14 лютого 2023 року
м. Київ
справа №200/10318/20-а
адміністративне провадження № К/9901/42041/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шевцової Н.В.,
суддів: Мацедонської В.Е., Кашпур О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі № 200/10318/20-а за його позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Донецького зонального відділу військової служби правопорядку Східного територіального управління військової служби у Збройних Силах України, про визнання частково протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську (далі - відповідач, ТУ ДБР), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Донецького зонального відділу військової служби правопорядку Східного територіального управління військової служби у Збройних Силах України (далі - третя особа, Донецький зональний відділ військової служби правопорядку), у якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 21 січня 2021 року, просив: визнати частково протиправним рішення суб'єкта владних повноважень ТУ ДБР - наказ від 29 жовтня 2020 року №184-ос, скасувавши пункт 1 цього наказу як незаконний; зобов'язати відповідача викласти пункт 1 наказу від 29 жовтня 2020 року №184-ос «Про увільнення ОСОБА_1 на час проходження військової служби», в наступній редакції: «Увільнити ОСОБА_1 , начальника Третього слідчого відділу (відділ з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, від виконання роботи з 29 жовтня 2020 року на час проходження ним військової служби за контрактом під час особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення з військової служби, із збереженням за ОСОБА_1 місця роботи, посади та середнього заробітку».
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року, відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 19 листопада 2021 року.
За наслідком розгляду судової справи постановою Верховного Суду від 21 липня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року скасовано. Ухвалено нову постанову, якою визнано протиправним пункт 1 наказу ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорську, від 29 жовтня 2020 року №184-ос «Про увільнення ОСОБА_1 на час проходження військової служби» у частині визначення дати увільнення ОСОБА_1 . Зобов'язано ТУ ДБР, розташоване у місті Краматорську, змінити пункт 1 наказу від 29 жовтня 2020 року №184-ос «Про увільнення ОСОБА_1 на час проходження військової служби», виклавши його у наступній редакції: «Увільнити ОСОБА_1 начальника Третього слідчого відділу (відділ з розслідування військових злочинів) слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорську, від виконання роботи з 29 жовтня 2020 року на час проходження ним військової служби за контрактом під час особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення з військової служби, із збереженням за ОСОБА_1 місця роботи, посади та середнього заробітку». У задоволенні позовних вимог у іншій частині відмовлено.
17 січня 2023 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі № 200/10318/20-а про судові витрати шляхом стягнення на його користь судового збору.
Розглянувши подану заяву та перевіривши наявність підстав для ухвалення додаткового судового рішення у справі, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
У підпунктах «б» і «в» пункту 4 частини першої статті 356 КАС України встановлено, що у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначається: новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Наведені норми кореспондують з приписами статті 139 КАС України, яка визначає правила розподілу судових витрат за результатами ухвалення судом рішення по суті позовних вимог(задоволення позову повністю або частково, відмова в задоволенні позову). Так, за правилами частини шостої цієї статті у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він, відповідно, змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини п'ятої статті 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У постанові від 21 липня 2022 року Верховним Судом вирішено питання про судові витрати та вказано на те, що оскільки позивач є особою, звільненою від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року (далі - Закон № 3674-VI), а понесення сторонами судових витрат у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не встановлено, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Отже правові підстави для задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат відсутні.
Разом з тим, колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що за правилами статті 7 Закону №3674-VI сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю. Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.
Згідно з пунктом 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року № 787, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
У разі повернення судового збору (крім помилково зарахованого) до головних управлінь Казначейства, Казначейства (у разі сплати судового збору в іноземній валюті) подається копія судового рішення, засвідчена належним чином.
Отже, сплачений позивачем судовий збір у цій справі може бути повернуто за клопотанням позивача у порядку, визначеному статтею 7 Закону № 3674-VI.
Керуючись статтями 139, 248, 252, 345, 359 КАС України, Верховний Суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення у справі № 200/10318/20-а відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Н.В. Шевцова
В.Е. Мацедонська
О.В. Кашпур ,
Судді Верховного Суду