ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.02.2023Справа № 910/20250/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріо Фін"
до 1. ОСОБА_1
2. Сібекс Альянс ЛТД
3. ОСОБА_2
4. ОСОБА_3
5. ОСОБА_4
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів-1, 2 - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Татаринцева Євгенія Анатоліївна
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів-3, 4 - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дерев'янко Вікторія Вікторівна
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Голубнича Ольга Василівна
про визнання права іпотекодержателя
Суддя Котков О.В.
Секретар судового засідання Горенюк Т.О.
Представники учасників справи:
від позивача Грекова Л.В. ;
від відповідача-4 Турко А.Г.;
інші учасники справи не з'явилися.
В судовому засіданні 02.02.2023 року, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників позивача та відповдіача-4, що повне рішення буде складено 16.02.2023 року.
08 грудня 2021 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріо Фін" (позивач) надійшла позовна заява № 13/04-1 від 06.12.2021 року до ОСОБА_1 (відповідач-1), Сібекс Альянс ЛТД (відповідач-2), ОСОБА_2 (відповідач-3), ОСОБА_3 (відповідач-4), ОСОБА_4 (відповідач-5), в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку застосувати наслідки нікчемності договору купівлі-продажу майнових прав від 03.03.2012 року № 12-МП, укладеного між ПАТ "Автомобільна компанія "Укртранс" та ТОВ "Каліса" шляхом:
- визнання недійсним Свідоцтва про право власності серія НОМЕР_1 , що видане 23.12.2015 року Управлінням державної реєстрації ГТУЮ у м. Києві на користь ТОВ «Каліса»;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 13.01.2016 року, що посвідчений приватним нотаріусом КМНО Татаринцевою Є.А. за реєстровим номером № 20, укладеного між ТОВ "Каліса" та ОСОБА_1 ;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15.01.2016 року, що посвідчений приватним нотаріусом КМНО Татаринцевою Є.А. за реєстровим номером № 6, укладеного між ОСОБА_1 та Сібекс Альянс ЛТД;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01.04.2016 року, що посвідчений приватним нотаріусом КМНО Дерев'янко В.В. за реєстровим номером № 639, укладеного між Сібекс Альянс ЛТД та ОСОБА_2 ;
- визнання недійсним договору іпотеки від 01.04.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Дерев'янко В.В. за реєстровим номером № 641, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
- визнання недійсним договору про задоволенні вимог іпотекодержателя від 01.04.2016 року, що посвідчений приватним нотаріусом КМНО Дерев'янко В.В. за реєстровим номером № 643, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
- визнання недійсним договору іпотеки від 06.04.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Дерев'янко В.В. за реєстровим номером № 685, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;
- визнати припиненим права іпотеки ОСОБА_4 за договором іпотеки від 06.04.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Дерев'янко В.В. за реєстровим номером № 685;
- скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дерев'янко B.B. № 29135899 від 06.04.2016 року та запис № 14052186 від 06.04.2016 року про іпотеку;
- скасувати рішення державного реєстратора-приватного нотаріуса Дерев'янко В.В. № 29135639 від 06.04.2016 року та запис № 14051877 від 06.04.2016 року про обтяження;
- визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріо Фін" (ідентифікаційний код - 42567894) права іпотекодержателя за договором іпотеки від 28.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В. за реєстровим № 2675, що укладений між АКБ "Київ" та ВАТ "АК "Укртранс", стосовно іпотечного майна: квартири АДРЕСА_1 .), про що зробити відповідний запис у державному реєстрі.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідно до умов договору № 315 від 12.09.2003 року про участь в будівництві житлового будинку було затверджено Перелік квартир житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями, що будується на розі вулиці Димитрова та вулиці Анрі Барбюса , згідно з яким по закінченню будівництва на користь ВАТ "АТ "Укртранс" відходила квартира АДРЕСА_1 загальною площею 188,2 кв.м. В подальшому за договором іпотеки від 28.12.2007 року в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 45/07 від 14.06.2007 року, ВАТ "АТ "Укртранс" передано в іпотеку АКБ "Київ" майнові права на квартиру АДРЕСА_1 (присвоєна адреса - АДРЕСА_1). За переліком інвесторів, що був затверджений ВАТ "АТ "Укртранс" 07.05.2013 року, іпотечна квартира АДРЕСА_1 була поділена на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 48,3 кв.м. та квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 131,7 кв.м., інвестором яких залишалось ВАТ "АТ "Укртранс". Однак, без згоди іпотекодержателя АКБ "Київ" за договором купівлі-продажу майнових прав № 12-МП від 03.03.2012 року ВАТ "АТ "Укртранс" передав у власність ТОВ "Каліса" майнові права на 131,7 кв.м. площі квартири АДРЕСА_1 . За актом приймання-передачі об'єкта нерухомості від 05.07.2013 року квартира АДРЕСА_1 перейшла до ТОВ "Каліса". Тобто, в порушення ст. 12 Закону "Про іпотеку" іпотекодавець відчужив частину предмета іпотеки без згоди іпотекодержателя. 13.01.2016 року за договором купівлі-продажу право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 131,7 кв. м., перейшло від ТОВ "Каліса" до ОСОБА_1 , яка в подальшому за договором купівлі-продажу від 15.01.2016 року відчужила квартиру на користь Сібекс Альянс ЛТД. 01.04.2016 року за договором купівлі-продажу право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 131,7 кв. м., перейшло до ОСОБА_2 , яка спірну квартиру передала в іпотеку ОСОБА_3 , яка на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя набула у власність спірну квартиру. На підставі договору факторингу (відступлення права грошової вимоги) № 30/04 від 30.04.2019 року та договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 30.04.2019 року позивач набув права вимоги за кредитним договором № 45/07 від 14.06.2007 року та договорами, укладеними у його забезпечення, зокрема за іпотечним договором № 2675, предметом іпотеки за яким є спірна квартира.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2021 року у справі № 910/20250/21 позовну заяву № 13/04-1 від 06.12.2021 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріо Фін" до 1. ОСОБА_1 , 2. Сібекс Альянс ЛТД, 3. ОСОБА_2 , 4. ОСОБА_3 , 5. ОСОБА_4 про визнання права іпотекодержателя залишено без руху, надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Ріо Фін" строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 5 (п'яти) днів з дня вручення даної ухвали.
17.12.2021 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріо Фін" надійшла заява про виправлення недоліків позовної заяви. У поданій заяві позивач просить витребувати у ОСОБА_3 належним чином засвідчені копії договору іпотеки від 01.04.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Дерев'янко В.В. за реєстровим номером № 641 та договору іпотеки від 06.04.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Дерев'янко В.В. за реєстровим номером № 685.
У зв'язку з тим, що відповідачі-1, 3, 4, 5 є фізичними особами, Господарський суд міста Києва звернувся до відділів з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб із запитами з метою встановлення зареєстрованого місця проживання відповідачів-1, 3, 4, 5.
04.01.2022 року через відділ діловодства суду від Печерської районної в місті Києві державної адміністрації надійшла відповідь на запит суду щодо надання відомостей про зареєстроване місце проживання ОСОБА_3 .
05.01.2022 року через відділ діловодства суду від Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації надійшла відповідь на запит суду щодо надання відомостей про зареєстроване місце проживання ОСОБА_4 .
