ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.02.2023Справа № 910/10632/22
Господарський суд міста Києва в складі судді Літвінової М.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників
справу № 910/10632/22
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, 6-В)
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, 33-Б, 2 під'їзд)
про стягнення 50 000,00 грн.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до "Страхова компанія "Еталон" про стягнення 50 000,00 грн страхового відшкодування у порядку суброгації. Одночасно у позовній заяві ПрАТ«Страхова компанія «Уніка» просило стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у сумі 2 481,00 грн та витрати на професійну правову допомогу у сумі 7 000,00 грн.
Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 ст. 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2022 відкрито провадження у справі № 910/10632/22, розгляд справи визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
11.11.2022 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, відправлений представником останнього 03.11.2022 засобами поштового зв'язку.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
09.08.2021 між ПрАТ "Страхова компанія "Уніка" (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) було укладено електронний договір (візуальною формою якого є сертифікат) добровільного страхування наземного транспортного засобу «КАСКО» № 016345/4605/0000130, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом та прикріпленим до нього ззовні та всередині додатковим обладнанням (п. 4 сертифікату).
Відповідно до п. 6 сертифікату марка застрахованого транспортного засобом Audi, модель A6, рік випуску - 2015, кузов (шасі) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Пунктом 5 сертифікату до страхових ризиків віднесено: А) Незаконне заволодіння; Б) ДТП; В) Протиправні дії третіх осіб; Г) Стихійне лихо; Д) Пожежа; Е) Інші випадки.
Згідно з п. 9.4 договору у випадках інших, ніж встановлені пп. 9.1 - 9.3 договору, франшиза складає 0%.
У п. 15.2 сертифікату визначено, що відшкодування збитків здійснюється без урахування зносу деталей, що замінюються при ремонті.
Строк дії договору з 00 год. 00 хв. 28.08.2021 року до 24 год. 00 хв. 27.08.2022 року (п. 13 сертифікату).
Звертаючись до господарського суду, ПрАТ "Страхова компанія "Уніка" зазначило, що 10.05.2022 у м. Одеса на розі вулиць Канатна та Базарна сталася ДТП за участю транспортних засобів "Audi" A6, реєстраційний номер НОМЕР_2 та "SSANG YONG" ACTYON, реєстраційний номер НОМЕР_3 .
У результаті ДТП пошкоджено транспортний засіб "Audi" A6, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить страхувальнику - ОСОБА_1 на праві приватної власності.
Як вбачається з заяви про подію № 00512011 від 10.05.2022, транспортним засобом "SSANG YONG" ACTYON, реєстраційний номер НОМЕР_3 керувала ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якої застрахована в ПрАТ "Страхова компанія "Еталон" (поліс № АР/002515641).
Також з вказаної заяви вбачається, що ДТП сталася з вини водія транспортного засобу "SSANG YONG" ACTYON, реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Згідно ремонтної калькуляції № 00512011 від 12.05.2022, складеної за допомогою комп'ютерної програми «Audatex», рекомендованої п. 59 додатку 8 до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, вартість відновлювального ремонту ТЗ "Audi" A6, реєстраційний номер НОМЕР_2 становить 68 048,71 грн.
Згідно рахунку СТО від 12.05.2022 вартість відновлювального ремонту ТЗ "Audi" A6, реєстраційний номер НОМЕР_2 становить 126 356,53 грн.
Згідно страхового акту № 00512011 від 17.05.2022 року та за умовами договору страхування № 016345/4605/0000130 від 09.08.2021 вирішено виплатити страхове відшкодування страхувальнику ОСОБА_1 в розмірі 50 000,00 грн.
Факт здійснення ПрАТ "СК "Уніка" виплати страхового відшкодування у сумі 50 000,00 грн на користь страхувальника ОСОБА_1 підтверджується платіжним дорученням № 0245565 від 18.05.2022.
Позивач надіслав на адресу відповідача заяву на виплату страхового відшкодування № 32481 вих. № 00512011 від 09.06.2022, якою ПрАТ "Страхова компанія "Уніка" просило ПрАТ "Страхова компанія "Еталон" здійснити відшкодування шкоди, в розмірі 50 000,00 грн. Вказана заява була отримана відповідачем 14.06.2022, утім залишена без відповіді та без задоволення.
Наведені обставини слугували підставою звернення ПрАТ "Страхова компанія "Уніка" до суду з даним позовом.
