Справа № 761/22663/20
Провадження № 2/761/2464/2022
22 листопада 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого: судді - Притули Н.Г.
при секретарі: Соломон О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом
Кредитної спілки «Істок» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором
та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Істок», третя особа: ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними,-
27 липня 2020 року до суду надійшла позовна заява Кредитної спілки «Істок» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором.
В позовних вимогах Кредитна спілка «Істок» просила: достроково стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Кредитної спілки «Істок» в солідарному порядку заборгованість за Договором про споживчий кредит №ДК2-790 від 02.10.2019 року станом на 10.07.2020 року у розмірі 120 876,94 грн.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що 20.10.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Кредитної спілки «Істок» із заявою про вступ до Кредитної спілки. Заяву було розглянуто та прийнято рішення про прийом ОСОБА_1 членом кредитної спілки. При цьому, як зазначає позивач, в той же день 02.10.2019 року ОСОБА_1 сплатив вступний внесок та обов'язковий пайовий внесок, що в свою чергу надало йому членство у Кредитній спілці «Істок».
02.10.2019 року ОСОБА_1 подав заяву на отримання кредиту, за результатами розгляду якої, було прийнято рішення про надання йому споживчого кредиту. Таким чином, між Кредитною спілкою «Істок» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит №ДК2-790 від 02.10.2019 року та надано кредит в сумі 60 000,00 грн. на строк 24 календарних місяців, зі сплатою 0,001% річних за користування кредитом та сплатою за користування кредитними коштами у сумі 65,75 грн., щоденно.
Крім того, як зазначає представник Кредитної спілки «Істок», з метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, 02.10.2019 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 було укладено Договір поруки №ДК2-790 ДП1, згідно умов якого поручитель несе солідарну відповідальність разом з позичальником перед кредитором.
Як стверджує позивач, з його боку були виконані умови договору та надані кошти, а відповідач їх отримав. Але відповідачі свої зобов'язання за кредитним договором порушили та кошти згідно умов договору не повернули.
А тому позивач просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість, яка утворилась станом на 10.07.2020 року по кредитному договору в розмірі: 51 687,68 грн. - заборгованість за основною сумою кредиту, 34 103,10 грн. - заборгованість за платою, 0,46 грн. - заборгованість по відсотках, 30 085,70 грн. - 100% річних згідно із ст.625 ЦК України та п.4.7.3 Кредитного договору, 5000,00 грн. - штраф, а всього заборгованість становить 120 876,94 грн.
12.11.2020 року до суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Істок», третя особа: ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними.
Зустрічний позов прийнято до розгляду з первісним позовом ухвалою суду від 01.03.2021 року.
В позовних вимогах ОСОБА_1 просив:
-визнати недійсним договір споживчого кредитування №ДК2-790 від 02.10.2019 року, укладений між ОСОБА_1 та Кредитною спілкою «Істок»;
-визнати недійсним додатковий договір №1 від 26.12.2019 року до Договору споживчого кредитування №ДК2-790 від 02.10.2019 року, укладений між ОСОБА_1 та Кредитною спілкою «Істок».
Вимоги зустрічного позову обґрунтовані тим, що умови договору про сплату кредиту, черговості погашення, встановлення відсотків за користування є несправедливими і незаконними, суперечать принципу законності та добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища позивача, що є підставою для визнання договору недійсним.
В зустрічному позові зазначається, що Закон України «Про споживче кредитування» не містить поняття «плати за кредит», ст.12 зазначеного Закону не визначає в умовах споживчого кредиту - плату за кредит.
А тому позивач зазначає, що у відповідності до умов ч.5 ст.12 зазначеного Закону вказані умова є нікчемною та порушено вимоги щодо черговості погашення вимог за договором, що визначено ст.19 Закону.
У відповідності до положень ч.ч.1, 2, 3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач вважає, зазначені умови договору є несправедливими.
В судове засідання представник Кредитної спілки «Істок» не з'явився, звернувся до суду із заявою про слухання справи в його відсутність, просив позов задовольнити їх позов в повному обсязі. Відзив на вимоги зустрічного позову представник Кредитної спілки «Істок» не надав.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, звернувся до суду із заявою про розгляд справи в його відсутність, просив відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.
Представник ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою в якій просила відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.
