336/5340/22
1-кп/336/409/2023
14 лютого 2023 року
Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,з участю прокурора ОСОБА_3 ,підозрюваного ОСОБА_4 (в режимі ВКЗ),законного представника ОСОБА_5 ,захисника ОСОБА_6 ,розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_4 ,якому повідомлено про підозру у вчиненні протиправного діяння,передбаченого ст.408 ч.4 ,ст.296 ч.4 КК України,-
Встановив:
До Шевченківського районного суду м. Запоріжжя надійшло клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_4 ,якому повідомлено про підозру у вчиненні протиправного діяння,передбаченого ст.408 ч.4 ,ст.296 ч.4 КК України,по якому продовжується судовий розгляд.
Прокурором подано клопотання про продовження строку запобіжного заходу відносно ОСОБА_4 ,який спливає 17.02.2023 р.,на 60 днів.
В обґрунтування клопотання прокурор вказав,що при обранні відносно обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою,а в подальшому при його зміні на запобіжний захід у вигляді поміщення до психіатричного закладу в умовах,що виключають його небезпечну поведінку,судом були враховані як наявність обґрунтованої підозри у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів,із застосуванням ножа,так і ризики,що ОСОБА_4 ,перебуваючи на волі,отримає можливість незаконно вплинути на свідків у вказаному вище кримінальному провадженні,вчинити інше кримінальне правопорушення, існує ризик переховування від суду. На час судового розгляду кримінального провадження вказані ризики не відпали,з урахуванням стану його психічного здоров'я, поміщення ОСОБА_4 до психіатричного закладу в умовах,що виключають його небезпечну поведінку,є необхідним,жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти вказаним ризикам. Також прокурор просив врахувати положення ст.176 ч.5 КПК України,яка регламентує вид запобіжного заходу,який може бути застосовано до особи,що підозрюється у вчиненні злочину,передбаченого ст.408 ч.4 КК України.
Висловився проти задоволення клопотання сторони захисту про передання ОСОБА_4 на піклування дружині з тих підстав,що характер протиправних дій,інкримінованих ОСОБА_4 ,вказує на його небезпеку для оточуючих,про згадував раніше потерпілий,тому особиста свобода підозрюваного може бути обмежена в інтересах суспільства.З огляду на воєнний стан та відсутність у с.Камишуваха ,де мешкає підозрюваний,можливості надання йому психіатричної допомоги,в тому числі невідкладної,контроль за його поведінкою ускладнюється та ставить під загрозу спокій оточуючих.
При обговоренні клопотання прокурора щодо запобіжного заходу захисник ОСОБА_6 ,законний представник ОСОБА_5 заперечували проти його задоволення та просили задовольнити клопотання про зміну запобіжного заходу щодо Венгерського та передання його під нагляд дружині. Наголосили на тому,що для вирішення цього процесуального питання визначальною є інформація психіатричного закладу,де наразі утримується ОСОБА_4 ,щодо стану його здоров'я ,який,на їхню думку,значно покращився, останній наразі не потребує настільки суворих умов утримання,а може перебувати під піклуванням близьких родичів з обов'язковим лікарським наглядом,який можливо організувати у м.Запоріжжі,з яким існує транспортне сполучення .
Підозрюваний ОСОБА_4 заперечував проти клопотання прокурора та просив задовольнити клопотання про зміну запобіжного заходу,повідомив,що не порушує режиму перебування у лікарні,відчуває покращення психічного стану,не має наміру вчинити ті дії,які прокурор зазначив у клопотанні,з метою перешкоджання кримінальному провадженню.
Заслухавши думку учасників кримінального провадження щодо запобіжного заходу з урахуванням поданих клопотань,перевіривши обґрунтованість клопотань наданими суду матеріалами ,суд дійшов висновку про задоволення клопотання прокурора з таких підстав.
Відповідно до ч.1-3 ст.331 КПК України,під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Відповідно до ст.29 Конституції України,ніхто не може бути арештований або утримуватися під вартою інакше як за мотивованим рішенням суду і лише на підставах та в порядку,встановлених законом.
Згідно п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 25.04.2003 р.(із змінами)»Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою на стадії досудового розслідування»,тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом і застосовується лише за наявності підстав вважати,що інші запобіжні заходи ,передбачені законом,не можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків,передбачених КПК України.
