ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.02.2023Справа № 910/13151/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
За позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі
нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз»
до Державного агентства резерву України
про стягнення 2.444,82 грн
Представники сторін: не викликались
29.11.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» до Державного агентства резерву України про стягнення 2.444,82 грн заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 295-Р від 17.04.2012 в частині повної та своєчасної оплати послуг зі зберігання за 2021 рік. 09.02.2021 позивачем на адресу відповідача було надіслано для погодження кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей на 2021 рік на загальну суму 3.199,00 грн, який відповідач погодив та повернув позивачу 21.04.2021. 14.01.2022 позивач направив відповідачу пакет документів для відшкодування витрат за 2021 рік разом із звітом про витрати на зберігання матеріальних цінностей та актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) на суму 2.444,82 грн, проте відповідач листом від 10.06.2022 акт не погодив. 07.07.2022 позивач знову надіслав відповідачу на погодження акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) на суму 2.444,82 грн. Однак, відповідач листом від 04.08.2022 знову відмовив позивачу в погодженні акту. Позивачем 21.09.2022 було направлено відповідачу претензію № 239/П від 19.09.2022 на яку відповідачем 12.10.2022 надано відповідь, згідно якої останній не погодився із заявленими вимогами і відмовив у задоволенні претензії. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 2.444,82 грн боргу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 відкрито провадження у справі № 910/13151/22; прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Даною ухвалою зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.
У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 06.12.2022 було 09.12.2022 направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0105493257117 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.
Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Відповідач ухвалу суду від 06.12.2022, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 13.12.2022, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0105493257117.
Відповідач вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 06.12.2022 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.
Згідно з ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
17.04.2012 між Державним агентством резерву України (відповідач, Держрезерв України) та Нафтогазовидобувним управлінням «Охтирканафтогаз» ПАТ «Укрнафта» (позивач, зберігач) укладений договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 295-Р (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі - цінності) здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах зберігача.
Спір виник в зв'язку з тим, що відповідачем в порушення умов договору послуги зберігання за 2021 рік у повному обсязі не сплачено, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 2.444,82 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 936 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 631 Цивільного кодексу України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати обов'язки відповідно до договору.
Згідно з п. 7.3 договору він набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом цього терміну зберігання цінностей (до повного виконання нарядів Держрезерву України на відпуск матеріальних цінностей).
Відповідно до п. 1.2 договору Держрезерв України передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно зі специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1 мр. Передбачені цим договором форми актів затверджуються Держрезервом України.
Згідно з п. 2.7, 2.8 договору зберігач зобов'язаний щороку подавати Держрезерву України станом на 1 січня - звіт форми № 12 мр до 20 січня наступного за звітним року; станом на 1 липня - інформацію про результати перевірки якості і умов зберігання цінностей, а також по відшкодування цінностей цілям, для яких вони призначені, за формою, встановленою Держрезервом України до 10 серпня кожного року. Щороку разом з річним звітом форми № 12 мр подавати кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік.
У свою чергу відповідно п. 3.1 договору Держрезерв України зобов'язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.
Вартість зберігання цінностей визначається згідно з порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України (п. 4.1 договору).
Згідно із п. 4.2 договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом України та зберігачем з поданими документами (узгодженого з Держрезервом України кошторису витрат, затверджених Держрезервом України акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву та наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним договором, податкової накладної на момент сплати). У разі, коли Держрезерв України визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року.
Оплата робіт із закладення (поставки) цінностей до мобілізаційного резерву проводиться безпосередньо після отримання та погодження Держрезервом України акту встановленої форми на основі попередньо укладеного договору закладення (поставки) цінностей мобілізаційного резерву (п. 4.3. договору).
Частиною першою статті 946 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
За приписами частини 1 статті 947 Цивільного кодексу України витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний матеріальний резерв» державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).
Згідно із ч. 1, ч. 5 ст. 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв» запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.2002 затверджено Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, згідно з п.п. 2, 7, якого сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.
Відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем було надіслано відповідачу лист № 01/01/01/01/01-02/02/74 від 09.02.2021 разом з кошторисом витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в складському приміщенні НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «Укрнафта» на 2021 рік на погодження.
Відповідач листом № 941/0/4-21 від 14.04.2021 повернув позивачу погоджений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в складському приміщенні НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «Укрнафта» на 2021 рік на суму 3.199,00 грн з ПДВ.
В подальшому на виконання умов договору позивач листом № 01/01/01/01/01-02/02/19 від 14.01.2022 направив відповідачу пакет документів для відшкодування витрат зі зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «Укрнафта» за 2021 рік разом із звітом про витрати на зберігання матеріальних цінностей за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву по НГВУ «Охтирканафтогаз» за 2021 рік від 04.01.2022 та актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 321 від 31.12.2021 на суму 2.444,82 грн з ПДВ.
Проте, відповідач у відповідь листом № 894/0/4 від 10.06.2022 посилаючись на закінчення бюджетного 2021 року та відсутність бюджетних асигнувань повідомив про неможливість погодження звіту про витрати на зберігання матеріальних цінностей за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та акту на відшкодування витрат за зберігання за 2021 рік, повернувши їх позивачу без погодження.
Позивач листом № 01/01/01/01/01-02/02/237 від 07.07.2022 повторно направив відповідачу пакет документів для відшкодування витрат зі зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «Укрнафта» за 2021 рік разом із звітом про витрати на зберігання матеріальних цінностей за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву по НГВУ «Охтирканафтогаз» за 2021 рік від 04.01.2022 та актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 321 від 31.12.2021 на суму 2.444,82 грн з ПДВ.
Проте відповідач у відповідь листом № 1276/0/4-22 від 04.08.2022 знову відмовив у погодженні звіту та акту з наведених раніше підстав.
Позивач звернувся до відповідача з претензією № 239/П від 19.09.2022, в якій вимагав погодити акт № 321 від 31.12.2021 на суму 2.444,82 грн, повернувши один примірник позивачу, та сплатити рахунок № 321 від 31.12.2021 на суму 2.444,82 грн за отримані послуги зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву.
Відповідачем надано відповідь за № 1794/0/4-22 від 03.10.2022, згідно якої останній не погодився із заявленими вимогами і відмовив у задоволенні претензії.
Суд звертає увагу, що відповідачем не надано суду жодних зауважень щодо розрахунку суми відшкодування витрат позивача на зберігання матеріальних цінностей державного мобілізаційного резерву за 2021 рік, проте акт на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей за 2021 рік не був підписаний з боку відповідача, обґрунтованої відмови від підписання акту надано не було, відтак надані позивачем послуги вважаються прийнятими відповідачем. Судом також враховано ту обставину, що відповідачем попередньо погоджено кошторис на 2021 рік на суму 3.199,00 грн, тобто більшу ніж вартість фактично наданих послуг зберігання на суму 2.444,82 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріали справи свідчать, що відповідачем в порушення умов договору не здійснено оплату наданих послуг зберігання за 2021 рік у повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем, яка не оспорена відповідачем та становить 2.444,82 грн.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів того, що відповідачем виконано зобов'язання по сплаті наданих послуг зберігання не подано.
Суд відзначає, що відсутність бюджетних асигнувань на спірні послуги зберігання не виправдовує дії відповідача щодо непогодження звіту та не є підставою для не виконання договірних зобов'язань, які є обов'язковими для сторін.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача вартості наданих послуг зберігання в розмірі 2.444,82 грн.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, код ЄДРПОУ 37472392) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3/5, код ЄДРПОУ 00135390) в особі нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» (42700, Сумська область, м. Охтирка, вул. Київська, 119, код ЄДРПОУ 05398533) 2.444 (дві тисячі чотириста сорок чотири) грн 82 коп. основного боргу, 2.481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя В.В.Сівакова