пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
13 лютого 2023 року Справа № 903/941/22
Господарський суд Волинської області суддя Дем'як В.М., розглянувши без виклику сторін у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом: Фермерського господарства «Корсойл-агро» (45630, Волинська обл., Луцький р-н., с. Княгининок, вул. Бригадний двір, 16, код ЄДРПОУ 36716877)
до відповідача: Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз»(43000, Волинська обл., Луцький р-н., м. Луцьк, вул. Івана Франка, 12, код ЄДРПОУ 03339459 )
про стягнення 383 027, 38 грн.
Встановив: Фермерське господарство «Корсойл-агро» звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз» про стягнення 383 027, 38 грн. в т.ч.: 222 080 грн. основний борг, 3% річних 9893 грн., пені -89 117,96 грн., та інфляційні втрати 61 936,42 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору підряду на будівництво мереж внутрішнього газопостачання №29А430-466-21 від 10.03.2021, в частині своєчасної оплати послуг.
Ухвалою від 21.12.2022 за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
Представник відповідача через відділ діловодства суду подав:
1)відзив на позовну заяву за вх.№01-57/7261/22 від 30.12.2022 у якому вказує, що АТ «Волиньгаз» з власної ініціативи 16.12.2022 повернув позивачу 222 080 грн. в підтвердження долучив платіжне доручення №8816. Відповідач звертає увагу суду на те, що у зв'язку з добровільним повернення грошових коштів в сумі 222 080 грн., які входять до предмета позову, штрафні санкції нараховані позивачем безпідставно та заявлені із пропуском позовної давності, а тому просить в частині стягнення 222 080 грн. закрити, а у стягненні пені, 3% річних та інфляційних втрат відмовити
2) заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву за вх.№01-75/697/23 від 03.02.2023 у яких вказує, що посилання позивача на висновки Верховного Суду у справі №918/631/19 стосуються правовідносин з поставки, а справа №905/600/18 прострочення зобов'язання, а тому не можуть застосуватися до даної справи.
Представник позивача через відділ діловодства суду подав:
1) заяву про зменшення позовних вимог відповідно до якої просить стягнути з відповідача 83 713,73 грн. в т.ч.: 73 126, 73 грн. - інфляційних втрат, 10 587 грн. - 3% річних та стягнути 17 000 грн. витрат на отримання юридичних послуг, у зв'язку з оплатою відповідачем основного боргу в сумі 222 080 грн.
2)відповідь на відзив за вх.№01-75/208/23 від 16.01.2023 у якій просить задоволити позов з в рахуванням заяви про зменшення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до п.2 ч.2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
Проаналізувавши заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог суд дійшов до висновку про те, що вказана заява подана з дотриманням положень ст. 46 ГПК України, а тому приймається судом до розгляду.
Отже, з урахуванням прийнятої судом заяви про зменшення розміру позовних вимог, нова ціна позову становить 83 713,73 грн. з якої і вирішується спір.
При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як слідує із матеріалів справи в лютому місяці 2021 ФГ «Корсойл-Агро» звернулось до АТ «Оперетор газорозподільної системи «Волиньгаз» з клопотанням про видачу технічних умов на нове приєднання в селі Шепель (Луцький район).
23 лютого 2021 відповідача повідомив позивача про готовність виготовлених технічних умов телефонним зв'язком В «Центрі обслуговування клієнтів» нас поставили до відома, що технічні умови не видаються на руки, поки не буде здійснено оплата певних рахунків, та підписання договорів.
Судом встановлено, що 17 березня 2021 позивачем були проплачені три рахунки, а саме
- на загальну суму 69341,00 грн. з призначенням платежу «за роботи з будівництва мереж внутрішнього газопостачання»;
- на загальну суму 1700 грн. з призначенням платежу «За видачу технічних умов»;
- на зальну суму 152739 грн. з призначенням платежу «За приєднання до ГРМ (розроб. Проект-кошторис документац.зовніш.постач.), що підтверджується платіжними дорученнями №4300 від 17.03.2021 на суму 152739 грн., №4301 від 17.03.2021 на суму 69341,00 грн., №4302 від 18.03.2021 на суму 1 722 грн. (а.с.12-14)
10.03.2021 між ФГ «Корсойл-Агро» та АТ «Оперетор газорозподільної системи «Волиньгаз» було укладено договір підряду на будівництво мереж внутрішнього газопостачання за №0 29А430-466-21 від 10.03.2021 за умовами якого виконавець зобов'язується виконати роботи з будівництва мереж внутрішнього газопостачання об'єкта замовника (будівля для зберігання зерна), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх, в порядку та на умовах передбачених договором (п.1 договору)
Відповідно до розділу 10 п.п. 3 сторони погодили, що договір може бути достроково розірваний виконавцем в односторонньому порядку у випадку порушення замовником своїх зобов'язань за договором. Про дострокове розірвання договору виконавець письмово повідомляє замовника за 10 календарних днів до дати розірвання договору, якщо інше прямо не передбачено договором або чинним законодавством.
