м. Вінниця
13 лютого 2023 р. Справа № 120/725/22-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначила, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 12 травня 2021 року № 94 її виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Вінницького об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Проте на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 , яка є структурним підрозділом військової частини НОМЕР_2 та перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , позивачці не було проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, у зв'язку із чим остання звернулася з позовною заявою до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року у справі № 120/8956/21-а позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
На виконання цього судового рішення військовою частиною НОМЕР_1 20 грудня 2021 року виплачено позивачці індексацію грошового забезпечення в розмірі 36373,06 гривень.
Позивачка вважає, що непроведення своєчасного розрахунку при звільненні порушує її права та інтереси, у зв'язку із чим звернулася з позовною заявою до суду, у якій просить визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 травня 2021 року по 20 грудня 2021 року в розмірі 93992,36 гривень.
Ухвалою від 08 лютого 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою витребувано у військової частини НОМЕР_1 інформацію про середньоденний розмір заробітку ОСОБА_1 у березні 2021 року та в квітні 2021 року, а також інформацію про суму виплат та їх складові, які були здійсненні ОСОБА_1 станом на день її виключення зі списків особового складу військової частини (тобто станом на 12 травня 2021 року), а також докази проведення інших виплат ОСОБА_1 (в тому числі і на виконання судових рішень), що мало місце після його виключення зі списків особового складу військової частини (виплати індексації грошового забезпечення, компенсації за додаткову відпустку, тощо). Також цією ж ухвалою встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Копія ухвали про відкриття провадження у справі від 08 лютого 2022 року вручена відповідачу 19 листопада 2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
При цьому відзив на позовну заяву від відповідача на адресу суду в строк, визначений ухвалою від 08 лютого 2022 року, не надійшов.
Згідно з частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 21 березня 2022 року зупинено провадження у справі до припинення перебування військової частини НОМЕР_1 у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.
31 жовтня 2022 року позивачкою подано клопотання про поновлення провадження у справі, за результатами розгляду якої суд ухвалою від 09 листопада 2022 року задовольнив таке клопотання та поновив провадження у справі.
23 грудня 2022 року відповідачем подано заяву, у якій зазначено, що внаслідок ракетного удару 24 лютого 2022 року спалахнула пожежа в приміщенні штабу військової частини НОМЕР_1 (пожежа поширилась і на кабінет начальника фінансово-економічної служби). Внаслідок пожежі знищено всю оргтехніку, на якій зберігались відомості про нарахування грошового забезпечення за період з березня 2018 року по квітень 2018 року, а також знищено всі надруковані відомості з грошового забезпечення. А тому військова частина не має можливості надати витребувану судом інформацію.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 11 травня 2021 року № 31-рс старшого бойового медика військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом "б" (за станом здоров'я) відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
На реалізацію вказаного наказу командиром військової частини НОМЕР_2 12 травня 2021 року видано наказ № 94, яким позивачку з 12 травня 2021 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Відповідно до довідки вих. № 369/фсс від 19 липня 2021 року, що видана військовою частиною НОМЕР_2 , військовослужбовці військової частини НОМЕР_3 (у якій проходила службу позивачка) перебувають на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .
Проте військовою частиною НОМЕР_1 на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 позивачці не проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, у зв'язку із чим остання звернулася з позовною заявою до суду.
Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року у справі № 120/8956/21-а позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема рішенням суду зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
На виконання цього судового рішення військовою частиною НОМЕР_1 20 грудня 2021 року виплачено позивачці індексацію грошового забезпечення в розмірі 36373,06 гривень, про що свідчить виписка по надходженням на картку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Водночас право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні гарантоване приписами Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України).
При цьому відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.
Так, у статті 116 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Водночас статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відтак вказаними нормами визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Разом із тим частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Таким чином, з огляду на те, що відповідачем остаточний розрахунок з позивачкою проведено 20 грудня 2021 року, що свідчить про проведення повного розрахунку поза межами строку, визначеного статтею 116 КЗпП України, тому, на переконання суду, на відповідача слід покласти відповідальність, що передбачена статтею 117 КЗпП України.
Така ж правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17.
Разом із тим, визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплаті позивачці, суд враховує наступне.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїх рішеннях доходила висновку, згідно із яким з урахуванням конкретних обставин справи, що мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.
Зокрема, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду вказала на таке: "З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні".
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Судом установлено, що відповідачем при виключенні ОСОБА_1 12 травня 2021 року із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення не виплачено всіх належних їй сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було виплачено індексацію грошового забезпечення, оскільки такі суми виплачено на виконання судового рішення лише 20 грудня 2021 року.