Заперечуючи проти позову, відповідач у поданому відзиві посилається на те, що у страховому акті позивачем коефіцієнт фізичного зносу визначено як "0 %", тобто, позивач здійснив виплату суми страхового відшкодування без врахування зносу як те і було передбачено умовами договору добровільного страхування . Разом з тим, відповідно до висновку суб'єкта оціночної діяльності ОСОБА_3 коефіцієнт фізичного зносу для складників колісного транспортного засобу Audi A6 НОМЕР_2 на дату ДТП становить 0,53 (53%). Відтак, незважаючи на те, що позивач здійснив виплату суми страхового відшкодування без врахування коефіцієнта фізичного зносу, за правилами ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" сума страхового відшкодування, яку відповідач, як страховик відповідальності винної у ДТП особи, зобов'язаний відшкодувати позивачу в порядку суброгацї має визначатися з врахуванням зносу і дорівнює 42 930,83 грн.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується зі ст. 979 ЦК України, якою визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування) (ст. 980 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про страхування" страховий ризик це - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховий випадок це - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування").
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Аналогічна норма закріплена й у п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування".
Статтею 990 ЦК України унормовано, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
Частиною 1 ст. 512 ЦК України закріплено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
У силу частини 2 наведеної норми кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування", з якою кореспондується ст. 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.
Заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Таким чином, здійснивши виплату страхового відшкодування, позивач набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
За загальним правилом, закріпленим ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Така особа відповідно до приписів ст. 1192 ЦК України має відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка її завдала, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Як уже зазначалося, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "SSANG YONG" ACTYON, реєстраційний номер НОМЕР_3 , з вини якого сталася ДТП, на момент його скоєння була застрахована відповідачем - ПрАТ "Страхова компанія "Еталон", згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/002515641 з лімітом відповідальності за шкоду, завдану майну в результаті ДТП - 130 000,00 грн та франшизою у розмірі 0 грн.
Отже, позивач цілком обґрунтовано вказує, обов'язок з відшкодування збитку, завданого внаслідок скоєння ДТП вищевказаним водієм власнику транспортного засобу "Audi" A6, реєстраційний номер НОМЕР_2 , покладається на відповідача.
Водночас суд звертає увагу, що відносини між ОСОБА_2 , з вини якої сталася ДТП, та її страховиком - ПрАТ "Страхова компанія "Еталон", регулюються умовами, визначеними у договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (полісі), та Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відповідно до ст. 6 вищевказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (ст. 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (ст. 29); згідно з п. 12.1 ст. 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Таким чином, виконання обов'язку з відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, покладається на страховика такої особи лише в межах, встановлених Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (полісом).
При цьому у розумінні ст. 514 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні жодним чином не впливає на зміст самого зобов'язання, який у даному випадку становлять права і обов'язки сторін, що виникають у правовідносинах з виплати страхового відшкодування за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Враховуючи викладене, а також беручи до уваги, що з виплатою страхового відшкодування за договором добровільного страхування до позивача перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, тобто відбулася заміна кредитора у зобов'язанні, котре виникло з договору обов'язкового страхування, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин сторін підлягають застосуванню положення Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Так, статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 та зареєстрованої в Мінюсті України 24.11.2003р. за №1074/8395 (далі - Методика) відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин.
Фізичний знос КТЗ (його складників) - утрата вартості КТЗ (його складників), яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей КТЗ (його складників) порівняно з вартістю нового подібного КТЗ (його складників).
Згідно з п.п. 7.38, 7.39 Методики коефіцієнт фізичного зносу дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД, 7 років - для інших легкових КТЗ тощо.
Строком експлуатації вважається період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки (п. 1.6 Методики).
Виходячи з того, що модельний рік виготовлення транспортного засобу "Audi" A6, реєстраційний номер НОМЕР_4 , визначений за VIN-кодом, збігається з роком виготовлення даного ТЗ, зазначеним у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , керуючись правилами п. 6.3.3 Методики, суд дійшов висновку, що за дату виготовлення даного транспортного засобу слід брати 1 січня 2015 року.
Враховуючи викладене, суд погоджується з доводами відповідача про те, що строк експлуатації даного транспортного засобу перевищує 7 років, а відтак за приписами ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, підлягають відшкодуванню відповідачем з урахуванням зносу деталей.
Судом встановлено, що умовами договору добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО» № 016345/4605/0000130 від 09.08.2021 необхідність визначення значення коефіцієнту фізичного зносу деталей не передбачалася, оскільки у силу п. 15.2 останнього збитки підлягали відшкодуванню страховиком без урахування зносу деталей, що замінюються при ремонті.
Статтею 74 ГПК України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
У силу ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, згідно з висновком щодо визначення фізичного зносу для складників колісного транспортного засобу Audi A6 ВН4073МХЮ, наданим суб'єктом оціночної діяльності Воротняком Ю.В. 04.07.2022, копія якого долучена відповідачем до відзиву на позовну заяву, коефіцієнт фізичного зносу у даному випадку дорівнює 0,53.