10.03.2021 між ФГ «Корсойл-Агро» та АТ «Оперетор газорозподільної системи «Волиньгаз» укладено договір на приєднання до газорозподільної системи №03А430-4657-21 від 23.02.2021 року та додаткова угода ДУ-1/03А430-4657-21 до договору на приєднання.
19.03.2021 на виконання умов договору позивач отримав технічні умови, згідно яких - для приєднання «Корсойл-Агро» до газорозподільної системи необхідно замінити за кошти «Корсойл-Агро» 5200 метрів труби високого тиску. Шляхом проведення попередніх розрахунків - сума заміни газопроводу становить приблизно 7 мільйонів гривень.
Позивач звернувся до АТ «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз» про скасування технічних умов на приєднання та розірвання договору № 29А430-466-21 від 10.03.2021 року та Договір №03А430-4657-21 від 23.02.2021 з додатками та повернути кошти сплачені згідно платіжних доручень:
-№4300 від 17.03.2021 року на суму 152739,00 грн, з призначенням «За приєднання до ГРМ (розроб. Проект-кошторис документац.зовніш.постач.)
-№4301 від 17.03.2021 року на суму 69341,00 грн, з призначенням платежу «За роботи з будівництва мереж внутрішнього Газопостачання».
АТ «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз» 14.05.2021 за № 430-Лв-2596-0521 надіслало повідомлення у якому підтвердив скасування технічних умов, та зобов'язався повернути сплачені кошти в суму 222 080,00 грн протягом травня-червня 2021.
18 червня 2021 позивач повторно звернувся до АТ «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз» з вимогою за №108 повернути кошти.
Відповідач надіслав повідомлення за №430-Лв-3610-0721 від 14.07.2021 в якому повідомив, що заявка на повернення коштів знаходиться на стадії погодження, та орієнтовно в липні місяці має бути погоджена.
З метою досудового врегулювання, позивачем направлені претензії з вимогою вчинити розрахунки, а саме 13.01.2022 за №9 та 06.05.2022 за №46, однак останні залишенні без належного реагування.
Після відкриття провадження у справі відповідач 16.12.2022 оплатив позивачу основний борг в сумі 222 080 грн., що підтверджується платіжним дорученням №8816 від 16.12.2022.
Позивач звернувся за захистом свого порушеного права до суду та просить стягнути відповідно до заяви про зменшення позовних вимог, яка є прийнята судом 83 713,73 грн. в т.ч.: 73 126, 73 грн. - інфляційних втрат та 10 587 грн. - 3% річних за порушення терміну повернення коштів визначених у претензії.
Щодо стягнення 73 126, 73 грн. - інфляційних втрат, 10 587 грн. - 3% річних за порушення терміну повернення коштів відповідно до претензій, судом враховано наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦКУ зобов'язання, строк виконання якого визначено вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Частиною 1 ст. 610 ЦКУ порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, установлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦКУ).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи судову практику Верховного Суду, у подібних правовідносини, які виникли між сторонами, пов'язані з питанням щодо можливості нарахування відповідно до статті 625 ЦК України інфляційних втрат і 3 % річних на суму грошових коштів, яка раніше була перерахована позивачем (покупцем) відповідачу (постачальнику, продавцю) на виконання умов контракту (договору поставки) як попередня оплата за товар, що фактично не був поставлений (стаття 693 ЦК України), та яка в подальшому не була повернута відповідачем, незважаючи на закінчення передбаченого договором строку поставки (30 листопада 2016 року відповідно до пункту 2.1 контракту).
