Постанова
Іменем України
07 лютого 2023 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/2596/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Желепи О. В., Кравець В. А.,
за участю секретаря Ратушного А. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Святошинського районного суду м. Києва
від 23 лютого 2022 року
в складі судді Шум Л. М.
у цивільній справі №759/5791/16-ц Святошинського районного суду м. Києва
за позовом Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк", правонаступником якого є ОСОБА_2 ,
до ОСОБА_1 , ОСОБА_2
про стягнення заборгованості за кредитним договором
В квітні 2016 року позивач - Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк", Банк) звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом, в якому посилаючись на те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 належним чином не виконують взятих на себе зобов'язань у договірних відносинах, просив солідарно стягнути з них заборгованість у розмірі 40 835,76 доларів США.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 19 січня 2022 року замінено позивача ПАТ "Універсал Банк" на його правонаступника ОСОБА_2 , яка є поручителем позичальника ОСОБА_1 .
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23 лютого 2022 року позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором в розмірі 30 619,85 доларів США.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи та як наслідок не звернув уваги на те, що в матеріалах справи наявні докази, які підтверджують повне виконання умов кредитного договору та сплату заборгованості в сумі 71 735,59 доларів США, а саме станом на 08.07.2015 в рахунок погашення основного боргу та відсотків було сплачено 33 136,00 доларів США, а 38 599,59 доларів США боргу 15.09.2020 погашено за рахунок предмета іпотеки.
Судом не враховано, що Банк не мав права відступати частину заборгованості за відсотками, оскільки зобов'язання виконане позичальником шляхом передачі у власність Банку предмета іпотеки, що і є задоволенням вимог останнього в грошовому еквівалент.
Вказував, що в день погашення боргу (15.09.2020) за рахунок предмета іпотеки ПАТ "Універсал Банк" уклав договір відступлення права вимоги з ТОВ "Фінстрим", не відобразивши при цьому в договорі про задоволення своїх вимог. Більше того, Банк після задоволення своїх вимог на суму 71 735,59 доларів США нарахував борг, який оцінив в 1 000,00 грн та відступив право на цей борг ТОВ "Фінстрим", але оскаржуваним рішенням стягнуто з нього не 1 000,00 грн, а значно більше, та ще й на користь фізичної особи - поручителя, який був відповідачем у справі.
Додав, що в Договорі про відступлення права вимоги від 26.12.2019, укладеному між позивачкою та ТОВ "Фінстрим" зазначено про те, що останнє має право вимагати від відповідача виконання основного зобов'язання за Кредитним договором, відступлення якого є предметом цього договору, та право, яке виникне в майбутньому, що суперечить ст. 512, 514 ЦК України, оскільки первісний кредитор має право відступити свої права вимоги новому кредитору лише в тому обсязі, які існували у первісного кредитора.
Зауважив, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме банк або інша фінансова установа.
Крім цього, звернув увагу, що порівнюючи дату відступлення права вимоги ТОВ "Фінстрим" позивачці, а саме 26.12.2019, та дату набуття права ТОВ "Фінстрим" права вимоги у Банку (15.09.2020), можливо зробити висновок, що на момент відступлення права вимоги позивачці ТОФ "Фінстрим" не мало права вимоги за кредитним договором.
Також, як на підставу скасування рішення суду посилався на те, що ухвалюючи рішення суд допустився ряд порушення норм процесуального права, яке полягає в наступному.
Суд стягнув заборгованість в сумі 30 619,85 доларів США, тоді як предметом позову є сума в розмірі 40 835,76 доларів США, а заяв про зменшення чи зміну позовних вимог позивачем не подавалося.
Суд при вирішенні питання про заміну сторони у справі не перевірив наявність підтверджених підстав для задоволення заяви про заміну позивача, а саме не взяв до уваги дату (26.12.2019) укладення договору про відступлення права вимоги ОСОБА_2 ; не витребував у позивача докази виконання зобов'язань по оплаті, передбачених умовами договору про відступлення права вимоги та на момент постановлення ухвали про заміну позивача на ОСОБА_2 не виключив останню з числа відповідачів.
Судом в порушення норм процесуального права не залучено АТ "Універсал Банк" та ТОВ "Фінстрим" до участі у справі в якості третіх осіб.
Також судом не враховано ту обставину, що рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації банків України від 25.09.2015 вирішено спір та стягнуто заборгованість у розмірі 40 835,76 доларів США, у зв'язку з чим суд, відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України повинен був закрив провадження у справі, так як існує рішення ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
За наведених обставин просив скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23.02.2022 та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивачка подала відзив, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
В обґрунтування заперечень проти апеляційної скарги зазначила, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду про наявність правових підстав для задоволення позову.