За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. 223 ЦПК України вважав за можливе розглянути справу без участі сторін, які не з'явились в судове засідання.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності надані докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог Кредитної спілки «Істок» та зустрічних вимог ОСОБА_1 , виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 02.10.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Кредитної спілки «Істок» із заявою про вступ до Кредитної спілки.
Заяву було розглянуто та згідно протоколу засідання правління КС «Істок» № 35 від 02.10.2019 року - прийнято рішення про прийом ОСОБА_1 членом кредитної спілки.
02.10.2019 року ОСОБА_1 сплатив вступний внесок та обов'язковий пайовий внесок, про що свідчать відповідні прибуткові касові ордери № 522 та №523, таким чином він набув членства у Кредитній спілці «Істок».
При цьому, як вбачається, 02.10.2019 року ОСОБА_1 подав заяву на отримання кредиту, за результатами розгляду якої, було прийнято рішення про надання йому споживчого кредиту, що підтверджується протоколом засідання кредитного комітету КС «Істок» від 02.10.2019 року.
02.10.2019 року між КС «Істок» (далі - Кредитор) та ОСОБА_1 (далі - Позичальник) було укладено Договір про споживчий кредит №ДК2-790 (далі - Кредитний договір) за умовами якого ОСОБА_1 надано кредит в сумі 60 000,00 грн. на строк 24 календарних місяців, тобто до 04.10.2021 року, зі сплатою 0,001% річних за користування кредитом та платою за користування кредитними коштами у сумі 65,75 грн. щоденно (п.п. 1.1, 1.2, 2.5, 3.2 Кредитного договору).
Крім того, як вбачається, 26.12.2019 року між ОСОБА_1 та КС «Істок» було укладено Додатковий договір № 1 до Договору про споживчий кредит №ДК2-790 від 02.10.2019 року, відповідно до умов якого плата за надання кредиту становить 263,01 грн.
Даний кредитний договір та Додаткова угода до нього, підписані ОСОБА_1 , що підтверджує те, що він погодився на умови надання кредиту та ознайомлений з ними.
Крім того, згідно п. 2.4 даного Кредитного договору, кредит надається готівкою через касу Кредитора або шляхом перерахування на рахунок за письмовою заявою Позичальника.
Так, надання зазначених кредитних коштів Позичальнику підтверджується видатковими касовими ордерами від 02.10.2019 року та 03.10.2019 року, які підписані Позичальником.
ОСОБА_1 не заперечував отримання кредиту.
Водночас, 02.10.2019 року між КС «Істок» (далі - Кредитор) та ОСОБА_2 (далі - Поручитель) було укладено Договір поруки №ДК2-790 ДП1, згідно умов якого Поручитель та Позичальник несуть солідарну відповідальність перед кредитором. Як вбачається, даний Договір підписаний ОСОБА_2 , а отже останній ознайомлений із його умовами та погодився з ними.
Відповідно до п. 2.1 Договору поруки, сторони договору визначають, що у випадку невиконання або неналежного виконання Позичальником взятих на себе зобов'язань по кредитному договору, Поручитель та інші особи, які дали поруку по кредитному договору, відповідають перед кредитором солідарно, нарівні з Позичальником, за повернення суми кредиту та нарахованих згідно умов кредитного договору зобов'язань, відшкодування збитків, у відповідності до ст.ст. 553-559 ЦК України.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.
Згідно ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Стаття 1048 ЦК України передбачає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У відповідності до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч.2 ст.1050 та ч.2 ст.1054 ЦК України позивач має право вимагати повернення всієї суми кредиту внаслідок порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо повернення чергової суми кредиту.
Згідно з умовами договору нарахування плати з користуванням кредитом розпочинається з дня фактичного отримання Позичальником грошових коштів в касі Кредитора або з дня відправки Кредитором коштів на рахунок, вказаний Позичальником у письмовій заяві, та здійснюється щомісячно виходячи з фактичної кількості днів у місяці до дня повного погашення Кредиту (п. 2.6 Кредитного договору).
Крім того, п. 4.7 даного Кредитного договору визначає відповідальність сторін та наслідки порушення умов цього договору, зокрема: дострокове повернення Позичальником кредиту з підстав та порядку, передбаченому в п. 6.2.2 Договору; сплату Позичальником штрафу у розмірі 1000 грн. за порушення кожного платежу, згідно Графіку платежів; повернення Позичальником суми боргу (основної суми кредиту, плати та процентів) з урахуванням встановленого індексу інфляції та 100 відсотків річних від простроченої суми за весь час прострочення сплати зобов'язань за Договором, згідно ст. 625 ЦК України (п.п. 4.7.1-4.7.3 Кредитного договору).
При цьому, п. 6.2.2 Кредитного договору встановлено, що у разі затримання Позичальником сплати частини кредиту та/або відсотків більш, як на один календарний місяць кредитор набуває права вимагати від Позичальника дострокового погашення кредиту та нарахованих плати та відсотків, згідно умов Договору до дня повного виконання зобов'язань за Договором; вимагати відшкодування збитків, завданих Кредитору, внаслідок невиконання або неналежного виконання Позичальником умов цього Договору; вимагати від поручителів дострокового повного погашення Кредиту та нарахованих плати та відсотків, згідно умов Договору.
Як встановлено судом та не заперечувалось Позичальником, Кредитна спілка «Істок» виконала зобов'язання за договором, надавши ОСОБА_1 кредитні кошти. Позичальник належним чином не виконував свої зобов'язання перед Кредитною спілкою «Істок», про що свідчить розрахунок суми боргу за договором про надання споживного кредиту, що станом на 10.07.2020 року становить: 51 687,68 грн. - заборгованість за основною сумою кредиту, 34 103,10 грн. - заборгованість за платою, 0,46 грн. - заборгованість по відсотках, 30 085,70 грн. - 100% річних згідно із ст.625 ЦК України та п.4.7.3 Кредитного договору, 5000,00 грн. - штраф, а всього заборгованість становить 120 876,94 грн.
В той же час з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить службу на підставі контракту до 28.06.2023 року.
Згідно зі ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до осіб, які належать до учасників бойових дій, належать особи, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції.
Законом України від 20 травня 2014 року № 1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» внесено зміни до ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яку доповнено п.15 наступного змісту - військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Згідно із Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В Україні особливий період розпочався 18 березня 2014 року і триває по теперішній час.
Зважаючи на те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, на якого поширюються пільги, встановлені п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відсотки, плата за кредит та штрафні санкції нараховані за період з 02 жовтня 2019 року по 10 липня 2020 року, що охоплюється існуючим в Україні особливим періодом безпідставно нараховані, а відтак підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь КС «Істок» зазначених сум відсутні.
Отже, оскільки ОСОБА_1 належним чином не виконував зобов'язання за договором, тому суд приходить до висновку про стягнення з позичальника та поручителя на користь Кредитної спілки «Істок» заборгованість в розмірі суми позики, що становить 42 000,00 грн. (60 000,00 грн. (надана позика) - 18 000,00 грн. (сплачено за договором).
Крім того, на підставі ст.141 ЦПК України з Позичальника та Поручителя на користь Кредитної спілки «Істок» підлягають стягненню судові витрати.
Щодо зустрічних вимог про визнання договору недійсним суд зазначає наступне.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).
Відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України у редакції, чинній на час укладення кредитного договору).
Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.
Свобода договору як одна із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України) є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Однак останні у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий у силу прямої вказівки акта законодавства, а також, якщо ці відносини врегульовані імперативними нормами.
Тому сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов'язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 (пункти 7.6-7.10)).
Як вбачається з матеріалів справи, у пункті 2.5 договору сторони погодили плату за надання кредиту, яку позичальник мав вносити щоденно протягом усього строку користування кредитними коштами.
Суд вважає, що умову кредитного договору про таку плату слід визнати недійсною з наступних підстав.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України). За змістом цього припису об'єктом зобов'язання не можуть бути лише дії, які одна зі сторін вчиняє на власну користь.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1054 ЦК України). Отже, суть зобов'язання за кредитним договором полягає в обов'язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов'язку останнього їх повернути і сплатити за користування ними проценти.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов'язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.
Суд зауважує, що немає підстав вважати умову кредитного договору про встановлення плати за управління кредитом нікчемною ані з огляду на приписи статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» № 1023-XII у редакції, чинній на час укладення кредитного договору, ані з огляду на приписи статті 228 ЦК України. Ця умова є недійсною як оспорювана.
Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина перша цієї статті у редакції, чинній на час укладення кредитного договору).
