Справа № 354/978/21
Провадження № 22-ц/4808/179/23
Провадження № 22-ц/4808/181/23
Головуючий у 1 інстанції Остап'юк М.В.
Суддя-доповідач Фединяк
09 лютого 2023 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:
головуючого Фединяка В.Д. (суддя-доповідач)
суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О.
секретаря Шандалович В.В.
з участю представників сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Думич Оксани Іванівни на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 вересня 2022 року та на ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2022 року про відмову в ухваленні додаткового рішення щодо вирішення судових витрат у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання,
У липні 2021 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.
Позовна заява мотивована тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі до 30.10.2008 року. В шлюбі народилось двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають з матір'ю. ОСОБА_4 з вересня 2020 року навчається в Івано-Франківському базовому медичному коледжі. Доходів матері не вистачає на утримання молодшої дочки, оскільки донька часто хворіє та потребує лікування, їй необхідні кошти на доїзд на навчання до м. Івано-Франківська та повернення додому, на харчування, одяг та медичний одяг, канцтовари, засоби особистої гігієни та дозвілля. Вказує, що ОСОБА_1 працює в Поляницькій сільській раді інспектором інспекції Держбудконтролю та отримує стабільну заробітню плату. Він як батько, зобов'язаний утримувати свою дорослу дочку, яка навчається, на період її навчання, оскільки має регулярний дохід у вигляді заробітної плати та може допомагати на навчання дорослої дочки в частці від цієї зарплати. А тому, просила суд стягнути з відповідача аліменти на її користь на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання в розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу), починаючи з дня подання позовної заяви на період навчання, але не більше, ніж досягнення дочкою 23-річного віку та стягнути витрати за правову допомогу.
Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 вересня 2022 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 у твердій грошовій сумі в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок, починаючи з 13.07.2021 і до закінчення нею навчання, але не більше, ніж до досягнення 23-річного віку.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в сумі 3500 (три тисячі п'ятсот гривень) 00 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок.
У вересні 2022 року представник ОСОБА_1 адвокат Думич О.І. звернулась в суд з заявою в якій просила вирішити питання про відшкодування судових витрат між сторонами, а саме стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 000 грн.
Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2022 року у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про відшкодування додаткових витрат на правову допомогу у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_1 адвокат Думич О.І. подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення у частині задоволених позовних вимог та просить прийняти в цій частині нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, а також скасувати додаткове рішення та ухвалити нове про стягнення з ОСОБА_2 11 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Зокрема вказує, що за змістом відповіді на адвокатський запит від 23.11.2021 року за вих. №240 з 28.10.2021 року навчання у коледжі здійснюється за дистанційною формою навчання у зв'язку з перебуванням Івано-Франківської області в «червоній зоні» карантинних обмежень. Вказана обставина повністю виключає необхідність у вищезазначених витратах, оскільки донька може навчатись безпосередньо за місцем реєстрації свого проживання. Також позивачка вказувала, що ОСОБА_4 орендує квартиру у м. Івано-Франківську, тому у неї відсутня потреба у щотижневому доїзді з місця проживання до місця навчання. Вважає, що повнолітня ОСОБА_4 отримує академічну стипендію у розмірі 980,00 грн, тобто має власний дохід, що виключає можливість стягнення аліментів на її утримання. Станом на листопад 2021 року згідно довідки, долученої позивачкою, донька була студенткою III-го курсу. Таким чином, з огляду на вказане, факт наявності у доньки потреби у матеріальній допомозі у зв'язку із продовженням навчання вважає недоведеним.
Крім цього, вважає, що суд першої інстанції протиправно відмовив ОСОБА_1 у задоволенні заяви про відшкодування судових витрат. Вказує, що стороною відповідача було дотримано вимоги ч. 8 ст. 141 ЦПК України, а саме подано заяву про відшкодування судових витрат у межах встановленого законом строку та під час судових дебатів повідомлено суд першої інстанції про намір подати після винесення судового рішення документи, які підтверджують судові витрати. Зокрема, сторона позивача не направляла на адресу відповідача чи його представника заперечень проти задоволення заяви про відшкодування судових витрат. Станом на дату подання апеляційної скарги ОСОБА_1 оплатив послуги пов'язані із наданням професійної правничої допомоги у розмірі 6000,00 грн, а також у подальшому оплатить вартість послуг із представництва. Таким чином, витрати, які відповідач поніс, у зв'язку із розглядом справи в суді першої інстанції становлять 11 000,00 грн (одинадцять тисяч гривень 00 коп.). Отже, з урахуванням того, що всі витрати відповідача понесені у зв'язку з судовим розглядом справи є документально підтвердженими, є співрозмірними з часом необхідним для їх надання, тому вважає підстави для відмови у задоволенні заяви про відшкодування судових витрати відсутні.
