08 лютого 2023 року
м. Черкаси
Справа № 700/281/22
Провадження № 22-ц/821/68/23
категорія: 301030400
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Василенко Л. І.,
суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В.,
секретаря - Мунтян К. С.,
учасники справи:
позивач - Фермерське господарство «Персть»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу Фермерського господарства «Персть» на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 11 листопада 2022 року у справі за позовом Фермерського господарства «Персть» до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, у складі: головуючого судді Пічкура С. Д., повний текст рішення складено 11 листопада 2022 року,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2022 року ФГ «Персть» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовні вимоги мотивує тим, що 18.02.2018 ФГ «Персть» отримало в користування від ПрАТ «Лисянське районне виробниче підприємство матеріально-технічного забезпечення» оприскувач ОП2000, 2003 року випуску.
Вказує, що під час посівної компанії між засновником ФГ «Персть» ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виникло непорозуміння і відповідач, скориставшись слабкістю жінки, забрав даний оприскувач та закрив його у свій ангар.
19 лютого 2020 року між ФГ «Персть» та ПрАТ «Лисянське районне виробниче підприємство матеріально-технічного забезпечення» укладено Договір на господарське відання майном, предмет Договору: оприскувач ОП2000, 2003 року випуску, за номером 26 в книзі основних засобів власника.
Повернути оприскувач на усні та письмові вимоги відповідач відмовився.
07 грудня 2021 року агрономом-спеціалістом прораховано втрати врожаю від несвоєчасного внесення гербіцидів і засобів захисту рослин основних сільськогосподарських культур, загальна сума збитків склала 2193813 грн.
Ппросить витребувати у відповідача на користь ФГ «Персть» належний на праві господарського відання оприскувач ОП2000, 2003 року випуску, за № 26 в книзі основних засобів та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 11 листопада 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не надано доказів належності йому оспорюваного майна на праві власності.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не представлено будь-яких належних та допустимих доказів, які б обгрунтовували позовні вимоги, тобто відсутні докази, які б поза розумним сумнівом підтверджували, що дійсно ОСОБА_3 протиправно отримав спірний оприскувач та що він наявний у нього на момент звернення до суду.
Судом зазначено, що враховуючи матеріали перевірки поліції, позивач вправі звернутися до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення збитків в розмірі вартості оприскувача, які можуть бути понесені при відшкодуванні його вартості власнику майна.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі, поданій 03 грудня 2022 року, ФГ «Персть», вважаючи рішення суду таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 11 листопада 2022 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд проігнорував матеріали поліції про перевірку заяви засновника ФГ «Персть» від 20.04.2019 про незаконне утримування майна. Дане повідомлення зареєстроване в ІТС ІПНП за № 759, та 20.05.2019 складено довідку за № 390 за результатами розгляду повідомлення.
Також вважа, що суд помилково встановив, що договір оренди опискувача ОП 2000 від 19.02.2018 і акт прийому-передачі оприскувача ОП 2000 не підписані керівником фермерського господарства.
Судом не взято до уваги, що Фермерське господарство володіє спірним оприскувачем на праві господарського відання, договір від 19.02.2020.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Відповідно до Договору від 19.02.2018, укладеного між ПАТ «Лисянське РВПМТЗ» та ФГ «Персть», ПАТ «Лисянське РВПМТЗ» надало в тимчасове користування оприскувач ОП2000 за номером 26 в книзі основних засобів, 2003 року випуску терміном на 2 роки, що підтверджується актом прийому-передачі від 18.02.2018 року. Проте, даний договір та акт передачі не підписаний головою ФГ «Персть» (а.с. 2).
Згідно з актом прийому-передачі майна на господарське відання від 18.02.2018, ПАТ «Лисянське РВПМТЗ» передав, а ФГ «Персть» прийняв оприскувач ОП 2000, де зазначені виявлені несправності оприскувача на момент укладення договору та його передачі (а.с. 3).
Відповідно до Договору на господарське відання майном від 19.02.2020, ПАТ «Лисянське РВПМТЗ» передав ФГ «Персть» на праві господарського відання належне на праві власності рухоме майно: оприскувач ОП 2000, 2003 року випуску за номером 26 в книзі основних засобів власника (а.с.4-5).
Пунктом 2 Договору від 18.02.2020 визначено, що право власності на майно, передане за цим Договором, належить ПАТ «Лисянське РВПМТЗ». Будь-які права третіх осіб на майно, що передається в господарське відання за цим Договором, відсутні.
Укладення цього Договору не змінює права власності на майно, надане підприємству на праві господарського відання. Передане безоплатно на праві господарського відання майно зараховується на баланс Підприємства.
Згідно з актом прийому-передачі майна на господарське відання від 19.02.2020, ПАТ «Лисянське РВПМТЗ» передав, а ФГ «Персть» прийняв оприскувач ОП 2000, 2003 року випуску за номером 26 в книзі основних засобів ПАТ «Лисянське РВПМТЗ» (а.с. 6).
