування сільськогосподарських культур на конкурсних засадах, при цьому, умовами таких договорів передача земельних ділянок та припинення права постійного користування не передбачено. На час надання відповіді, зобов'язання за договорами про спільний обробіток виконуються належним чином, строк дії договорів - 31.12.2025 року.
Разом з тим, Міністерство зазначило, що Збройні Сили України заінтересовані у укладенні договорів вирощування сільськогосподарських культур, оскільки це зменшує ризик самовільного зайняття земельних ділянок сторонніми особами, надає можливість ефективного використання земель оборони та забезпечення надходження коштів до спеціального фонду Міноборони з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ.
Відтак, Міністерство зазначило, що підстав та доцільності припинення договірних відносин з наведеними у листі суб'єктами господарювання не вбачається, та з огляду на відсутність порушених інтересів Міноборони заходи претензійної та позовної роботи не вживалися.
Предметом спору у даній справі є встановлення наявності або відсутності підстав для визнання недійсним договору від 06.07.2016 року №542/8, укладеного між Квартирно-експлуатаційним відділом м.Миколаїв та Товариством з обмеженою відповідальністю “ЛАН” про спільний обробіток землі, та припинення його дії на майбутнє з моменту набрання рішенням суду законної сили,.
Згідно до ч.1 ст.1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.
Відповідно до ч.2 ст.1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
На підставі загального аналізу глави 77 ЦК України (спільна діяльність) та умов договору, укладеного між сторонами у справі, суд встановив, що за своєю правовою природою вчинений правочин підпадає під ознаки договору про спільну діяльність.
На відміну від будь-яких інших зобов'язань, в яких інтереси сторін є протилежними і відбувається перехід майна (права на майно) або результату роботи (послуги) від однієї сторони до іншої, при цьому, одна сторона має на меті продати (передати в користування) майно (результат роботи, послуги) та отримати за це певну грошову суму, а інша - набути майно (право на майно), отримати результат роботи, послугу тощо, в правовідносинах спільної діяльності взаємні права і обов'язки сторін опосередковані необхідністю досягнення загальної мети, тобто сторони мають загальний інтерес.
Як зазначено судом та вбачається з умов спірного Договору про спільний обробіток землі, цей договір містить всі ознаки спільної діяльності.
Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У відповідності до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
При дослідженні спірного договору на предмет додержання в момент його вчинення вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, судом зроблені наступні висновки.
Відповідно до ч.1 ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до положень ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За приписами ч.1 ст.1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до ч.1 ст.3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
У відповідності до вимог ст.13 ЗК України, ст.ст.9, 14 Закону України Про Збройні Сили України землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, зокрема земельних ділянок, відносяться до повноважень Кабінету Miністрів України.
У відповідності до ч.ч.1, 4 ст.77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
На розвиток наведеної норми Земельного кодексу України прийнято Закон України Про використання земель оборони, ст.2 якого встановлено, що військові частини та установи зобов'язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України Про використання земель оборони визначено, що військові частини можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування, за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Статтею 117 Конституції України та статтею 49 Закону №794 встановлено, що Уряд в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання; акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України.
Таким чином, прийняття актів Кабінету Міністрів України, внесення до них змін, відновлення їх дії тощо відноситься до виключної компетенції уряду.
Отже, порядок надання військовими частинами дозволів фізичним і юридичним особам на вирощування сільськогосподарських культур, випасання худоби та заготівлі сіна на землях оборони, наданих військовим частинам у постійне користування стосується обов'язків Кабінету Міністрів України.
На час укладання спірного договору, Кабінетом Міністрів України не визначений порядок використання земель оборони в господарських цілях.
У Рішенні від 12.02.2002 №3 рп/2002 Конституційний Суд України зазначив, що для реалізації закріпленого в Конституції України права власності потрібні галузеві закони, які встановлюють конкретні норми використання власником належного йому майна з урахуванням інтересів усіх суб'єктів правовідносин (абз.4 пп.3.1 п.3 мотивувальної частини рішення).