Відтак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід вираховувати, починаючи з 13 травня 2021 року (наступного дня після виключення позивачки із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) по 20 грудня 2021 року включно (день виплати індексації грошового забезпечення).
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок).
Абзацом 3 пункту 2 вказаного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 3 Порядку визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Натомість, у пункті 4 Порядку йдеться про виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.
Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Картою особового рахунку військовослужбовця № 10 за 2021 рік підтверджується те, що у березні та в квітні 2021 року (два останні календарні місяці роботи, що передували виключенню позивачки зі списків особового складу військової частини) їй нараховано 12720,61 гривень та 14134,45 гривень відповідно.
З урахуванням приписів пункту 8 Порядку середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 440,25 гривень (12720,61 гривень + 14134,45 гривень / 61 календарних днів у березні 2021 року та в квітні 2021 року), а середня заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні складає 97735,50 гривень (440,25*222 календарних днів за період з 13 травня 2021 року по 20 грудня 2021 року).
Однак, на переконання суду, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплаті ОСОБА_1 , у порівнянні із виплаченими сумами індексації грошового забезпечення в розмірі 36373,06 гривень не можна вважати співмірними, оскільки вони значно перевищують суму таких виплат.
Так, на необхідності застосування судом критеріїв зменшення розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у вказаній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі №806/2473/18, від 12 серпня 2020 року у справі №400/3151/19, ряду інших.
За приписами частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,372 (36373,06 гривень (сума виплат за судовим рішенням) / 97735,50 гривень (середній заробіток за весь час затримки розрахунку, що підлягав би виплаті).
Відтак розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 36357,61 гривень (440,25 гривень (середньоденний розмір заробітної плати позивача) х 0,372 (істотність частки) х 222 (кількість календарних днів за період з 13 травня 2021 року по 20 грудня 2021 року).
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності позивачці слід виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 травня по 20 грудня 2021 року в розмірі 36357,61 гривень, а не в сумі 93992,36 гривень як на тому наполягає позивачка.
Також відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 12 травня 2021 року, адже позивачку виключено з військової частини 12 травня 2021 року, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні слід обраховувати з наступного дня після виключення її з військової частини.
При цьому з метою встановлення розміру виплачених при звільненні з військової служби позивачки сум грошового забезпечення, а також розміру проведених виплат після її звільнення зі служби судом вживалися заходи щодо витребування у військової частини НОМЕР_1 інформації про суму виплат та їх складові, які були здійсненні ОСОБА_1 станом на день її виключення зі списків особового складу військової частини (тобто станом на 12 травня 2021 року), а також докази проведення інших виплат (в тому числі і на виконання судових рішень), що мало місце після його виключення зі списків особового складу військової частини (виплати індексації грошового забезпечення, компенсації за додаткову відпустку, тощо).
Проте військова частина НОМЕР_1 повідомила про неможливість надання такої інформації.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачкою, суд доходить висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір в розмірі 992,40 гривень та 992,40 гривень, що підтверджується квитанціями № 15 та № 16 від 03 лютого 2022 року.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Водночас при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Так, позивачем сплачено судовий збір в розмірі 992,40 гривень за звернення до суду з вимогою немайнового характеру (щодо оскарження бездіяльності відповідача), а також судовий збір в розмірі 992,40 гривень за звернення до суду з майновою вимогою (щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 93992,36 гривень).
Визначаючись з приводу розміру судових витрат, які належить стягнути на користь позивачки, суд зважає на те, що суд дійшов висновку частково задовольнити позовні вимоги у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 травня 2021 року по 20 грудня 2021 року (а не з 12 травня 2021 року по 20 грудня 2021 року як на тому наполягала позивачка). При цьому позивач просила стягнути середній заробіток в сумі 93992,36 гривень; натомість судом вирішено стягнути з відповідача 36357,61 гривень, що становить 38,68% від 93992,36 гривень.
А тому, задовольняючи позов частково, суд вважає, що пропорційним до розміру задоволених позовних вимог є стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат, пов'язаних із сплатою судового збору, в розмірі 880,06 гривень (496,20 гривень - за вимогу немайнового характеру + 383,86 гривень - за вимогу майнового характеру (38,68% від 992,40 гривень).
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 травня по 20 грудня 2021 року включно.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 травня по 20 грудня 2021 року включно в розмірі 36357 (тридцять шість тисяч триста п'ятдесят сім) гривень 61 копійку.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в розмірі 880 (вісімсот вісімдесят) гривень 06 копійок.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 )
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 08486433)
Рішення суду в повному обсязі складено 13.02.2023
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович