14 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 420/5338/22
адміністративне провадження № К/990/3407/23
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Губської О.А., перевіривши касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року у справі №420/5338/22 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Департаменту патрульної поліції, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ від 10 лютого 2022 року №83, в частині застосування до нього як поліцейського взводу № 1 роти № 4 батальйону №1 полку Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції молодшого лейтенанта поліції дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ від 09 березня 2022 року №587 о/с, в частині його звільнення, як поліцейського взводу №1 роти №4 батальйону №1 полку Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції молодшого лейтенанта поліції зі служби в поліції з 10 березня 2022 року;
- поновити молодшого лейтенанта поліції на посаді поліцейського взводу №1 роти №4 батальйону №1 полку Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції;
- стягнути з Департаменту патрульної поліції на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з дати незаконного звільнення і до дати фактичного поновлення на роботі.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту патрульної поліції від 10 лютого 2022 року № 83 в частині застосування до поліцейського взводу №1 роти №4 батальйону №1 полку Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції молодшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції. Визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту патрульної поліції від 09 березня 2022 року № 587 о/с в частині звільнення поліцейського взводу № 1 роти № 4 батальйону № 1 полку Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції молодшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 із служби в поліції з 10 березня 2022 року. Поновлено молодшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на посаді поліцейського взводу № 1 роти № 4 батальйону № 1 полку Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції з 11 березня 2022 року. Стягнуто з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення поліцейського за період вимушеного прогулу з 11 березня 2022 року по 31 серпня 2022 року в розмірі 93608,84 грн з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів. Допущено до негайного виконання судове рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді поліцейського Управління патрульної поліції в Одеській області. Допущено до негайного виконання судове рішення в частині стягнення з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за період вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 14720,81 грн.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - змінено. Викладено мотивувальну частину рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року в редакції цієї постанови. П'ятий абзац резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року викладено в наступній редакції. Стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення поліцейського за період вимушеного прогулу з 11 березня 2022 року по 31 серпня 2022 року в розмірі 91478,76 грн (дев'яносто одна тисяча чотириста сімдесят вісім гривень 76 копійок) з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року - залишено без змін.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Департамент патрульної поліції звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), подавши її 21 січня 2023 року засобами поштового зв'язку.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з таких підстав.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.
Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на те, що судом апеляційної інстанції не були враховані висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №620/397/21 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі №520/2261/19.
Верховний Суд наголошує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
В скарзі лише викладено обставини справи, зроблено посилання на постанови Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням на ухвалення судами попередніх інстанцій рішень з порушенням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстави касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також, скаржник посилається на пункт 3 та вказує на відсутність висновку Верховного Суду стосовно застосування частини третьої статті 14 Дисциплінарного статуту (без урахування частин шостої, дев'ятої статті 20 Дисциплінарного статуту).
Пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України обов'язковим є зазначення конкретної норми права щодо застосування якої відсутній такий висновок. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Проте в порушення зазначених вимог, скаржник не обґрунтував у чому саме полягала помилка суду апеляційної інстанції при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Разом з цим, Суд зазначає, що вказані скаржником положення є загальними, а касаційна скарга не містить об'єктивних мотивів щодо необхідності висновку Верховного Суду щодо цих норм саме у цій справі.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
З огляду на те, що скаржник не виклав передбачених КАС України обґрунтованих підстав для оскарження у касаційному порядку судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, касаційну скаргу слід повернути особі, яка її подала, з огляду на вимоги пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року у справі №420/5338/22 повернути скаржнику.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддяО.А. Губська