Окрім того, в Рішенні Конституційного Суду України від 11.11.2008 №25-рп/2008 (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини) зазначено, що правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та розпорядження майном (землею) визначаються законом.
Збройні Сили України перебувають у підпорядкуванні Міністерства оборони України, яке згідно ст.10 Закону України Про Збройні Сили України забезпечує їх життєдіяльність, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України.
Згідно п.п.1, 2 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №671 від 26.11.2014 (надалі - Положення), Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва.
Міноборони є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.
Міноборони у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Відповідно до п.п.3)-5) п.5 Положення, Міноборони з метою організації своєї діяльності, зокрема: організовує планово-фінансову роботу в апараті Міноборони, на підприємствах, в установах і організаціях, які належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку; забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів, державних фінансових і матеріальних ресурсів, усунення недоліків і порушень, виявлених органами державного фінансового контролю та правоохоронними органами; здійснює в межах повноважень, передбачених законом, контроль за цільовим використанням державних коштів, які передбачено для реалізації проектів, виконання програм, зокрема міжнародних.
Враховуючи, що відповідно до ст.4 Закону України «Про використання земель оборони» порядок надання військовими частинами дозволів фізичним і юридичним особам на вирощування сільськогосподарських культур, випасання худоби та заготівлі сіна на землях, наданих їм у постійне користування, має бути визначений Кабінетом Міністрів України, суд вважає, що саме на Кабінет Міністрів України як на вищий орган виконавчої влади Конституцією та законами України покладено повноваження, зокрема, стосовно підзаконного регулювання порядку використання земель оборони, тому заміна такого порядку нормативними документами Міністерства оборони України не може вважати належним врегулюванням даних правовідносин.
Вказаний висновок суду ґрунтується, у тому числі, на правовій позиції Верховного Суду, сформульованій у постанові від 21.07.2020 у справі №815/1784/18, відповідно до якої «для цілей одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності військові частини вправі здійснювати господарську діяльність, у тому числі шляхом укладення з фізичними та юридичними особами відповідних договорів з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, наданих військовим частинам у постійне користування. При цьому порядок укладення таких договорів і надання дозволів фізичним та юридичним особам на використання земель оборони у сільськогосподарських цілях має визначатися Кабінетом Міністрів України. Отже, залучення уряду до розгляду справи зумовлено тим, що на Кабінет Міністрів України як на вищий орган виконавчої влади Конституцією та законами України покладено повноваження, зокрема, стосовно підзаконного регулювання порядку використання земель оборони, тож, відповідно, рішення у цій справі стосується обов'язків уряду щодо здійснення такого регулювання».
Отже, чинним на момент укладення спірного договору законодавством було передбачено, що військові частини мають, за наявності погодження відповідного органу, уповноваженого від імені держави на розпорядження цією землею, право надавати дозвіл фізичним та юридичним особам на вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, що належать до категорії земель оборони. Між тим відсутність порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, унеможливлювала реалізацію такого права.
Крім того, згідно з даними витягу з Державного земельного кадастру, копія якого містяться в матеріалах справи, органом уповноваженим розпоряджатися земельними ділянками державної форми власності (вид використання-J.15.01; документ, що посвідчує право-державний акт серії Б №062408 від 1978р.) площею 6977,5 га (кадастровий номер 4821785000:06:000:0002) є Миколаївська обласна державна адміністрація. Отже, саме із зазначеним органом виконавчої влади мало бути погоджено надання дозволу фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури на землях державної власності, переданим у постійне користування військовій частині згідно з Державним актом серії Б №062408 від 1978 року.
Отже, відповідно до оспорюваного договору КЕВ м. Миколаїв фактично передав ТОВ «ЛАН» земельну ділянку, що відноситься до земель оборони, без рішення(погодження) відповідних посадових осіб Міністерства оборони України та органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади суд дійшов висновку щодо неправомірності укладення КЕВ міста Миколаїв з ТОВ Лан договору про спільний обробіток землі №542/8 від 06.07.2016.
