Справа № 334/9823/21 Головуючий у 1-й інст. - Слободянюк А.В.
Апеляційне провадження 22-ц/824/3391/2023 Доповідач - Рубан С.М.
14 лютого 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Болотов Є.В., Кулікова С.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 вересня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У грудні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Ленінського районного суду м. Запоріжжя із позовом до ОСОБА_1 , з якої просить стягнути заборгованість за кредитним договором у сумі 57 131 грн 47 к., яка складається з: 45 158 грн 45 к. - заборгованість за тілом кредиту та 11 973 грн 02 к. - заборгованість за простроченими відсотками.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим нею підписана заява № б/н від 05 серпня 2014 року,відповідно до умов якого відповідач отримала кошти, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом.
Відповідач не виконала належним чином свої зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 07 грудня 2021 року заборгованість становить 57 131 грн 47 к., яка складається з: 45 158 грн 45 к. - заборгованість за тілом кредиту та 11 973 грн 02 к. - заборгованість за простроченими відсотками.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2022 року дану справу направлено за підсудністю до Дніпровського районного суду м. Києва (а.с.121).
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 вересня 2022 року позов АТ КБ «ПриватБанк» - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором (анкетою-заявою) від 05 серпня 2014 року станом на 07 грудня 2021 року в сумі 45 158 грн 45 к. та судовий збір у розмірі 1 794 грн 21 к.
Не погоджуючись з рішенням суду відповідач подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції неповно зас'ясовано обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовити у повному обсязі.
Вказує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що відповідач ознайомлена та погодилась з витягом з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витягом з умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк»шляхом підписання анкети-заяви № б/н від 05 серпня 2014 року, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) та розмір і порядок їх нарахування.
Зазначає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин ч.1 ст.634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однієї із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору, оскільки умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювались позивачем з моменту виникнення спірних правовідносин до звернення до суду, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк» у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Звертає увагу суду на те, що станом на 07 грудня 2021 року у неї відсутня заборгованість за тілом кредиту, тому відсутні підстави для задоволення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки за відсутності доказів погодження сторонами при укладанні кредитного договору умов про плату за користування кредитними коштами у вигляді нарахування відсотків, внесена позичальником сума безпідставно зарахована банком на сплату відсотків.
Зазначає, що за встановлених обставин сплачені відповідачем кошти мали бути спрямовані на погашення залишку за тілом кредиту.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу до суду в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення та рішення суду першої інстанції без змін.
Зазначає, що відповідно до договору розмір мінімального щомісячного внеску на погашення заборгованості, у разі перевищення пільгового періоду становить 7% від заборгованості, але не менше 100 грн + комісія. Таким чином, розмір мінімального щомісячного внеску розраховується за формулою: (тіло кредиту + нараховані відсотки) * 7%.
Вказує, що строк внесення мінімального щомісячного платежу - до 25 числа місяця, наступного за звітним, у разі, якщо клієнтом не сплачено відповідну суму, заборгованість за відповідний період переноситься з поточної на прострочену.
Звертає увагу суду на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення тіла кредиту, що повністю відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 провадження №14-131цс19.
Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені умови та правила надання банківських послуг не підписані відповідачем, а тому суд не прийняв їх до уваги як належні докази домовленості сторін про істотні умови договору. Крім того, тарифи банку, які були надані позивачем до позовної заяви також не містять підпису відповідача.
Суд першої інстанції вказав на те, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з тарифів та витяг з умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови кредитування, суд першої інстанції вважав, що умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з тарифів та витяг з умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Також витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та витяг з умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: архів умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому суд першої інстанції, не розцінював як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 05 серпня 2014 року шляхом підписання заяви-анкети.
Суд першої інстанції, ввважав, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, тому суд дійшовдо висновку про наявність обгрунтованих підстав про стягнення в примусовому порядку з відповідача на користь позивача суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 45 158 грн 45 к.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Рішення суду оскаржується в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, тому згідно ч.1 ст.367 ЦПК України в іншій частині вимог апеляційним судом не переглядається.
Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та апеляційним судом перевірено, що 05 серпня 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 підписано анкету-заяву № б/н від 05 серпня 2014 року про приєднання до умов та правил надання банківських послуг (а.с.15).
В анкеті-заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом із пам'яткою клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті банку в мережі інтернет за адресою privatbank.ua, і тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами банку, які були роздруковані нею самостійно (а.с.15).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 отримала кредитні картки № НОМЕР_1 зі строком дії до вересня 2015 року, № НОМЕР_2 зі строком дії до жовтня 2015 року, № НОМЕР_3 зі строком дії до листопада 2015 року, № НОМЕР_4 зі строком дії до липня 2016 року, № НОМЕР_5 зі строком дії до січня 2018 року, № НОМЕР_6 зі строком дії до жовтня 2015 року (а.с. 13).