У грудні 2022 року представник ОСОБА_2 адвокат Лейб'юк подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує вимоги подані апелянтом вважає їх повністю безпідставними. Вказує, що нових обставин, необхідних для дослідження апеляційним судом в апеляційній скарзі не має. Представник відповідача на власний розсуд суб'єктивно тлумачить норми права та обставини справи, які не відповідають дійсності. Позивач апеляційну скаргу вважає незаконною та необгрунтованою, направленою на затягування вступу в законну силу оскаржуваного рішення суду про стягнення аліментів та стягнення витрат на правову допомогу.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Думич О.І. підтримала доводи апеляційної скарги, просить задовольнити їх у повному обсязі.
Представник ОСОБА_2 адвокат Лейбюк В.П. доводи апеляційної скарги заперечив, вважає їх безпідставними, а рішення суду законним та обґрунтованим.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що у відповідності до доказів, наявних в матеріалах справи, відповідач працює у Поляницькій сільській раді на посаді начальника ДАБІ. Його дохід за сім місяців з травня по жовтень 2021 року складає 368 247, 56 грн. Тобто, останній має можливість надавати матеріальну допомогу повнолітній доньці ОСОБА_4 , яка продовжує навчання. Тому виходячи з принципу рівного обов'язку батьків щодо утримання повнолітніх дітей, враховуючи розмір прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць у 2022 році, який з 1 липня становить 2508 гривень, матеріального становища обох сторін, а також те, що відповідач погодився сплачувати аліменти на утримання доньки в розмірі 1500 грн, суд повважав, що є підстави для часткового задоволення позовних вимог та стягнення аліментів у розмірі 3 000 гривень, починаючи з часу подання позовної заяви і до закінчення нею навчання, але не більше, ніж до досягнення 23-річного віку.
Рішення суду щодо стягнення аліментів на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання відповідає вимогам закону і матеріалам справи.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що позивачка ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який між ними розірваний 30 жовтня 2008року (а.с.7).
Від шлюбу вони мають дві доньки: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.10).
За змістом довідки про склад сім'ї та зареєстрованих у житловому будинку осіб АДРЕСА_1 ,виданою старостою Микуличинського старостинського округу №1 Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 07.06.2021 повнолітні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживають разом із матір'ю у АДРЕСА_1 та знаходяться на її повному утриманні (а. с. 10).
Відповідно до довідки Івано-Франківського медичного фахового коледжу Івано-Франківської обласної ради від 02.06.2021 № 274-Е, з вересня 2020 року ОСОБА_5 навчається на денній формі навчання в Комунальному закладі фахової передвищої освіти «Івано-Франківський медичний фаховий коледж» Івано-Франківської обласної ради за спеціалізацією «Акушерська справа» (спеціальність «Медсестринство»), зв'язку з цим потребуює матеріальної допомоги (а.с.12,76).
Тобто, повнолітня донька досягла віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років, та продовжує навчання, у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги.
Згідно довідки про доходи, позивачка ОСОБА_2 працює сестрою медичною ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Прикарпатський» та її доходи з січння по червень 2021 року без сплати обов'язкових платежів становлять 55 823,81 грн, а середномісячний заробіток становить 9 303,83 грн (а.с. 11).
Згідно довідки, яка міститься у матеріалах справи, відповідач ОСОБА_1 працює у Поляницькій сільській раді на посаді начальника ДАБІ. Його дохід за шість місяців з травня по жовтень 2021 року складає 368 247, 56 грн. Відповідно до Довідки про доходи, виданої Поляницькою сільською радою за 2021 рік, середній заробіток складає 61 374, грн 60 коп. (а.с.87).
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно ч.ч.1,2,4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розглд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповіднодо Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства,що регулює спірні відносини.
Згідно частини другої статті 27 КонвенціїОрганізації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 199 CК України передбачений обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина,що викликані особливими обставинами. Таким чином, обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Судамтакож роз'яснено у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».
Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов'язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, встановивши, що повнолітня донька ОСОБА_4 продовжує навчатися та у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги, а батько ОСОБА_1 , отримуючи щомісячно середньомісячну заробітну плату у розмірі 61 374, грн 60 коп., має можливість надавати таку допомогу. Крім цього, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_2 та стягнення з ОСОБА_1 на її користь аліментів на утримання повнолітньої доньки у розмірі 3 000 грн починаючи з 13.07.2021 року і до закінчення нею навчання, але не більше ніж до досягнення 23 річного віку, оскільки такий обов'язок встановлений главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу), так як встановлена наявність у батькаможливість надавати таку допомогу, оскіль має постійний заробіток, який дозволяє йому утримувати себе та свою повнолітню дитину.
Доказів скрутного матеріального становища відповідача, що унеможливлює утримання ним своєї повнолітньої доньки, яка продовжує навчання та потребують матеріальної допомоги, суду не надано.
Указане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах: від 06 серпня 2018 року у справі № 748/2340/17 (провадження № 61-12495св18), від 22 листопада 2018 року у справі № 592/2798/16-ц (провадження № 61-19463св18), від 05 червня 2019 року у справі № 754/866/18 (провадження № 61-7125св18).