Вказувала, що доводи скарги про не врахування судом всіх обставин є безпідставними, оскільки дійсно в 2020 році вона, Банк та ОСОБА_1 дійшли згоди щодо врегулювання питання заборгованості шляхом погашення частини заборгованості за рахунок предмета іпотеки, а іншу частину заборгованості, залишок якої складає 30 619,85 доларів США, шляхом укладення договору про відступлення права вимоги.
Щодо доводів переходу до неї права вимоги зазначила, що передача права вимоги була здійснена з дотримання положень діючого законодавства, у ОСОБА_1 існує борг за кредитним договором і вона наразі є його кредитором. Предметом розгляду є саме стягнення заборгованості за кредитним договором, а договір про відступлення права вимоги не є предметом розгляду.
Також вважала необґрунтованими доводи скаржника щодо порушення судом норм процесуального права.
За вказаних обставин просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 лютого 2022 року - без змін.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити з підстав, викладених в ній.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 26.06.2008 ОСОБА_1 , за згодою ОСОБА_2 , уклав договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 за ціною 130 000 доларів США.
В той же день - 26.06.2008 між ОСОБА_1 та ВАТ "Універсал Банк" (в подальшому змінено назву на АТ "Універсал Банк") було укладено Кредитний договір №054-2008-2199, за умовами якого останній отримав у кредит грошові кошти в розмірі 40 000,00 доларів США.
В забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за Кредитним договором №054-2008-2199 від 26.06.2008 між ОСОБА_1 та Банком в цей же день було укладено Договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 (іпотекодавець) передав ПАТ "Універсал Банк" (іпотекодержатель ) в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 (предмет іпотеки).
Згоду на укладання кредитного та іпотечного договорів надавала колишня дружина ОСОБА_1 , яка у справі наразі є позивачем та поручителем по вищевказаному Кредитному договору, що підтверджується договорами поруки №054- 2008-2199-Р від 26.08.2008, №054-2008-2199-Р від 26.05.2010 та №б/н від 13.05.2014, де остання поручилась перед Банком за виконання відповідачем усіх зобов'язань, що виникли з Кредитного договору №054-2008-2199 від 26.06.2008.
У квітні 2016 року Банк звернувся з позовом до суду з даним позовом про солідарне стягнення з позичальника - іпотекодавця ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором у розмірі 40 835,76 доларів США.
З матеріалів справи також вбачається, що для можливості врегулювання мирним шляхом питання про дострокове погашення заборгованості, ОСОБА_1 було запропоновано передати предмет іпотеки у власність Банку, на що останній погодився при умові, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 знімуться з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 .
В серпні 2020 року ОСОБА_1 знявся з реєстрації за вищевказаною адресою та зареєструвався за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою про задеклароване/зареєстроване місце проживання реєстрації №86977030.
01 вересня 2020 року було проведено засідання головного кредитного комітету Банку №20200901 - 08, на якому вирішувалось питання, щодо погодження врегулювання заборгованості за кредитом ОСОБА_1 (Кредитний договір №054-2008-2199 від 26.06.2008, де вирішили:
- укласти договір про відступлення права вимоги (часткове) щодо переходу права вимоги за кредитним договором з факторинговою компанією;
- у день підписання договору відступлення права вимоги новий кредитор сплачує Банку 1000 (одну тисячу) гривень 00 коп;
- відступлення права вимоги (частини заборгованості) має бути здійснено за ціною не нижче відповідної експертної оцінки права вимоги на частину зобов'язань по кредитам;
- право вимоги за договором поруки, що укладений з ОСОБА_2 відступається новому кредитору;
- укласти Договір про задоволення вимог Банку (іпотекодержателя), за яким ОСОБА_1 передає Банку право власності на предмет іпотеки, в рахунок погашення зобов'язань за Кредитним договором від 26.06.2008 в сумі ринкової вартості предмету іпотеки згідно актуального висновку про вартість об'єкта оцінки;
- у випадку, якщо вартість предмету іпотеки актуального висновку про вартість об'єкта оцінки буде меншою суми заборгованості по Кредитному договору укласти з Відповідачем Акт (договір) про анулювання заборгованості.