Матеріали справи містять довідку про початок карткового рахунку - 15 жовтня 2007 рік та зміни кредитного ліміту 08 серпня 2014 року, 29 травня 2017 року, 13 жовтня 2017 року, 02 липня 2018 року, 31 березня 2019 року, 01 квітня 2019 року, 14 серпня 2020 року, 25 серпня 2020 року, 07 вересня 2020 року, 23 вересня 2020 року, 07 жовтня 2020 року, 19 жовтня 2020 року, 30 жовтня 2020 року, 23 червня 2021 року та 01 липня 2021 року кредитної картки № НОМЕР_2 (а.с.14).
Згідно розрахунку заборгованості, наданого АТ КБ «Приватбанк», заборгованість відповідача за кредитним договором № б/н від 06 від 05 серпня 2014 року за період з 05 серпня 2014 рокупо07 грудня 2021року становить 57 131 грн 47 к., яка складається з: заборгованості за простроченим тілом кредиту - 45 158 грн 45к., заборгованості за простроченими відсотками - 11 973 грн 02 к. (а.с. 5-12). При цьому станом на 05 серпня 2014 року ОСОБА_1 мала вхідну заборгованість у розмірі 14 559 грн 30 к.
Однак позивач не обґрунтовував наявність вхідної заборгованості відповідача, що не дає можливості апеляційному суду перевірити правильність її нарахування.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
На підтвердження умов кредитування АТ КБ «ПриватБанк» надало суду копію анкети-заяви відповідача про приєднання до умов і правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» від 05 серпня 2014 року (а.с.15), витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.16), витяг з умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 17-41), розрахунок заборгованості (а.с. 5-12), копію паспорта ОСОБА_1 (а.с.43-44) та виписку по особовому рахунку відповідача за період з 15 жовтня 2007 року по 09 грудня 2021 року (а.с.52-61).
За наданих доказів суд дійшов висновку про те, що з 05 серпня 2014 року між позивачем та відповідачем виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами в межах кредитного ліміту.
Щодо вимог позивача про стягнення з ОСОБА_1 відсотків за користування кредитом апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції та застосовує правову позицію у справі № 342/180/17, висловлену Великою Палатою Верховного суду у Постанові від 3 липня 2019 року щодо того, що витяг з умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не підписаний позичальником, не може вважатися складовою частиною кредитного договору, укладеного шляхом підписання анкети-заяви.
Однак, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту судом першої інстанції не надано оцінки наявної в матеріалах справи виписки по особовому рахунку відповідача яка є первинним бухгалтерським документом.
З аналізу положень ч. 1 ст. 76, ст. 80, ч. 1 ст. 81 ЦПК України випливає те, що належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
У даній справі банк на підтвердження наявності заборгованості та її розміру подав до суду розрахунок заборгованості та виписку по кредитному договору.
Згідно з положеннями ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц.
Однак, суд першої інстанції досліджуючи матеріали справи не надав належної оцінки по особовому рахунку відповідача, чим порушив норми процесуального права (а.с. 52-61).
З наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем внесено кошти на погашення заборгованості за кредитом у розмірі 124 287 грн 37 к., з яких: заборгованість за тілом кредиту в розмірі 111 847 грн 93 к., заборгованість по простроченим відсоткам - 11 889 грн 44 к. та пеня у розмірі 550 грн, указана обставина також підтверджується випискою по особовому рахунку відповідача.
З виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 станом на 09 грудня 2021 року у графі «усього надходжень» вказано: 169 953 грн 85 к., а «усього витрат» - 227 085 грн 32 к.
Як вбачається з виписки по рахунку відповідача, остання за весь період користування картками, користувалась кредитними коштами шляхом проведення розрахунків, зняття коштів у банкоматах, при цьому використовувала не лише власні кошти, а й наданий банком кредитний ліміт. За період з 05 серпня 2014 року по 01 листопада 2021 року відповідачем фактично отримано 91 493 грн 62 к. (а.с. 52-61).
В свою чергу відповідно до виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 за період з 05 серпня 2014 року по 01 листопада 2021 року внесено на погашення заборгованості 148 526 грн 93 к.
З урахуванням викладеного апеляційний суд вважає, що основна сума боргу (тіло кредиту) була погашена відповідачем у більшому розмірі (148 526,93 - 91 493, 62= 57 032 грн 47 к.) на користь позивача, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором (тілом кредиту) у розмірі 45 158 грн 45 к.
Згідно вимог ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Звертаючись з апеляційною скаргою до суду відповідачем сплачено судовий збір в розмірі 2 691 грн (а.с. 236), апеляційна скарга задоволена у повному обсязі.
Тому з позивача на користь відповідача підлягають відшкодуванню судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 2 691 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 вересня 2022 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 45 158 грн 45 к. - скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту.
У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 45 158 грн 45 к. - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місце знаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 2 691 грн.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді