ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.02.2023Справа № 910/9385/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., за участю секретаря судового засідання Свіденко С.К., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Національного музею історії України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 2; ідентифікаційний код 02226103)
до Релігійної громади Української православної церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м. Києва (01025, м. Київ, вул. Велика Житомирська, буд. 6-А, кв. 9; ідентифікаційний код 26388131)
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:
1. Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код 37853361)
2. Міністерство культури та інформаційної політики України (01601, м. Київ, вул. Франка Івана (Шевченківський р-н), будинок 19; ідентифікаційний код 43220275)
про усунення перешкод користування земельною ділянкою та скасування запису права власності на нерухоме майно
Представники сторін:
від позивача: Банах О.Л., Панченко Н.О.
від відповідача: Дорофеєв Д.А., Поваляєв О.Б.
від третьої особи-1: Бак О.Л., Максименко О.П., Чіпко В.В.
від третьої особи-2: Яцишен Д.В., Земляна О.О.
1. Стислий виклад позиції позивача
До Господарського суду міста Києва звернувся Національний музей історії України з позовом до Релігійної громади Української православної церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м. Києва, в якому позивач просить суд (з урахуванням заяви про зміну предмета позову):
- усунути Національному музею історії України перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 2,3225 га (кадастровий номер 8000000000:91:158:0002), що розташована за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 2, зобов'язавши Релігійну громаду Української Православної Церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м. Києва звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 158 кв.м. (0,0158 га), що знаходиться у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:158:0002 та є її частиною, шляхом знесення за кошти Релігійної громади Української Православної Церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м. Києва самочинно збудованого об'єкта нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі (літ. "Р"), каплиці, загальною площею 133,2 кв.м. (площа по зовнішніх стінах 158 кв.м.), за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 2 (запис про право власності 1788799) та за рахунок Релігійної громади Української Православної Церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м. Києва приведення земельної ділянки у попередній стан;
- скасувати запис 1788799 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю (літ. "Р"), каплицю, загальною площею 133,2 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 2 за Релігійною громадою Української Православної Церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м. Києва, здійснений на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 4268791 від 24.07.2013.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що підставою для внесення державним реєстратором запису про право власності на означене нерухоме майно за відповідачем зазначено рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15.02.2012 у справі № 2-10218/11. Втім, означеним рішенням суду за відповідачем було визнано право власності на малу архітектурну форму - каплицю церкву Десятинного Храму Пресвятої Богородиці, яка складається з трьох зблокованих кіосків по 20 кв. метрів кожний, загальною площею 60 кв. метрів, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 2.
Натомість, позивач відзначає, що характеристики об'єкта права власності та, власне, його вид, що зазначені у рішенні суду та у записі, який міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не співпадають, адже, судом за відповідачем визнано право власності на малу архітектурну форму, натомість, зареєстровано право власності на нерухоме майно; площа об'єктів не співпадає - зареєстровано об'єкт, площа якого удвічі перевищує площу, зазначену у рішенні суду; адреса об'єктів також різна.
Відтак, на переконання позивача, державний реєстратор в порушення вимог законодавства про державну реєстрацію нерухомого майна та норм Цивільного кодексу України фактично легалізував самочинне будівництво та зареєстрував право власності, яке у відповідача ніколи не виникало.
Позивач також вказує, що земельна ділянка, на якій відповідач здійснив будівництво, ніколи йому з цією метою не виділялась, а будівля споруджена без затвердження проекту, без отримання дозволів на будівництво. В експлуатацію будівля у встановленому порядку не введена.
У зв'язку з чим, на переконання позивача, даний об'єкт нерухомості містить всі ознаки самочинного будівництва.
2. Стислий виклад позиції відповідача
У поданому відповідачем відзиві останній заперечує щодо задоволення позовних вимог, вказуючи, що згідно п. 9 ст. 27 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація може проводитися на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно. У даному випадку, державна реєстрація права власності за Релігійною громадою Української Православної Церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі міста Києва була здійснена на підставі рішення Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 2-10218/11, провадження 2/2610/1935/2012 від 15.02.2012. Так як, рішення ніким не оскаржувалося в Апеляційному суді м. Києва в строки передбачені законодавством, то воно набуло законної сили.
Також відповідач зазначає, що твердження позивача щодо того, що обов'язком державного реєстратора зокрема є встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, ґрунтується виключно на твердженні про протиправність дій державного реєстратора як суб'єкта, наділеного Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" владними функціями приймати відповідні рішення.
На переконання відповідача, означена вимога не має ознак приватноправового характеру та підлягає розгляду за правилами адміністративною судочинства, адже, предметом перевірки є дотримання державним реєстратором (як суб'єктом владних повноважень) під час виконання покладених на нього законом публічно-владних управлінських функцій встановленого законом порядку прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зокрема правомірність здійснення повторної реєстрації похідного речового права - права користування земельною ділянкою у разі наявного та зареєстрованого тотожного права на ту саму земельну ділянку за іншим користувачем.
3. Стислий виклад позиції інших учасників справи
У поданих третьою особою-1 поясненнях остання відзначає, що Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не приймав інших рішень про передачу у власність або користування земельної ділянки за адресою вул. Володимирська, 2 у Шевченківському районі м. Київ будь яким іншим фізичним чи юридичним особам.
Також третя особа-1 відзначає, що Департаменту не передавались документи, які надають право виконувати будівельні роботи та засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, та щодо здійснення державного архітектурно-будівельного контролю стосовно об'єкта будівництва на вул. Володимирська, 2, літ. "Р" у Шевченківському районі м. Києва не передавались.
Крім того, на переконання третьої особи-1, державний реєстратор на підставі п. 2 та 3 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" зобов'язаний був прийняти рішення про відмову в державній реєстрації прав, у зв'язку з розбіжністю площі нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці, та беручи до уваги те, що в рішенні Шевченківського районного суду міста Києва від 15.12.2012 у справі № 2-10218/11 визначено право власності на малу архітектурну форму, яка не підлягає державній реєстрації.
