14 лютого 2023 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду в складі:
Головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
з участю секретаря ОСОБА_4
учасників провадження: прокурора ОСОБА_5 , обвинувачених: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та захисників ОСОБА_13 і ОСОБА_10 на ухвалу Першотравневого районного суду м. Чернівців від 08.02.2023 року в кримінальному провадженні №12020260000000303, постановлену в порядку ст. 331 КПК України,-
Ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівців від 08.02.2023 року задоволено клопотання прокурора ОСОБА_5 та продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_8 до 09 квітня 2023 року до 15 год. 50 хв., ОСОБА_6 до 09 квітня 2023 року 15 год. 50 хв., ОСОБА_7 до 09 квітня 2023 року 15 год. 50 хв., ОСОБА_14 до 09 квітня 2023 року 15 год. 50 хв., які обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого ст.189 ч.4 КК України.
На цю ухвалу обвинувачені ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та захисники ОСОБА_13 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_15 та ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати оскаржуване рішення щодо обвинувачених та обрати їм запобіжні заходи, не пов'язані з триманням під вартою.
Так, обвинувачений ОСОБА_6 вказував, що в клопотанні прокурора та в ухвалі суду не наведено доказів, чому йому неможливо обрати запобіжний захід, не пов'язаний з триманням від вартою і чому інші запобіжні заходи не зможуть забезпечити його належну процесуальну поведінку. Також судом не враховано, що прокурор в своєму клопотанні, яке є копією попереднього клопотання, стверджуючи про наявність ризиків, застосовує слова
ЄУНСС 725/352/21 провадження №11кп/822/106/21 головуючий у 1 інстанції ОСОБА_16
«може» та «на мою думку», які відносяться в українській мові до групи з гіпотетичною (непередбачуваною) семантикою і вказує на вірогідність висловлювання, що за відсутності будь-яких доказів, не підтверджує існування ризиків, а тому є необґрунтованими припущеннями і містять сумніви, що мають тлумачитись на його користь. Основною підставою продовження строків тримання його під вартою за відсутності ризиків є тяжкість покарання за кримінальне правопорушення, в якому його звинувачують. Хоча серйозність покарання є релевантною обставиною при оцінці ризиків того, що обвинувачений може втекти і тяжкість обвинувачення сама по собі не може служити для тривалого попереднього ув'язнення особи. На обґрунтування цього апелянт посилався на окремі рішення ЄСПЛ. Вказував, що він перебуває під вартою з 06.08.2020 року, неодноразово просив змінити йому запобіжний захід на більш м'який. Зазначав, що існування лише обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення волі і при цьому посилався на рішення ЄСПЛ у справі «Єлоєв проти України». Зазначав, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та рішення ЕСПЛ є джерелом права в Україні. Також вказував, що судом не враховано те, що він раніше не судимий, має постійне місце проживання і міцні соціальні зв'язки, по місцю утримання в СІЗО характеризується позитивно. Також прокурор в своєму клопотанні не зазначив суть обґрунтованої підозри, а суд не дав цьому оцінку.
Апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_7 за своїм змістом та наведеними обставинами є аналогічною апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_6 .
Обвинувачений ОСОБА_9 на обґрунтування своїх вимог вказував, що суд не врахував те, що потерпілий ОСОБА_15 в даний час відбуває покарання місцях позбавлення волі, що унеможливлює будь-який тиск зі сторони обвинувачених на нього, що той неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, є наркозалежною особою і його покарання не слід брати до уваги. Ще зазначав, що інші потерпілі, згідно рішення суду, будуть допитуватись з іншого приміщення, анкетні дані цих потерпілих змінено. А тому не зрозуміло як і на кого він може здійснювати тиск, про що вказував прокурор. Твердження прокурора про можливість здійснення тиску на свідків є його припущенням. Зазначав, що в Україні іде війна, чоловіків призивного віку за кордон не випускають, він має постійне місце проживання. Крім того, справа щодо нього сфабрикована і він уже більше двох з половиною років перебуває під вартою. Просив обрати йому запобіжний захід у вигляді цілодобового арешту.
