13.02.2023
Справа № 696/1036/22
№ 2/696/35/23
(заочне)
13.02.2023 року м. Кам'янка
Кам'янський районний суд Черкаської області в складі:
головуючої судді - Ніколенко О.Є.,
за участю секретаря - Старущенко Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кам'янка Черкаської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до Кам'янського районного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_2 , де просить визнати відповідача таким, який втратив право користування житлом, - буд. АДРЕСА_1 .
Свої вимоги мотивує тим, що позивачу на праві приватної власності належить будинок АДРЕСА_1 . У 2016 році компетентною установою за згоди ОСОБА_1 у вказаному будинку був зареєстрований її син - ОСОБА_2 , який фактично жодного дня не проживав в данному будинку. З січня 2021 року відповідач не з'являється за місцем реєстрації і фактично не проживає в ньому, його речей у будинку немає, в добровільному порядку знятися з реєстрації не бажає. Позовна вимога обумовлена потребою у подачі до органу соціального захисту заяви про призначення субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, та у разі потреби, безперешкодно відчужити нерухоме майно.
Ухвалою Кам'янського районного суду Черкаської області від 12 січня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Позивачка та її представник просили позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом надсилання рекомендованного повідомлення та розміщення оголошення на сайті судової влади.
Свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які є сусідами позивачки, по суті справи надали анологічні покази, відповідно до яких їм достаменно відомо, що відповідач тривалий час, не менше шести років, не проживав за адресою буд. АДРЕСА_1 . За зазначеною адресою взагалі його не бачили.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про поважність причин неявки, відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Враховуючи, що відповідач у судове засідання не з'явився, причин неявки не повідомив, відзиву на позов не подав, позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, а тому ухвалою суду постановлено провести заочний розгляд даної справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши позицію позивача, її представника, та допитавши свідків, всебічно і повно, з'ясувавши всі її фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов до наступних висновків.
ОСОБА_1 на праві приватної власності належить будинок буд. АДРЕСА_1 . Вказане підтверджується: свідоцтвом про право на спадщину за заповітом (а.с. 7), Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №42751670 від 26.01.2016 (а.с. 8), Інформаціною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №52060244 від 26.01.2016 (а.с. 9).
Згідно довідки №392 від 22.12.2022 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб вбачається, що за адресою: буд. АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 11).
Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов проживання ОСОБА_1 від 12.12.2022 вбачається, що на час обстеження ОСОБА_2 в будинку не проживає, його особистих речей немає, зі слів сусідки ОСОБА_1 фактично проживає одна, ОСОБА_2 за данною адресою не проживає більше 10 років (а.с. 10).
Відповідач ОСОБА_2 є сином позивачки ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с. 6).
Відповідач в будинку не проживає з січня 2021 року і фактично ніколи не проживав, його речей в квартирі немає. Перешкод в користуванні житлом відповідачу ніхто не чинив.
Факт реєстрації відповідача порушує право позивача на вільне розпорядження і користування майном.
Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом визнання особи таким, що втратив право користування житловим приміщенням є належним способом захисту порушених прав позивача.
Згідно з положеннями ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Згідно з ч. 4 ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Положеннями ч. 1 ст. 383 ЦК України і ст. 150 ЖК УРСР визначено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
На підставі ч. 1 ст. 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить ЦК України (ст. 405).
Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту (ч. 3 ст. 156 ЖК УРСР).
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч.1 ст. 317 ЦК України).
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
В силу ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За приписами ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Розглядаючи право користування житлом члена сім'ї власника урозумінні ст. 1 Протоколу 1 Конвенції як право на майно, слід виходити з того, що воно не є абсолютним і законом встановлені умови його чинності. На підставі ст. 29 ЦК України, ч. 1 і ч. 3 ст. 156 ЖК УРСР та ст. 405 ЦК України такими умовами, зокрема є проживання у житлі користувачем, здійснення витрат на його утримання, зберігання речей (майна).
У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».
Таким законом, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин є ч. 2 ст. 405 ЦК України, приписами якої визначено підстави втрати права користування житлом члена сім'ї власника у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Гарантією дотримання справедливого балансу між майновими правами власника житла та правом користування житлом члена сім'ї є позбавлення члена сім'ї - користувача такого права лише за рішенням суду про визнання його таким, що втратив право на користування житлом.
Із аналізу наведених вище норм слідує, що з вимогою про вирішення у судовому порядку спору про визнання члена сім'ї - користувача житла таким, що втратив право користування ним має право власник або співвласник житла, членом сім'ї якого є користувач житла. А при вирішенні спору встановленню підлягає доведеність на підставі ст.ст. 12, 81 ЦПК України відсутності користування членом сім'ї власника житлом протягом визначеного законом строку без поважних причин, у тому числі нездійснення витрат на утримання житла, відсутність у житлі майна користувача, що означає втрату інтересу у особи як до житла.
З огляду на викладене, позбавлення особи згідно із законом права користування житлом, до якого вона втратила інтерес відповідатиме легітимній меті здійснення власником своїх прав, не буде непропорційним втручанням у право на житло, що змусить її нести надмірний тягар, забезпечить справедливий баланс між правами власника у розумінні ст.1 Протоколу 1 та правом особи на повагу до житла за замістом ст. 8 Конвенції.
Як роз'яснено у постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 року, вирішення питання про зняття особи з реєстрації обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст.ст. 71, 72, 116, 156, ЖК УРСР; ст. 405 ЦК України). Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши водночас одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщення; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою. Право на реєстрацію у житловому приміщенні є похідним від наявності права на користування житлом.
Відповідно до норм ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, оскільки зібраними у справі доказами підтверджено, що відповідач понад року не проживав в належному позивачу будинку без зняття з реєстрації, участі в оплаті комунальних послуг не бере, реєстрація відповідача у спірному житловому приміщенню створює перешкоди позивачці у користуванні належним їй майном, збільшуючи витрати по утриманню житла позивача, яка змушена оплачувати самостійно комунальні послуги за рахунок своїх коштів, також позбавлена можливості оформити житлову субсидію, чим порушені права позивача як власника, які підлягають до поновлення та судового захисту.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути судові витрати по справі на користь позивача.
Керуючись ст. 4, 12, 81, 89, 141, 223, 265, 268, 274, 279, 280-282, 354 ЦПК України, ст.ст. 16, 319, 321, 383, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 9, 71, 72 ЖК УРСР, суд,
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом - задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право на користування житлом, а саме будинком АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі у розмірі - 992 грн. 40 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 13 лютого 2023 року.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя О.Є. Ніколенко