13 лютого 2023 року м. Дніпросправа № 160/13216/22
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2022 року в адміністративній справі №160/13216/22 (головуючий суддя першої інстанції Бондар М.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку,-
Позивач 26.08.2022 року (згідно штампу на поштову конверті) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП в Дніпропетровській області від 25.02.2022 року №184 о/с «По особовому складу» щодо його звільнення з посади старшого інспектора-чергового відділу оперативного реагування управління «Корпус оперативно-раптової дії» за власним бажанням відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію»;
- поновити його на посаді старшого інспектора-чергового відділу оперативного реагування управління «Корпус оперативно-раптової дії» ГУ НП в Дніпропетровській області;
- стягнути з ГУ НП в Дніпропетровській області на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 26 лютого 2022 року по дату постановлення судом рішення по даній справи.
В обґрунтування позову зазначено про безпідставність звільнення позивача з посади, оскільки рапорту про звільнення за власним бажанням він не писав.
Разом з позовною заявою позивач подав клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в обґрунтування якого зазначив, що 24.02.2022 року відбулось вторгнення російських військ на територію України. Через небезпеку життю та здоров'ю нормальна робота фахівців у галузі права та адвокатів не здійснювалась. Трудову книжку позивач отримав лише 07.07.2022 року. 04.08.2022 року адвокат Погрібняк О.М. направив відповідачу адвокатський запит з вимогою надати документи, необхідні для підготовки позову. 15.08.2022 року на електронну адресу адвокати була направлена відповідь. Без наданих документів позивач не зміг би підготувати позов. Позивач фізично не міг звернутися до суду, бо у нього були відсутні документи та трудова книжка, а також слід враховувати військовий час, направлення адвокатського запиту через АТ «Укрпошта», час на доставку, надання відповіді, що також не залежало від волі позивача. Крім того, зазначив, що нам 19.08.2022 року подано позовну заяву до суду, ухвалою якого від 26.08.2022 року у справі №160/12929/22 йому повернуто.
30.11.2022 року до суду першої інстанції від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, в обґрунтування якого зазначено, що копію наказу ГУ НП в Дніпропетровській області від 25.02.2022 року №184 про звільнення позивач отримав під особистий підпис 25.02.2022 року, а сам наказ винесено на підставі рапорту позивача про звільнення його зі служби за власним бажанням. Відповідач зазначає, що позивач проходив публічну службу, а тому відповідно до положень ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у даних справах встановлено місячний строк, який позивач пропустив та поважних причин пропуску такого строку не зазначив.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду відмовлено та позовну заяву залишено без розгляду.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ухвала прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зазначає, що оскільки у позивача були відсутні достатні докази, в тому числі трудова книжка, яку позивач отримав лише 07.07.2022 року, він не мав змоги раніше звернутися до суду з позовною заявою, бо потребував професійної правничої допомоги для її підготовки. Позивач разом з позовною заявою подав клопотання про поновлення строку звернення до суду, а тому суд першої інстанції був обізнаний зі змістом наказу від 25.02.2022 року №184, на який посилається відповідач та мав можливість дослідити обставини справи щодо додержання позивачем вказаного строку. Натомість, судом першої інстанції прийнято позовну заяву до провадження та відкрито провадження у справі. Апелянт зазначає, що клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду не містить жодних належних та допустимих доказів. Крім того, відповідачем пропущено строк подання відзиву на позовну заяву, а тому докази, додані до відзиву, не мали бути враховані судом першої інстанції. Також скаржник посилається на введення воєнного стану та карантинні обмеження, які не були скасовані на момент подання позову. Військова агресія, часті повітряні тривоги та ракетні обстріли та карантин завадили позивачу своєчасно звернутися до суду з даним позовом.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 (а.с. 9).
Наказом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 25.02.2022 року №184 о/с «По особовому складу» позивач звільнений зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням). Підставою наказу зазначено рапорти ОСОБА_1 від 25.02.2022 року (а.с. 58).
Копію наказу про звільнення позивач отримав під особистий підпис 25.02.2022 року (а.с. 58).
Не погодившись із наказом про звільнення, позивач оскаржив його до суду.
Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що отримання копії наказу позивачем 25.02.2022 року є моментом, коли позивач дізнався (повинен був дізнатися) про існування спірного наказу та порушення свого права. Звернувшись до адміністративного суду 26.08.2022 року, позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом, встановлений ч.5 ст.122 КАС України. Клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, додане позивачем до позову, не містить обґрунтованих підстав поважності причин пропуску такого строку.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно із частинами першою та другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 5 статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Позивач проходив службу у відділі оперативного реагування управління «Корпус оперативно-раптової дії» Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, що у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію» є публічною службою.
За приписами частини 3 статті 122 КАС України такий строк, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, для визначення початку перебігу строку звернення потрібно виходити не тільки з факту безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Відтак, необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Апеляційний суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі № 340/1019/19).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 27.05.2021 року у справі №260/1893/19, відповідно до якої у даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Таке законодавче обмеження строку звернення до адміністративного суду обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою прийняття наказу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 25.02.2022 року №184 о/с «По особовому складу» були рапорти ОСОБА_1 від 25.02.2022 року (а.с. 58).
На копії наказу від 25.02.2022 року №184 міститься особистий підпис ОСОБА_1 та напис «Отримав», що підтверджує отримання особисто позивачем копії вказаного наказу саме 25.02.2022 року (а.с. 58).
Вказана обставина позивачем в апеляційній скарзі не заперечується та не спростована.
Відтак, з 25.02.2022 року позивач мав реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою оскарження наказу №184 від 25.02.2022 року про його звільнення зі служби, якщо бажав продовжити службу в органах Національної поліції.
Отже, з дня отримання копії наказу від 25.02.2022 року №184о/с позивач був обізнаний про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів, якщо вважав своє звільнення неправомірним.
Вперше ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування наказу відповідача від 25.02.2022 року №184о/с лише 24.08.2022 року, тобто вже з пропуском строку звернення до суду (а.с. 32).
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що позивач з 25.02.2022 року був обізнаний про наявність оскаржуваного наказу, та звернувшись до суду лише 24.08.2022 року, пропустив визначений ч.5 ст.122 КАС України місячний строк.
Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
ОСОБА_1 подав заяву про поновлення строку звернення до суду, зазначивши декілька підстав пропущення такого строку.
Посилання позивача на те що, лише 04.08.2022 року він звернувся за правовою допомогою до адвоката, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки процесуальним законодавством встановлено початок відліку строку звернення до суду з дня обізнаності про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів (в даному випадку це є день отримання позивачем спірного наказу - 25.02.2022 року), а не з дня отримання правової допомоги.
Щодо доводів апелянта про необхідність поновлення строку звернення до суду внаслідок введення в Україні воєнного стану, апеляційний суд зазначає наступне.
Указ Президента України від 24.02.2022 року №64/2022, на який посилається апелянт, стосується лише введення воєнного стану в Україні, будь-яких змін щодо строків розгляду справ, інших процесуальних строків вказаний указ не містить, зміни в частині процесуальних строків до КАС України не вносились.
Позивач не зазначає, яким саме чином введення воєнного стану завадило йому подати позовну заяву у строк, передбачений ч.5 ст.122 КАС України, зокрема, засобами електронного зв'язку (через «Електронний суд» або на електронну пошту адміністративного суду).
Колегія суддів зазначає, що лише та обставина, що введено воєнний стан на території України не може слугувати безумовною та достатньою підставою для визнання поважними причин пропуску процесуального строку, за відсутності відповідних обґрунтувань та доказів того, як саме введення воєнного стану, вплинуло на порушення строку.
Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 03.11.2022 року у справі №560/15534/21.
Посилання скаржника на норми Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-IX від 15.03.2022 року, взагалі є безпідставним, оскільки дія вказаного Закону не поширюється на спірні правовідносини.
Щодо посилань позивача на запровадження карантину на всій території України, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 року № 731-IX, далі по тексту - Закон №731-IX) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №731-IX процесуальні строки, які були продовжені, крім іншого, відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
Закон №731-IX набрав чинності 17.07.2020 року.
Тобто, період, у який особи мали право на подовження процесуальних строків у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби був обмежений з 20.03.2020 року по 06.09.2020 року.
Скаржник не зазначає яким саме чином запровадження на території України карантину у вказаний вище період перешкоджало поданню позовної заяви у передбачений процесуальним законодавством строк після 25.02.2022 року.
Відтак, в клопотанні про поновлення строку звернення до суду та апеляційній скарзі позивачем не наведено поважних причин пропущення встановленого КАС України строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, та в матеріалах справи такі докази відсутні.
Судом апеляційної інстанції не встановлено доказів поважності пропуску позивачем строку звернення до суду та в матеріалах справи такі докази відсутні.
Відповідно до частини третьої та частини четвертої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Оскільки судом першої інстанції факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду виявлено після відкриття провадження в адміністративній справі, а підстави, вказані позивачем у заяві про поновлення строку, судом визнані неповажними, судом вірно прийнято ухвалу про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, з чим погоджується колегія суддів.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив оскаржувану ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду відсутні.
Керуючись статтями 243, 250, 294, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2022 року в адміністративній справі №160/13216/22 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2022 року в адміністративній справі №160/13216/22 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Чабаненко
суддя С.Ю. Чумак