Обвинувачений ОСОБА_8 вказував, що суд прийняв рішення, спираючись на клопотання прокурора, який наводив перелік ризиків, що не підтверджуються доказами, а є припущенням прокурора. Ще зазначав, що клопотання прокурора є аналогічним тим клопотанням, що подавались ним раніше що, на думку апелянта, суперечить практиці ЄСПЛ. Ще вказував, що заперечує рішення судді здійснювати допит потерпілих ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 в порядку ст. 352, 353 КПК України, так як такий допит дозволяється здійснювати лише щодо свідків. Тому вимагає здійснювати допит потерпілих в судовому засіданні в його присутності. Один з потерпілих в даний час перебуває в місцях позбавлення волі і твердження прокурора про можливий вплив на даного потерпілого є необґрунтованим. Просив змінити йому запобіжний захід з тримання під вартою на будь-який інший, не пов'язаний з триманням під вартою, або визначити йому розмір застави та допитати потерпілих ОСОБА_20 , ОСОБА_21 і ОСОБА_22 в залі Першотравневого районного суду.
Адвокат ОСОБА_13 в обґрунтування своїх вимог вказувала на відсутність доказів вини її підзахисного в інкримінованому йому злочині і що обґрунтованість пред'явленої підозри оспорюється стороною захисту. Також зазначала, що наявність ризиків, про які вказував прокурор, не підтверджені будь-якими доказами. Апелянт посилався на ряд рішень ЄСПЛ та вказував, що лише наявність обґрунтованої підозри не може бути підставою для тримання особи під вартою. Вказувала, що інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_8 . Зазначала, що ОСОБА_8 проживає разом з мамою, яка є непрацездатною, він має постійне місце проживання, по місцю проживання та з місць тримання під вартою характеризується позитивно. Ще вказувала, що її підзахисного під час повітряної тривоги не виводять до сховища і сам він зробити це також не може. Стверджувала, що приймаючи рішення про допит потерпілих ОСОБА_23 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 з приміщення Шевченківського районного суду м. Чернівців з такими змінами їх зовнішності і голосу, за яких їх неможливо впізнати, суд фактично розпочинає розгляд справи з упередженої думки, що підсудний ОСОБА_8 вчинив злочин, який ставиться йому в провину. При цьому також посилалась на окремі рішення ЄСПЛ, в яких наголошувалось на дотриманні судами принципу презумпції невинуватості. Також апелянт просила скасувати оскаржувану ухвалу суду в частині призначення судового розгляду та проведення дистанційного судового засідання, призначеного на 11.00 год. 23.02.2023 року за участю потерпілих ОСОБА_23 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 з приміщення Шевченківського районного суду м. Чернівців з такими змінами їх зовнішності і голосу, за яких їх неможливо ідентифікувати.
Захисник ОСОБА_10 вказувала, що прокурором в клопотанні не зазначено в чому полягає доведеність ризиків для такого виняткового запобіжного заходу, як тримання під вартою, та не наведено доказів наявності таких. Суд не перевірив належним чином клопотання прокурора в частині наявності ризиків, зокрема можливість обвинувачених переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, впливати на свідків, іншим чином перешкоджати встановленню істини по справі. Зазначала, що ОСОБА_9 раніше не судимий, вперше притягується до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання і це, на думку захисника, вказує про незначний ступінь ризику того, що обвинувачений може переховуватися від суду. Оскільки потерпілі ОСОБА_23 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 будуть давати показання дистанційно, а ОСОБА_24 відбуває покарання в місцях позбавлення волі, ці обставини унеможливлюють вплив на них з боку обвинувачених. Також зазначала, що ОСОБА_9 не збирається вчиняти інше кримінальне правопорушення і висновок суду про наявність такого ризику є надуманим. Той факт, що ОСОБА_9 офіційно не працевлаштований, не може свідчити про ризик переховування його та можливість вчиняти інші кримінальні правопорушення. Зазначала, що наведені в клопотанні прокурора ризики нічим об'єктивно не підтверджені.