18.01.2022 року через відділ діловодства суду від Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області надійшла відповідь на запит суду щодо відсутності відомостей про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 .
25.01.2022 року через відділ діловодства суду від Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації надійшла відповідь на запит суду щодо надання відомостей про зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 .
03.02.2022 року через відділ діловодства суду від Державної міграційної служби України надійшла відповідь на запит суду щодо надання відомостей про зареєстроване місце проживання ОСОБА_4 .
25.03.2022 року через відділ діловодства суду від Державної міграційної служби України надійшла відповідь на запит суду щодо відсутності відомостей про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 .
20.05.2022 року через відділ діловодства суду від Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області надійшла відповідь на запит суду щодо відсутності відомостей про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 .
Отже, відомості про зареєстроване місце проживання відповідача-1 - ОСОБА_1 станом на момент відкриття провадження у даній справі відсутні.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/20250/21 здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.12.2022 року. Вказаною ухвалою суду також ухвалено звернутися до Компетентного органу Беліз з судовим дорученням про вручення Сібекс Альянс ЛТД ухвали Господарського суду міста Києва від 01.06.2022 року та позовної заяви № 13/04-1 від 06.12.2021 року та доданих до неї документів та зупинено провадження у справі. Крім того, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів-1, 2 - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Татаринцеву Євгенію Анатоліївну, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів-3, 4 - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дерев'янко Вікторію Вікторівну, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Голубничу Ольгу Василівну та витребувано ряд доказів.
В підготовчих засіданнях 01.12.2022 року та 08.12.2022 року судом оголошувалася перерва.
В підготовчому засіданні 20.12.2022 року судом було розглянуте та відхилене клопотання представника ОСОБА_3 про передачу даної справи за підсудністю для розгляду в межах справи № 910/2116/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства Автомобільна компанія «Укртранс». Відхиляючи наведене клопотання суд виходив з наступного.
Відповідно до частини третьої статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначає підсудність спорів одному господарському суду, який акумулює усі майнові вимоги за участю боржника.
Таким чином, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2020 року у справі № 918/335/17 (провадження № 12-160гс19).
Згідно з частинами першою статті 41 Господарського процесуального кодексу України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
Стаття 45 Господарського процесуального кодексу України визначає, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Суд враховує, що виходячи з диспозиції статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, участь боржника у спорі саме як сторони (позивача, відповідача) передбачає, що у будь якому випадку за результатами розгляду спору настають правові наслідки для боржника (набуття, припинення, зміна прав чи обов'язків).
Враховуючи, що Приватне акціонерне товариство Автомобільна компанія «Укртранс» не є стороною (позивачем, відповідачем) у даній справі, суд дійшов висновку, що правові підстави для передачі справи № 910/20250/21 в межах справи № 910/2116/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства Автомобільна компанія «Укртранс» відсутні.
Крім того, в підготовчому засіданні 20.12.2022 року судом було розглянуте та відхилене клопотання представника ОСОБА_3 про залучення до участі у справі співвідповідачів - ПрАТ Автомобільна компанія «Укртранс» та ТОВ «Каліса». Відхиляючи наведене клопотання суд виходив з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.
Отже, виходячи з положень ч. 1 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що правом на подання клопотання про залучення співвідповідача процесуальний закон наділяє виключно позивача, тоді як клопотання про залучення співвідповідачів - ПрАТ Автомобільна компанія «Укртранс» та ТОВ «Каліса» подане представником відповідача-4.
За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.
Так, в підготовчому засіданні 20.12.2022 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/20250/21 до судового розгляду по суті на 12.01.2023 року.
В судових засіданнях 12.01.2023 року, 17.01.2023 року та 26.01.2023 року судом оголошувалася перерва.
В судовому засіданні 02.02.2023 року суд, на підставі ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України залишив без розгляду клопотання представника ОСОБА_3 про закриття провадження у справі.
Залишаючи вказане клопотання без розгляду суд виходив з наступного.
Статтею 194 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
У відповідності до приписів ч. 1 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.
При цьому, імперативною нормою ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Оскільки подане клопотання не містить поважних причин, з яких останнє не було заявлене в підготовчому провадженні, а також приймаючи до уваги, що воно подане після закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, тому вказане клопотання залишається судом без розгляду.
В судовому засіданні 02.02.2023 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представник відповідача-4 проти позовних вимог заперечив та просив суд відмовити в позові.
Інші учасники справи в судове засідання 02.02.2023 року не з'явилися.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача-4, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
28.12.2007 року між Акціонерним комерційним банком "Київ" (іпотекодержатель) та Відкритим акціонерним товариством "Автомобільна компанія "Укртранс" (іпотекодавець) укладено Іпотечний договір (надалі - Іпотечний договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В., зареєстрований в реєстрі за № 2675, відповідно до п. 1.1. якого за цим договором забезпечується належне виконання іпотекодавцем вимог іпотекодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з договору № 45/07 від 14.06.2007 року про надання кредиту у вигляді відновлювальної кредитної лінії, усіх змін та доповнень до нього, в тому числі додаткових угод № 1 від 26.06.2007 року, № 2 від 12.07.2007 року, № 3 від 30.10.2007 року, № 4 від 22.11.2007 року, № 5 від 21.12.2007 року, за яким іпотекодавець - Відкрите акціонерне товариство "Автомобільна компанія "Укртранс" отримав кредит у сумі 27 000 000,00 грн. зі сплатою 17% річних, терміном повернення по 13.06.2008 року включно.
За умовами п. 1.2. Іпотечного договору іпотекою за цим договором забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо своєчасного повернення кредиту, сплати процентів, неустойки, відшкодування витрат, пов'язаних із зверненням стягнення на предмет іпотеки, витрат на утримання і збереження предмета іпотеки, витрат на страхування предмета іпотеки, збитків, завданих порушенням умов цього договору.
В п. 1.3. Іпотечного договору сторони визначили перелік майнових прав, які є предметом іпотеки, зокрема - майнові права на квартиру АДРЕСА_1 .
Пунктом 1.4. Іпотечного договору визначено, що майнові права, які передаються в іпотеку за цим договором, належать іпотекодавцю на підставі договору № 315 участі в будівництві житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним гаражем на розі вулиць Димитрова та Анрі Барбюса у Печерському районі міста Києва від 12.09.2003 року, укладеного між Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією та Комунальним підприємством "Печерськ-Інвест", додатку № 2 до договору № 315 від 12.09.2003 року, договору підряду № 20р на будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним гаражем (місцями для паркування машин) на розі вулиць Димитрова та Анрі Барбюса у Печерському районі міста Києва, укладеного 27.04.2006 року між Комунальним підприємством "Печерськ-Інвест", Відкритим акціонерним товариством "Автомобільна компанія "Укртранс", Державним будівельним комбінатом Управління справами Верховної Ради України.
Згідно з п. 1.8. Іпотечного договору право іпотеки, зазначене у п. 1.1 цього договору, виникає у іпотекодержателя з моменту нотаріального посвідчення цього договору.
За умовами п. 2.1.2. Іпотечного договору іпотекодавець зобов'язаний до моменту повного виконання основного зобов'язання без письмової згоди іпотекодержателя не здійснювати відступлення предмета іпотеки третім особам.