15 вересня 2020 року Банк, керуючись вказаним рішенням кредитного комітету, на виконання домовленостей про дострокове погашення заборгованості та залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з погашенням заборгованості за Кредитним договором, за згодою колишньої дружини ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , яка одночасно є поручителем за договорами поруки, (Поручитель), уклав з ОСОБА_1 . Договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
Пунктом 1.1. вказаного Договору визначено, що у порядку та на умовах, визначених цим Договором, Банк (іпотекодержатель) задовольняє свої вимоги до ОСОБА_1 на суму 38 599,59 доларів США, що за курсом Національного Банку України на дату підписання цього Договору складало 1 080 800,00 грн, згідно з Кредитним договором, з подальшими змінами та доповненнями, укладеними між ОСОБА_1 та Банком, всіма додатками та додатковими угодами до них, за рахунок предмета іпотеки, що переданий іпотекодавцем Банку в іпотеку за Договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Русанюком З. З. 27.06.2008 за реєстровим №7103. Сторони визначили, що способом задоволення вимог Банку за цим Договором є передача іпотекодавцем Банку права власності на предмет іпотеки, що вказаний в п. 1.2. цього Договору.
Згідно п. 4.9. вказаного Договору, цей Договір укладений за згодою колишньої дружини ОСОБА_1 - ОСОБА_2
15 вересня 2020 року на виконання умов Договору про задоволення вимог іпотекодержателя, складено Акт приймання-передачі нерухомого майна, яким підтверджено задоволення вимог Банку шляхом отримання нерухомого майна, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 45,6 кв.м., та технічний паспорт; знято заборону на відчуження вказаної квартири.
Сукупний аналіз наведених фактичних обставин вказує на те, що Банк, як первісний кредитор, за рахунок предмета іпотеки задовольнив свої вимоги за Кредитним договором №054-2008-2199 від 26.06.2008, укладеним з ОСОБА_1 .
Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що АТ "Універсал Банк" до вирішення судом процесуального питання про заміну позивача його правонаступником, а саме 06.10.2020 звертався до суду із заявою про залишення позову без розгляду з тих підстав, що спірні відносини між сторонами врегульовано, заборгованість за кредитним договором сплачено (том 4, а.с. 49-51).
Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Так, за змістом статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Окремим видом застави є іпотека (стаття 575 ЦК України).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
За змістом статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Згідно з частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку», в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Згідно з частиною четвертою статті 36 Закону України «Про іпотеку», після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 598 ЦК України).
Отже, положення статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачають таку підставу припинення зобов'язання як позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора - іпотекодержателя. У разі завершення такого позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку», зобов'язання припиняється, оскільки за положеннями Закону усі наступні вимоги є недійсними.
Тобто, частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» є спеціальною нормою, яка поширюється лише на зобов'язання, забезпечені іпотекою, що виключає застосування загальної норми статті 599 ЦК України про припинення зобов'язання лише належним виконанням. Така спеціальна підстава припинення забезпеченого іпотекою зобов'язання означає, що припиняються будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання. Тобто це правило поширюється на усі випадки позасудового врегулювання вимог іпотекодержателя на основне зобов'язання у повному обсязі, включаючи як основний обов'язок боржника, так і додаткові обов'язки, що існують в межах того ж самого зобов'язального правовідношення. Та обставина, чи залишилося після вказаного позасудового врегулювання фактично не виконаною будь-яка частина основного зобов'язання, значення не має.
Такий правовий висновок неодноразово висловлювався Верховним Судом у постановах від 13 лютого 2019 року у справі №759/6703/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі №263/3809/17, від 17 квітня 2019 року у справі №204/7148/16-ц, у справі №646/7699/13-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі №337/7391/13-ц, від 20 листопада 2020 року у справі №295/795/19, від 14 грудня 2020 року у справі №127/12687/17, від 17 лютого 2021 року у справі № №754/5275/16, від 11 березня 2021 року у справі №524/378/17, від 17 березня 2021 року у справі №501/491/18, від 15 вересня 2021 року у справі №201/7199/18.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Проте, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не врахував вищенаведених норм матеріального права та правового висновку Верховного Суду в тотожних правовідносинах, що є обов'язковим згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки первісний кредитор, права та обов'язки перейшли до нового кредитора, скористався своїм правом, передбаченим договором іпотеки, та зареєстрував на своє ім'я право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання ОСОБА_1 основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», тобто вирішив питання шляхом позасудового врегулювання спору на підставі договору, а тому правові підстави для стягнення суми заборгованості за кредитним договором, яка залишилися після реалізації предмета іпотеки, відсутні, оскільки такі вимоги є недійсними.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду, відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 лютого 2022 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повний текст постанови складено 13 лютого 2023 року.
Головуючий О.Ф. Мазурик
Судді О.В. Желепа
В.А. Кравець