У поясненнях третя особа-2 фактично погоджується з доводами та твердженнями позивача, що викладені у позиві, та відзначає, що позивачем були надані всі належні та допустимі докази того, що відповідачем, незаконно, без відповідних дозволів та погодження проектної документації, з порушеннями Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", Закону України "Про охорону культурної спадщини", Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" на земельній ділянці за адресою - м. Київ, вул. Володимирська, 2, яка належить Музею, як правокористувачу, було побудовано об'єкт.
Крім того, третя особа-2 вказує, що Міністерство не погоджувало проекти; документацію на відведення земельної ділянки та будівництво і не надавало дозволів на проведення робіт за адресою: вул. Володимирська, 2 міста Києва.
4. Процесуальні дії у справі
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 позовну заяву Національного музею історії України залишено без руху, позивачу встановлено п'ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліку шляхом подання до суду доказів направлення (опис вкладення та фіскальний чек) відповідачу копії позовної заяви з доданими до неї додатками.
14.07.2020 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача, до якого додано фіскальний чек від 24.06.2020 та поштова накладна № 0312609886406 від 24.06.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 12.08.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2020 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 30.09.2020.
27.08.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла заява від виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про залучення останнього до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
29.09.2020 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про приєднання доказів, в якому останній просить суд поновити процесуальний строк на їх долучення.
01.10.2020 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання про закриття провадження у справі в частині скасування запису 1788799 про державну реєстрації права власності на нерухоме майно.
У підготовчому засіданні 30.09.2020 судом оголошено перерву до 21.10.2020.
06.10.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла заява Міністерства культури та інформаційної політики України про залучення останнього до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.
19.10.2020 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд поновити процесуальний строк на його подання, долучити відзив до матеріалів та відмовити у задоволенні позову.
У зв'язку із перебуванням судді Баранова Д.О. на лікарняному підготовче засідання 21.10.2020 не відбулося.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2020 розгляд справи призначено на 02.12.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 задоволено клопотання Національного музею історії України про призначення судової земельно-технічної експертизи та призначено у справі № 910/9385/20 судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. Також даною ухвалою на вирішення експерта поставлено наступні питання:
- Чи розташований в межах території земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 2, з кадастровим номером 8000000000:91:158:0002), що перебуває у постійному користуванні Національного музею історії України, об'єкт нерухомого майна, а саме: нежитлова будівля-каплиці, загальною площею 133, 2 кв.м, право власності на яку зареєстровано за релігійною громадою Української православної церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м. Києва (запис про право власності 1788799);
- У разі встановлення факту знаходження зазначеного об'єкта нерухомого майна, визначити його фактичне місце розташування в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:158:0002 та площу і координати частини земельної ділянки, на якій він розташований.
- Надати схематичне зображення фактичного розташування об'єкта наведеного у п. 3.1. у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:158:0002.
Провадження у справі № 910/9385/20 зупинено на час проведення судової експертизи, а
матеріали справи надіслано до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.
28.01.2021 до Господарського суду міста Києва разом із матеріалами справи надійшло клопотання судового експерта Шишова М. про надання додаткових матеріалів, в якому експерт просить суд для проведення призначеної експертизи надати завірену належним чином копію технічної документації із землеустрою, за якою була сформована та внесена до бази даних Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером: 8000000000:91:158:0002 (з каталогом координат поворотних точок меж цієї земельної ділянки.
Також даним клопотанням судовий експерт просить суд погодити залучення до виконання земельно-технічної експертизи інженерів-геодезистів: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з якими у КНДІСЕ укладені відповідні договором, оскільки у разі залучення вказаних осіб останні матимуть змогу отримувати та використовувати у роботі відомості Державного земельного кадастру, з використанням електронної ідентифікації із застосуванням кваліфікованого електронного підпису, що є необхідним для належного проведення експертизи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 поновлено провадження у справі № 910/9385/20, підготовче засідання призначено на 17.03.2021.
Також вказаною ухвалою зобов'язано Держгеокадастр надати суду завірену належним чином копію технічної документації із землеустрою, за якою була сформована та внесена до бази даних Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером: 8000000000:91:158:0002 (з каталогом координат поворотних точок меж цієї земельної ділянки.
У підготовчому засіданні 17.03.2021 представник позивача надав суду технічний звіт, який відповідно витребовувався ухвалою суду від 08.02.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2021 клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів задоволено, залучено до проведення експертного дослідження у справі № 910/9385/20 інженерів-геодезистів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Також даною ухвалою покладено на Київський науково-дослідний інститут судових експертиз Міністерства юстиції України обов'язок повідомлення інженерів-геодезистів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про залучення їх до участі у проведенні експертного дослідження по справі № 910/9385/20, провадження у справі зупинено на час проведення судової експертизи, яка була призначена ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2020.
29.03.2021 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України про погодження строків проведення експертизи понад 90 календарних днів у зв'язку із значною поточною завантаженістю фахівців експертної установи земельно-технічними експертизами різної категорії складності.
30.03.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла інформація з Держгеокадастру щодо виконання вимог ухвали суду від 08.02.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 поновлено провадження у справі № 910/9385/20. Задоволено клопотання директора Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України та погоджено проведення експертизи, призначеною ухвалою Господарського суду міста Києві від 02.12.2020 у строк більше 90 днів та відповідно зупинено провадження у справі № 910/9385/20 на час проведення судової експертизи, яка була призначена ухвалою Господарського суду міста Києві від 02.12.2020.
18.07.2022 до Господарського суду міста Києва від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшло клопотання експерта Шишова Миколи про забезпечення обстеження об'єктів дослідження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2022 поновлено провадження у справі № 910/9385/20. Задоволено клопотання експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Шишова Миколи про забезпечення обстеження об'єктів дослідження. Покладено на Національний музей історії України обов'язок забезпечити 12.08.2022 з 10 години прибуття та повернення експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Шишова Миколи з експертної установи (м. Київ, вул. Смоленська, 6, тел. 200-29-38), безперешкодний доступ до об'єктів дослідження, а саме: земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:158:0002; об'єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:91:158:0002. Зупинено провадження у справі № 910/9385/20 на час проведення судової експертизи, яка була призначена ухвалою Господарського суду міста Києві від 02.12.2020.