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
Під час вирішення питання про недійсність (оспорюваність, нікчемність) умови про плату (комісію) за управління кредитом (за обслуговування кредиту), інші подібні платежі у договорах про споживчий кредит треба формувати на підставі сукупного аналізу законодавства, чинного на момент укладення відповідного договору.
Стаття 18 Закону № 1023-XII, яка визначила підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Такі умови є несправедливими тоді, якщо всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону). Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п'ята вказаної статті).
Стаття 19 Закону № 1023-XII про заборону нечесної підприємницької практики - будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції (пункт 14 статті 1 Закону № 1023-XII). Поняттям такої практики охоплюється, зокрема, будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману (пункт 2 частини другої статті 19). За змістом абзацу першого частини другої цієї статті підприємницька практика вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б. Така практика вводить в оману, зокрема, стосовно ціни або способу розрахунку ціни, потреби у послугах (пункти 3 і 4 частини другої статті 19 Закону № 1023-XII). Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору (абзац восьмий частини другої вказаної статті). Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними (частина шоста статті 19 Закону № 1023-XII).
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» (далі - Закон № 1734-VIII). Згідно з останнім текст статті 11 Закону № 1023-XII виклали у новій редакції, що не передбачала нікчемності зазначених умов договору, а звужувала дію Закону № 1023-XII до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону № 1734-VIII.
Закон № 1734-VIII до загальних витрат за споживчим кредитом відносив витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту (пункт 4 частини першої статті 1).
Наведені вище приписи ЦК України, Закону № 1023-XII у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору, та Закону № 2121-III прямо не вказували на недійсність умови кредитного договору про встановлення плати за кредитом. Станом на час укладення кредитного договору частина перша статті 21 Закону № 1023-XII передбачала можливість визнання недійсними умов договорів, у тому числі про надання кредитів на споживчі цілі, якщо ці умови обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством.
За змістом частини першої статті 21 Закону № 1023-XII умови кредитного договору зобов'язали позивача придбати платну послугу - плату за кредитом, чим обмежив надані йому законодавством права, зумовлені забороною кредитної спілки вимагати від члена кредитної спілки придбання будь-яких послуг як обов'язкову умову, зокрема, для отримання кредиту.
Умова договору про щоденне внесення позивачем на користь кредитної спілки плати за надання кредиту обмежує права позивача як сторони договору та члена кредитної спілки.
З врахуванням зазначеного вище суд вважає за можливе визнати недійсним Договір про споживчий кредит №ДК2-790 від 02.10.2019 року в частині пунктів 2.5, 2.6, 3.1 - 3.8, 4.1 (в частині повернення плати, процентів за користування кредитом), 4.2, 4.3, 4.5, 4.6, 4.7.2, 4.7.3; Додаток до Договору про споживчий кредит №ДК2-790 від 02.10.2019 року - графік повернення кредиту та сплати зобов'язань; в повному обсязі Додатковий договір №1 до Договору про споживчий кредит №ДК2-790 від 02.10.2019 року).
На підставі статті 141 ЦПК України підлягають стягненню судові витрати.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.525, 526, 549, 553, 554, 1048, 1050 ЦК України, ст.ст.77-81,141, 263, 265 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов Кредитної спілки «Істок» (ЄДРПОУ 26364449, адреса: м.Одеса, Адміральський проспект, буд.7 кімн.2) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Кредитної спілки «Істок» заборгованість за Договором про споживчий кредит №ДК2-790 від 02.10.2019 року станом на 10.07.2020 року у розмірі 42 000 (сорок дві тисячі) гривень 00 копійок.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Істок», третя особа: ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними - задовольнити частково.
Визнати недійсним Договір про споживчий кредит №ДК2-790 від 02.10.2019 року в частині пунктів 2.5, 2.6, 3.1 - 3.8, 4.1 (в частині повернення плати, процентів за користування кредитом), 4.2, 4.3, 4.5, 4.6, 4.7.2, 4.7.3; Додаток до Договору про споживчий кредит №ДК2-790 від 02.10.2019 року - графік повернення кредиту та сплати зобов'язань; в повному обсязі Додатковий договір №1 до Договору про споживчий кредит №ДК2-790 від 02.10.2019 року.
Стягнути з Кредитної спілки «Істок» на користь держави судовий збір в сумі 951,15 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 05 грудня 2022 року
Суддя: Н.Г. Притула