Тобто в основі спірних правовідносин лежить питання про те, чи є зобов'язання із повернення попередньої оплати грошовим зобов'язанням та, відповідно, чи є відповідач боржником, зобов'язаним на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).
Питання щодо застосування положень статті 625 ЦК України вже були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, зокрема в контексті застосування її положень до відносин сторін, урегульованих нормами статей 693, 1212 ЦК України, а також пов'язаних із невиконанням судового рішення тощо.
Так, у постанові від 15 травня 2019 року у справі N 331/5054/15-ц (провадження N 14-164цс19) Велика Палата Верховного Суду, застосовуючи положення частини другої статті 693 та частини другої статті 625 ЦК України, погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача вартості оплаченого позивачем товару з урахуванням установленого індексу інфляції та 3 % річних, оскільки відповідач не виконав зобов'язання з передання товару позивачеві та не повернув на вимогу позивача сплачену ним вартість товару.
В іншій постанові від 10 квітня 2018 року у справі N 910/10156/17 (провадження N 12-14гс18) Велика Палата Верховного Суду, застосовуючи положення статті 1212 та частини другої статті 625 ЦК України:
- погодилася з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 01 червня 2016 року у справі N 910/22034/15 (провадження N 3-295гс16), про те, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань;
- зазначила, що у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України;
- не взяла до уваги доводів відповідача про те, що припис частини другої статті 625 ЦК України може застосовуватись судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання, оскільки ним якраз порушене позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.
У згаданій постанові від 01 червня 2016 у справі N 910/22034/15 (провадження N 3-295гс16), у межах розгляду якої вирішувалося питання щодо можливості нарахування інфляційних втрат і 3 % річних на підставі положень статті 625 ЦК України за несвоєчасну сплату в порядку регресу страхового відшкодування, Верховний Суд України дійшов висновків, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема з факту завдання шкоди особі.
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №918/631/19 від 22.09.2020.
Отже, спірні правовідносини виникли між сторонами щодо повернення грошових коштів в сумі 222 080,00 грн.
АТ «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз» 14.05.2021 за № 430-Лв-2596-0521 у повідомленні підтвердив скасування технічних умов та зобов'язався повернути сплачені кошти в суму 222 080,00 грн протягом травня-червня 2021, а відтак строк прострочення щодо повернення грошових коштів, слід рахувати з 15.05.2021.
Суд перевіривши розрахунок 3 % річних за період з 15.05.2021 по 16.12.2022 в сумі 10 587,00 грн. та інфляційне збільшення за період з травня 2021 по грудень 2022 в сумі 73 126, 73 грн., дійшов висновку, що останні арифметично вірні та підлягають до задоволення в повному обсязі.
Доводи відповідача спростовуються матеріалами справи.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з покладенням судового збору на відповідача пропорційно задоволеним вимогам в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 17 000 грн.
Частинами 2-6 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:
1) за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);
2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;
3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;
4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд, з урахуванням вимог ст.ст. 123, 124, 126, 129 ГПК України дослідивши надані заявником докази на підтвердження об'єму наданих послуг, встановив, що надання позивачу правничої допомоги підтверджується доданими до заяви доказами, а саме:
- актом приймання-передачі виконаних робіт №01 від 08.11.2022 на суму 17 000 грн.
-платіжним дорученням №9579 від 01.12.2022 в сумі 17 000 грн.
Враховуючи наведене та те, що відповідач не спростував обґрунтованість заявлених позивачем витрат на правову допомогу, суд вважає обґрунтованими та співмірними вимоги заяви позивача про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 17 000 грн, пов'язаних із розглядом справи №903/941/22.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задоволити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз»(43000, Волинська обл., Луцький р-н., м. Луцьк, вул. Івана Франка, 12, код ЄДРПОУ 03339459 ) на користь Фермерського господарства «Корсойл-агро» (45630, Волинська обл., Луцький р-н., с. Княгининок, вул. Бригадний двір, 16, код ЄДРПОУ 36716877) в розмірі 83 713,73 грн. в т.ч.:- 73 126, 73 грн. - інфляційних втрат, 10 587 грн. - 3% річних та судові витрати в сумі 2 684,00 грн. та 17 000 грн. витрат на правову допомогу.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Суддя В. М. Дем'як