В п. 2.1.8. Іпотечного договору визначено, що іпотекодавець зобов'язаний без письмової згоди іпотекодержателя не відчужувати предмет іпотеки, а також не передавати його в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Як вбачається з матеріалів справи, 28.12.2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В. було накладено заборону відчуження майнових прав, які є предметом іпотеки за Іпотечним договором, в тому числі на майнові права на квартиру АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що між сторонами було укладено ряд договорів про внесення змін до Іпотечного договору, зокрема договір про внесення змін від 28.08.2008 року, яким п. 1.1. Іпотечного договору № 2675 від 28.12.2007 року сторони виклали у новій редакції, зазначивши, що за цим договором забезпечується належне виконання іпотекодавцем вимог іпотекодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з договору № 45/07 від 14.06.2007 року про надання кредиту у вигляді відновлювальної кредитної лінії, усіх змін та доповнень до нього, в тому числі додаткових угод № 1 від 26.06.2007 року, № 2 від 12.07.2007 року, № 3 від 30.10.2007 року, № 4 від 22.11.2007 року, № 5 від 21.12.2007 року, № 6 від 10.01.2008 року, № 7 від 25.01.2008 року, № 8 від 22.02.2008 року, № 9 від 14.03.2008 року, № 10 від 28.03.2008 року, № 11 від 09.04.2008 року, № 12 від 30.04.2008 року, № 13 від 08.05.2008 року, № 14 від 05.06.2008 року, № 15 від 24.07.2008 року, № 16 від 29.07.2008 року, за яким іпотекодавець - Відкрите акціонерне товариство "Автомобільна компанія "Укртранс" отримав кредит у сумі 47 600 000,00 грн., 1 600 000,00 доларів США, 1 000 000,00 Євро зі сплатою 19,4% річних по гривневому залишку, 17,0% річних по залишку у доларах та 14,9% річних в євро з терміном повернення по 28.10.2008 року.
В подальшому, договором про внесення змін від 28.11.2008 року сторони виклали п. 1.1. Іпотечного договору № 2675 від 28.12.2007 року у новій редакції, зазначивши, що за цим договором забезпечується належне виконання іпотекодавцем вимог іпотекодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з договору № 45/07 від 14.06.2007 року про надання кредиту у вигляді відновлювальної кредитної лінії, усіх змін та доповнень до нього, в тому числі додаткових угод № 1 від 26.06.2007 року, № 2 від 12.07.2007 року, № 3 від 30.10.2007 року, № 4 від 22.11.2007 року, № 5 від 21.12.2007 року, № 6 від 10.01.2008 року, № 7 від 25.01.2008 року, № 8 від 22.02.2008 року, № 9 від 14.03.2008 року, № 10 від 28.03.2008 року, № 11 від 09.04.2008 року, № 12 від 30.04.2008 року, № 13 від 08.05.2008 року, № 14 від 05.06.2008 року, № 15 від 24.07.2008 року, № 16 від 29.07.2008 року, № 17 від 29.08.2008 року, № 18 від 16.09.2008 року, № 19 від 29.09.2008 року, № 20 від 28.10.2008 року, № 21 від 30.10.2008 року, № 22 від 20.11.2008 року, за яким іпотекодержатель, як кредитодавець, надає іпотекодавцю, як позичальнику, кредит у вигляді невідновлювальної відкличної кредитної лінії на поповнення обігових коштів для здійснення статутної діяльності з лімітом у сумі 51 595 000, 00 грн., 1 600 000,00 доларів США, 1 000 000,00 Євро, терміном користування з 14.06.2007 року по 17.10.2009 року зі сплатою 22% річних по гривневому залишку, 18% річних по залишку в доларах США та Євро.
Договором про внесення змін від 29.07.2011 року до Іпотечного договору сторони дійшли згоди викласти п. 1.1. Іпотечного договору № 2675 від 28.12.2007 року у наступній редакції, за цим договором забезпечується належне виконання іпотекодавцем вимог іпотекодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з договору про надання кредиту у вигляді невідновлювальної кредитної лінії № 45/07 від 14.06.2007 року та додаткових угод до кредитного договору, за яким іпотекодержатель надав іпотекодавцю кредит у вигляді не відновлювальної відкличної кредитної лінії на наступних умовах: ліміт у гривні - 75 845 000,00 грн., ліміт у Євро - 1 000 000,00 Євро, ліміт у доларах США - 1 600 000,00 доларів США зі сплатою 18% річних у валюті зобов'язання зі строком повернення до 28.02.2014 року включно.
Договором про внесення змін від 23.08.2012 року до Іпотечного договору сторони дійшли згоди викласти п. 1.1. Іпотечного договору № 2675 від 28.12.2007 року у наступній редакції, за цим договором забезпечується належне виконання іпотекодавцем вимог іпотекодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з договору про надання кредиту у вигляді невідновлювальної кредитної лінії № 45/07 від 14.06.2007 року та додаткових угод до кредитного договору, за яким іпотекодержатель надав іпотекодавцю кредит у вигляді не відновлювальної відкличної кредитної лінії на наступних умовах: ліміт у гривні - 82 182 425,01 грн., ліміт у Євро - 1 000 000,00 Євро, ліміт у доларах США - 1 600 000,00 доларів США зі сплатою 15% річних за користування кредитом у гривні та 18% річних у доларах США та Євро зі строком повернення до 28.02.2014 року включно.
Положеннями статті 1054 Цивільного кодексу України унормовано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
За змістом ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Згідно з ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Частиною першою статті 576 Цивільного кодексу України визначено, що предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
За приписами ч. 1 ст. 585 Цивільного кодексу України право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення.
Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з дня вчинення відповідного правочину, на підставі якого виникає іпотека, або з дня набрання законної сили рішенням суду.
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Згідно зі ст. 4 Закону України "Про іпотеку" обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.
Отже, виконання зобов'язань Відкритого акціонерного товариства "Автомобільна компанія "Укртранс" перед Акціонерним комерційним банком "Київ" за договором про надання кредиту № 45/07 від 14.06.2007 року забезпечувалось іпотекою на підставі Іпотечного договору № 2675 від 28.12.2007 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством "Автомобільна компанія "Укртранс" та Акціонерним комерційним банком "Київ", предметом якого були, в тому числі, майнові права на квартиру АДРЕСА_1 .
03.03.2012 року між Публічним акціонерним товариством "Автомобільна компанія "Укртранс" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Каліса" (покупець) укладено було договір № 12-МП купівлі-продажу майнових прав (надалі - договір № 12-МП), відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує майнові права на об'єкт нерухомості у порядку та на умовах, передбаченими цим договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж.
Відповідно до п. 2.2. договору № 12-МП об'єктом нерухомості, майнові права на який передаються за даним договором, є об'єкт нерухомості, розташований в об'єкті капітального будівництва за будівельною адресою: м. Київ, вул. Димитрова, 2-Б в Печерському районі міста Києва з наступними характеристиками: квартира будівельний номер АДРЕСА_1, загальною площею 131,7 кв.м.
Відповідно до Довідки про оплату 100% майнових прав від 07.03.2012 року, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Каліса" закріплено майнові права на об'єкт нерухомості - квартиру в житловому будинку на перетині вулиць Димитрова та Анрі Барбюса в Печерському районі міста Києва з характеристиками: квартира АДРЕСА_1, загальна площа 131,7 кв.м. Загальна вартість закріплений майнових прав становить 1 580 400,00 грн. сплачено покупцем повністю.