Виходячи з положень вищенаведених норм права та встановлених фактичних обставин справи, суд констатує наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача у порядку суброгації страхового відшкодування, сума якого з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу становить 42 930,83 грн.
Позивач також просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.
При цьому на підтвердження витрат у сумі 7 000,00 грн представник позивача надав договір № 1/20ю про надання правової допомоги від 31.12.2020, укладений між позивачем та АБ «Адвокатське бюро Олескандра Лисова «Еквіт», додаток № 1 від 14.09.2022 до вказаного договору, ордер на надання правничої (правової) допомоги ПрАТ «СК «Уніка», свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю на ім'я Білоконь І.В., довіреність № 1 від 03.01.2022, видана АБ «Адвокатське бюро Олександра Лисова «Еквіт» на ім'я адвоката Білоконь І.В., розрахунок витрат на правову допомогу, рахунок № 144 від 14.09.2022 на суму 7 000,00 грн, платіжне доручення № 3572 від 16.09.2022 на суму 7 000,00 грн, а також акт надання послуг № 144 від 11.10.2022, згідно з яким адвокатським бюро в особі адвоката Білоконь І.В. позивачу була надана правова допомога в суді першої інстанції в фіксованій сумі гонорару, яка дорівнює 7 000,00 грн, по страховій справі № 32481 (страховий акт № 00512011).
Відповідно до ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).
Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У силу частини 2 вказаної норми за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому у силу ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, у розумінні положень наведеної норми зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони, якщо, на її думку, не було дотримано вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у ряді постанов, зокрема у справах № 922/3436/20, № 910/7586/19, №910/16803/19.
Як вбачається з відзиву на позовну заяву, відповідач хоча і обґрунтовує, чому заявлена позивачем сума витрат на професійну правову допомогу у розмірі 7000,00 грн є неспівмірною зі складністю даної справи, ціною позову та обсягом наданих адвокатом послуг, утім, відповідного клопотання про зменшення судом суми витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, ані у змісті поданого відзиву, ані у його прохальній частині не заявляє.
З огляду на принцип диспозитивності та змагальності суд не вправі вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи за відсутності відповідного клопотання сторони.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Об 'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Водночас у вказаній постанові Верховний Суд дійшов й іншого правового висновку щодо наявності у суду права (у тому числі і з власної ініціативи), керуючись критеріями частин 5 - 7, 9 ст. 129 ГПК України, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, усі її витрати на професійну правову допомогу.
Так, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Проте у ч. 5 наведеної норми визначено критерії, керуючись якими суд (як за клопотанням сторони, так і з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України", від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Дослідивши заяву позивача про відшкодування понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції та надані ним докази, виходячи із зазначених вище критеріїв, суд зауважує:
- предметом спору у даній справі є стягнення суми страхового відшкодування у порядку суброгації, а відтак для кваліфікованого юриста даний спір є спором незначної складності;
- ціна позову є незначною - 50 000,00 грн, у зв'язку з чим дана справа роглядалася судом за правилами спрощеного позовного провадження, тобто без виклику представників сторін;
- з долученого позивачем акту надання послуг, договору та інших документів не вбачається за можливе встановити детального опису послуг, наданих адвокатом у рамках даної справи, водночас матеріалами справи підтверджується складання останнім лише позовної заяви;
- з огляду на предмет спору складання позовної заяви у даному випадку не вимагало опрацювання та аналізу адвокатом великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів;
- так само і матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження яких адвокату знадобилося б витрачати значний час та зусилля.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у даному випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7 000,00 грн, стосовно якої подано заяву про розподіл, не відповідає визначеним ч. 5 ст. 129 ГПК України критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, з урахуванням ціни позову, складності та значення даної справи для сторін.
З огляду на зазначене, керуючись ч. 5 ст. 129 ГПК України та критерієм розумності розміру адвокатських витрат з урахуванням обставин даної справи, суд покладає на відповідача відшкодування понесених позивачем витрат на професійну правову допомогу в частині 5000,00 грн. У відшкодуванні понесених ПрАТ «СК «Уніка» витрат на правову допомогу в частині 2000,00 грн судом відмовлено.
Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 129, 231, 232, 236 - 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, 33-Б, 2 під'їзд) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, 33-Б, 2 під'їзд) 42 930 (сорок дві тисячі дев'ятсот тридцять) грн 83 коп страхового відшкодування, 2 130 (дві тисячі сто тридцять) грн 23 коп витрат по сплаті судового збору, 5000 (п'ять тисяч) грн 00 коп витрат на професійну правничу допомогу.
3. У іншій частині у позові відмовити.
4. У іншій частині заяви Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" про розподіл витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено та підписано: 14.02.2023.
Суддя М.Є. Літвінова