07 лютого 2023 року м. Дніпросправа № 280/3507/22
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),
суддів: Прокопчук Т.С., Шлай А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.09.2022 року (суддя суду першої інстанції Сіпака А.В.) в адміністративній справі №280/3507/22, прийняту в м. Запоріжжі в порядку письмового провадження, за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕНТ ГРУП» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-
01 червня 2022 року Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕНТ ГРУП" на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2021 році у розмірі 488388,18 грн.
Адміністративний позов обґрунтований тим, що відповідачем у 2021 році не виконано вимог, передбачених Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», згідно яких господарство було зобов'язано самостійно створити робочі місця та працевлаштувати на нього осіб з інвалідністю.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14.09.2022 року в задоволенні позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову.
Апеляційна скарга обґрунтована доводами адміністративного позову. Також, позивач зазначає, що на його думку судом першої інстанції неправильно проаналізовано норми ст. 18-1 ЗУ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», оскільки дана норма встановлює обов'язок з працевлаштування перед особами з інвалідністю, а не перед підприємствами, що не виконали норматив, та не звільняє роботодавця від обов'язку створення та виділення робочих місць, в тому числі спеціальні робочі місця, пошуку та самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги, відтак на думку позивача підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, надану правову оцінку дослідженим судом доказам по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНВЕНТ ГРУП" згідно вимог чинного законодавства України несе обов'язок по обов'язковому працевлаштуванню осіб з інвалідністю.
Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів (форма 10-ПОІ річна-поштова), затвердженого наказом Мінпраці України від 27.08.2020 року №591, наданого відповідачем, середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали в ТОВ «ІНВЕНТ ГРУП» у звітний період складала 198 осіб, таким чином, середньооблікова кількість осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону, повинна складати 8 осіб.
Відповідно до звіту кількість осіб з інвалідністю у роботодавця склала 2 особи, що є менше ніж встановлено нормативом.
З огляду на викладене позивач вернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача адміністративно - господарських санкцій за 2021 рік у розмірі 488 388.18 грн.
Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було створено робочі місця для осіб з інвалідністю у кількості 8, повідомлено про наявні вакантні місця, однак за обставин незалежних від підприємства норматив робочих місць не був виконаний, що виключає можливість застосування адміністративно-господарських санкцій.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 17 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.
Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приписами статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України “Про зайнятість населення” роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
На виконання приписів вказаної статті, Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року № 316, затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", який набрав чинності 12.07.2013 року, відповідно до якого форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочих дні з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. У розділі I форми відображаються основні дані про вакансії.
Частиною 3 статті 18-1 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” встановлено, що державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Отже, приписами чинного законодавства встановлено, що до обов'язків підприємства пов'язаних з працевлаштуванням інвалідів входить не тільки створення робочих місць для інвалідів, але і інформування держави про наявність таких місць, шляхом подання щорічної звітності до Фонду соціального захисту інвалідів та інформування про попит на робочу силу районного центру зайнятості. Не забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів, відповідно до установленого нормативу має наслідком застосування до суб'єкта господарювання адміністративно-господарських санкцій.
Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб'єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).
Так, відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).
Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
Встановлені обставини справи свідчать, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНВЕНТ ГРУП" створено 8 робочих місць, на які може бути працевлаштовані особи з інвалідністю, у зв'язку з чим затверджено відповідний штатний розпис.
Згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2021 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 198 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність 2 особи. Кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону, 8 особа.
Однак, працевлаштуванню осіб з інвалідністю передує створення відповідачем робочих місць відповідно до встановленого нормативу та інформування органів працевлаштування про наявність вакантних місць. Відповідач інформував державну службу зайнятості про наявність вільних вакансій для осіб з інвалідністю (підсобний робітник), подаючи Інформацію про попит на робочу силу (вакансії) форми 3-ПН про наявність вільних вакансій у 2021, що підтверджується матеріалами справи.
З огляду на матеріали справи відповідач неодноразово звертався до служби зайнятості з питання підбору працівників на заявлені вакансії для осіб з інвалідністю, що підтверджується звітністю 3-ПН до Ічнянської Запорізького міського центру зайнятості.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач протягом 2021 року створив робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформував державну службу зайнятості про наявність вакантних місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, про що надав звіт за формою 3-ПН про наявність вакансій до центру зайнятості.
Таким чином, роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення, а сам факт не працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій, підставою для застосування яких є наявність вини юридичної особи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.09.2022 року в адміністративній справі №280/3507/22 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, за наявності підстав передбачених ст. 328 КАС України.
Головуючий - суддя О.О. Круговий
суддя Т.С. Прокопчук
суддя А.В. Шлай