Згідно із ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, а саме: переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити речі чи документи, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
За змістом ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує особі, у разі визнання її винною, вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків, наявність постійного місця роботи, наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, репутацію обвинуваченого, наявність у нього судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів у випадках їхнього попереднього застосування.
Відповідно до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчинені підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Із змісту наведених норм випливає, що завданням застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення належної процесуальної поведінки особи, яка піддана кримінальному переслідуванню, а при обранні того чи іншого запобіжного заходу, достатнього і необхідного у кожному конкретному випадку, крім тяжкості звинувачення необхідно враховувати сукупність перелічених в законі обставин.
Відповідно до положень ст. ст. 132, 183 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду. Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються. Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Відповідно до ст.197,199 КПК України,за клопотанням прокурора строк тримання особи під вартою може бути продовжений за наявності обставин,які свідчать про те,що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики,які виправдовують тримання особи під вартою,строк дії ухвали суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів.
Пунктом 2 ч. 1, ч. 3 ст. 508 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру, може бути застосований запобіжних захід у вигляді поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку. Застосування передбачених запобіжних заходів здійснюється згідно із загальними правилами, передбаченими цим Кодексом.
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Геращенко проти України» від 07.11.2013 р.Суд зазначив,що пункт 4 статті 5 Конвенції забезпечує заарештованим чи затриманим особам право на перегляд матеріально-правових та процесуальних умов,які з точки зору Конвенції є суттєвими для забезпечення «законності» позбавлення свободи.Це означає,що компетентний суд має перевірити не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства,а й обгрунтованість підозри,яка стала підставою для затримання,а також мети,з якою застосовувалися затримання та подальше тримання під вартою(також Рішення у справі «Буткевичюс проти Литви»).
У Рішенні «Тимошенко проти України»(2013 рік) Європейський суд з прав людини зазначив:»Щоб позбавлення свободи вважалося несвавільним у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції,самого факту,що цей захід застосовується згідно з національним законодавством,що відповідає визначеним стандартам,ще недостатньо-він також повинен бути необхідним за даних обставин(також рішення у справах «Нештяк проти Словаччини»,від 27.02.2007 р.,»Хайредінова проти України» від 14.10.2010 р.)
Для відмови у досудовому звільненні особи принципи конвенційного прецедентного права передбачають чотири основні підстави:ризик неявки обвинуваченого на судовий розгляд(рішення у справі «Штегмюллер проти Австрії»1969 р.),ризик перешкоджання з боку обвинуваченого у випадку його звільнення,процесові здійснення правосуддя(рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» 1968 р.),вчинення ним подальшого правопорушення(«Мацнеттер проти Австрії» 1969 р.)або спричинення ним порушень громадського порядку(«Летельєр проти Франції» 1991 р.)
Обгрунтованість підозри відносно ОСОБА_4 прокурор мотивує з посиланням на відомості з реєстру матеріалів досудового розслідування,а захист при розгляді цього клопотання її не оспорював.
При розгляді клопотання щодо запобіжного заходу на даному етапі судового провадження, суд не вдається до оцінки зібраних під час досудового розслідування доказів на предмет їх достатності для доведення винуватості підозрюваного за стандартом доказування «поза розумним сумнівом»,а обгрунтованість підозри відносно ОСОБА_4 узгоджується з узагальнюючим визначенням цього поняття,сформульованим у правових позиціях Європейського Суду,зокрема,у рішенні «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21.04.2011р.,за змістом якого термін «обґрунтована підозра» означає наявність фактів або обставин,які здатні переконати об'єктивного спостерігача в тому,що особа могла вчинити це правопорушення.
За висновком судово-психіатричної експертизи №437 , ОСОБА_4 в період часу, що відноситься до інкримінованого йому діяння, страждав і в теперішній час страждає на тимчасовий розлад психічної діяльності в формі гострого поліморфного психотичного розладу,який позбавляв останнього здатності усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними у період час, що відноситься до інкримінованого йому діяння. За своїм психічним станом ОСОБА_4 у теперішній час також не може усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та керувати ними. Потребує застосування до нього примусового заходу медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із посиленим наглядом.
Приймаючи рішення на користь клопотання, суд враховує, що прокурор довів наявність ризиків вчинення підозрюваним дій, спробам вчинення яких в силу закону призвані перешкоджати запобіжні заходи, а саме: можливість переховуватися від суду та незаконно впливати на свідків і вчинити інше кримінальне правопорушення.
Позиція прокурора про наявність таких ризиків обґрунтована з урахуванням тих обставин,що підозрюваному інкриміновано вчинення тяжкого та особливо тяжкого протиправного діяння,а суворість передбаченого законом покарання є суттєвим елементом при оцінці ризику переховування,який існує з високим рівнем вирогідності.
Тяжкість обвинувачення ,хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою,проте у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки,що його неможливо відвернути,не взявши особу під варту.
У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 р.ЄСПЛ зазначив,що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінювані ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Вчинення протиправного діяння підозрюваним під час проходження військової служби,володіння навиками користування зброєю тощо необхідно врахувати під час оцінки існування ризику незаконного впливу на свідків,які на теперішній час судом не допитані,підозрюваний з метою уникнути кримінальної відповідальності може вчинити дії щодо їх залякування ,схиляти у такий спосіб до свідчень на його користь,чим перешкодить встановити всі фактичні обставини події та перевірити їх достовірними доказами.
Крім того,існує ризик продовження злочинної діяльності,оскільки жоден із факторів,як то наявність постійного місця проживання,сім'ї,роботи не були для підозрюваного стримуючими запобіжниками.
Аналізуючи дані про особу підозрюваного щодо наявності постійного місця проживання на час затримання,укладення шлюбу, суд переконаний,що ці обставини не спростовують висновки про можливе продовження обвинуваченим злочинної діяльності та ризик його втечі.
З викладеного вище суд дійшов висновку ,що заявлені у клопотанні прокурора ризики існують з високим ступенем вирогідності,враховує думку,висловлену потерпілим під час обговорення аналогічного клопотання,щодо права оточуючих за місцем мешкання підозрюваного та безпечні умови проживання та особистий спокій.
Сторона захисту на час розгляду клопотання не довела доказами можливість застосування до підозрюваного в порядку п.1 ч.1 ст.508 КПК України такого запобіжного заходу,як передання на піклування близьким родичам чи членам сім'ї з обов'язковим лікарським наглядом,оскільки лише наявність законного представника підозрюваного не гарантує дієвості такого запобіжного заходу у разі його обрання.
Заявивши клопотання про зміну запобіжного заходу щодо ОСОБА_4 ,сторона захисту посилається на лист лікарняного закладу,де наразі перебуває ОСОБА_4 ,щодо позитивної динаміки лікування,однак в такий спосіб не спростовуються висновки згадуваної вище судово-психіатричної експертизи,клопотання про проведення повторної експертизи не заявлено.
Крім того, посилання сторони захисту на можливість організувати обов'язковий лікарський нагляд ОСОБА_4 не за місцем його мешкання,суд сприймає критично,оскільки можливість транспортного сполучення між населеними пунктами в умовах воєнного стану перебуває у прямій залежності від загострення військовий дій та може бути перервана неочікувано,за місцем мешкання ОСОБА_4 психіатричної допомоги надати йому неможливо,навіть,у екстрених випадках,що ставить під загрозу як життя і здоров'я самого підозрюваного,так і наражає на небезпеку оточуючих.
Суд враховує положення ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини,а також практику Європейського суду з прав людини,згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Водночас,Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював і те,що суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Зважаючи на суспільний інтерес,який,з урахуванням презумпції невинуватості,виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи мету застосування запобіжних заходів, доведеність всіх обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, розцінюючи зазначені ризики як реальні та такі, що виправдовують обмеження свободи фізичної особи, суд з урахуванням викладеного продовжує відносно підозрюваного строк запобіжного заходу у вигляді поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають його небезпечну поведінку,на строк 60 днів ,оскільки саме цей запобіжний захід є найбільш дієвим та доцільним заходом забезпечення кримінального провадження щодо вказаної особи .
Керуючись ст.331,177,178,183,194,508 КПК України,суд -
Постановив:
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу відносно ОСОБА_4 - задовольнити.
Продовжити відносно ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають його небезпечну поведінку, а саме на поміщення до КП «ДБКЛПД» ДОР за адресою: місто Дніпро, вулиця Бехтерева будинок № 1 строком на 60 днів до 14 квітня 2023 року включно.
В задоволенні клопотання законного представника ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу та передання ОСОБА_4 на піклування дружині-відмовити.
Ухвала в частині запобіжного заходу може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня постановлення ухвали. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_1