22.09.2022 до Господарського суду міста Києва Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України були повернуті матеріали справи № 910/9385/20 із висновком експертів за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи від 16.09.2022 № 1389/21-41/24032/24033/22-41
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2022 поновлено провадження у даній справі, підготовче засідання призначено на 19.10.2022.
03.10.2022 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про ознайомлення з матеріалами справи.
03.10.2022 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про ознайомлення з матеріалами справи.
11.10.2022 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про відкладення судового засідання.
18.10.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про зміну предмету позову.
З огляду на триваючу повітряну тривогу підготовче засідання 19.10.2022 не відбулося, у зв'язку з чим, ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2022 підготовче засідання у справі № 910/9385/20 було призначено на 23.11.2022.
20.10.2022 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
З огляду на триваючу повітряну тривогу, а в подальшому знеструмлення електромережі суду, вихід з ладу сервера автоматизованої системи та інші умови, що впливають на безперебійність функціонування автоматизованої системи, підготовче засідання 23.11.2022 знову не відбулося.
У зв'язку з чим, ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2022 підготовче засідання у справі № 910/9385/20 було призначено на 07.12.2022.
07.12.2022 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2022 підготовче засідання відкладено на 14.12.2022.
У підготовчому засіданні 14.12.2022 судом було досліджено заяву позивача про зміну предмету позову та встановлено, що вона відповідає приписам ст. 46 ГПК України, у зв'язку з чим, подальший розгляд справи здійснюватиметься з урахуванням даної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2022 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Міністерство культури та інформаційної політики України. Підготовче засідання відкладено на 18.01.2023.
13.01.2023 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про ознайомлення з матеріалами справи.
18.01.2023 до Господарського суду міста Києва надійшли два клопотання та запит про проведення відеозйомки судового засідання.
18.01.2023 до Господарського суду міста Києва від третіх осіб: Виконавчого органу Київської міської ради та Міністерства культури та інформаційної політики України надійшли пояснення щодо позову.
18.01.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли два клопотання про відкладення розгляду справи, а також надійшло клопотання про призначення повторної судової земельно-технічної експертизи.
У підготовчому засіданні 18.01.2023 суд, розглянувши клопотання представника відповідача Дорофеєва Д.А. про відкладення розгляду справи та заслухавши пояснення присутніх в засіданні представників, не видаляючись до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити в його задоволенні, у зв'язку з безпідставністю та необґрунтованістю. Крім того, суд відзначає, що дана справа слухається уже тривалий час, підготовчі засідання неодноразово відкладалися, зокрема, й за наявності клопотань відповідача, а вступ у справу нового представника не є підставою для відкладення підготовчого засідання (дана інформація занесена до протоколу с/з 18.01.23).
Також, у даному засіданні суд, розглянувши клопотання представника відповідача Чекмана Микити про відкладення розгляду справи та заслухавши пояснення присутніх в засіданні представників, не видаляючись до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити в його задоволенні, у зв'язку з безпідставністю та необґрунтованістю. При цьому, судом зазначено, що в даному засіданні присутній уповноважений представник відповідача, а також відзначено, що саме представником відповідача Чекман Микитою неодноразово з тих чи інших підстав подавалися клопотання про відкладення судових засідань (дана інформація занесена до протоколу с/з 18.01.23).
Суд, розглянувши клопотання представника відповідача Чекман Микити про призначення повторної судової земельно-технічної експертизи та заслухавши пояснення присутніх в засіданні представників, не видаляючись до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити в його задоволенні, у зв'язку з безпідставністю та необґрунтованістю. При цьому, судом вказано, що у поданому клопотанні взагалі ніяким чином не обґрунтовано щодо наявності сумнівів у правильності висновку експерта (необґрунтованості, суперечності з іншими матеріалами справи тощо), натомість, в якості підстав для призначення повторної експертизи зазначено, що під час обстеження експертами розташування нежитлової будівлі - каплиці, не були присутні керівні органи громади Української Православної Церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м. Києва, а також сторона відповідача не була обізнана про постановлення ухвали Господарського суду міста Києва від 25.07.2022 у справі № 910/9385/20, якою було задоволено клопотання експерта КНДІСЕ про забезпечення обстеження об'єктів дослідження та зобов'язано Національний музей історії України забезпечити прибуття та повернення експерта, втім, такі підстави не є тим, з якими приписи ст. 107 ГПК України пов'язують можливість призначення повторної експертизи. Також суд відзначає, що ухвала від 25.07.2022 якою було задоволено клопотання експерта КНДІСЕ про забезпечення обстеження об'єктів дослідження поміж іншого була направлена й відповідачу, а відповідно неотримання даної ухвали є виключно відношенням відповідача до своїх обов'язків та користування наділеними правами (дана інформація занесена до протоколу с/з 18.01.23).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.02.2023.
02.02.2023 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про ознайомлення з матеріалами справи.
07.02.2023 до Господарського суду міста Києва надійшли: клопотання відповідача про закриття провадження у справі; повідомлення ОСОБА_3 про вихід зі справи, заява про застосування позовної давності до позовних вимог позивача.
07.02.2023 до Господарського суду міста Києва від АТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України" (Суспільне мовлення) надійшло клопотання про дозвіл на проведення відеозапису судового засідання.
08.02.2023 до Господарського суду міста Києва надійшли: клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, а також заява про ознайомлення з матеріалами справи.
У судовому засіданні 08.02.2023 суд, розглянувши клопотання відповідача та заслухавши пояснення представника, не видаляючись до нарадчої кімнати ухвалив відмовити в його задоволенні, у зв'язку з безпідставністю та необґрунтованістю. При цьому, судом зазначено, що в ході розгляду даної справи відповідачем було залучено вже третього представника. Зокрема, в засіданні 18.01.2023 інтереси відповідача представляв Дорофеєв Д.А., до того в засіданнях брав участь, а також подавав та підписував низку різних клопотань та відзив на позов ОСОБА_3 , а відповідно в даному засіданні, окрім Дорофеєва Д.А. також присутній новий представник Поваляєв О.Б. Таким чином, суд відзначає, що в ході розгляду даної справи у відповідача було достатньо часу для вчинення всіх необхідних дій для належного захисту та представництва його інтересів, зокрема, й ознайомлення з матеріалами справи, а тому вихід із справи представника відповідача Микити Чекмана та наявність нового представника Поваляєва О.Б. не може слугувати підставою для відкладення розгляду справи, а має на меті затягування судового процесу (дана інформація занесена до протокол с/з 08.02.2023).
