Постанова
Іменем України
30 жовтня 2007 року
Справа № 2-15/11093-2005
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ткаченка М.І.,
суддів Антонової І.В.,
Котлярової О.Л.,
секретар судового засідання Макарова Г.О.
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився (Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів);
відповідача: не з'явився (Товариство з обмеженою відповідальністю "Плато");
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Дадінська Т.В.) від 28 липня 2007 року у справі №2-15/11093-2005
за позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (пр. Кірова, 51-52/10-а,Сімферополь,95017)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато" (вул. Єлісєєва, 27,Оленівка,Чорноморський район, Автономна Республіка Крим,96440)
про стягнення 2422,22 грн.
Рішенням господарського суд Автономної Республіки Крим від 28 липня 2007 року у справі № 2-15/11093-2005 позов Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю«Плато» про стягнення 2422,22 грн., задоволено.
Не погодившись з вказаним судовим актом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Плато» звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати вказане рішення суду першої інстанції та прийняти нове, котрим припинити провадження по справі.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 8 листопада 2005 року апеляційна скарга задоволена частково, а рішення суду першої інстанції від 28 липня 2007 року скасовано. У задоволені позову відмовлено.
Кримським республіканським відділенням Фонду соціального захисту інвалідів було подано касаційну скаргу, в якій позивач просив скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції від 28 липня 2005 року залишити в силі.
Постановою Вищого господарського суду України від 25 вересня 2007 року у даній справі постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 8 листопада 2005 року скасована.
Справу передано до суду апеляційної інстанції для розгляду за правилами адміністративного судочинства.
16 жовтня 2007 року справу призначено до розгляду.
В судове засідання призначене на 30 жовтня 2007 року представники сторін не з'явилися, хоча про час і місце судового засідання були повідомлені своєчасно та належним чином.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Плато» надійшло клопотання про відкладення слухання справи у зв'язку з відпусткою директора та відсутністю на підприємстві юрисконсульта.
Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутністю представників сторін тому, що їх явку не визнано обов'язковою.
Переглянувши постанову суду першої інстанції в порядку статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 8 Закону державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434 (далі - Положення), Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики України (далі - Мінпраці) та підпорядковується йому.
Згідно з пунктом 9 Положення для реалізації покладених на Фонд соціального захисту інвалідів завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників.
Відповідно до покладених на нього завдань Фонд соціального захисту інвалідів здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів (підпункт 3 пункту 4 Положення).
Пунктом 11 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1767, передбачені що у разі несплати підприємствами, установами організаціями, які забезпечують нормативу робочих місць, штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення в судовому порядку.
Таким чином, Фонд соціального захисту інвалідів та його відділення є органами державної влади, які у правовідносинах з підприємствами (об'єднаннями), установами та організаціями, зокрема, у зв'язку застосуванням штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону, реалізує владні управлінські функції, а право відділень Фонду на звернення до суду у відповідних відносинах визначено в законодавчому порядку.
Отже, даний спір є публічно-правовим і на нього згідно зі статтями 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється юрисдикція адміністративних судів. Відповідну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України і 17 січня 2006 року зі справи № 13/189, від 24 січня 2006 року зі справи № 11/268 та інших.
Абзацами першим та другим пункту 6 розділу VII "Прикінцеві перехідні положення" (в редакції Закону України від 6 жовтня 2005 № 2953-Г) КАС України передбачено, що до початку діяльності окружних та апеляційні адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. Касаційний перегляд рішень за такими справами здійснює Вищий адміністративний суд України за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Плато», в якій просить стягнути з відповідача в дохід Державного бюджету України штрафні санкції в розмірі 2 422,22 гривень за не працевлаштування одного інваліду в 2004 році.
Згідно статті 19 Закону Україні «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше непередбачено законом.
З матеріалів справи, зокрема із розрахунку суми боргу та звіту Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато" про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2004 рік, судом апеляційної інстанції встановлено, що середньо облікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача складає 27 осіб; численність інвалідів -штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно чотирьохвідсотковому нормативу складає 1 особу. При цьому кількість працюючих інвалідів склала 0 осіб.
Отже, на підприємстві відповідача не було працевлаштовано 1 інваліда.
Відповідно до статті 20 Закону Україні від 21 березня 1991 року № 875-XII підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому законом.
Проте, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Проаналізувавши вищевказані норми статті 20 Закону Україні від 21 березня 1991 року № 875-XII судова колегія дійшла до висновку, що сплата штрафних санкцій в добровільному порядку підприємством провадиться за рахунок прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів), а в примусовому порядку - шляхом звернення стягнення на майно підприємства.
Згідно статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Відповідно до статті 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Нормами статті 177 Цивільного кодексу України встановлено, що об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
З вищевказаних норм Цивільного кодексу України вбачається, що майном вважаються окрема річ, сукупність речей, у тому числі гроші. Отже, сплата штрафних санкцій у примусовому порядку на підставі норм статті 20 Закону Україні від 21 березня 1991 року № 875-XII провадиться шляхом звернення стягнення на майно підприємства, зокрема, на гроші.
Таким чином, відсутність прибутку підприємства не може бути підставою для відмови стягнення штрафних санкцій у примусовому порядку.
З відзиву на позов № 74 від 5 липня 2005 року витікає, що відповідачем штрафні санкції не було сплачено не у зв'язку з відсутністю прибутку. Відповідач, не сплатив у добровільному порядку штрафні санкції тому, що вважає про відсутність своєї вини в не працевлаштуванні належної кількості інвалідів, у зв'язку з тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Плато» є гірничим підприємством, яке здобуває корисні копалини відкритим способом.
Однак, слід зазначити, що згідно статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Відповідно до статті 239 Господарського кодексу України органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції, зокрема адміністративно-господарський штраф.
Нормами статті 241 Господарського кодексу України встановлено, що адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету уразі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.
Враховуючи норми пункту 5 статті 20 Закону України “Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року № 803-XII, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказаною нормою встановлено адміністративно-господарський штраф-окремий вид адміністративно-господарських санкцій.
Згідно із статтею 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
При цьому строк, встановлений статтею 250 Господарського кодексу України не є строком позовної давності.
Згідно із пунктом 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1767 штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Таким чином, день виявлення порушення відповідачем пункту 5 статті 20 Закону України від 1 березня 1991 № 803-XII є 16 квітня 2005 року.
Отже, суд першої інстанції при прийнятті 28 липня 2005 року рішення у справі не порушив строк застосування адміністративно-господарських санкцій, встановлений статтею 250 Господарського кодексу України - шість місяців з дня виявлення порушення.
У якості підстав для відмови від позову судова колегія вказує наступне.
Відповідно до статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно із статтею 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції;оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.
Нормами статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Враховуючи, що не працевлаштування інваліда відповідачем є правопорушення, то воно складається з відповідних елементів, зокрема, з протиправності поведінки особи, причинного зв'язку між діями та протиправною поведінкою, вини особи, яка заподіяла шкоду.
За відсутності будь-якого елементу з вказаних дії учасника господарських відносин не тягнуть його господарсько-правової відповідальності.
Відповідно до статті 1 Гірничого Закону України від 6 жовтня 1999 № 1127-XIV гірниче підприємство - цілісний технічно та організаційно відокремлений майновий комплекс засобів і ресурсів для видобутку корисних копалин, будівництва та експлуатації об'єктів із застосуванням гірничих технологій (шахти, рудники, копальні, кар'єри, розрізи, збагачувальні фабрики тощо); кар'єр - гірниче підприємство, що добуває рудні та нерудні корисні копалини відкритим способом.
Згідно із статтею 38 Гірничого Закону України від 6 жовтня 1999 року № 1127-XIV власник (керівник) гірничого підприємства зобов'язаний забезпечувати: прийняття працівників на роботу та проходження ними попереднього медичного огляду з метою встановлення фізичної та психофізіологічної придатності до виконання даної роботи.
Нормами статті 40 Гірничого Закону України від 6 жовтня 1999 року № 1127-XIV встановлено, що до працівників гірничих підприємств, залучених або постійно зайнятих на гірничих роботах, законодавством встановлюються спеціальні вимоги щодо стану їх здоров'я, професійної підготовки, кваліфікації, трудової дисципліни в небезпечних умовах. Працівники гірничих підприємств проходять попередній та періодичні медичні огляди, навчання професій з перевіркою знань відповідно до законодавства України. Працівники, до професійної підготовки яких законодавством встановлюються спеціальні вимоги щодо безпеки праці, заздалегідь проходять спеціальне навчання та в установленому порядку одержують свідоцтво на право виконання цих робіт або керівництва ними.
Відповідно до пункту 40 додатку № 1 «Перелік робіт підвищеної небезпеки» до Порядку видачі дозволів Державним комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2003 року № 1631, підземні та відкриті гірничі роботи є роботами підвищеної небезпеки.
З матеріалів справи судовою колегією встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Плато» є гірничим підприємством, яке виконує роботи підвищеної небезпеки при розробці Кипчацького родовища пиляльного вапняку в Чорноморському районі АР Крим.
На підставі вказаного, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про те, що у відповідача відсутня можливість створення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Отже, відсутня вина відповідача у скоєному правопорушенні - не створенні одного робочого міста для забезпечення працевлаштування інваліда.
Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Плато» не повинно відповідати за невиконання норм статті 19 Закону Україні «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що апеляційна скарга обґрунтована і підлягає задоволенню, рішення місцевого господарського суду прийнято при не правильному застосуванні норм матеріального права, а тому підлягає скасування.
Керуючись статтями 195, пунктом 3 статті 198, 202, пунктом 3 частини 1 статті 205, статтею 207, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Плато» задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 28 липня 2005 року у справі № 2-15/11093-2005 скасувати.
3. Прийняти нову постанову.
4. У задоволенні позову відмовити.
5.Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.
6. Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подачі касаційної скарги протягом одного місяця після набрання законної сили цією ухвалою та в порядку, передбаченому статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя М.І. Ткаченко
Судді О.Л. Котлярова
І.В. Антонова