Справа № 521/13254/22
Провадження № 2/521/719/23
31 січня 2023 року м. Одеса
Малиновський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Мирончук Н.В.,
секретаря судового засідання - Філімончук М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним,
До Малиновського районного суду м. Одеси звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним.
В обґрунтування своїх вимог, позивач вказав, що 12.04.1994 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , яка діяла від імені відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (неповнолітня на момент укладення договору) на підставі довіреності № 7-2437 від 11.04.1994 року, посвідченою 1-ю Одеською Державною нотаріальною конторою, ОСОБА_3 , було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна № 2462, який зареєстровано на Одеській товарній біржі в «Журналі реєстрації біржевих правочинів з нерухомістю» під р. н. 2462, від 12.04.1994 року.
У відповідності до вказаного Договору позивач придбала, а відповідачі продали квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 48,3 м. кв.
Позивач вказує, що на даний час у неї виникла необхідність розпорядитися вищевказаною квартирою, але у зв'язку з тим, що Договір купівлі-продажу нерухомого майна № 2462, який зареєстровано на Одеській товарній біржі в «Журналі реєстрації біржевих правочинів з нерухомістю» під р. н. 2462, від 12.04.1994 року, не є документом-підставою для реєстрації права власності, а тому виникла необхідність у визнанні його дійсним.
Вказана обставина і стала підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси, від 26.09.2022 року, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання.
Враховуючи викладене, сторони у судове засідання не викликалися.
Відповідачі про дату судового засідання повідомлялись належним чином (а. с. 32 - 34).
Відзиву на позов, будь-яких заяв чи клопотань щодо розгляду справи від відповідачів до суду не надійшло.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, відповідно до вимог закону, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов до наступного.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 12.04.1994 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , яка діяла від імені відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (неповнолітня на момент укладення договору) на підставі довіреності № 7-2437 від 11.04.1994 року, посвідченою 1-ю Одеською Державною нотаріальною конторою, ОСОБА_3 , було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна № 2462 (а. с. 11 - 13).
У відповідності до вказаного Договору, позивач придбала, а відповідачі продали квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 48,3 м. кв.
Вказаний договір купівлі-продажу нерухомого майна було укладено у письмовій формі та зареєстровано на Одеській товарній біржі в «Журналі реєстрації біржевих правочинів з нерухомістю».
12.04.1994 року Одеське міське бюро технічної інвентаризації на підставі договору купівлі-продажу № 2462, від 12.04.1994 року зареєструвало право приватної власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 48,3 м. кв., під р. н. 2462, від 12.04.1994 року (а. с. 13, з. б.).
Відповідно до п. 5 договору купівлі-продажу нерухомого майна № 2462, від 12.04.1994 року, квартиру було продано за 24150,00 карбованців, які отримані Продавцем до підписання договору купівлі-продажу нерухомого майна, тому вона належить новому власникові: ОСОБА_1 (а. с. 12).
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
У разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним. Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі (ст. 219 ЦК України).
Разом з тим, у відповідності зі ст. 227 ЦК України, в редакції 1963 року, що діяла на момент виникнення правовідносин, при укладені договорів купівлі-продажу нерухомого майна потрібна нотаріальна форма договору, якщо хоча б одна зі сторін договору є громадянин України.
В той же час, згідно ч. 2 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» № 1957 ХІІ, від 10.12.91 року, угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ст. 47 ЦК України (в редакції 1963 року), нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, встановлених законом. Суд, за позовом сторони, яка виконала усі умови угоди, може визнати таку угоду дійсною.
Згідно з п. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами і відбулося повне, або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому випадку нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 28.04.1978 року, зі змінами №15 від 15.05.1998 року «Про судову практику по справам про визнання угод недійсними, з підстав недодержання нотаріальної форми», визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі - продажу. Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд, на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК, за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною.
Суд вважає, що сторони домовилися про усі істотні умови договору купівлі - продажу квартири, виконання договору відбулося.
Проте, на даний час позивач не може в повній мірі реалізовувати своє право власності на нерухоме майно, оскільки у діючих на час укладання зазначеного договору у 1994 році та діючих правових нормах на даний час, є протиріччя щодо необхідності нотаріального посвідчення вказаного договору.
Статтею 41 Конституції України, встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 334 ЦК України, право власності на нерухоме майно виникає з моменту посвідчення договору, або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору дійсним, якщо договір відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту такої реєстрації.
Виходячи з системного аналізу вищенаведених норм права та доказів, вивчених у судовому засіданні, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо визнання договору купівлі-продажу дійсним.
Керуючись ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» №1957 ХІІ від 10.12.1991 року, ст.ст. 16, 220, 334, 638, 658 Цивільного кодексу України, ст.ст.12, 13, 81, 223, 259, 264, 280-282, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним, задовольнити.
Визнати дійсним Договір купівлі-продажу нерухомого майна № 2462, а саме: квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 48,3 кв. м., укладений 12.04.1994 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , яка діяла від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на підставі довіреності № 7-2437, від 11.04.1994 року, посвідченої Першою Одеською Державною нотаріальною конторою, ОСОБА_3 на Одеській Товарній Біржі і зареєстрований міжміському бюро технічної інвентаризації, запис б/н, від 12.04.1994 року, на сторінці 3530, у книзі 69 пр.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів, з дня вручення йому повного тексту заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 354, 355 ЦПК України.
Суддя Н.В. Мирончук