З переліку інвесторів (вих. № 195 від 07.05.2013 року) вбачається, що за їх кошти Генеральним інвестором та Генеральним підрядником в особі Відкритого акціонерного товариства "Автомобільна компанія "Укртранс" збудовано квартири в будинку АДРЕСА_1 , зокрема квартиру АДРЕСА_1, яка була поділена на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 131,7 кв.м., та квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 48,3 кв.м.
На підставі акту № 12/1-МП прийому-передачі майнових прав від 05.07.2013 року продавець передав покупцю майнові права на об'єкт нерухомості - квартиру в житловому будинку на перетині вулиць Димитрова та Анрі Барбюса в Печерському районі міста Києва з характеристиками: квартира АДРЕСА_1, загальною площею 131,7 кв.м.
З наявного у матеріалах справи Свідоцтва № 50615565 про право власності на нерухоме майно від 23.12.2015 року вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Каліса" набуло право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 131,7 кв.м.
З наявної у матеріалах справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 07.09.2021 року № 273620133 вбачається, що 19.12.2015 року внесено запис про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Каліса" на квартиру АДРЕСА_1 .
13.01.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Каліса" (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Є.А., зареєстрований в реєстрі за № 20, відповідно до умов якого продавець передає, а покупець приймає у власність кватиру АДРЕСА_1 , яка складається з 2-х житлових кімнат, площею 71,6 кв.м, загальною площею 131,7 кв.м.
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 07.09.2021 року № 273620133 вбачається, що 13.01.2016 року внесено запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 .
15.01.2016 року між ОСОБА_1 (продавець) та Сібекс Альянс ЛТД (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Є.А., відповідно до умов якого продавець передає у власність покупця квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з 2-х житлових кімнат, площею 71,6 кв.м, загальною площею 131,7 кв.м.
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 07.09.2021 року № 273620133 вбачається, що 15.01.2016 року внесено запис про державну реєстрацію права власності за Сібекс Альянс ЛТД на квартиру АДРЕСА_1 .
01.04.2016 року між Сібекс Альянс ЛТД (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев'янко В.В., зареєстрований в реєстрі за № 639, відповідно до умов якого продавець передає у власність покупця квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з 2-х житлових кімнат, площею 71,6 кв.м, загальною площею 131,7 кв.м.
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 07.09.2021 року № 273620133 вбачається, що 01.04.2016 року внесено запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .
01.04.2016 року між ОСОБА_2 (іпотекодавець) та ОСОБА_3 (іпотекодержатель) було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев'янко В.В., зареєстрований в реєстрі за № 641, за умовами якого іпотекодержатель надав іпотекодавцю позику в сумі 3 408 367,82 грн., а іпотекодавець зобов'язаний повернути суму позики у строк до 01.04.2016 року.
За умовами п. 2.1. договору іпотеки на забезпечення виконання основного зобов'язання іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 07.09.2021 року № 273620133 вбачається, що 01.04.2016 року до реєстру внесено запис про державну реєстрацію іпотек на підставі договору іпотеки № 641 від 01.04.2016 року.
Крім того, 01.04.2016 року між ОСОБА_2 (іпотекодавець) та ОСОБА_3 (іпотекодержатель) було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев'янко В.В., зареєстрований в реєстрі за № 643, відповідно до умов якого згідно з договором позики, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев'янко В.В. за реєстровим № 640, та договором іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев'янко В.В. за реєстровим № 641, укладеними між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , іпотекодавець передав іпотекодержателю, а іпотекодержатель прийняв і набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 07.09.2021 року № 273620133 вбачається, що 01.04.2016 року до реєстру внесено запис про державну реєстрацію іпотек на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя № 643 від 01.04.2016 року.
06.04.2016 року між ОСОБА_3 (іпотекодавець) та ОСОБА_4 (іпотекодержатель) було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев'янко В.В., зареєстрований в реєстрі за № 685, за умовами якого іпотекодержатель надав іпотекодавцю позику в сумі 3 390 043,00 грн., а іпотекодавець зобов'язаний повернути суму позики у строк до 06.04.2026 року.
За умовами п. 2.1. договору іпотеки на забезпечення виконання основного зобов'язання іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 07.09.2021 року № 273620133 вбачається, що 06.04.2016 року до реєстру внесено запис про державну реєстрацію іпотек на підставі договору іпотеки № 685 від 06.04.2016 року.
В той же час судом встановлено, що Кабінетом Міністрів України було прийнято рішення від 11.02.2015 року № 61 "Деякі питання участі держави у виведенні Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ", згідно з яким держава в особі Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" (АБ "Укргазбанк") бере участь у виведенні банку Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Київ" (ПАТ "АКБ "Київ") з ринку шляхом відчуження активів і зобов'язань ПАТ "АКБ "Київ" на користь АБ "Укргазбанк".
На підставі постанови Правління Національного банку України від 24.02.2015 року № 128 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд) прийнято рішення від 24.02.2015 року № 39 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "АКБ "Київ", згідно з яким з 25.02.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "АКБ "Київ".
На виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 61 "Деякі питання участі держави у виведенні з ринку публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ"", 19.06.2015 року було здійснено передачу активів та зобов'язань ПАТ "АКБ "Київ" на користь АТ "Укргазбанк", а саме активів за ціною 740,1 млн. грн. та зобов'язання балансовою вартістю 1 млрд 379,4 млн. грн.
Зі змісту ухвали Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 року у справі № 910/2116/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства Автомобільна компанія "Укртранс", яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2021 року, вбачається, що 19.06.2015 року між ПАТ "АКБ "Київ" та АБ "Укргазбанк" було укладено договір про передачу приймаючому банку активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, на підставі якого до АБ "Укргазбанк" перейшло право вимоги до ПАТ АК "Укртранс", що виникло з кредитних договорів № 24/2005 від 31.05.2005, № 45/07 від 14.06.2007, № 01/2005 від 11.01.2005, № 65/04 від 16.07.2004 та № 25/04 від 29.09.2004, укладених останнім з Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Київ", та права вимоги за договорами, що їх забезпечують.
Поряд з цим, рішенням Господарського суду міста Києва від 31.03.2014 року у справі № 910/1050/14, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 04.03.2015 року, задоволено позов заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України, ПАТ АКБ "Київ" до ПАТ АК "Укртранс" про стягнення 122 917 033,94 грн, а саме: 36 305 598,01 грн. - строкова заборгованість по кредиту; 11 066 498, 26 грн. - поточна заборгованість за процентами; 38 160 598,00 грн. - прострочена заборгованість по кредиту; 25 551 544, 37 грн. - прострочена заборгованість за процентами; 514 781,65 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 1 374 317,23 грн. - пеня за несвоєчасну сплату процентів; 209 342,46 Євро - поточна заборгованість за процентами в Євро; 209 342,48 Євро - прострочена поточна заборгованість за процентами в Євро; 2230,08 Євро - пеня за несвоєчасну сплату процентів в Євро; 334 947,94 доларів США - поточна заборгованість за процентами в доларах США; 334 947,96 доларів США- поточна заборгованість за процентами в доларах США; 3568,13 доларів США - пеня за несвоєчасну сплату процентів в доларах США (заборгованість за кредитним договором №45/07 від 14.06.2007).