Також, у судовому засіданні суд розглянувши клопотання відповідача про закриття провадження у справі та заслухавши пояснення присутніх в засіданні представників не видаляючись до нарадчої кімнати ухвалив відмовити в його задоволенні, у зв'язку з безпідставністю його заявлення. Вказавши, що при вирішенні питання щодо відкриття провадження у даній справі судом було встановлено, що даний спір належить саме до підвідомчості господарського судочинства, у зв'язку з чим, й було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі (дана інформація занесена до протоколу с/з 08.02.2023).
У судовому засіданні 08.02.2023 представником Релігійної громади Української православної церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м. Києва Дорофеєвим Д.А. було заявлено про відвід судді Баранова Д.О. від розгляду справи № 910/9385/20 та відповідно подано дану заяву для долучення до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2023 у задоволенні заяви представника Релігійної громади Української православної церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м. Києва Дорофеєва Д.А. про відвід судді Баранова Д.О. від розгляду справи № 910/9385/20 було відмовлено.
У судовому засіданні 08.02.2023 оголошено перерву до 15.02.2023.
14.02.2023 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
15.02.2023 до Господарського суду міста Києва від АТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України" (Суспільне мовлення), ТОВ "Ми Україна" та Першого Українського Інформаційного надійшли клопотання про дозвіл на проведення відеозапису судового засідання.
15.02.2023 до Господарського суду міста Києва надійшли клопотання відповідача про закриття провадження у справі, заява про відновлення підготовчого провадження та про залучення до участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - державного реєстратора Департаменту державної реєстрації МЮУ Сіволіна М.Ю.
У судовому засіданні 15.02.2023 розглядалось клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
Представник відповідача надав пояснення по суті поданого клопотання, просив суд про його задоволення.
Присутні в засіданні представники позивача та третіх осіб заперечили щодо відкладення розгляду справи.
Суд, розглянувши клопотання відповідача та заслухавши пояснення представників, не видаляючись до нарадчої кімнати ухвалив відмовити в його задоволенні, у зв'язку з безпідставністю та необґрунтованістю. При цьому, судом зазначено, що звернення Релігійної громади Української православної церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м. Києва із клопотанням до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про безоплатне повернення у власність відповідача земельної ділянки на якій знаходиться будівля каплиці не може слугувати підставою для відкладення розгляду справи, тим паче, як зазначено в клопотанні на дату після отримання відповідачем відповіді, тобто, фактично на не визначений термін, адже, нормами ГПК України такої підстави та можливості не визначено (дана інформація занесена до протокол з/з 15.02.2023).
Також у даному судовому засіданні розглянуто клопотання відповідача про закриття провадження у справі.
Представник відповідача надав пояснення по суті поданого клопотання та просив суд про його задоволення.
Присутні в засіданні представники позивача та третіх осіб заперечили щодо задоволення даного клопотання.
Суд, розглянувши клопотання відповідача та заслухавши пояснення представників, не видаляючись до нарадчої кімнати ухвалив відмовити в його задоволенні, у зв'язку з безпідставністю його заявлення. При цьому, судом вказано, що у поданому клопотанні відповідачем наводяться підстави, з якими останній обумовлює можливість відмови в задоволенні позову, також зазначається про обрання позивачем, на переконання відповідача, неефективного способу захисту, натомість, в даному клопотанні не наведено жодної підстави з якими положення ст. 231 ГПК України пов'язують можливість закриття провадження у справі (дана інформація занесена до протокол з/з 15.02.2023).
У даному судовому засіданні розглядалась заява відповідача про відновлення підготовчого провадження та залучення до участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - державного реєстратора Департаменту державної реєстрації МЮУ Сіволіна М.Ю.
Представник відповідача надав пояснення по суті поданої заяви, просив суд відновити підготовче провадження у справі № 910/ 9385/20 та залучити до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - державного реєстратора Департаменту державної реєстрації МЮУ Сіволіна М.Ю.
Присутні в засіданні представники позивача та третіх осіб заперечили щодо задоволення даної заяви.
Суд, розглянувши заяву відповідача та заслухавши пояснення представників, не видаляючись до нарадчої кімнати ухвалив відмовити у відновленні підготовчого провадження, оскільки, рішення у даній справі ніяким чином не може вплинути на права та обов'язки державного реєстратора Департаменту державної реєстрації МЮУ Сіволіна М.Ю., у зв'язку з чим, заява відповідача про залучення третьої особи до участі у справі є такою, що подана до суду із пропуском процесуального строку, а відтак, у відповідності до ст. 118 ГПК України залишається судом без розгляду.
Також, у даному судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та просили суд про їх задоволення. Також просили суд стягнути судові витрати, а саме, судовий збір в сумі 4 204 грн та витрати на проведення експертизи в сумі 30 000, 00 грн та подали відповідну заяву для долучення до матеріалів справи.
Представники відповідача заперечили щодо задоволення позовних вимог та просили суд відмовити у задоволенні позову. Також заявили клопотання про виклик у судове засідання експертів для надання роз'яснень щодо висновку експертів за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи та отримання відповідей на питання суду та учасників, сторін процесу та подали відповідне клопотання для долучення до матеріалів справи.
Суд, розглянувши подане клопотання під час дослідження висновку експерта та заслухавши пояснення представників, не видаляючись до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити в його задоволенні, з огляду на необґрунтованість. Вказавши при цьому, що у поданому клопотанні відповідачем не вказано, ні того, які саме відповіді експерта є незрозумілими, ні які питання експерту має на меті поставити відповідач, ні що саме із експертного висновку потребує роз'яснень (дана інформація занесена до протокол з/з 15.02.2023).
Представники третіх осіб просили суд про задоволення позову.
Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 15.02.2023 дослідивши її матеріали та заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третіх осіб, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Рішенням Київської міської ради від 29.10.1998 № 22/123 земельну ділянку площею 2,3225 га, яка розташована за адресою: вул. Володимирська, 2 у Шевченківському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:91:158:0002) передано Національному музею історії України (далі - музей) для експлуатації та обслуговування будівель.
На підставі означеного рішення, видано державний акт від 30.06.1999 № 91-4-0025 на право постійного користування землею, для експлуатації та обслуговування будівель музею, що відноситься до категорії земель історико-культурного призначення.
09.02.2018 земельна ділянка (кадастровий номер 8000000000:91:158:0002) зареєстрована на праві власності за державою Україна в особі Київської міської державної адміністрації за реєстраційним номером у Державному реєстрі прав - 24767509.
Земельну ділянку музею віднесено до особливого цінних земель - входить до меж пам'ятки археології національного значення "Місто Володимира - дитинець стародавнього Києва з фундаментами Десятинної церкви, V-IX століття, ІХ-ХІП століття" між вулицями Володимирською, Великою Житомирською та схилами Старокиївської гори (постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928, охоронний № 260010-Н), пам'ятки археології місцевого значення "Культурний шар городища Кия V-VIII ст." (рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 10.10.1988 № 976) та розташована в центральному історичному ареалі міста Києва (Історико-містобудівний опорний план міста Києва, який входить до складу Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року", затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804).
Крім того, ділянка розташована в межах буферної зони об'єкта культурної спадщини, занесеної до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО "Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські будівлі, Києво-Печерська Лавра" (наказ Міністерства культури, молоді та спорту від 31.01.2020 року № 412 "Про затвердження меж та режимів використання буферної зони об'єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО "Київ: Собор Святої Софії і прилеглі монастирські споруди, Києво-Печерська Лавра"), охоронної зони пам'ятки архітектури національного значення "Андріївська церква".
16.04.2014 представниками Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей Міністерства культури України складено акт візуального обстеження території Національного музею історії України за адресою: вул. Володимирська, 2 у Шевченківському районі міста Києва, яким зафіксовано, що на земельній ділянці музею між Фундаментами Десятинної церкви, Язичницьким капищем та будівлею Національного музею історії України розташована самовільно побудована споруда. Означена споруда є капітальною, цегляною на кам'яних підмурках та за зовнішніми ознаками має культове призначення.
В даному акті також зазначено, що Міністерство культури України не погоджувало проектну документацію на відведення земельної ділянки та будівництво зазначеної споруди і не надавало дозволів на проведення робіт за вказаною адресою.
31.01.2018 Департаментом земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації в особі головного спеціаліста відділу землеустрою та моніторингу земель Шевченківського району Ліневича П.Л. здійснено обстеження земельної ділянки музею, в ході якого встановлено, що на частині зазначеної ділянки розташована релігійна споруда каплиця), на яку відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності за Релігійною громадою Української Православної Церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м. Києва. Результати обстеження зафіксовано в акті обстеження земельної ділянки.
23.03.2018 Департаментом земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації в особі головного спеціаліста відділу землеустрою та моніторингу земель Шевченківського району Ліневича П.Л. на підставі Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель в м. Києві, затвердженого рішенням Київради від 25.09.2003 № 16/890, здійснено перевірку дотримання вимог земельного законодавства щодо земельної ділянки по вул. Володимирській, 2 (кадастровий номер 8000000000:91:158:0002), результати якої зафіксовано у відповідному акті. Перевіркою встановлено, що в межах зазначеної ділянки окрім будівлі музею розташована релігійна споруда (каплиця), що в свою чергу свідчить про нецільове використання ділянки. Зазначене є порушенням вимог пункту а) частини 1 ст. 91 Земельного кодексу України.
Згідно інформаційної довідки № 213536983 від 23.06.2020 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, за релігійною громадою 24.07.2013 державним реєстратором департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Сиволіним М.Ю. зареєстровано право власності на нежитлову будівлю (літ. "Р"), каплицю, загальною площею 133,2 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 2 (запис про право масності 1788799, реєстраційний номер об'єкт нерухомого майна 113407780000).
Підставою для внесення державним реєстратором запису про право власності на означене нерухоме майно за відповідачем зазначено рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15.02.2012 у справі № 2-10218/11.
Втім, означеним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15.02.2012 за відповідачем було визнано право власності на малу архітектурну форму - каплицю церкву Десятинного Храму Пресвятої Богородиці, яка складається з трьох зблокованих кіосків по 20 кв. метрів кожний, загальною площею 60 кв. метрів, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 2.
Тобто, характеристики об'єкта права власності та, власне, його вид, що зазначені у рішенні суду та у записі, який міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не співпадають, адже, судом за відповідачем визнано право власності на малу архітектурну форму, натомість, зареєстровано право власності на нерухоме майно; площа об'єктів не співпадає - зареєстровано об'єкт, площа якого удвічі перевищує площу, зазначену у рішенні суду; адреса об'єктів також різна.
Спір у даній справі виник, у зв'язку із можливим порушенням права Національного музею історії України, як єдиного законного користувача земельної ділянки з 30.06.1999, протиправними діями Релігійної громади Української Православної Церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці Шевченківському районі м. Києва, яка всупереч волі власника та землекористувача самовільно зайняла частину належної музею земельної ділянки та здійснила на ній самочинне будівництво каплиці.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИТЬ СУД
Згідно ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Приписами ст. 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Так, з аналізу даної норми, випливає, що право власності або право користування земельною ділянкою із земель державної або комунальної власності виникає лише за наявності рішення зазначених органів і тільки в межах, вказаних в цих рішеннях.
А право розпорядження та користування земельними ділянками державної власності у відповідності до ст. 15, 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", що прямо кореспондується з пунктом "а" ст. 17 Земельного кодексу України, належить виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації).
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказані положення Закону України "Про місцеві державні адміністрації" та Земельного кодексу України виключають право вчиняти будь-які дії на земельних ділянках, що не перебувають у державній власності.
Таким чином, земельна ділянка за адресою вул. Володимирська, 2 у Шевченківському районі міста Києва перебуває у державній власності, право розпорядження якої належить виконавчому органу Київської міської ради Київській міській державній адміністрації та перебуває у користуванні Національного музею історії України з 30.06.1999.
За приписами ст. 123, 124 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
В ході розгляду даної судом встановлено, що Виконавчим органом Київської міської ради Київською міською державною адміністрацією не приймалось інших рішень про передачу у власність або користування земельної ділянки за адресою вул. Володимирська, 2 у Шевченківському районі міста Києва будь яким іншим фізичним чи юридичним особам, крім як позивачу, що підтверджується державним актом від 30.06.1999 № 91-4-0025 на право постійного користування землею, для експлуатації та обслуговування будівель музею, що відноситься до категорії земель історико-культурного призначення, про що третьою особою-1 також було відзначено у поданих письмових поясненнях.
Частиною 1 ст. 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, що була чинною на момент визнання судом права власності), до малих архітектурних форм віднесені невеликі споруди декоративного, допоміжного чи іншого призначення, що використовується для покращення естетичного вигляду громадських місць і міських об'єктів, організації простору та доповнює композицію будинків, будівель, їх комплексів.
Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженим наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 507, надано визначення терміну будівля, їх перелік та класифікацію. Відповідно до даного класифікатору, мала архітектурна форма не відноситься до будівель, а відповідно не підлягає державній реєстрації прав.
Станом на 24.07.2013 процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), а також перелік документів, необхідних для її проведення, визначав Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 № 703 (далі - Порядок).
Відповідно до п. 4 Порядку не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, що розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є можливим без їх знецінення та зміни призначення.
Аналогічна за змістом норма міститься й в п. 4 ст. 5 чинного на даний час Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відтак, суд вказує, що право власності відповідача на об'єкт - малу архітектурну форму, який був визнаний його власністю на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15.02.2012 у справі № 2-10218/11, не підлягало державній реєстрації, як на час його виникнення, так й на момент винесення рішення.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Основною засадою державної реєстрації прав є гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.
Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам (ч. 2 ст. 3, ч. 8 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Обов'язком державного реєстратора, у відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону є встановлення відповідності заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
Втім, державний реєстратор, внісши запис про проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно за відповідачем, зареєстрував неіснуюче право, адже, відповідач не набував у законному порядку право власності на нежитлову будівлю (літ. "Р"), каплицю, загальною площею 133,2 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 2 (запис про право власності 1788799).
Відтак, державний реєстратор в порушення вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та норм Цивільного кодексу України фактично легалізував самочинне будівництво та зареєстрував право власності, яке у відповідача ніколи не виникало.
За приписами ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Порядок набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва визначено ст. 331 Цивільного кодексу України, згідно ч. 2 якої право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відтак, з наведеного вище слідує, що законодавець чітко визначив послідовність необхідних дій, які має вчинити особа щоб набути права власності на новостворене нерухоме майно. Тобто, не може бути здійснена державна реєстрація нерухомого майна до того, як воно в установленому законом порядку прийняте в експлуатацію.
Разом з тим, державна реєстрація сама по собі не є підставою виникнення права власності на майно, а лише засвідчує факт такого виникнення на підставах, визначених законом. Якщо ж підстави відсутні, то й державна реєстрація є незаконною та підлягає скасуванню.
Приписи ч. 1 ст. 375 Цивільного кодексу України передбачають, що лише власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Нормами статті 376 Цивільного кодексу України закріплено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Позаяк, винятком вказаної норми може бути право власності на самочинно збудоване нерухоме майно за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у відповідній реакції) забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва. Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів.
Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:
1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;
2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;
3) затвердження проектної документації;
4) виконання підготовчих та будівельних робіт;
5) прийняття в експлуатацію закінчених будівельних об'єктів;
6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
За даними технічної інвентаризації, проведеної 21.03.2012 КП Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" (далі - Бюро) на замовлення відповідача, загальна площа приміщень нежитлового будинку літера "Р", розташованого за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 2 складає 133,2 кв.м.
Водночас, в інвентаризаційній справі відсутні: документи про відведення земельної ділянки під зазначене будівництво; дозвільні документи на будівництво будівлі і присвоєння їй поштової адреси; документи, які свідчать про прийняття в експлуатацію нежитлової будівлі літера "Р" лист Бюро від 21.02.2018 № 062/14-2032 (И-2018).
Статтею 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції, що була чинною на момент проведення технічної інвентаризації) передбачено, що фізична або юридична особа, яка подала до виконавчого органу сільської, селищної, міської ради заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати вихідні дані для проектування об'єкта будівництва, які містять: містобудівні умови та обмеження; завдання на проектування, що визначають обґрунтовані вимоги замовника до планувальних, архітектурних, інженерних і технологічних рішень та властивостей об'єкта містобудування, його основних параметрів, вартості та організації його будівництва і складаються з урахуванням містобудівних умов та обмежень, технічних умов.
Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі.
Спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури визначає відповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
Згідно ч. 1 ст. 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (тут і далі застосовується відповідна редакція Закону) проектна документація на будівництво об'єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджується замовником.
Листом від 16.04.2018 № 10-2265 народний депутат України Луценко І.В. надав у розпорядження музею відповідь Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 13.03.2018 № 055-3462 на його депутатське звернення, з якої вбачається, що Департаментом проектна документація на будівництво будівлі на вул. Володимирській, 2 (літ. Р) в містобудівному кадастрі не реєструвалася. Матеріали щодо наявних вихідних даних на проектування зазначеного об'єкта в департаменті відсутні. Адреса "вул. Володимирська, 2 (літ. Р)" Департаментом не присвоювалась.
Таким чином, з викладеного слідує, що відповідач у встановленому порядку вихідних даних для проектування об'єкта будівництва не отримував, проектну документацію не розробляв та не реєстрував.
Стаття 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначає порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю
Втім, в ході розгляду даної справи судом встановлено, що за інформацією, наданою Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві ДАБІ України листом від 14.02.2018 № 10/26-29/1402/07, в Департаменті відсутня інформація щодо видачі/реєстрації документів, що надають право на виконання будівельних робіт та документів, що підтверджують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 2, літ. "Р".
