ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.02.2023Справа № 910/10614/22
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
позовну заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДА ЛЬНІСТЮ «ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП»
до МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ
про стягнення 67 623,78 грн.,
без виклику учасників справи.
ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДА ЛЬНІСТЮ «ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ про стягнення 67 623,78 грн., з яких: заборгованість у розмірі 65 870,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 190,73 грн., 3% річних у розмірі 563,05 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у повному обсязі не розрахувався за електричну енергію, що була спожита ним у грудні 2021 року на умовах Договору № 1 про постачання (закупівлю) електричної енергії споживачу від 06.01.2021.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення вказаної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову.
02.12.2022 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому сторона заперечує проти позовних вимог, з посиланням на факт здійснення повної оплати вартості спожитої енергії у грудні 2021 року.
12.12.2022 від позивача надійшла заява про продовження строку для надання відповіді на відзив.
26.12.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечив проти доводів відповідача з посиланням на відповідь ДТЕК Київські електромережі, а також фактичні показники загального обсягу споживання електричної енергії відповідачем у грудні 2021 року.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-
06.01.2021 між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) було укладено Договір № 1 про постачання (закупівлю) електричної енергії споживачу (далі - Договір), предметом якого є постачання електричної енергії споживачу за кодом ДК 021:2015 09310000-5. Електрична енергія в адмінбудинку за адресою: м.Київ, вул. Грушевського, 7) (пункт 1.1. Договору).
Відповідно до п.2.1 Договору, Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість поставленої (спожитої) електричної енергії.
Пунктом 2.5. Договору визначено, що очікуваний обсяг постачання електричної енергії на період з 01.01.2021 по 31.12.2021 становить 526 022 кВт/год.
Згідно п.3.1 Договору, строк (термін) поставки з 01.01.2021 по 31.12.2021.
Пунктом 11.1. Договору визначено, що правочин набирає чинності з дати його підписання та діє до 31.12.2021, але в будь-якому випадку до виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до п.5.4. Договору ціна електричної енергії визначена відповідно до комерційної пропозиції постачальника з урахуванням суми очікуваної вартості обсягів постачання електроенергії та становить 1 052 044,00 грн. Ціна за 1 кВт/год електроенергії становить дві гривні.
Згідно з п.5.7. Договору розрахунки за електроенергію здійснюються щомісячно, на підставі рахунка-розшифровки та акту прийняття-передавання товару, складених відповідно до показників приладів комерційного обліку Споживача, які Постачальник підписує у 2-х примірниках та надсилає споживачу поштою до 10-го числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим.
Надіслані Постачальником рахунок-розшифровка та акт прийняття-передавання у випадку відсутності обґрунтованих зауважень щодо їх змісту, підлягають оплаті Споживачем протягом 7 днів з дати отримання (п. 5.10. Договору).
Відповідно до п.6.2. Споживач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату електричної енергії відповідно до умов Договору.
Звертаючись із цим позовом, позивач зазначає, що відповідач не здійснив повний розрахунок за спожиту електроенергію у грудні 2021 року.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище врегульовані Законом України "Про ринок електричної енергії".
У відповідності до ч.1 ст.4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.
Внаслідок укладення Договору між сторонами, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, відповідно до них також застосовуються положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Статтею 275 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".
Відповідно до п.1 ч.3 Закону України "Про ринок електричної енергії" споживач зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Згідно з п.3 ч.1 ст.57 Закону України "Про ринок електричної енергії" електропостачальники мають право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.58 Закону України "Про ринок електричної енергії" споживач зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Згідно з п.5.5.5. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312, споживач електричної енергії зокрема зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Відповідно до п. 4.3. Правил роздрібного ринку електричної енергії, дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку.
ПрАТ «ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» (оператор системи розподілу та адміністратор комерційного обліку) було надано позивачу інформацію про обсяг спожитої електричної енергії відповідачем.
Оператор системи розподілу ПрАТ «ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» надав показники загального обсягу споживання електричної енергії відповідача у грудні 2021 року.
На підставі отриманих даних від ПрАТ «ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» та відповідно до умов укладеного між сторонами договору, позивачем був сформований Корегуючий акт № 00000035986 до акту приймання-передачі електричної енергії № 00000032598 від 31.12.2021 на загальну суму в розмірі 65 870,00 грн. Доказів оплати цієї суми матеріали справи не містять.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказує на те, що ним вже було здійснено розрахунок за спожиту електроенергію у грудні 2021 року. В цій частині відповідач посилається на акт приймання-передачі електричної енергії № 00000029962 від 17.12.2021, а також на платіжне доручення № 13851 від 28.12.2021, яким підтверджується факт оплати заборгованості за спожиту електроенергію на суму 72 976,00 грн.
У цьому аспекті суд зазначає, що проведена відповідачем оплата за спожиту у грудні 2021 року електроенергію у сумі 72 976,00 грн. не є предметом цього спору, оскільки вказана сума була врахована позивачем при формуванні корегуючого акту. Проте, загальна кількість спожитої відповідачем електроенергії у грудні 2021 року складає 69423,00 кВт/год на суму 138 846,00 грн. Тоді як доказами, що надані відповідачем до відзиву, підтверджується оплата лише фактично спожитих 36467,00 кВт/год на суму 72 976,00 грн. Таким чином, позивач обґрунтовано та законно заявив до стягнення залишок заборгованості за частину спожитої у грудні 2021 року електроенергії на суму 65 870 грн., яка не була оплачена відповідачем.
При цьому суд враховує, що правильність розрахунків позивача підтверджується інформацією, наданою ПрАТ «ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» про фактичну кількість спожитої у грудні 2021 року відповідачем електроенергії, що була додана позивачем до відповіді на відзив.
Також суд враховує відсутність обґрунтованих заперечень відповідача щодо фактичної кількості спожитої у грудні 2021 року електроенергії в розмірі 69423,00 кВт/год на суму 138 846,00 грн., висловлених в порядку п.5.10. Договору.
Таким чином, на час ухвалення рішення по даній справі, доведеною та реально існуючою є сума основної заборгованості відповідача перед позивачем за частину спожитої, однак не оплаченої у грудні 2021 року електроенергії в розмірі 65 870 грн. Відтак саме зазначена сума підлягає стягненню на користь позивача.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов'язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат і встановив, що обчислення є арифметично правильним та відповідає приписам законодавства, внаслідок чого заявлені вимоги підлягають задоволенню.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, господарський суд приходить до висновку про задоволення позову.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ (Україна, 01021, місто Київ, ВУЛИЦЯ ГРУШЕВСЬКОГО, будинок 7, ідентифікаційний код 00012925) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП» (Україна, 01010, місто Київ, ВУЛИЦЯ ІВАНА МАЗЕПИ, будинок 6, ідентифікаційний код 36716332) заборгованість у розмірі 65 870,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 190,73 грн., 3% річних у розмірі 563,05 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 481,00 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 09.02.2023.
Суддя І.В. Приходько