В подальшому, ухвалою Господарського суду міста Києва 03.08.2015 року у справі № 910/1050/14 замінено сторону виконавчого провадження ВП №46705395 з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" на його правонаступника Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк".
Під час розгляду справи № 910/1050/14 судами було встановлено, що 19.06.2015 року між Публічним акціонерним товариством банк "Київ" (неплатоспроможний банк) та Публічним акціонерним товариством акціонерний банк "Укргазбанк" (приймаючий банк) укладено договір про передачу приймаючому банку активів і зобов'язань неплатоспроможного банку.
Згідно з п. 1.2. договору АБ "Укргазбанк" отримав право вимоги від боржників неплатоспроможного банку за договорами про здійснення активних операцій належного та повного виконання всіх зобов'язань за основними договорами, включаючи сплату заборгованості за основними договорами, процентів, можливих комісій, штрафних санкцій (п. 1.2.1.), право звернення стягнення на предмет застави, право звернення до поручителя за договором поруки (п. 1.2.2.).
Згідно п. 4.1. договору з дня укладання договору та акту приймання-передачі активів і зобов'язань АБ "Укргазбанк" набув усіх прав та обов'язків кредитора щодо боржників, разом із правами за договорами забезпечення таких вимог.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, до АБ "Укргазбанк" перейшли права вимоги до Приватного акціонерного товариства Автомобільна компанія "Укртранс", які виникли на підставі кредитного договору № 45/07 від 14.06.2007 року, а також за договором забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором - за Іпотечним договором № 2675 від 28.12.2007 року, що не заперечувалось сторонами під час розгляду даної справи.
Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2019 року у справі № 910/1050/14 замінено сторону виконавчого провадження по виконанню наказу № 910/1050/14 від 11.04.2014 року з Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Реверс Інвест".
В межах розгляду справи № 910/1050/14 судом було встановлено, що 20 лютого 2019 року між Акціонерним товариством акціонерний банк "Укргазбанк" та Товариством обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Реверс Інвест" укладено договір факторингу (відступлення права грошової вимоги).
Відповідно до п. 1.1. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, фактор/новий кредитор зобов'язується передати в розпорядження клієнта/первісного кредитора грошові кошти без ПДВ за відступлення права вимоги за кредитною заборгованістю без ПДВ, зазначеною в п. 1.2. цього договору, а клієнт/первісний кредитор зобов'язується відступити фактору/новому кредитору свої права грошової вимоги до боржника в розмірі та на умовах, передбачених цим договором.
Згідно з п.п. 1 п. 1.2. договору за цим договором відступається право грошової вимоги (кредитна заборгованість що розрахована на дату укладання цього договору згідно умов кредитних договір без ПДВ), яке видно на підставі договорів, укладених між ПАТ "АКБ "Київ" (АБ "Укргазбанк" є первісним кредитором в силу договору про передачу приймаючому банку активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, укладеного між ПАТ "АКБ "Київ" та АБ "Укргазбанк" 19 червня 2015 року) та Відкритим акціонерним товариством "Автомобільна компанія "Укртранс", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Автомобільна компанія "Укртранс" (код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 22890514, місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 83-А), зокрема за договором № 45/07 про надання кредиту у вигляді відновлювальної кредитної лінії від 14.06.2007 з урахуванням змін та доповнень до кредитного договору - в сумі 341 574 156,39 грн. (в т.ч. по кредиту - 74 466 196,01 грн., по процентам - 67 077 315,71 грн., по пені - 200 030 644,67 грн.), а також в сумі 418 684,94 євро по процентам та в сумі 669 895,90 доларів США по процентам.
Кредитний договір не містить заборони щодо заміни кредитора у зобов'язанні та не потребує згоди боржника на таку заміну кредитора.
Пунктом 1.4. договору встановлено, що після отримання клієнтом/первісним кредитором грошових коштів без ПДВ за відступлення права вимоги за кредитною заборгованістю без ПДВ, зазначеною в .п. 1.2. цього договору, до фактора/нового кредитора переходять права вимоги (замість клієнта/первісного кредитора) до боржника належного та реального виконання всіх грошових зобов'язань боржника, які випливають з умов кредитних договорів, в обсягах і на умовах, що існуватимуть на момент переходу цих прав.
Після отримання клієнтом/первісним кредитором грошових коштів без ПДВ за відступлення права вимоги за кредитною заборгованістю без ПДВ, зазначеною в п. 1.2. цього договору, фактор/новий кредитор вважається стороною кредитних договорів та до фактора/нового кредитора переходять усі права та обов'язки кредитора по відношенню до боржника, що належали до цього первісному кредитору за кредитними договорами в обсязі на умовах, що існуватимуть на момент переходу цих прав, а клієнт/первісний кредитор втрачає всі права за кредитними договорами (п. 1.6.).
Таким чином, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Реверс Інвест" перейшли права вимоги до Приватного акціонерного товариства Автомобільна компанія "Укртранс", які виникли на підставі кредитного договору № 45/07 від 14.06.2007 року, а також за договором забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором - за Іпотечним договором № 2675 від 28.12.2007 року.
Вказані обставини не заперечувались сторонами під час розгляду даної справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.04.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріо Фін" (новий іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Реверс Інвест" (первісний іпотекодержатель) укладено договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М., зареєстрований в реєстрі за № 2098, за умовами якого первісний іпотекодержатель відступає у повному обсязі, а новий іпотекодержатель приймає всі права та обов'язки іпотекодержателя, що існують станом на дату укладення цього договору, в тому числі за Іпотечним договором № 2675 від 28.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничною О.В., укладеним між Акціонерним комерційним банком "Київ" (Акціонерний банк "Укргазбанк" є первісним іпотекодержателем в силу договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та застави, укладеним між Акціонерним комерційним банком "Київ" та Акціонерним банком "Укргазбанк", посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстрований в реєстрі за № 3060) та іпотекодавцем (п. 1.1. договору).
В п. 1.2. договору визначено, що права та обов'язки первісного іпотекодержателя виникли на підставі договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, укладеного 20.02.2019 року між Публічним акціонерним товариством акціонерним банком "Укргазбанк" та первісним іпотекодержателем.
Згідно з п. 1.4. договору договорами іпотеки забезпечується виконання зобов'язань, об'єктом яких є грошові кошти, що випливають з договору № 45/07 про надання кредиту у вигляді відновлювальної кредитної лінії від 14.06.2007 року, який укладено між ПАТ «АКБ «Київ» та іпотекодавцем.
Пунктом 1.5. договору визначено, що з моменту укладення цього договору та його нотаріального посвідчення до нового іпотекодержателя переходять всі права та обов'язки первісного іпотекодержателя за договорами іпотеки, зокрема, право вимагати від іпотекодавця належного та реального виконання зобов'язань за договорами іпотеки в обсязі, розмірі та на умовах, що існують на момент переходу цих прав.
Відповідно до п. 1.6. договору з моменту укладення цього договору та його нотаріального посвідчення новий іпотекодержатель вважається стороною договорів іпотеки, а первісний іпотекодержатель втрачає всі права та обов'язки за договорами іпотеки.
Отже, внаслідок укладення договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 30.04.2019 року, позивач набув права вимоги в якості іпотекодержателя за Іпотечним договором № 2675 від 28.12.2007 року.
Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2019 року у справі № 910/1050/14 замінено сторону виконавчого провадження ВП №58403631 по виконанню наказу № 910/1050/14 від 11.04.2014 року з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Реверс Інвест" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріо Фін".
У позовній заяві позивач зазначає, що належним способом захисту його прав як іпотекодержателя є визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріо Фін" права іпотеки шляхом визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна, оскільки відповідно до ст. 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності на предмет іпотеки до іншої особи іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна.
При цьому, позивач зазначає, що правочин з відчуження іпотечного майна без згоди іпотекодержателя є недійсним в силу закону, тобто нікчемним.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).
Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином, зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й бути здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17 (п. 57), від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16 (п. 40), від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 року у справі № 487/10132/14-ц (п. 89), від 16.06.2020 року у справі № 145/2047/16-ц (п.7.23)).
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві викладає зміст (предмет) і підставу позову.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача (відповідачів), стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.
Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, що тягнуть за собою певні правові наслідки. Поряд із цим, підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача (відповідачів). Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача (відповідачів) на захист проти позову.
Так, зі змісту позовної заяви слідує, що звернення позивача до суду з даним позовом обумовлене набуттям ним прав іпотекодержателя на квартиру АДРЕСА_1 у будинку № 2Б по вулиці Ділова у місті Києві.
При цьому суд відмічає, що спір у даній справі не стосується права власності.
За таких обставин, здійснюючи розгляд справи з огляду на ті права позивача, за захистом яких він звернувся до суду (права іпотекодержателя), суд зазначає наступне.
Як вже було встановлено судом вище, виконання зобов'язань Відкритого акціонерного товариства "Автомобільна компанія "Укртранс" перед Акціонерним комерційним банком "Київ" за договором про надання кредиту № 45/07 від 14.06.2007 року забезпечувалось іпотекою на підставі Іпотечного договору № 2675 від 28.12.2007 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством "Автомобільна компанія "Укртранс" та Акціонерним комерційним банком "Київ", предметом якого були, в тому числі, майнові права на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 188,20 кв.м, житловою площею 100,8 кв.м, у будинку, що будується на земельній ділянці, розташованій на розі (на перетині) вулиць Димитрова та Анрі Барбюса у Печерському районі міста Києва.
Як вбачається з Переліку інвесторів (вих. № 195 від 07.05.2013 року), за кошти яких Генеральним інвестором та Генеральним підрядником в особі Відкритого акціонерного товариства "Автомобільна компанія "Укртранс" збудовано квартири в будинку АДРЕСА_1 була поділена на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 131,7 кв.м, та квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 48,3 кв.м.
Суд зазначає, що виникнення речових прав на новостворене майно врегульовано статтею 331 Цивільного кодексу України.
Частинами 1, 2 статті 331 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Правова позиція про те, що не є новоствореним об'єктом об'єкт нерухомого майна, створений з прив'язкою до вже існуючої нерухомості, з використанням її функціональних елементів, викладена Верховним Судом України у постанові від 06.07.2016 року у справі № 6-1213цс16.
У постанові Верховного Суду від 10.05.2018 року у справі № 29/5005/6381/2011 викладено правову позицію про те, що створені внаслідок формального поділу об'єкти не можуть вважатись новоствореними в розумінні норм Цивільного кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що внаслідок поділу квартири АДРЕСА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 131,7 кв.м, та квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 48,3 кв.м, іпотека за Іпотечним договором № 2675 від 28.12.2007 року не припинилась, тобто предметом іпотеки є спірна квартира - квартира АДРЕСА_1 .
Згідно зі ст. 593 Цивільного кодексу України право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом. У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані. У разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві.
Положеннями ст. 17 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Слід відмітити, що матеріали справи не містять доказів припинення іпотеки за Іпотечним договором № 2675 від 28.12.2007 року, зокрема, доказів припинення основного зобов'язання (виконання договору № 45/07 від 14.06.2007 року) та доказів закінчення строку дії іпотечного договору. При цьому, відповідно до п. 6.2. Іпотечного договору № 2675 від 28.12.2007 року договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до припинення основного зобов'язання.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази реалізації предмета іпотеки відповідно; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним.
З викладеного вище слідує, що іпотека, предметом якої є квартира АДРЕСА_1 , за Іпотечним договором № 2675 від 28.12.2007 року, є чинною.
Матеріалами справи підтверджується, що предмет іпотеки Публічним акціонерним товариством "Автомобільна компанія "Укртранс" (іпотекодавцем) було відчужено Товариству з обмеженою відповідальністю "Каліса" за договором № 12-МП купівлі-продажу майнових прав від 03.03.2012 року, яке відчужило предмет іпотеки ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 13.01.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Є.А., зареєстрований в реєстрі за № 20.
В свою чергу, ОСОБА_1 відчужила квартиру АДРЕСА_1 на користь Сібекс Альянс ЛТД за договором купівлі-продажу квартири від 15.01.2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Є.А.
В подальшому, Сібекс Альянс ЛТД відчужило квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 01.04.2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев'янко В.В., зареєстрований в реєстрі за № 639.
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 07.09.2021 року № 273620133 вбачається, що 01.04.2016 року внесено запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .
Отже, власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
За змістом ст. 12 Закону України "Про іпотеку" (в редакції чинній на дату укладення договору купівлі-продажу майнових прав № 12-МП від 03.03.2012 року) у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. У разі порушення іпотекодавцем обов'язків щодо збереження чи страхування предмета іпотеки іпотекодержатель може скористатися правами, визначеними згідно з частиною першою цієї статті, або вжити заходів для збереження чи страхування предмета іпотеки у власних інтересах та за власний кошт. Іпотекодавець зобов'язаний негайно на вимогу іпотекодержателя відшкодувати останньому всі витрати, понесені у зв'язку з вжиттям заходів щодо збереження та страхування предмета іпотеки. Правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.
Згідно зі ст. 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки.
Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов'язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов'язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов'язання. У разі порушення боржником свого зобов'язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов'язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов'язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.
Обтяження нерухомого майна іпотекою передбачає заборону або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном та виникає з моменту внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту такого обтяження.
Набувач предмета іпотеки не позбавлений можливості отримувати інформацію про обтяження майна іпотекою самостійно або за допомогою третіх осіб та здатний виявити розумну обачність, щоб убезпечити себе від негативних наслідків, пов'язаних із набуттям статусу іпотекодавця, у тому числі і тих, що можуть настати у разі невиконання основного зобов'язання. Хоча обтяження майна іпотекою і впливає на можливість реалізації набувачем іпотечного майна свого конституційного права власності через обмежену правомочність розпоряджатися предметом іпотеки, втручання у таке право є мінімальним та спрямоване на врахування інтересів усіх суб'єктів вказаних правовідносин.
Положення частини першої статті 23 Закону України "Про іпотеку" не порушують розумного балансу між правами та інтересами іпотекодержателя (кредитора) і іпотекодавця (набувача іпотечного майна).
До того ж факт обізнаності набувача іпотечного майна щодо перебування нерухомого майна в іпотеці не має істотного значення, адже відчуження предмета іпотеки іпотекодавцем за згодою або без згоди іпотекодержателя жодним чином не припиняє іпотеки.
