Провадження № 22-ц/803/2918/23 Справа № 2-1347/11 Суддя у 1-й інстанції - Шабанов А.М. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
14 лютого 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.
при секретарі - Кругман А.М.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2011 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , філії товариства з обмеженою відповідальністю “Українське Фінансове Агенство “Верус” у Дніпропетровському районі м.Дніпропетровська про стягнення заборгованості, -
У жовтні 2010 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», яке наразі змінило назву на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ “Приватбанк”), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , філії товариства з обмеженою відповідальністю Українське Фінансове Агенство “Верус” (далі - ТОВ УФА “Верус”) про стягнення заборгованості, мотивуючи його тим, що 23 травня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №DNU0G100001228, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 49 000 доларів США за сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00% на рік на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення 23 травня 2027 року, та кредитний договір №DNU0G200001228 від 23 травня 2007 року, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 10 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 23 травня 2027 року.
Вказували, що з метою забезпечення належного виконання зобов'язання за вказаними кредитними договорами 12 лютого 2009 року між ними та ТОВ УФА “Верус” укладено договір поруки №154.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 допущено заборгованість за кредитним договором №DNU0G100001228 від 23 травня 2007 року у загальному розмірі 59 979.27 доларів США, яка складається з наступного: 39 909.97 доларів США - заборгованість за кредитом; 9 772.12 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1 760.00 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 5 620.90 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; а також штрафи: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 2 853.15 доларів США - штраф (процентна складова); та за кредитним договором № DNU0G200001228 від 23 травня 2007 року допущена заборгованість у загальному розмірі 14 393,13 доларів США, яка складається з наступного: 9 628.79 доларів США - заборгованість за кредитом; 2 355.16 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 460.00 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 1 203.67 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; а також штрафи: - 500 грн. - штраф (фіксована частина); 682.38 доларів США - штраф (процентна складова), а тому просили суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №DNU0G100001228 від 23 травня 2007 року у розмірі 474 835.82 грн.; з відповідачів солідарно 200 грн. - заборгованість за договором поруки №154 від 12 лютого 2009 року; з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №DNU0G200001228 від 23 травня 2007 року у розмірі 113 793.61 грн.; з відповідачів солідарно 200 грн. - заборгованість за договором поруки №154 від 12 лютого 2009 року; з відповідача ОСОБА_1 стягнути 1 950 грн. - витрати за надання юридичних послуг та витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги адвоката та інших фахівців в галузі права.
Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2011 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ “Приватбанк” заборгованість за кредитним договором №DNU0G100001228 від 23 травня 2007 року у розмірі 474 835.82 грн., заборгованість за кредитним договором №DNU0G200001228 від 23 травня 2007 року у розмірі 113 793.61 грн., витрати за надання юридичних послуг та витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката та інших фахівців в галузі права в розмірі 500,00 грн, а всього - 589 129,43 грн. Стягнуто з ТОВ “УФА “Верус”, ОСОБА_1 на користь АТ КБ “Приватбанк” солідарно 400 грн. заборгованість за договором поруки №154 від 12 лютого 2009 року. Вирішено питання відносно судових витрат.
Не погодившись з таким рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2011 року, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на отримання ним грошових коштів за кредитними договорами. Розрахунок заборгованості не підтверджений належним чином. Крім того, його не було повідомлено про розгляд справи, чим порушено гарантоване право на участь у судовому засіданні з метою захисту своїх інтересів.
Позивач АТ КБ “ПриватБанк” 06 лютого 2023 року надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказували, що між банком та ОСОБА_1 було укладено 2 кредитні договори, які свідчать про отримання ним кредитних коштів та доводять наявність підстав для стягнення визначеної ними заборгованості.
Положення цього принципу мають вираження і у частині першій статті 367 ЦПК України, за змістом якої суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.
Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Встановлено судом першої інстанції, що відповідно до укладеного договору №DNU0G100001228 від 23 травня 2007 року, відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 49 000.00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 23 травня 2027 року.
23 травня 2007 року, відповідно до укладеного договору №DNU0G200001228, відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 10 000.00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 23 травня 2027 року.
