Справа № 447/1063/22 Головуючий у 1 інстанції: Друзюк М.М.
Провадження № 22-ц/811/2741/22 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
14 лютого 2023 року м.Львів
Справа № 447/1063/22
Провадження № 22ц/811/2741/22
Провадження № 22ц/811/2742/22
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.
секретар Іванова О.О.
розглянув справу за апеляційною скаргою ТзОВ «Енергія - Новий Розділ» на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22 вересня 2022 року та додаткове рішення цього суду від 17 жовтня 2022 року, ухвалені у м.Миколаїв у складі судді Друзюк М.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «Енергія - Новий Розділ» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -
встановив:
18 травня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом. Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що він з 5 лютого 2013 року по 4 жовтня 2021 року працював у ТзОВ «Енергія - Новий Розділ» на посаді слюсаря з ремонту автомобілів ремонтно-транспортної дільниці. На момент звільнення (4 жовтня 2021 року) йому не було виплачена 46 794,40 грн. заборгованості, що складається з компенсації за невикористані відпустки в розмірі 22 626,73 грн. та невиплаченої заробітної плати в розмірі 24 167,67 грн. Зазначив, що на адвокатський запит відповідачем надіслано довідку, в якій вказано, що розмір заборгованості становить 46 794,40 грн., проте з врахуванням здійснених виплат станом на 1 лютого 2022 року, розмір заборгованості становить 40 794,40 грн., з яким він погоджується. Оскільки відповідач не виплатив йому належної заробітної плати, вважає, що є підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Посилається на те, що суд на підставі ст.117 КЗпП України повинен стягнути на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи, - по день прийняття рішення, якщо відповідач не доведе відсутності в цьому своєї вини, оскільки сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунку. Вказує, що заходи досудового врегулювання спору не проводилися. Крім того, просить стягнути з відповідача судові витрати у справі.
Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 22 вересня 2022 року позов задоволено. Стягнуто з ТзОВ «Енергія - Новий Розділ» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у сумі 25 794,40 грн. Ухвалено допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць. Стягнуто з ТзОВ «Енергія - Новий Розділ» на користь ОСОБА_1 115 342,20 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку. Проведено розподіл судових витрат.
Додатковим рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 17 жовтня 2022 року стягнуто з ТОВ «Енергія - Новий Розділ» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн.
Рішення та додаткове рішення оскаржує зОВ «Енергія - Новий Розділ». Вказує, що на час подачі апеляційної скарги товариство не має заборгованості по заробітній платі перед позивачем, оскільки в рахунок погашення такої на його картковий рахунок в період з 1 червня 2022 року по 15 вересня 2022 року перераховано 15 000 грн., 26 вересня 2022 року перераховано 1 000 грн., 6 жовтня 2022 року перераховано 24 794, 40 грн., що підтверджується довідками. На час ухвалення рішення судом першої інстанції заборгованість становила 25 794,40 грн. Вважає, що відсутні підстави для покладення на товариство відповідальності, встановленої ст. 117 КЗпП України, оскільки відсутня його вина у невчасному проведенні розрахунку з позивачем при звільненні, враховуючи чинність накладеного арешту на грошові кошти на рахунки товариства, вчинення дій для зняття арешту з рахунків для виплати коштів звільненим працівникам, наявність заборгованості споживачів за надані комунальні послуги. Щодо додаткового рішення зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн. не є співмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру. Просить скасувати рішення та додаткове рішення, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем. З 4 жовтня 2021 року його звільнено з посади слюсаря з ремонту автомобілів ремонтно-транспортної дільниці № 1101 за угодою сторін згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП України (наказ № 76 від 4 жовтня 2021 року).
Станом на 1 лютого 2022 року заборгованість відповідача перед позивачем становила 40 794,40 грн. у зв'язку з неповною виплатою заробітньої плати, що стверджується довідкою № 6 від 17 лютого 2022 року.
Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування форми ОК-5 у серпні 2021 року позивачу була нарахована заробітна плата у розмірі 15 956,69 грн., а у вересні 2021 року - 8 987,59 грн.
Ухвалами слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 17 грудня 2018 у справі № 760/32373/18 та від 30 серпня 2019 року у справі №760/24817/19 на рахунки відповідача накладено арешт у виді заборони розпорядження та здійснення видаткових операцій в межах суми 804 892 343,78 грн.
На підставі поданої 22 вересня 2022 року представником відповідача довідки № 1171, виданої ТзОВ «Енергія-Новий Розділ», заборгованість відповідача перед позивачем з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, станом на 19 вересня 2022 року становить 25 794,40 грн. у зв'язку з частковою виплатою заробітної плати у період з червня по вересень 2022 року.
Посилаючись на вимоги статей 47,116,117 КЗпП України, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про стягнення належних позивачеві сум при звільненні, що складають заборгованість, та застосування спеціального заходу відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільненні. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно з умовами трудового договору, та відповідно до законодавчих гарантій.
Судом першої інстанції встановлено, що при звільненні позивача йому не сплачені кошти, частина яких сплачена під час провадження у цій справі. На час ухвалення оскаржуваного рішення несплаченими залишилися 25 794,40 грн. Зазначені кошти стягнуто оскаржуваним рішенням.
Разом з тим, належить зазначити, що на час звернення з апеляційною скаргою про перегляд оскаржуваного рішення, відповідач повністю сплатив заборгованість по належних позивачеві при звільненні коштах в розмірі 25 794,40 грн. Відтак, належить зробити висновок, що оскаржуване рішення в частині стягнення цих коштів та негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць до виконання не підлягає.