Водночас набувач іпотечного майна, до відома якого не доведено інформацію про те, що нерухоме майно є предметом іпотеки, володіє достатніми засобами юридичного захисту, передбаченими чинним законодавством України, у разі порушення його конституційного права власності, а також вимог закону при вчиненні правочину.
Конституційний Суд України у рішенні від 14.07.2020 року у справі № 8-р/2020 зазначив, що положення частини першої статті 23 Закону України "Про іпотеку", які визначають наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, безпосередньо не стосуються питання позбавлення іпотекодавця (набувача іпотечного майна) права власності на предмет іпотеки або ж його примусового відчуження у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою, оскільки у момент передачі майна в іпотеку іпотекодавець не був її власником.
Таким чином, не зважаючи на перехід права власності на предмет іпотеки за Іпотечним договором № 2675 від 28.12.2007 року (квартиру АДРЕСА_1 ), іпотека за вказаним іпотечним договором є чинною.
За наведених вище обставин, оскільки іпотека за Іпотечним договором № 2675 від 28.12.2007 року є чинною (доказів її припинення матеріали справи не містять), суд дійшов висновку, що потекодержателем за договором іпотеки є Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріо Фін" (позивач), іпотекодавцем - ОСОБА_2 .
З позовної заяви вбачається, що обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на положення ст. 216 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно з частиною другою статті 216 Цивільного кодексу України, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Аналогічні положення закріплені у статті 208 Господарського кодексу України, якою передбачено наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним. Зокрема, згідно з частиною другою вказаної норми, у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.
Правові наслідки, передбачені частиною першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
За змістом частин першої та другої статті 216 Цивільного кодексу України правовими наслідками недійсності правочину є реституція (основний наслідок) та відшкодування збитків (додатковий наслідок).
Суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи (згідно з абзацом 2 частини п'ятої статті 216 Цивільного кодексу України таке право є у суду лише щодо нікчемних правочинів).
Тлумачення статті 216 Цивільного кодексу України свідчить, що слід відмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину; до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків визначених в статті 216 Цивільного кодексу України або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 Цивільного кодексу України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб'єктами - учасниками недійсного правочину.
Реституція - це спеціальний зобов'язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.
Правило статті 216 Цивільного кодексу України застосовується виключно до сторін правочину.
З огляду на те, що предмет іпотеки за Іпотечним договором № 2675 від 28.12.2007 року без згоди іпотекодержателя було відчужене Публічним акціонерним товариством "Автомобільна компанія "Укртранс" (іпотекодавцем) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Каліса" за договором № 12-МП купівлі-продажу майнових прав від 03.03.2012 року (що свідчить про недійсність вказаного правочину в силу закону, його нікчемність), яке в свою чергу відчужило предмет іпотеки ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 13.01.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Є.А., зареєстрований в реєстрі за № 20, яка відчужила квартиру АДРЕСА_1 на користь Сібекс Альянс ЛТД за договором купівлі-продажу квартири від 15.01.2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Є.А., а Сібекс Альянс ЛТД в свою чергу на користь ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 01.04.2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев'янко В.В., зареєстрований в реєстрі за № 639, відтак застосування позивачем такого способу захисту як реституція (ст. 216 Цивільного кодексу України) є необґрунтованим, оскільки наслідки недійсності правочину застосовуються виключно до сторін такого правочину та коли майно, передане за таким правочином, наразі є в особи, якій воно передане.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ст. 317 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною третьою статті 319 Цивільного кодексу України визначено, що усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
За приписами ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 2 ст. 321 Цивільного кодексу України особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Положеннями ст. 330 Цивільного кодексу України унормовано, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Згідно зі ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
В ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України закріплено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Тобто, саме по собі посилання позивача на норми ст. 216 Цивільного кодексу України є недостатніми та неспроможними для задоволення позову в частині визнання недійсними правовстановлюючих документів відповідачів з огляду на положення ст. 330, 387, 388 Цивільного кодексу України.
Зі змісту позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріо Фін" вбачається, що позовні вимоги обгрунтовані виключно статтею 23 Закону України "Про іпотеку" та статтею 216 Цивільного кодексу України.
При цьому, будь-яких інших підстав позову позивачем суду не заявлено.
Встановивши обставини даної справи та надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріо Фін» в частині застосування наслідків нікчемності договору купівлі-продажу майнових прав від 03.03.2012 року № 12-МП, укладеного між ПАТ "Автомобільна компанія "Укртранс" та ТОВ "Каліса" шляхом:
- визнання недійсним Свідоцтва про право власності серія 50615565, що видане 23.12.2015 року Управлінням державної реєстрації ГТУЮ у м. Києві на користь ТОВ «Каліса»;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 13.01.2016 року, що посвідчений приватним нотаріусом КМНО Татаринцевою Є.А. за реєстровим номером № 20, укладеного між ТОВ "Каліса" та ОСОБА_1 ;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15.01.2016 року, що посвідчений приватним нотаріусом КМНО Татаринцевою Є.А. за реєстровим номером № 6, укладеного між ОСОБА_1 та Сібекс Альянс ЛТД;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01.04.2016 року, що посвідчений приватним нотаріусом КМНО Дерев'янко В.В. за реєстровим номером № 639, укладеного між Сібекс Альянс ЛТД та ОСОБА_2 , задоволенню не підлягають, оскільки не призводять до відновлення порушених (невизнаних/оспорюваних) прав позивача як іпотекодержателя.
Оскільки суд дійшов висновку відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Ріо Фін" у задоволенні вказаних вище позовних вимог у зв'язку з необґрунтованістю, суд не розглядає заяву про застосування позовної давності відповідача-4 щодо вказаних позовних вимог.
Суд зауважує, що позовна давність була заявлена лише відповідачем-4 ( ОСОБА_3 ), тоді як іншими відповідачами позовна давність не заявлялась.
Окрім того, суд вважає за необхідне відмітити, що відповідно до ст. 12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.
З огляду на те, що відчуження предмета іпотеки (квартири АДРЕСА_1 ) від Публічного акціонерного товариства "Автомобільна компанія "Укртранс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Каліса" за договором № 12-МП купівлі-продажу майнових прав від 03.03.2012 року відбулось без погодження з іпотекодержателем (банком), вказаний правочин (договір № 12-МП купівлі-продажу майнових прав від 03.03.2012 року) є недійсним в силу закону (нікчемним).
Оскільки іпотека за Іпотечним договором № 2675 від 28.12.2007 року була чинною, а відчуження предмета іпотеки від Товариства з обмеженою відповідальністю "Каліса" до ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу квартири від 13.01.2016 року, від ОСОБА_1 до Сібекс Альянс ЛТД за договором купівлі-продажу квартири від 15.01.2016 року та від Сібекс Альянс ЛТД до ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 01.04.2016 року було здійснено без погодження з іпотекодержателем, вказані правочини є також недійсними в силу закону (нікчемними).
Як вже було встановлено судом вище, 01.04.2016 року між ОСОБА_2 (іпотекодавець) та ОСОБА_3 (іпотекодержатель) було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев'янко В.В., зареєстрований в реєстрі за № 641, за умовами якого іпотекодержатель надав іпотекодавцю позику в сумі 3 408 367,82 грн., а іпотекодавець зобов'язаний повернути суму позики у строк до 01.04.2016 року.
