Справа № 953/4093/22
н/п 2/953/1595/23
01 лютого 2023 року м.Харків
Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючої судді - Лисиченко С.М.,
за участю: секретаря судового засідання - Кот Я.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -
20.07.2022 до Київського районного суду м. Харкова електронним шляхом через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в якій позивач прохає суд:
-здійснити поділ спільної сумісної власності подружжя, а саме: двокімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та частки житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель та споруд №1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
-визнати за ОСОБА_1 право власності на частку двокімнатної житлової квартири, за адресою: АДРЕСА_1 ;
-визнати за ОСОБА_2 право власності на частку двокімнатної житлової квартири, за адресою: АДРЕСА_1 ;
-визнати за ОСОБА_1 право власності на частки житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель та споруд №1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
- визнати за ОСОБА_2 право власності на частки житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель та споруд №1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
-стягнути з відповідачки суму сплаченого судового збору в розмірі 3730,75 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначав, що 20.05.2005 між ним та відповідачкою зареєстрований шлюб, який рішенням Київського районного суду м.Харкова від 30.07.2021 розірвано. Під час шлюбу подружжям набуте нерухоме майно, а саме: двокімнатна квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та частки житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель та споруд №1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . З огляду на те, що між ним та відповідачкою не досягнута домовленість щодо розподілу вказаного нерухомого майна, він змушений звернутися до суду із даним позовом.
Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 21.07.2022 позовну заяву залишено без руху та наданий час для усунення недоліків.
Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 10.08.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою.
Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 14.11.2022 закрито підготовче провадження у справі.
Позивач ОСОБА_1 та його представник -адвокат Санжаревський І.А. в судове засідання не з'явились, про час, день та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Представник позивача подав до суду заяву про слухання справи за відсутністю сторони позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та прохає їх задовольнити. Проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з'явилась, про час, день та місце розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку, причини неявки суду не відомі. Заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи у її відсутність до суду не надходило. Відзиву на позовну заяву не подано.
Враховуючи, що відповідачка належним чином повідомлена про місце і час судового засідання, суд розглядає справу у відсутності відповідачки та згідно частини 4 статті 223 ЦПК України постановлює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням статті 280 ЦПК України.
Відповідно до вимог частини 2 статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові заяви по суті справи, докази наявні в матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
20.05.2005 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (прізвище до шлюбу- ОСОБА_3 -Лозівською сільською радою Дергачівського району Харківської області зареєстровано шлюб, про що зроблено актовий запис за №07.
Від шлюбу у сторін народились діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 30.07.2021 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний.
Під час перебування у шлюбі, сторони придбали нерухоме майно: двокімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та частки житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель та споруд №1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до даних, які містяться в договорі купівлі-продажу від 24.10.2019, посвідченого приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Власенко І.В., зареєстрованого в реєстрі за №566, а також даних, які містяться у витязі з в Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №186062262 від 24.10.2019, право власності на частки житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель та споруд №1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с.14-15).
Відповідно до даних, які містяться в договорі купівлі-продажу від 12.08.2016, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гуменною Л.П., зареєстрованого в реєстрі за №2571, право власності на двокімнатна квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 (а.с.16-17).
За загальним правилом статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 Сімейного кодексу України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Відповідно до вимог статті 70 Сімейного кодексу України в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Стаття 63 Сімейного кодексу України передбачає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 1 статті 69 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
За змістом частини третьої статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 71 Сімейного кодексу України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України у 25 постанови від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при поділі спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої та п'ятої статті 71 Сімейного кодексу України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статті 365 Цивільного кодексу України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (статті 11 Цивільного кодексу України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Щодо застосування вказаної норми при поділі майна подружжя Верховним Судом України викладена правова позиція у справі № 6-37цс13 від 23 вересня 2015 року, відповідно до якої при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, п'ята статті 71 Сімейного кодексу України). За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 Цивільного кодексу України. Для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 Цивільного кодексу України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Частиною першою та другою статті 364 Цивільного кодексу України визначено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Таким чином, у випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду із позовом на підставі статті 364 ЦК України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.
Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Частиною 1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.
Відповідно частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено частина 2 статті 77 ЦПК України.
Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В межах розгляду даної цивільної справи судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що спірне нерухоме майно є особистою власністю відповідачки. Відповідачкою не спростовано презумпцію спільності майна подружжя, що є її прямим обов'язком.
З огляду на зазначене, суд вважає встановленим та доведеним, що спірне нерухоме майно є об'єктом права спільної сумісної власності сторін, оскільки придбане ними в період шлюбу та за спільні кошти, незалежно від того, що право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями зареєстровано за позивачем, а право власності на квартиру зареєстровано за відповідачкою. А отже, спірне нерухоме майно належить сторонами в рівних частках. Підстав для відступлення від принципу рівності часток подружжя в спільному майні суд не встановив.
Також суд виходить з того, що спірне нерухоме майно є неподільним, позивач вимог про отримання грошової компенсації замість своєї частки не заявляє. А відтак, розглядаючи справу відповідно до вимог статті 13 ЦПК України, в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку про визнання за сторона в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на 1/2 частку спірної квартири за кожним, на частки спірного нежитлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель та споруд за кожним.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно частини 1статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 137,141, 247, 258-259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.
У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 право власності на частку двокімнатної житлової квартири, за адресою: АДРЕСА_1 та на частки житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель та споруд №1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 право власності на частку двокімнатної житлової квартири, за адресою: АДРЕСА_1 та на частки житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель та споруд №1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 суму сплаченого судового збору в розмірі 3730 (три тисячі сімсот тридцять) грн. 75 коп.
Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог статей 284-285 ЦПК України.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України - http://ki.hr.court.gov.ua.
Відомості щодо учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ..
відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 10.02.2023 відповідно частини 6 статті 259, частини 5 статті 268 ЦПК України.
Суддя - С.М. Лисиченко