Щодо позовної вимоги про стягнення із відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки при звільненні, суд першої інстанції виходив з наступного.
Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи, - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
При обчисленні середнього заробітку суд керувався ст.27 Закону України «Про оплату праці» та п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно з якими середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що проведений позивачем розрахунок середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 5 жовтня 2021 року по 22 вересня 2022 року становить 115 342,20 грн. та відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» і такий підлягає стягненню з відповідача.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині щодо розміру відповідальності за затримку розрахунку перед позивачем при його звільненні з урахуванням наступного.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), в якій відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16. Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Ці критерії можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням установлених у ній обставин.
Суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
?розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
?період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
?ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
?інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з однієї сторони працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. З іншої сторони, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Верховний Суд зазначає, що метою, яка закладена законодавцем у зміст процедури відшкодування, передбаченої статтею 117 КЗпП, є компенсація працівникові майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
У справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Верховний Суд вирішив, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, є кошти, необхідні для збереження рівня життя працівника.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 листопада 2020 року (справа №480/3105/19, провадження №К/9901/5696/20) у частині виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку зазначила, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
У справі №480/3105/19 Верховний Суд дійшов висновку про необхідність застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Обрахована позивачем відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату належних йому при звільненні сум, з якою погодився суд першої інстанції, становить 115 342,20 грн.
Є встановленим, що заборгованість про заробітній платі перед позивачем становила 40 794,40 грн., яка частково сплачена при розгляді справи судом першої інстанції. На час перегляду рішення районного суду в апеляційному суді заборгованість сплачена відповідачем у повному обсязі, що підтверджується довідкою ТзОВ «Енергія-Новий Розділ» №1395 від 18 жовтня 2022 року, та свідчить про те, що відповідач вживав заходів для усунення порушень строків проведення розрахунків з позивачем при його звільненні.
Колегія суддів враховує, що згідно ухвал слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 17 грудня 2018 у справі № 760/32373/18 та від 30 серпня 2019 року у справі №760/24817/19 на рахунки відповідача накладено арешт у виді заборони розпорядження та здійснення видаткових операцій в межах суми 804 892 343,78 грн., від чого залежала своєчасність проведення розрахунку з позивачем при звільненні.
Відтак, суд прийшов до висновку, що відповідач вживав заходи для зменшення і виплати позивачеві всієї заборгованості з урахуванням свого фінансового стану, а також того, що на його рахунки було накладено арешти, що унеможливлювало вчасне проведення виплат. Також суд враховує, що із запровадженням воєнного стану в країні зменшилося надходження оплат населення за отримані житлово-комунальні послуги, які надає відповідач, що негативно впливає на його господарську діяльність.
Колегія суддів, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 30 000 грн. як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Відтак, оскаржуване рішення підлягає зміні.
Оскаржуване додаткове рішення мотивовано наступним.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1-3 статті 137 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частини 1-3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу підтверджуються, зокрема, договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з цим, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Встановлено, що між ОСОБА_1 та Адвокатським об'єднанням «ОРДЕР» в особі Бідак О.О. укладено договір про надання правової допомоги №04/01/22 від 17 січня 2022 року.
Згідно акту здачі прийняття робіт (надання послуг) №25/09/22 від 25 вересня 2022 року загальна вартість наданих ОСОБА_1 адвокатом Бідак О.О. правових послуг становить 12 000 грн.
Відповідно до детального опису робіт (наданих послуг) адвокатом Бідак О.О. на виконання договору 4 січня 2022 року вбачається, що адвокат надано правову інформацію, консультацію і роз'яснення по суті справи (тривалість 1год.); підготовлено адвокатський запит (1 год.), підготовлено позовну заяву (6 год.), підготовлено та направлено клопотання про усунення недоліків позовної заяви (1 год.); підготовлено та подано розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку (2 год.); підготовлено заяву про відшкодування судових витрат (1 год.)
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо стягнення вартості фактично наданих ОСОБА_1 у цивільній справі №447/1063/22 послуг у виді професійної правничої допомоги в розмірі 4 000 грн., оскільки судом вірно враховано складність справи, тривалість затраченого представником позивача часу на складання процесуальних заяв, документів, пропорційність витрат до предмету спору та обсягу фактично наданих послуг і результатів розгляду справи, з урахуванням вимог частини третьої статті 141 ЦПК України, а також необхідності і доцільності правової допомоги. Висновки суду першої інстанції, наведені в додатковому рішенні, відповідають обставинам справи та не спростовані доводами апеляційної скарги.
Керуючись: ст. ст. 141, 367, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст. 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія-Новий Розділ» задовольнити частково.
Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22 вересня 2022 року в частині стягнення з ТзОВ «Енергія-Новий Розділ» на користь ОСОБА_1 115 342,20 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку змінити та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія - Новий Розділ» (81652, Львівська область, м.Новий Розділ, вул. Грушевського, буд. 37, код ЄДРПОУ 33525073) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 30 000 (тридцять тисяч) грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку.
В решті рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22 вересня 2022 року та додаткове рішення цього суду від 17 жовтня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 14 лютого 2023 року.
Головуючий______________________Т. І. Приколота
Судді: ________________ Мікуш Ю.Р. ___________________ Р.В. Савуляк