У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зроблені судом першої інстанції висновки по суті вирішення спору узгоджуються з вищевказаними правовими позиціями Верховного Суду. При цьому судова практика у цій категорії справ є сталою.
Крім того, нормами СК України передбачено принцип рівності прав та обов'язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.
Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що у зв'язку з перебуванням Івано-Франківської області в «червоній зоні» карантинних обмежень повнолітня донька навчається у коледжі за дистанційною формою навчання і вказані обставини повністю виключають необхідність додаткових витрат на її утримання суперечать 199 CК України, якою передбачено, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття існує незалежно від форми навчання, так як форма навчання не має правового значення при вирішенні цього спору.
Крім цього, підлягають відхиленню доводи апеляційної скарги про те, що повнолітня донька не проживає з матір'ю, тому ОСОБА_2 є неналежним позивачем, так як спростовуються довідкою про склад сім'ї, які проживають та зареєстровані у житловому будинку осіб АДРЕСА_1 виданою старостою Микуличинського старостинського округу №1 Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 07.06.2021 (а. с. 10).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржуване рішення в частині стягення аліментів на утримання повнолітньої дитини відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд в частині стягнення аліментів за позовом ОСОБА_2 не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
За правилом пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У відповідності до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).
Частиною четвертою статті 274 ЦПК України передбачено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, колегія суддів вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Отже зазначена справа є малозначною в силу вимог закону, тому в частині стягнення аліментів у касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2022 року про відмову ОСОБА_1 у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування додаткових витрат на правову допомогу з огляду на таке.
За змістом ч.1 ст.258 ЦПК України судовими рішеннями є ухвали, рішення, постанови, судові накази.
Згідно п.3 ч.1, ч.5 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати .
Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.
Відтак, зазначивши у вступній частині додаткове рішення про відмову в прийнятті додаткового рішення, суд пешої інстанції допустив порушення вимог ч.5 ст.270 ЦПК України, оскільки видом судового рішення про відмову відмову в прийнятті додаткового рішення є ухвала суду.
Відмовляючи у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування судових витрат на провову допомогу у справі суд першої інстанції виходив з того, що вказаного спору можна було б уникнути якби відповідач добровільно домовився із позивачкою про надання щомісячної допомоги повнолітній доньці до закінчення нею навчання, оскільки мати самостійно не може утримувати доньку. За таких обставин суд повважав, що стягнення судових витрат з позивачки на користь відповідача за надану йому професійну допомогу у розмірі 11 000 грн становитиме надмірний матеріальний тягар для позивача.
Такий висновок суду є передчасним і погодитись з ним не можна.
З матеріалів справи вбачається та установлено судом, що 14 вересня 2022 року ОСОБА_1 подав заяву про відшкодування витрат на правову допомогу про часткове задоволення позову рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, посилаючисть не те, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог у разі часткового задоволення позову.
Судом встановлено, що відповідно договору про надання правової допомоги №20211/09-16 та додатком №1 до цого договору від 23 вересня 2021 року укладеного між адвокатським об'єднанням «Кей Партнерс» та ОСОБА_1 інтереси останнього у розгляді справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання представляла адвокат Думич О.І. та згідно акта наданих послуг вартість таких послуг становить 11 000 грн (а.с.177-181).
Відповідно до п.п. 1,3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення, а також якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно ч.ч. 1,3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи. До витрат, повязаних з розглядом справи, належать витрати, в тому числі, на професійну правничу допомогу.
Згідно ч.ч. 2,3 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, повязані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
4.Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
5.Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.
6.Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
7.Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
8.Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
9.У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
10.При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Ухвалюючи рішення про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції також зіслався на те, що спору у цій справі можна було б уникнути, якби відповідача добровільно домовися з позивачкою про розмір допомоги на утримання повнолітньої дитини і важав, що спір виник внаслідок не павиних дій відповідача.
Разом з тим, суд першої інстанції не навів доказів щодо відмови відповідача у добровільному вирішенні цього спору та неправомірних його дій щодо поведінки сторони під час розгляду справи, яка призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання відповідачем явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення ним певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
За змістом п.п.1,3,4 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставнин, оскаржувана ухвала не відповідає вимогам зазначеного закону, а відповідно ч.1ст.270 ЦПК України апеляційний суд не вправі вирішувати питання щодо ухвалення додаткове рішення або ухвалювати про відмову в прийнятті додаткового рішення, тому зазначена ухвала підлягає скасуванню з направлення справи суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. 374, 375,379, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Думич Оксани Іванівни на рішення суду залишити без задоволення. Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 вересня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Думич Оксани Іванівни на ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2022 року про відмову в ухваленні додаткового рішення щодо вирішення судових витрат задовольнити частково.
Ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2022 року про відмову в ухваленні додаткового рішення щодо вирішення судових витрат скасувати, а справу в цій частині направити суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова в цій частині набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 14 лютого 2023 року.
Судді: В.Д.Фединяк
Л.В.Василишин
І.О.Максюта