За умовами п. 2.1. договору іпотеки на забезпечення виконання основного зобов'язання іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 07.09.2021 року № 273620133 вбачається, що 01.04.2016 року до реєстру внесено запис про державну реєстрацію іпотек на підставі договору іпотеки № 641 від 01.04.2016 року.
01.04.2016 року між ОСОБА_2 (іпотекодавець) та ОСОБА_3 (іпотекодержатель) було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев'янко В.В., зареєстрований в реєстрі за № 643, відповідно до умов якого згідно з договором позики, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев'янко В.В. за реєстровим № 640, та договором іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев'янко В.В. за реєстровим № 641, укладеними між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , іпотекодавець передав іпотекодержателю, а іпотекодержатель прийняв і набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 07.09.2021 року № 273620133 вбачається, що 01.04.2016 року до реєстру внесено запис про державну реєстрацію іпотек на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя № 643 від 01.04.2016 року.
06.04.2016 року між ОСОБА_3 (іпотекодавець) та ОСОБА_4 (іпотекодержатель) було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев'янко В.В., зареєстрований в реєстрі за № 685, за умовами якого іпотекодержатель надав іпотекодавцю позику в сумі 3 390 043,00 грн., а іпотекодавець зобов'язаний повернути суму позики у строк до 06.04.2026 року.
За умовами п. 2.1. договору іпотеки на забезпечення виконання основного зобов'язання іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 07.09.2021 року № 273620133 вбачається, що 06.04.2016 року до реєстру внесено запис про державну реєстрацію іпотек на підставі договору іпотеки № 685 від 06.04.2016 року.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.
Згідно з п. 1.13. Іпотечного договору № 2675 від 28.12.2007року наступні іпотеки предмета іпотеки забороняються крім передачі предмета іпотеки в наступну іпотеку іпотекодержателю.
Таким чином, оскільки передача предмета іпотеки (квартири АДРЕСА_1 ) за Іпотечним договором № 2675 від 28.12.2007 року в наступну іпотеку від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та від ОСОБА_3 до ОСОБА_4 на підставі договорів іпотеки від 01.04.2016 року та від 06.04.2016 року була здійснена без погодження з первісним іпотекодержателем (за Іпотечним договором № 2675 від 28.12.2007 року), договори іпотеки від 01.04.2016 року, від 06.04.2016 року та договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 01.04.2016 року є недійсними в силу закону (нікчемними).
Зважаючи на нікчемність договорів іпотеки від 01.04.2016 року, від 06.04.2016 року та договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 01.04.2016 року, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріо Фін" в частині: визнання припиненим права іпотеки ОСОБА_4 за договором іпотеки від 06.04.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев'янко В.В. за реєстровим номером № 685; скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дерев'янко B.B. № 29135899 від 06.04.2016 року та запис № 14052186 від 06.04.2016 року про іпотеку; скасування рішення державного реєстратора-приватного нотаріуса Дерев'янко В.В. № 29135639 від 06.04.2016 року та запис № 14051877 від 06.04.2016 року про обтяження, так як нікчемний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Водночас суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.
Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому спосіб захисту як скасування запису №32078069 від 20.06.2019 про іпотеку та скасування запису №32077524 від 20.06.2019 не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 року у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 року у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 року у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 року у справі № 916/2464/19.
Суд зазначає, що наявність в Реєстрі інформації про іпотеку та обтяження на підставі договорів іпотеки від 01.04.2016 року та від 06.04.2016 року безпосередньо порушують права позивача, оскільки пріоритет - це переважне право однієї особи відносно права іншої особи на те ж саме нерухоме майно, а пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
Щодо позовних вимог про визнання за позивачем прав іпотекодержателя суд зазначає наступне.
Право іпотеки, на захист якого подано позов, є похідним речовим правом від права власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.
Відповідно до ст. 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
За змістом частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України визнання права належить до способів захисту цивільних прав та інтересів.
Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто, метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб'єктивного права особою. Такі позови можуть подаватися щодо визнання права власності чи інших речових прав на певне майно.
Суд зазначає, що відчуження предмета іпотеки без згоди іпотекодержателя, зміна власників предмета іпотеки (квартири АДРЕСА_1 ) свідчить про те, що існує невизначеність у належному позивачу праві іпотеки за Іпотечним договором № 2675 від 28.12.2007 року щодо предмета іпотеки та його власника, що свідчить про порушення права іпотеки позивача за Іпотечним договором № 2675 від 28.12.2007 року, яке підлягає захисту.
Таким чином, позовні вимоги про визнання за позивачем прав іпотекодержателя відповідає способам захисту порушеного права, передбаченим чинним законодавством.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2020 року у справі № 916/2828/18.
Отже, для відновлення прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріо Фін" як іпотекодержателя за Іпотечним договором № 2675 від 28.12.2007 року необхідним є повернення в становище, яке існувало до моменту порушення, тобто коли права позивача (іпотекодержателя) не ставилися під сумнів і він міг вільно користуватись цими правами за договором.
За визначених статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України способів захисту прав, найбільш обґрунтованим і ефективним є саме визнання прав за позивачем.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.10.2020 року у справі № 910/10963/19.
За встановлених судом вище обставини щодо набуття позивачем прав іпотекодержателя за Іпотечним договором № 2675 від 28.12.2007 року, предметом іпотеки за яким є квартира АДРЕСА_1 , суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріо Фін" в частині визнання за позивачем прав іпотекодержателя за договором іпотеки від 28.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В. за реєстровим № 2675, укладений між АКБ "Київ" та ВАТ "АК "Укртранс", стосовно іпотечного майна: квартири АДРЕСА_1 , про що зробити відповідний запис у державному реєстрі.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 року у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27.09.2001).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 року у справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 9080,00 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів-4, 5 порівну.
Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати припиненим права іпотеки ОСОБА_4 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_10 ) за договором іпотеки від 06.04.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев'янко В.В. за реєстровим номером № 685.
3. Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дерев'янко B.B. № 29135899 від 06.04.2016 року та запис № 14052186 від 06.04.2016 року про іпотеку.
4. Скасувати рішення державного реєстратора-приватного нотаріуса Дерев'янко В.В. № 29135639 від 06.04.2016 року та запис № 14051877 від 06.04.2016 року про обтяження.
5. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріо Фін" (ідентифікаційний код 42567894, адреса: 01054, м. Київ, вул. Олеся Гончара, 59) права іпотекодержателя за договором іпотеки від 28.12.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В. за реєстровим № 2675, що укладений між АКБ "Київ" та ВАТ "АК "Укртранс", стосовно іпотечного майна: квартири АДРЕСА_1 , про що зробити відповідний запис у державному реєстрі.
6. Стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_11 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріо Фін" (ідентифікаційний код 42567894, адреса: 01054, м. Київ, вул. Олеся Гончара, 59) судовий збір - 4540,00 грн. (чотири тисячі п'ятсот сорок гривень).
7. Стягнути з ОСОБА_4 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_10 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріо Фін" (ідентифікаційний код 42567894, адреса: 01054, м. Київ, вул. Олеся Гончара, 59) судовий збір - 4540,00 грн. (чотири тисячі п'ятсот сорок гривень).
8. В іншій частині позову відмовити.
9. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 16.02.2023р.
Суддя О.В. Котков