ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.02.2023Справа № 910/12331/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Комарової О.С. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Український будівельний альянс»
про стягнення 125 323,44 грн
Без повідомлення (виклику) учасників судового процесу
Акціонерне товариство «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Український будівельний альянс» про стягнення 125 323,44 грн, з яких 83 521,68 грн основного боргу, 21 084,18 грн пені, 5 393,49 грн 10% річних та 15 324,09 грн інфляційних втрат.
Також позивач просить суд в порядку ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України встановити для органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення нарахування пені на суму основного боргу до виконання рішення в частині стягнення суми основного боргу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки фігурних елементів мостіння № ФО 2021/07/057 від 28.07.2021 в частині здійснення повної та своєчасної оплати за придбаний товар, внаслідок чого й утворилась спірна заборгованість про стягнення якої, з урахуванням пені, 10% річних та інфляційних втрат, просить позивач.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2022 позовну заяву було залишено без руху через недодержання заявником вимог статті 162 Господарського процесуального кодексу України.
30.11.2022 до суду надійшла заява позивача в порядку усунення недоліків, зі змісту якої вбачається, що виявлені ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2022 недоліки усунуто.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 12.12.2022 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03061, м. Київ, пр-т. Відрадний, буд. 97, оф. 6.
Однак, конверт з ухвалою суду був повернутий відділенням поштового зв'язку у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та його повернення до суду є наслідком відсутності волевиявлення відповідача щодо його належного отримання, проте, ніяким чином не неналежним повідомленням про розгляд справи у розмінні Господарського процесуального кодексу України.
Приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданим йому правом на подання відзиву на позовну заяву, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
28.07.2021 між Акціонерним товариством «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Український будівельний альянс» (покупець) було укладено договір поставки фігурних елементів мостіння № ФО 2021/07/057 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого, постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупцю на умовах цього Договору, а покупець зобов'язався прийняти та своєчасно оплатити фігурні елементи мостіння, які надалі іменуються товар, в асортименті та за цінами, передбаченими у видаткових накладних або специфікаціях (додатку), які є невід'ємною частиною цього Договору.
Датою поставки є дата передачі товару в розпорядження покупця на складі постачальника (п. 2.2 Договору).
Згідно з п. 5.3 Договору покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника протягом 14 днів з дати поставки товару, якщо інше не передбачено в додатках.
У п. 6.3 Договору визначено, що в разі невчасного внесення покупцем належної плати за поставлений товар, крім передплати, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також 10% річних від простроченої суми. Нарахування пені за цим Договором не припиняється через шість місяців з дня, коли відповідне зобов'язання має бути виконане. Відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України, сторони погодили, що для вимог про стягнення пені за цим Договором встановлюється строк позовної давності 3 роки.
Відповідно до п. 10.1 Договору він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і скріплення печатками і діє до 28.07.2022.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що на виконання своїх договірних зобов'язань, він поставив відповідачу товар загальною вартістю 1 109 572,56 грн, який останній прийняв, проте власні зобов'язання щодо оплати поставленого товару виконав частково, сплативши лише 1 026 050,88 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивач направив відповідачеві претензію № 17/08-1 від 17.08.2022 про сплату заборгованості в розмірі 83 521,68 грн, проте доказів її вручення відповідачу, як і доказів її розгляду останнім матеріали справи не містять.
Відтак, з огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 83 521,68 грн основного боргу, 21 084,18 грн пені, 5 393,49 грн 10% річних та 15 324,09 грн інфляційних втрат.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Суд встановив факт поставки позивачем товару за Договором загальною вартістю 166 719,60 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи підписані обома сторонами та скріпленими печатками підприємств накладні № 5/02865 від 04.02.2022 на суму 83 359,80 грн, № 5/04941 від 21.02.2022 на суму 27 786,60 грн та № 5/05402 від 23.02.2022 на суму 55 573,20 грн.
Вищевказані накладні відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає зазначені накладні як належні докази на підтвердження поставки товару позивачем та його прийняття відповідачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З урахуванням погодженого сторонами у пункті 5.3 Договору порядку розрахунків, граничним днем оплати товару, поставленого за видатковою накладною № 5/02865 від 04.02.2022 було 18.02.2022, за видатковою накладною № 5/04941 від 21.02.2022 - 07.03.2020, за видатковою накладною № 5/05402 від 23.02.2022 - 09.03.2020.
Відтак суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань є таким, що настав.
Як вбачається з матеріалів справи, в погашення грошового зобов'язання, яке виникло у відповідача з поставки товару згідно з накладною № 5/02865 від 04.02.2022, позивачем зараховано наявну у відповідача переплату в загальному розмірі 83 197,92 грн, про що свідчить Акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.02.2022 по 28.02.2022, підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками сторін.
Суд зазначає, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду, акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17, від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 03.12.2020 у справі № 904/1161/20).
В контексті обставин цієї справи суд, з огляду на підписання акту звіряння взаємних розрахунків без зауважень, вважає за можливе прийняти вказаний акт як доказ зменшення грошового зобов'язання відповідача з оплати товару, поставленого згідно з накладною № 5/02865 від 04.02.2022.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З огляду на викладене, оскільки невиконання грошового зобов'язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 83 521,68 грн визнається судом обґрунтованою.
Керуючись п. 6.3 Договору позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 21 084,18 грн.
У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З огляду на викладене, оскільки невиконання грошового зобов'язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, не наведено, позовна вимога про стягнення з відповідача пені, нарахованої на підставі п. 6.3 Договору за несвоєчасне здійснення розрахунків, визнається судом обґрунтованою.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд не виявив у ньому помилок, у зв'язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 10% річних в сумі 5 393,49 грн та 15 324,09 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наведені позивачем розрахунки інфляційних втрат та 10% річних є арифметично правильними, у зв'язку з чим вимоги підлягають задоволенню в заявленому розмірі.
Крім цього, позивач просить зобов'язати орган (особу), що здійснюватиме примусове виконання рішення, здійснювати нарахування пені на суму основного боргу до моменту виконання рішення суду, з приводу чого суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Із аналізу вищезазначеної норми вбачається, що законодавець наділив суд правом, а не обов'язком, у своєму рішенні зазначати про нарахування на суму заборгованості відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення.
При цьому, вказане положення є нормою процесуального права і не містить імперативного характеру. У відповідних нормах матеріального права таке положення не зафіксоване, а тому у суду не має обов'язку задовольняти вимогу щодо автоматичного нарахування таких сум до моменту виконання судового рішення.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 83 521,68 грн основного боргу, 21 084,18 грн пені, 5 393,49 грн 10% річних та 15 324,09 грн інфляційних втрат.
Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача в сумі 2 481,00 грн.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Український будівельний альянс» (03061, м. Київ, пр-т. Відрадний, буд. 97, оф. 6; ідентифікаційний код 41470642) на користь Акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 7; ідентифікаційний код 05523398) 83 521,68 грн (вісімдесят три тисячі п'ятсот двадцять одна гривня 68 коп.) основного боргу, 21 084,18 грн (двадцять одна тисяча вісімдесят чотири гривні 18 коп.) пені, 5 393,49 грн (п'ять тисяч триста дев'яносто три гривні 49 коп.) 10% річних, 15 324,09 грн (п'ятнадцять тисяч триста двадцять чотири гривні 09 коп.) інфляційних втрат та 2 481, 00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня 00 коп.) судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення в повному обсязі складено 15.02.2023.
Суддя О.С. Комарова