Частиною ч. 1 ст. 35, ч. 4 ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади,що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, що видається виконавцю робіт - фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини.
На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
Водночас, судом також встановлено, що жодних дозволів на проведення будівельних робіт від Міністерства культури України, як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, відповідач не отримував. Про це свідчить лист Міністерства культури України від 14.05.2014 № 393/10-3/13-14 на адресу ГУМВС України в м. Києві, наданий музею Міністерством культури України листом від 22.02.2018 № 11/10/76-18.
Крім того, суд також відзначає, що у поданих письмових поясненням третьою особою-2 також підтверджено, що Міністерство культури та інформаційної політики України не погоджувало проектну документацію та відведення земельної ділянки на будівництво та не надавало дозволів на проведення робіт за адресою: вул. Володимирська, 2 м. Києва.
Разом з тим, задля встановлення точної площі земельної ділянки, на якій відповідачем було здійснено будівництво нежитлової будівлі-каплиці, ухвалою суду від 02.12.2020 судом було призначено судову земельно-технічну експертизу проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.
За наслідками проведення Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України судової земельно-технічної експертизи було надано висновок експертів від 16.09.2022 № 1389/21- 41/24032/24033/22-41.
В ході проведення експертизи експертами визначено координати фактичного розташування нежитлової будівлі-каплиці, що належить відповідачу, та співставлено їх з координатами поворотних точок меж земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:158:0002, яка перебуває у постійному користуванні позивача.
Відповідно до зазначеного висновку:
1. Нежитлова будівля-каплиця, право власності на яку зареєстровано за Релігійною громадою Української Православної Церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м. Києва (запис про право власності 1788799) розташована в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:158:0002 за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 2, що перебуває в постійному користуванні Національного музею історії України.
2. Площа нежитлової будівлі-каплиці, право власності на яку зареєстровано за Релігійною громадою Української Православної Церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м. Києва (запис про право власності 1788799) визначена по зовнішніх стінах будівлі і становить 158 кв.м (0,0158 га).
У висновку також наведено конфігурацію будівлі, координати кутів повороту нежитлової будівлі-каплиці. У додатку 1 до висновку графічно відображено фактичне місце розташування нежитлової будівлі-каплиці, право власності на яку зареєстроване за Релігійною громадою Української Православної Церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м. Києва (запис про право власності 1788799), відносно меж земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:158:0002, яке чітко свідчить, що самовільно зайнята відповідачем ділянка під будівлею-каплицею знаходиться у межах земельної ділянки музею та є її частиною.
Висновок доповнено фототаблицями, що дозволяє з точною певністю ідентифікувати спірний об'єкт та визначити його розташування на земельній ділянці позивача.
Висновок експертів надав змогу визначити точну площу самовільно зайнятої ділянки, а саме: 158 кв.м (0,0158 га).
Таким чином, суд презюмує, що оскільки земельна ділянка, на якій відповідач здійснив будівництво каплиці, загальною площею 158 кв.м (0,0158 га), ніколи йому з цією метою не виділялася ні у власність, ні в користування, документів, які б посвідчували права відповідача на земельну ділянку, відсутні, а сама будівля споруджена без затвердженого проекту та без отримання дозволів на будівництво, в експлуатацію у встановленому порядку не введена, то за таких обставин, означений об'єкт нерухомості є самочинним будівництвом.
У зв'язку з чим, в розумінні ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України право власності у Релігійної громади Української православної церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м. Києва або інших осіб на даний об'єкт не виникло.
Крім того, суд вказує про те, що в самому рішенні Шевченківського районного суду м. Києва від 15.02.2012 у справі № 2-10218/11 вказано, що мала архітектурна форма не відноситься до будівель , а відповідно не підлягає державній реєстрації прав.
Отже, наявність рішення суду про визнання за відповідачем права власності на малу архітектурну форму - каплицю церкву Десятинного Храму Пресвятої Богородиці, яка складається з трьох зблокованих кіосків по 20 кв. метрів кожний, загальною площею 60 кв. метрів, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 2, не змінює правової природи об'єкта - нежитлової будівлі (літ. "Р") каплиці загальною площею 133,2 кв.м. (право власності на який зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно), та не усуває порушень земельного законодавства, а також норм законодавства про охорону культурної спадщини, допущених при будівництві такого об'єкту.
Суд вважає за необхідне також відзначити про те, що самочинне будівництво нерухомості, яке здійснюється без згоди власника майна земельної ділянки, визнається протиправним втручанням у право мирного володіння майном держави, громади міста та землекористувача, навіть при наявності судового рішення, на підставі якого визнано право власності на об'єкт самочинного будівництва з обов'язком провести його державну реєстрацію.
Таким чином, з викладеного вище слідує висновок, що відповідач на даний час без оформлення передбачених ст. 125, 126 Земельного кодексу України документів використовує земельну ділянку розташовану в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:158:0002 за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 2, для розміщення об'єкту самочинного будівництва - будівлі-каплиці площею 158 кв.м (0,0158 га).
Частиною 2 ст. 152 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Разом з тим, позивачем негаторного позову (про усунення перешкод в користуванні майном) може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19.04.2018 у справі № 916/1711/17.
Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника законного користувача) до третіх осіб, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном, про усунення порушень його права тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника тощо).
Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.
При цьому, задоволення негаторного позову можливе за сукупністю двох підстав: наявність у позивача права вимоги усунення перешкод; вчинення перешкод відповідачем.
За відсутністю хоча б однієї з обставин, підстави для задоволення негаторного позову відсутні.
Отже, звертаючись до суду із негаторним позовом, позивач має довести наявність у нього права власності або речового права на майно, усунення перешкод в користуванні та розпорядженні яким є предметом спору, а також неправомірність дій відповідача стосовно використання даного майна.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 27.05.2015 у справі № 6-92цс15 (та підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14.02.2019 у справі № 916/24/18, від 04.06.2019 у справі № 923/695/18), де зазначено, що передбачений ст. 391 ЦК України спосіб захисту усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном, підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.
Частиною 4 ст. 376 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом в постанові від 21.05.2018 у справі № 905/1542/17, системний аналіз положень статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: 1) земельна ділянка, на якій збудовано об'єкт, не була відведена для цієї мети; 2) власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; 3) власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; 4) об'єкт зведено на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.