Щодо позовної давності суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з положеннями наведеної норми у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об'єктивно могла дізнатись про порушення цього права або про особу, яка його порушила.
При цьому перебіг позовної давності у справах за позовами, заявленими прокурором в інтересах держави в особі її органів, починається від дня коли про порушене право довідався або міг довідатися саме такий державний орган, а не прокурор, який звернувся з позовом до суду. Зазначена правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду, на які посилаються скаржники у касаційний скаргах, зокрема, від 05.03.2019 у справі № 908/1409/17, від 22.05.2018 у справі № 922/1084/17, від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 19.06.2018 у справі № 922/2756/17 та постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 23.12.2014 у справі № 3-194гс14, від 23.03.2015 у справі № 3-21гс15, від 01.07.2015 у справі № 6-178цс15.
Початок обліку позовної давності у справах за позовами прокурора з моменту, коли відповідний орган, в інтересах держави в особі якого прокурор звертається до суду свідчить про те, що зазначені норми закону щодо позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушені, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
З матеріалів справи вбачається, що спірний договір укладений 06.07.2016 року та про його укладення Міністерство оборони України знало як до його підписання (умови укладання спірного договору обговорювались на нараді заступника Міністра оборони України, що відбулась 17.03.2016 ), так і одразу після укладення договору та у будь якому випадку на протязі 2016 р.
Крім того, про укладення спірного договору з 2016 року знала й військова прокуратура. В матеріалах справи наявний лист КЕВ м. Миколаїв від 15.08.2016 р. № 2352 про повідомлення військову прокуратуру про укладання 06.07.2016 року договорів про спільний обробіток земель загальновійськового полігону . А тому прокурор мав можливість у встановленому законом порядку перевірити законність вчинених правочинів, у тому числі спірного договору про спільний обробіток землі № 542/8 від 06.07.2016 р. та, у разі встановлення на це законних підстав звернутися з відповідним позовом до суду в межах строку позовної давності.
Військова прокуратура Миколаївського гарнізону у січні 2021 року формально, направила до Міністерства оборони листа від 18.01.2021 за №5-2-136вих21, в якому повідомила Міністерство оборони України, що при укладанні КЕВ м. Миколаїв договору №542/8 від 06.07.2016, порушені вимоги діючого законодавства.
Проте, Міністерство оборони України, під час розгляду справи, наполягало на тому, що як до отримання листа прокуратури, так і після такого отримання, знало про укладення спірного договору, знало його суть, але ні під час його укладання, ні наразі не вбачає порушень спірною угодою нормативних актів, зазначених прокурором.
Постановою Верховного суду від 07.06.2022 р. по цій справі вказано, що колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що вказані оскаржені висновки судів попередніх інстанцій (що до початку перебігу строків позовної давності від часу отримання Міністерством оборони листа від 18.01.2021 за №5-2-136вих21, в якому прокуратура повідомила Міністерство оборони України, що при укладанні КЕВ м. Миколаїв договору №542/8 від 06.07.2016, на думку прокурора, порушені вимоги діючого законодавства.) є передчасними та такими, що зроблені без установлення усіх необхідних обставин справи.
Також, п. 38, 39, 39(1) вказаної постанови Постановою Верховного суду від 07.06.2022 р. по цій справі вказано, що:
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 11.05.2016 у справі № 910/3723/14 (в подальшому неодноразово підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10.05.2018 у справі № 914/1708/17, від 22.05.2018 у справі № 922/1084/17 та від 19.11.2019 у справі № 910/16827/17) держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за діяльність її органів, прийняття нормативно-правових актів не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства.
Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13 (висновок з неї застосували суди попередніх інстанцій) дійсно вказано про те, що закон пов'язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв'язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.