Зобов'язання за вказаними кредитними договорами забезпечено порукою у розмірі 200,00 грн., а саме: договором поруки №154 від 12 лютого 2009 року, укладеним з поручителем філією ТОВ УФА “Верус”, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №DNU0G100001228 від 23 травня 2007 року; договором поруки №154 від 12 лютого 2009 року, укладеним з поручителем ТОВ УФА “Верус”, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №DNU0G200001228 від 23 травня 2007 року.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 за кредитним договором №DNU0G100001228 від 23 травня 2007 року допущено заборгованість у загальному розмірі 59 979.27 доларів США, яка складається з наступного: 39 909.97 доларів США - заборгованість за кредитом; 9 772.12 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1 760.00 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 5 620.90 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; а також штрафи: - 500 грн. - штраф (фіксована частина); - 2 853.15 доларів США - штраф (процентна складова); за кредитним договором №DNU0G200001228 від 23 травня 2007 року допущено заборгованість у загальному розмірі 14 393,13 доларів США, яка складається з наступного: 9 628.79 доларів США - заборгованість за кредитом; 2 355.16 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 460.00 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 1 203.67 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; а також штрафи: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 682.38 доларів США - штраф (процентна складова)
Як було встановлено в судовому засіданні, відповідач ОСОБА_1 не виконав взяті на себе зобов'язання, тому суд вважав, що позов АТ КБ “ПриватБанк” в частині стягнення заборгованості за кредитним договором №DNU0G100001228 від 23 травня 2007 року, за кредитним договором №DNU0G200001228 від 23 травня 2007 року, підлягає задоволенню в повному обсязі, а вимоги позивача щодо стягнення понесених судових витрат на правову допомогу підлягають задоволенню частково, у розмірі 500 грн.
Колегія суддів не може у повній мірі погодитись з висновками суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Натомість, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України( в редакції що діяла на час вирішення справи в суді першої інстанції).
В охороннюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, проте такі вимоги банком не заявлялися.
Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини першої статті 550, частин першої, другої статті 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Звернувшись до суду з позовом у даній справі позивач надав копію кредитних договорів, копію договору поруки, копію іпотечного договору та розрахунок заборгованості (а.с.5,7,9-10,1113,14-15).
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За частинами 1,2,4 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
За ч.1 ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).
Згідно ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 (провадження №61-8803св22) зроблено висновок, що «у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивач поставивши питання про стягнення заборгованості за кредитним договором №DNU0G100001228 від 23 травня 2007 року у загальному розмірі 59 979.27 доларів США, яка складається з наступного: 39 909.97 доларів США - заборгованість за кредитом; 9 772.12 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1 760.00 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 5 620.90 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; а також штрафи: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 2 853.15 доларів США - штраф (процентна складова); та за кредитним договором №DNU0G200001228 від 23 травня 2007 року допущена заборгованість у загальному розмірі 14 393,13 доларів США яка складається з наступного 9 628.79 доларів США - заборгованість за кредитом; 2 355.16 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 460.00 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 1 203.67 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; а також штрафи: - 500 грн. - штраф (фіксована частина); 682.38 доларів США - штраф (процентна складова) надав розрахунок заборгованості на 1 аркушу (а.с.5).
З наданого розрахунку взагалі неможливо встановити його правильність та об'єктивність.
Суд позбавлений можливості перевірити правильність виконаного позивачем розрахунку заборгованості, встановити дійсний розмір заборгованості за кредитними договором. Позивач не надав суду первинних бухгалтерських документів стосовно видачі кредиту та його часткового погашення(платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки, та інше), тому немає підстав вважати, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем, а також суми відсотків, зазначені в розрахунку, є правильними. Доведеність наявної суми заборгованості за кредитним договором, є обов'язком позивача, який не довів суду належними та допустимими доказами її розмір
Крім того, вказуючи, що за кредитним договором №DNU0G100001228 ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 49 000 доларів США, а за кредитним договором №DNU0G200001228 від 23 травня 2007 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 10 000 доларів США, позивач надав суду апеляційної інстанції копію ордеру розпорядження №DNU0G100001228 про перерахування коштів у розмірі 40 000 доларів США та копію ордеру розпорядження №DNU0G200001228 про перерахування коштів у розмірі 10 000 доларів США (а.с.135).
Такими чином, жодних належних та допустимих доказів обґрунтованості позовних вимог у заявленому розмірі позивачем не надано. Крім того, 10 лютого 2023 року від позивача надійшла заява про розгляду справи без участі представника банка.
На підставі наведеного вище колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , філії товариства з обмеженою відповідальністю “Українське Фінансове Агенство “Верус” у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області про стягнення заборгованості відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Демченко Е.Л.
Судді: Куценко Т.Р.
Макаров М.О.