Заслухавши доповідь судді, обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , захисників ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які підтримали подані обвинуваченими та адвокатами ОСОБА_13 і ОСОБА_10 апеляційні скарги та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, що наведені в них, прокурора, який просив відмовити в задоволенні апеляційних скарг обвинувачених та захисника, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апелянтів, колегія суддів приходить до таких висновків.
Згідно ч. 1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно до ч.3 ст.331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своє мотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
З матеріалів справи вбачається, що Першотравневим районним судом здійснюється розгляд кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ст.189 ч.4 КК України.
Згідно обвинувального акту, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні ряду епізодів вимагань грошових коштів у громадян з погрозою насильства над потерпілим, за кваліфікуючими ознаками: вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, вчинене організованою групою.
Злочин, передбачений ст.189 ч.4 КК України, відповідно до ст. 12 цього Кодексу, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів і за його вчинення передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Відповідно до вимог ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбачених статтею 177 КПК України.
Відповідно до практики Європейського суду та положення ст. 178 ч.1 КПК України, при розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою, суд бере до уваги характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину, обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин, покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження, характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
В матеріалах провадження є достатньо доказів, які свідчать про причетність ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до інкримінованого їм злочину.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Таким чином, основною метою продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на стадії судового розгляду фактично є забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Враховуючи, що розгляд цього кримінального провадження в суді не закінчено, а також дані про особу обвинувачених, кількість інкримінованих їм злочинних діянь та тяжкість злочину, який їм ставиться в провину, обставини, які були раніше встановлені під час розгляду клопотань про обрання міри запобіжного заходу і його продовженні, колегія суддів вважає, що є достатні підстави вважати, що ризики, які були наявні при обранні запобіжного заходу ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , не зменшилися, та існують на даний час і обвинувачені можуть переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, впливати на потерпілих, з якими вони знайомі, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а тому застосування більш м'яких запобіжних заходів щодо них є безпідставним.
Посилання апелянтів на те, що прокурором та судом на підтвердження зазначених ними ризиків, передбачених ст.177 КПК України, вжито слово «можуть» вчинити певні дії, тобто, що ними вказано про вірогідність такої поведінки і тому ці твердження є припущенням та містять сумніви, є необґрунтовані.
Так, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Тобто, при вирішенні питання про взяття особи під варту та продовження строку її під вартою не потрібно обов'язково наявність доказів того, що вказана особа готується до вчинення певних дій.
Відсутність судимостей в окремих обвинувачених та їх молодий вік, а також те, що вони позитивно характеризуються по місцю проживання та з місць тримання під вартою, на що також посилались апелянти в своїх скаргах, як на обставини, що характеризують їх особи, в даному випадку не свідчить про зменшення ризиків можливої їх протиправної процесуальної поведінки, в разі обрання їм більш м'якого запобіжного заходу, ніж той, який їм обрано.
Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність продовження обвинуваченим ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Що стосується вимог обвинуваченого ОСОБА_8 та адвоката ОСОБА_13 про скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в частині призначення судового розгляду та допиту потерпілих з іншого приміщення, колегія суддів зазначає, що вказані вимоги є безпідставні, оскільки прийняте в цій частині судом рішення апеляційному оскарженню, відповідно до ст.309 КПК України, не підлягає.
А тому в задоволенні апеляційних скарг обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та захисників ОСОБА_13 і ОСОБА_10 необхідно відмовити. На підставі наведеного та керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду,-
В задоволенні апеляційних скарг обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та захисників ОСОБА_13 і ОСОБА_10 відмовити, а ухвалу Першотравневого районного суду м. Чернівців від 08 лютого 2023 року, якою продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до 09 квітня 2023 року, залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3
Копія. Згідно з оригіналом: суддя