Справа №753/13356/20 Головуючий у І інстанції Мицик Ю.С.
Провадження №22-ц/824/1432/2023 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А.
08 лютого 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
судді-доповідача Голуб С.А.,
суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,
за участі секретаря судового засідання Шаламая Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом,
У серпні 2020 року позивач пред'явив в суді названий позов посилаючись на те, що ОСОБА_1 є його колишньою дружиною, яка зареєстрована в належній йому на праві власності квартирі АДРЕСА_1. Відповідачка в квартирі не проживає, комунальні послуги не сплачує, поточний ремонт квартири не здійснює. В квартирі проживає позивач разом із дочкою ОСОБА_3, 2009 року народження. Відповідачка проживає у Броварському районі Київської області в АДРЕСА_2. Позивач посилався на те, що відповідачка понад рік не проживає в квартирі, отже може бути визнана такою, що втратила право на користування квартирою на підставі ст. 405 ЦК України.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 березня 2022 року позов задоволено.
Не погоджуючись із рішенням суду, відповідачка подала апеляційну скаргу. В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд не встановив і не дослідив ті обставини, що спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін, в квартирі знаходяться особисті речі відповідачки, квартира здається в оренду і гроші за оренду отримує позивач. Суд першої інстанції помилково своє рішення ґрунтував на показах зацікавленого свідка - батька позивача, який не проживає у квартирі і на показах консьєржа, яка працює не кожного дня і не може бути свідком.
Відповідачка просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України на адресу Київського апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу. Позивач вважає рішення суду законним і обґрунтованим, а тому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін.
Зокрема позивач зазначає, що квартира є його особистою приватною власністю, оскільки набута до реєстрації шлюбу з відповідачкою. Шлюбні відносини сторін припинено з квітня 2019 року, з того часу відповідачка виїхала з квартири і проживає окремо.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1. було відмовлено. Рішення суду першої інстанції було залишено без змін.
Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року постанова Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року була скасована і справа передана на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції суд касаційної інстанції входив з того, що суди не звернули уваги, що член сім'ї власника втрачає право користування житлом лише за умови відсутності у ньому без поважних причин, не встановили та не надали відповідної оцінки причинам відсутності відповідачки у спірній квартирі.
Крім того, суд касаційної інстанції виходив з того, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки факту того, що у спірних правовідносинах права ОСОБА_1. захищені статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; не звернув уваги на те, що ухвалення судового рішення про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Сторони в судове засідання не з'явились.
ОСОБА_1 подала суду заяву, в якій просила відкласти розгляд справи, оскільки вона не може брати участь у судовому засіданні за сімейними обставинами.
Оскільки ОСОБА_1 не зазначила, які саме обставини унеможливлюють її явку в судове засідання, колегія суддів не визнала причини її неявки поважними.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності інших учасників справи.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення враховуючи таке.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до статті 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
За положеннями ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч.1 ст. 405 ЦК України, ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Аналіз приведених норм закону дає підстави для висновку про те, що право користування жилим приміщенням, що належить громадянинові на праві власності, нарівні з власником виникає у членів сім'ї власника житла, які проживають разом з ним.
Згідно з ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Тобто, за аналізом вказаної правової норми право користування житлом членом сім'ї власника житла втрачається виключно у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Судом першої інстанції встановлено, що 12 листопада 2010 року сторони уклали шлюб, який було розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 31 березня 2020 року.
ОСОБА_2. є власником квартири № АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15 березня 2004 року.
Відповідно до витягу з електронного реєстру територіальної громади м. Києва від 27 серпня 2020 року ОСОБА_1. зареєстрована в АДРЕСА_1.
Відповідачка з моменту реєстрації у спірній квартирі не проживала.
Своє рішення суд першої інстанції ґрунтував на показаннях допитаних в судовому засіданні свідків.
Так свідок ОСОБА_4., що є батьком позивача, суду пояснив, що він кожного тижня буває у сина, провідує онуку. Відповідачку на протязі останніх 5 років у квартирі не бачив, оскільки вона проживає у АДРЕСА_3. Відповідачка комунальні послуги не сплачує, поточний ремонт не здійснює, квартирою не цікавиться, її речей у квартирі немає.
Свідок ОСОБА_5 пояснила, що працює консьєржем в будинку, де проживає позивач з дочкою ОСОБА_3. У квартирі інші особи не проживають, матері дитини вона ніколи не бачила, до школи дитину супроводжує батько.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що наданими доказами доведено, що позивач є власником квартири, оскільки набув її до реєстрації шлюбу із відповідачкою, відповідачка в квартирі не проживає з часу реєстрації в квартирі, однак внаслідок її реєстрації у квартирі позивач несе додаткові витрати по оплаті комунальних платежів. Суд вважав, що право позивача як власника на здійснення правомочностей власника підлягає захисту в обраний позивачем спосіб, а саме шляхом визнання відповідачки такою, що втратила право користування житлом.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції виходячи з такого.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших, випадів, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Позивач надав суду докази того, що він є власником квартири, відповідачка в ній зареєстрована, показаннями свідків доводив, що вона в квартирі не проживає понад рік.
Відповідачка подала відзив на позовну заяву в якій зазначила, що квартира є спільною сумісною власністю, здається позивачем в оренду, а кошти за оренду квартири отримує позивач. Відповідачка зазначала, що шлюб між нею та позивачем розірваний, вона є колишнім членом сім'ї позивача і квартира і речі в квартирі є спільною сумісною власністю.
Жодного доводу щодо того, що не відповідають дійсності твердження позивача щодо відсутності відповідачки в квартирі понад рік, відповідачка у відзиві на позовну заяву не зазначила. Також не навела доводів щодо причин її відсутності в квартирі. Також не надала суду доказів належності квартири сторонами на праві спільної сумісної власності. Відповідно відповідачка не надала суду жодного доказу на спростування доводів позивача.
Відповідачка в судове засідання не з'явилась, що позбавило суд першої інстанції можливості з'ясувати питання причин її відсутності за місцем реєстрації, а також вислухати її думку щодо показань допитаних в судовому засіданні свідків.
Відповідно до ст.367 ЦК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Зміст апеляційної скарги є аналогічним змісту відзиву на позовну заяву. Зводиться до того, що квартира і майно в квартирі є спільною сумісною власністю подружжя. Реєстрація відповідачки в квартирі не порушує прав позивача. Суд помилково обґрунтував своє рішення на показаннях свідків, один з яких є родичем позивача, а консьєржка не кожного знаходиться на роботі.
Тобто апеляційна скарга також не містить жодного доводу щодо причин не проживання відповідачки в квартирі. Не надала відповідачка до суду апеляційної інстанції і доказів, які б спростували висновки суду першої інстанції, з клопотанням поважності їх неподання до суду першої інстанції.
За таких обставин суд апеляційної інстанції позбавлений можливості виконати вимогу касаційного суду щодо перевірки поважності причин відсутності відповідачки за місцем реєстрації з метою дотримання її прав, визначених ст.8 Конвенції .
Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені норми права та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення суду постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому не підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, таким чином апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - залишити без змін
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383, 384 України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 березня 2021 року у даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 13 лютого 2023 року.
Суддя-доповідач
Судді: