Справа № 461/203/23
Провадження № 1-кс/461/770/23
Іменем України
08.02.2023слідчий суддя Галицького районного суду м.Львова ОСОБА_1 , при секретарі судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові клопотання слідчого СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_3 про накладення арешту на майно -
Слідчий СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_3 , за погодженням із прокурором Львівської обласної прокуратури ОСОБА_4 , звернувся до суду з клопотанням про накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на житлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
Слідчий обґрунтовує своє клопотання тим, що 07 лютого 2023 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.189 КК України. Слідчий зазначив, що санкція ч.4 ст.189 КК України передбачає покарання у вигляді позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна. Слідчий стверджує, що у власності підозрюваного перебуває вище зазначене майно, відтак з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, просить клопотання задоволити.
Слідчий та прокурор в судове засідання не з'явилися, однак про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
На підставі ч.2 ст.172 КПК України слідчий суддя вважає за можливе розглядати клопотання без виклику особи, у володінні якої знаходиться майно, оскільки це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
На підставі ст.107 КПК України фіксування судового процесу не здійснювалося у зв'язку з неявкою всіх учасників справи.
Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
Слідчим управлінням ГУ НП у Львівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022140000000470 від 20.09.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.189 КК України.
07 лютого 2023 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.189 КК України.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами.
Санкція ч.4 ст.186 КК України передбачає покарання у вигляді позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна, що відповідно до вимог ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином.
Згідно з ч. 1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст. 16 КПК позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Згідно з положеннями ст.170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно з вимогами ст.ст. 94, 132, 173 КПК повинен врахувати правову підставу для арешту майна, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
За ч.ч.2, 5 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема, конфіскації майна як виду покарання. В такому випадку арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна.
Таким чином, зазначена у ч.5 ст.170 КПК України умова щодо можливості накладання арешту на майно підозрюваного з метою забезпечення його конфіскації як виду покарання не передбачає можливості арешту майна інших осіб (окрім зазначених у цій нормі).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №319511458, квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 .
Відповідно до вимог ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права
У рішеннях ЄСПЛ у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу доЄвропейської конвенції з прав людиниполягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном через введення в дію «законів». Крім того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції. Також суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.
Оскільки, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які є співвласниками квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у даному кримінальному провадженні не набули статусу підозрюваних чи обвинувачених, відтак застосування судом обмеження, шляхом накладення арешту на майно є неспівмірним та виходить за рамки обґрунтованого процесуального примусу.
Враховуючи вищевикладене та з метою дотримання справедливого балансу між інтересами власників майна, гарантованими законом і завданням кримінального провадження, суд дійшов висновку, що у задоволенні клопотання слідчого необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст.131, 132, 170, 172, 173, 372, 376 КПК України, слідчий суддя -
У задоволенні клопотання слідчого СУ ГУНП у Львівській області ОСОБА_3 про накладення арешту на майно - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення. Якщо, ухвалу суду або слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Слідчий суддя ОСОБА_1