Але, зі змісту вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13 вбачається, що зроблений судом касаційної інстанції висновок був обумовлений тим, що позивачі (Київська ОДА, Обухівська РДА та ДІСГ в Київській області) про порушення інтересів держави (неправомірне розпорядження землями водного фонду), яке мало місце у 2003 році могли довідатися лише після того, як ДІСГ в Київській області як територіальний орган під час здійснення державного нагляду (контролю) в листопаді 2012 року виявив допущені виконавчим комітетом Козинської селищної ради порушення чинного законодавства при передачі у приватну власність громадянам земельних ділянок, які є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності, тоді як Київська ОДА та Обухівська РДА згідно з наданими їм повноваженнями не мали можливості самостійно встановити зазначені обставини раніше.
Із оскаржуваних у справі № 915/317/21 рішень вбачається, що застосовуючи вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду, суди попередніх інстанцій наведених особливостей справи № 372/1387/13 не врахували і не з'ясувавши повноважень МОУ щодо можливості перевірки оспорюваного правочину на предмет його відповідності приписам чинного законодавства, передчасно виснували про те, що компетентний орган дізнався про порушення інтересів держави лише після отримання листа прокуратури і знати про такі порушення раніше ніяк не міг.
Так, відповідно до п 14.7. Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013 № 448 «Контроль за фінансово-господарською діяльністю квартирно-експлуатаційних органів ЗС України здійснюється контрольно-ревізійними органами МО України.»
Так Положення про Головну контрольно-ревізійну інспекцію Міністерства оборони України, затверджене Наказом Міністерства оборони України N 313 від 31.12.93 втратив чинність 16.04.2021 р. - тобто діяло з 2016 по 2021 р.р. включно):
Згідно розділу 1, п.1. Положення, - Головна контрольно-ревізійна інспекція (ГКРІ) є органом
Міністерства оборони України, входить до апарату Міністра оборони України і має призначення здійснювати у межах своєї компетенції контроль за дотриманням чинного законодавства у Збройних Силах України.
Згідно розділу 1, п. 2. Головна контрольно-ревізійна інспекція підпорядковується безпосередньо Міністру оборони України, виконує його доручення і про результати перевірок доповідає йому особисто для прийняття відповідного рішення.
Згідно розділу 2 Положення на Головну контрольно-ревізійну інспекцію покладається:
1. Проведення планових перевірок додержання законності в адміністративно-господарській діяльності командирів та інших посадових осіб, виконання ними вимог чинного законодавства, Статутів Збройних Сил, наказів, директив Міністра оборони України, а також проведення вибіркових контрольних ревізій.
2. Проведення за дорученням Міністра оборони України перевірок фактів порушень чинного законодавства посадовими особами Збройних Сил…
4. Проведення контрольних перевірок фактичного усунення раніше виявлених порушень вимог законів, військових статутів, наказів та директив Міністра оборони України.
5. Виконання доручень Міністра оборони з питань, які віднесені до компетенції інспекції.
6. Аналіз та узагальнення причин порушень законності і умов, що їм сприяють, внесення рекомендацій та пропозицій щодо їх усунення і запобігання в подальшому.
7. Організація і проведення контрольних перевірок і ревізій у військових формуваннях, де раніше працювали інші ревізійні структури Збройних Сил України.
Згідно розділу 4 Положення:
1. Робота інспекції організується на основі перспективних планів, які затверджуються Міністром оборони України на кожне півріччя.
2. Головна контрольно-ревізійна інспекція, як правило, приймає до перевірки матеріали, що містять факти порушень законності посадовими особами центрального апарату Міністерства оборони України, видів Збройних Сил, керівним складом округів (оперативних командувань), об'єднань і з'єднань. Крім цього, можуть також прийматися матеріали перевірок, проведених раніше іншими органами військового управління, якщо об'єктивність їх висновків викликає сумнів.