З відповіді Сектору поліцейської діяльності № 2 Звенигородського районного відділу поліції на адвокатський запит від 16 серпня 2022 року № 977/56/02-2022, щодо звернення гр. ОСОБА_2 до поліції з приводу незаконного заволодіння майном встановлено, що засновник ФГ «Персть» ОСОБА_2 зверталась із заявою про незаконне утримання майна 20.04.2019. Дане повідомлення зареєстровано в ІТС ІПНП 20.04.2019 за № 759 та складено довідку за результатами розгляду повідомлення 20.05.2019 № 390 (а.с. 43).
Відповідно до довідки О/у СКП Лисянського відділення поліції, старшого лейтинанта поліції Славінського Б. В. від 19.05.2019, складеної за результатами розгляду повідомлення ОСОБА_2 , зокрема при опитуванні гр. ОСОБА_1 повідомив, що дійсно в нього знаходиться даний оприскувач, однак він його поверне лише після того, як гр. ОСОБА_2 поверне йому заборговану тону посіву урожаю на весні 2018 року та восени 2018 року (а.с. 44, 57).
Мотивувальна частина
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно з ч. 1ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника ФГ «Персть» - Козлова О. В., переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Зазначені норми матеріального права визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
За правилами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно зі ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
Відповідно до ст. 325 ЦК України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.
Згідно зі ст. 115 ЦК України господарське товариство є власником: 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.
Статтею 19 ЗУ «Про фермерське господарство» передбачено, що до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.
Згідно з ч. 1-5 ст. 20 ЗУ «Про фермерське господарство» майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у Статуті термін. У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом. Фермерське господарство має право здійснювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно-правових угод. Порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його Статуту, якщо інше не передбачено угодою між членами фермерського господарства та законом.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 133 ГК України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.
Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом.
Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна.
Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.
Частиною 1 та ч. 3 ст. 134 ГК України передбачено, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом. Правовий режим власності та правові форми реалізації права власності у сфері господарювання визначаються цим Кодексом і законом.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 та ч. 4 ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.
Таким чином право господарського відання не є тотожним праву власності, оскільки відрізняється від нього обмеженням правомочності щодо розпорядження майном, а тому такі права різняться між собою об'ємом встановлених законом прав.
Отже, ураховуючи, що відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому ст. 392 ЦК України.
Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 305/641/17 (провадження № 61-18601св21).
З матеріалів справи вбачається, що спірне майно перебувало у ФГ «Персть» на праві господарського відання, тоді як власником майна є ПрАТ «Лисянське районне виробниче підприємство матеріально-технічного забезпечення».
Пунктами 2.1, 2.2., 2.3 Договору визначено, що право власності на майно за цим Договором, належить власнику. Будь-які права третіх осіб на майно, що передається в господарське відання за цим Договором, відсутні. Укладення цього Договору не змінює права власності на майно, надане підприємству на праві господарського відання. Передане безоплатно на праві господарського відання майно зараховується на баланс підприємства.
Разом з тим, ФГ «Персть» звернулось до суду з позовом про витребування майна з незаконного володіння саме в порядку ст. 387 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Застосовуючи положення ст. 387 ЦК України, необхідно виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.
Правовий аналіз положень ст. 387 цього Кодексу дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.
Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред'являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.
Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 12.01.2022 року у справі №703/1191/20 (провадження №61-19324св21), віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом. З урахуванням специфіки речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2021 року у справі № 752/4033/16-ц вказано, що «аналіз статті 387 ЦК свідчить, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом. Належним відповідачем у віндикаційному позові є володіючий невласник».
Предметом доказування у цій справі є факти, які підтверджують правомірність вимог про витребування власником майна з чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують: суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно; незаконність вибуття цього майна з володіння позивача; відсутність у відповідача юридичних підстав для збереження і володіння таким майном; наявність витребуваного майна в натурі у незаконному володінні відповідача.
Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач не є власником спірного майна, крім того, в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достатні докази знаходження (перебування) в натурі належного позивачеві оприскувача ОП 2000, 2003 року, станом на час розгляду справи, у відповідача ОСОБА_1 .
Доводи апеляцйної скарги відносно того, що факт перебування спірного майна у відповідача підтверджується довідкою О/у СКП Лисянського відділення поліції, старшого лейтинанта поліції Славінського Б. В. від 19.05.2019, де зазначено, що гр. ОСОБА_1 повідомив, що дійсно в нього знаходиться даний оприскувач, однак він його поверне лише після того, як гр. ОСОБА_2 поверне йому заборговану тону посіву урожаю на весні 2018 року та восени 2018 року, не заслуговує на увагу, оскільки вказана довідка складена зі слів ОСОБА_1 за два роки до звернення в суд з даним позовом, будь-яких доказів в підтвердження перебування спірного оприскувача у відповідача на час звернення в суд з даним позовом матеріали справи не містять.
Отже, право власності дійсно є непорушним, але для застосування віндикації принципове значення, крім підтвердження такого права власності, має і встановлення особи, яка протиправно, тобто без будь-яких правових підстав, фактично володіє витребуваною річчю, бо саме вона має відповідати за позовом, виконувати рішення суду в разі його задоволення, й нести негативні наслідки порушення прав позивача.
А тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, оскільки вважає їх необґрунтованими та виключно суб'єктивними судженнями позивача.
Отже вирішуючи спір, суд правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Персть» - залишити без задоволення.
Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 11 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови складено 14 лютого 2023 року.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: В. Г. Бородійчук
О. В. Карпенко