Справа № 201/1508/23
Провадження № 1-кс/201/536/2023
іменем України
10.02.2023 р. м. Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого слідчого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі справу за скаргою ОСОБА_3 про визнання бездіяльності уповноважених осіб Дніпропетровської обласної прокуратури щодо невнесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою від 11.01.2023 р.,
ОСОБА_3 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська зі скаргою про визнання бездіяльності уповноважених осіб Дніпропетровської обласної прокуратури щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою від 11.01.2023 р. про вчинення кримінального правопорушення.
В обґрунтування скарги ОСОБА_3 посилається на те, що він є потерпілим у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020040640001415 від 19.06.2020 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 187 КК України.
28.12.2022 р. колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ за результатами розгляду справи № 932/6881/22 прийняла рішення обрала заставу , яка винесена зі зловживанням владою та своїм службовим становищем.
На думку скаржника було вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ст. 364 КК України.
11.01.2023 р. він звернувся до Дніпропетровської обласної прокуратури з заявою про вчинення кримінального правопорушення (у порядку ст. 214 КПК України).
На теперішній час відомості про вчинення кримінальних правопорушень за заявою від 11.01.2023 р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань не внесені, витяг йому не вручений, що є порушенням вимог ст. 214 КПК України.
Враховуючи положення ч. 6 ст. 9 КПК України, суд вважає за необхідне застосувати загальні засади кримінального провадження, передбачені ст. 28 КПК України та розглянути дану скаргу без участі скаржника, з метою прийняття процесуального рішення по ній в розумні строки.
Дніпропетровська обласна прокуратура про час та місце судового розгляду повідомлено належним чином, що підтверджується матеріалами справи, але явку свого представника у судове засідання не забезпечила, інформацію щодо результатів розгляду заяви ОСОБА_3 від 11.01.2023 р. суду не надала, з заявою про відкладення розгляду справи не зверталася, що з врахуванням вимог ч. 3 ст. 306 КПК України не є перешкодою для розгляду скарги.
Відповідно до ст. 107 КПК України у зв'язку з відсутністю учасників кримінального провадження, фіксування судового засідання за допомогою технічного засобу не здійснювалося.
Суд, вивчивши скаргу та додані до неї матеріали приходить до висновку про відмову в задоволенні скарги з наступних підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК України на досудовому провадженні може бути оскаржена бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Приписами ст.214 КПК України передбачено, що слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.
До Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про: 1) дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; 2) прізвище, ім'я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника; 3) інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; 4) короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; 5) попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 6) прізвище, ім'я, по батькові та посада службової особи, яка внесла відомості до реєстру, а також слідчого, прокурора, який вніс відомості до реєстру та/або розпочав досудове розслідування; 7) інші обставини, передбачені положенням про Єдиний реєстр досудових розслідувань.
Проте, положення ст. 214 КПК перебувають у нерозривному взаємозв'язку із ч.1 ст.2 КК України, згідно з якою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Системний аналіз наведених норм призводить до висновку, що саме фактичні дані, які вказують на ознаки складу злочину - кримінального правопорушення, мають бути критерієм внесення його до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Подання лише заяви не може бути безмовною підставою для внесення відповідних відомостей до ЄРДР. Підставами вважати заяву чи повідомлення саме про вчинення злочину є наявність в таких заявах або повідомленнях об'єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки злочину, що підтверджують реальність конкретної події злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину).
Тобто, не підлягає внесенню до ЄРДР та не є підставою для початку досудового розслідування інформація, яка не містить об'єктивних даних, що дійсно свідчать про ознаки злочину.
В даному випадку можливе порушення суддею норм матеріального або процесуального права як результат недоліків суддівської роботи, якщо такі дійсно мали місце, не може кваліфікуватися як кримінальне правопорушення та як підстава для притягнення судді до кримінальної відповідальності. Адже відповідні порушення (у разі їх наявності) усуваються шляхом реалізації прав заявника у відповідність до процесуального закону. Врешті-решт, сторона по справі має право скористатися своїм правом на оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку.
Так, стаття 129 Конституції України передбачає право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Порядок оскарження судових рішень визначається нормами Кримінального процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України тощо.
Однак заявник, домагаючись порушення кримінального провадження відносно судді, тим самим хоче надати оцінку судовим діям та рішенням поза передбаченим процесуальним законом порядком, що може мати ознаки втручання у діяльність судді.
У зв'язку з цим, суд звертає увагу на приписи статті 126 Конституції України, якою закріплено гарантії незалежності і недоторканості судді та передбачено, що вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється та суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Аналогічні положення містить ч.1 ст.49 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
Відповідно до п.4.2 рішення Конституційного Суду України №6-рп/2001 від 23.05.2001 р. за справою №1-17/2001, процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий.
У міжнародних документах з питань статусу та незалежності суддів, зокрема у Монреальській універсальній декларації про незалежність правосуддя (Перша світова конференція з незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 рік), Основних принципах незалежності судових органів (схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та від 13 грудня 1985 року), Рекомендаціях щодо ефективного впровадження основних принципів незалежності судових органів (прийнятих резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалених резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15 грудня 1989 року), Європейському статуті судді (ухваленому Європейською Асоціацією Суддів у 1993 році), Європейській хартії щодо статусу суддів (10 липня 1998 року), Всесвітній (Універсальній) хартії судді (схваленій Міжнародною Асоціацією Суддів 17 листопада 1999 року, Тайбей (Тайвань), Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року, звернуто увагу на необхідність усіма можливими національними та міжнародними органами гарантувати незалежність суддів, зокрема на те, що суддя не може бути притягнений до відповідальності за виконання своїх професійних обов'язків. Гарантування незалежності суддів також полягає у тому, щоб жоден суддя не міг приймати рішення у справі через страх, очікування користі будь-якого походження або через будь-який неналежний вплив.
З огляду на зазначене, вимоги національного та міжнародного законодавства передбачають та гарантують незалежність судової влади, цінність такого інституту в кожному демократичному суспільстві. Незалежність судочинства є невід'ємною складовою права на справедливий судовий процес.
Таким чином, подання тільки заяви до правоохоронних органів про внесення до ЄРДР відповідних відомостей стосовно судді за його дії, пов'язані із відправленням правосуддя, не може бути безумовною підставою для внесення до ЄРДР відповідних відомостей та задоволення скарг на бездіяльність слідчих, прокурорів щодо невнесення до ЄРДР відомостей стосовно вчинення суддями кримінальних правопорушень.
Доходячи до такого висновку, слідчий суддя враховує й усталену практику Європейського суду з прав людини, висновки якого з цього приводу відображені, зокрема, в рішенні по справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, п.57, Series A, №93, відповідно до якого, право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням.
З огляду на вищевикладене, слід дійти до висновку про відсутність підстав для задоволення скарги.
Згідно ч. 2 ст. 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора;1-1) скасування повідомлення про підозру 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
На підставі вищевикладеного, керуючись п.18) ч.1 ст. 3, ст.ст.2,7,25,28,110,214,303-307,369-372 КПК України, суд, -
В задоволенні скарги ОСОБА_3 на бездіяльність уповноважених осіб Дніпропетровської обласної прокуратури щодо невнесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою від 11.01.2023 р.-відмовити.
Ухвала слідчого судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти діб з дня отримання даної ухвали.
Слідчий суддя
Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська ОСОБА_1