Відтак, підставою знесення самочинного будівництва на самовільно зайнятій земельній ділянці у відповідності до наведений вище норм є, зокрема, позов титульного володільця (постійного користувача) земельної ділянки.
Щодо вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності на самочинне будівництво, то судом враховано правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18), яка є актуальною на сьогодні, відповідно до якої рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (частина друга статті 26 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Частинами 1-2 ст. 74 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч. 1-3 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Враховуючи вищевикладене, оскільки, в ході розгляду даної справи судом було встановлено, що земельна ділянка, на якій відповідач здійснив будівництво каплиці, загальною площею 158 кв.м (0,0158 га), ніколи йому з цією метою не виділялася ні у власність, ні в користування, документів, які б посвідчували права відповідача на земельну ділянку, відсутні, а сама будівля споруджена без затвердженого проекту та без отримання дозволів на будівництво, в експлуатацію у встановленому порядку не введена, то за таких обставин, означений об'єкт нерухомості є самочинним будівництвом, а тому, в подальшому не могло й відбутись переходу такого права в порядку ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. 120 Земельного кодексу України, а отже, відповідач є таким, що самовільно займає спірну земельну ділянку, то за таких підстав, позов Національного музею історії України є обґрунтованим, документально підтвердженим та підлягає задоволенню.
Враховуючи, що державний реєстратор, внісши запис про проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно за відповідачем, зареєстрував неіснуюче право, адже, відповідач не набував у законному порядку право власності на нежитлову будівлю (літ. "Р"), каплицю, загальною площею 133,2 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 2, та позовні вимоги в частині скасування запису про право власності 1788799 підлягають задоволенню.
Що ж стосується заяви про застосування наслідків сплину строку позовної давності до вимог позивача, в якій відповідач вказує, що перебіг строку позовної давності до двох окремих вимог позивача про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та про скасування запису права власності на нерухоме майно закінчився 24.07.2016, тоді як позов був поданий лише 23.06.2020, а отже, встановлений ст. 257 ЦК України строк позовної давності на момент подачі позову у даній справі сплинув, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Згідно ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом частини першої ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 року)
Суд не вбачає підстав для застосування заявленого відповідачем сплину строку позовної давності, до вимог позивача, з огляду на слідуюче.
Спір у даній справі пов'язаний з тим, що відповідач без належних правових підстав самовільно зайняв частину земельної ділянки позивача та здійснив на ній самочинне будівництво. При цьому, зайнята відповідачем ділянка з користування позивача не вилучалася, а право власності чи користування нею за відповідачем не реєструвалося. Тобто ділянка ніколи не вибувала ні з власності держави, ні з володіння музею.
Способом захисту позивач обрав вимогу про усунення йому перешкод в користуванні ділянкою (ст. 391 ЦК України), що за своєю правовою природою є негаториим позовом.
Позивачем негаторного позову (про усунення перешкод в користуванні майном) може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19.04.2018 у справі № 916/1711/17.
Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника (законного користувача) до третіх осіб, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном, про усунення порушень його права тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника тощо).
На звернення власника до суду з негаторним позовом не поширюється позовна давність, оскільки таке порушення права власника є триваючим.
Допущене відповідачем правопорушення за своєю суттю не є одноразовим, має триваючий характер та не припинено на момент звернення позивача до суду з позовом.
Оскільки відповідач порушує права музею з підстав самовільного зайняття та самовільної забудови земельної ділянки, які продовжують існувати до дати звернення з позовною заявою у цій справі, початковий момент перебігу позовної давності зміщується з кожним днем порушення прав власника земельної ділянки.
Разом з тим, суд відзначає, що у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373//16-Ц (пункт 67) ВП ВС звернула увагу на те, що володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні.
Зайняття нежитлового приміщення фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не позбавляє власника його права володіння на майно, не створює перешкоди у розпорядженні цим майном, а створює лише перешкоди в користуванні володільцем своїм майном. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник нежитлового приміщення вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, тобто негаторний позов (такі висновки наявні й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, за змістом пункту 49 якої з моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування службовим житлом, особа, якій воно було надане, володіє ним незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення, а позов про виселення є негаторним).
Більше того, за наявного підходу до фізичного зайняття майна як до триваючого порушення, на вимоги про припинення якого не поширюється позовна давність, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця подібні за змістом правові позиції містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)).
Разом з тим, суд відзначає, що аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Витрати по сплаті судового збору та проведення судової земельно-технічної експертизи відповідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов Національного музею історії України - задовольнити.
2. Усунути Національному музею історії України перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 2,3225 га (кадастровий номер 8000000000:91:158:0002), що розташована за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 2, зобов'язавши Релігійну громаду Української Православної Церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м. Києва звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 158 кв.м. (0,0158 га), що знаходиться у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:158:0002 та є її частиною, шляхом знесення за кошти Релігійної громади Української Православної Церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м. Києва самочинно збудованого об'єкта нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі (літ. "Р"), каплиці, загальною площею 133,2 кв.м. (площа по зовнішніх стінах 158 кв.м.), за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 2 (запис про право власності 1788799) та за рахунок Релігійної громади Української Православної Церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м. Києва приведення земельної ділянки у попередній стан.
3. Скасувати запис 1788799 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю (літ. "Р"), каплицю, загальною площею 133, 2 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 2 за Релігійною громадою Української Православної Церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м. Києва, здійснений на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 4268791 від 24.07.2013.
4. Стягнути з Релігійної громади Української православної церкви Десятинний Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м. Києва (01025, м. Київ, вул. Велика Житомирська, буд. 6-А, кв. 9; ідентифікаційний код 26388131) на користь Національного музею історії України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 2; ідентифікаційний код 02226103) судовий збір в сумі 4 204 (чотири тисячі двісті чотири) грн 00 коп. та витрати на проведення судової земельно-технічної експертизи в сумі 30 000 ( тридцять тисяч) грн 00 коп.
5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 16.02.2023
Суддя Дмитро БАРАНОВ