Відповідно до вищенаведеного, МОУ через підконтрольну та підзвітну йому Головну контрольно-ревізійну інспекцію мало повноваження хоча б раз у півроку перевірити на відповідність діючому Законодавству діяльність КЕВ м. Миколаєва та таким чином мало можливість щодо можливості перевірки оспорюваного правочину - договору №542/8 від 06.07.2016 на відповідність діючому Законодавству щонайпізніше у другій половині 2016 р.
Також, протокольною Ухвалою суду було задоволено клопотання ТОВ «Лан» та витребувано від Міністерства оборони України запитувану інформацію щодо можливості дізнатися та обізнаності Позивача про порушення своїх прав оспореним правочином, а саме:
- що до існування у Міністерства Оборони України з 2016 р. або у підзвітних йому органів (структурних підрозділів) повноваження здійснення перевірки оспорюваного правочину (договору № 542/8 від 06.07.2016 р. що до спільного обробітку землі між ТОВ «ЛАН» та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Миколаєва) на предмет його відповідності приписам чинного законодавства.
- що до отримання Міністерством Оборони України будь яким чином інформації що до відповідності чи невідповідності діючому Законодавству оспорюваного правочину (договору № 542/8 від 06.07.2016 р. що до спільного обробітку землі між ТОВ «ЛАН» та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Миколаєва) у 2016 - початку 2017 р.р. .
- що до здійснення зі сторони Міністерства Оборони України у 2016 - початку 2017 р.р. будь яких заходів що до перевірки відповідності законодавству у тому числі оспорюваного правочину (договору № 542/8 від 06.07.2016 р. що до спільного обробітку землі між ТОВ «ЛАН» та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Миколаєва).
Представником ТОВ «Лан» було подано аналогічний адвокатський запит до КЕВ м. Миколаїв та отримано відповідь.
Також, згідно отриманого судом пояснення МОУ від 14.11.2022 р. у цій справі № 915/317/21 судом було отримано витяг з аудиторського звіту ПІВДЕННОГО ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ ВНУТРІШНЬОГО АУДИТУ (код 24982462) №234/3/6/1І/аз від “28” листопада 2016 року за результатами фінансового аудиту та аудиту відповідності фінансово-господарської діяльності квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаїв за період з 01.07.2013 по 13.09.2016. (тобто з урахуванням встановлення законності та економічної обгрунтованості укладання оскарженого договору з ТОВ «ЛАН»).
Крім того, згідно доданого листа від 08.08.2016 р. КЕВ м. Миколаїв до Міністерства оборони України у особі Південно-східного територіального КЕУ до МОУ було передано серед іншого копію оскарженого правочину з ТОВ “Лан” №542/8 від 06.07.2016 для його погодження останнім.
Також, згідно доданого листа № 2505 від 01.09.2016 р. КЕВ м. Миколаїв до Міністерства оборони України у особі Південно-східного територіального КЕУ до МОУ було доведено, що серед іншого для приведення оскарженого правочину №542/8 від 06.07.2016 у відповідність до ринкових цін, вказаних дорученням міністра оборони України № 11268/з/2 від 21.06.2016 р. було укладено додаткову угоду від 12.08.2016.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що Позивач МОУ з 28.11.2016 р. знав та повинен був знати про будь які порушення Законодавства зі сторони КЕВ м. Миколаїв при укладанні оспорюваного правочину з ТОВ “Лан” №542/8 від 06.07.2016, які стали підставами цього позову, який підтримує Керівник Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону.
Отже, у зв'язку зі спливом позовної давності, про який заявлено ТОВ “Лан” та КЕВ м. Миколаїв, подана Прокурором у рамках провадження у даній справі позовна заява про визнання договору недійсним задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Посилання позивача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.
При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на відмову у позові сплачений за його подачу судовий збір покладається на прокуратуру.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. В задоволенні позову Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону в особі, якою є Міністерство оборони України до відповідачів: Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв; Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАН" про визнання договору недійсним - відмовити повністю.
2. Судові витрати по сплаті судового збору покласти на прокуратуру.
Повне рішення складено 16 лютого 2023 р.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Літвінов