донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
30.10.2007 р. справа № 40/162пд
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:
Діброви Г.І.
суддів
Стойка О.В. , Шевкової Т.А.
за участю представників сторін:
від позивача:
Лонська Ю.В. (довіреність б/н від 18.06.07р.),
від відповідача-1:
до відповідача-2:
Лактіонова О.Г. (довіреність № 15-458 від 06.02.06р.)
Петренко О.Г. (довіреність № Н-01/3451 від 07.11.05р.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТУ-Пролетарське", м.Донецьк
на рішення господарського суду
Донецької області
від
17.09.2007 року
по справі
№ 40/162пд (Підченко Ю.О.)
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТУ-Пролетарське" м.Донецьк
до відповідача-1
до відповідача-2
Державного відкритого акціонерного товариства "Шахтоуправління "Донбас" м.Донецьк
Державного підприємства «Донецька залізниця», м.Донецьк
про
визнання недійсним договора
У 2007 році позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВТУ-Пролетарське», м.Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача-1, Державного відкритого акціонерного товариства «Шахтоуправління «Донбас», м.Донецьк, та відповідача-2, Державного підприємства «Донецька залізниця», м.Донецьк, про визнання недійсним Договору №1/171 на подачу та збирання вагонів ДВАТ «ш/у «Донбас»при станції Чумаково Донецької залізниці.
Рішенням господарського суду Донецької області від 17.09.07р. у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТУ-Пролетарське», м.Донецьк було відмовлено. Судове рішення мотивоване тим, що першим відповідачем при укладенні договору не було перевищено повноваження, оскільки спірний договір було підписано повноважними особами, які діяли на підставі довіреностей, а отже в рамках своєї цивільної дієздатності, передбаченої Статутом. Господарським судом Донецької області рішенням у справі № 43/339 від 09.11.05р. за позовом Державного підприємства «Донецька залізниця» до Державного відкритого акціонерного товариства «Шахтоуправління «Донбас» про стягнення 2400 грн. встановлено, що договір №1/171 від 11.03.05р. відповідає вимогам закону, тому відповідно до вимог ст.35 ГПК України ця обставина є преюдиціальною.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВТУ-Пролетарське», м.Донецьк, з прийнятим рішенням не згоден, вважає його прийнятим із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права України. Тому він звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Донецький апеляційний господарський суд рішення господарського суду Донецької області від 17.09.2007р. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Відповідач-1, Державне відкрите акціонерне товариство «Шахтоуправління «Донбас», м.Донецьк, надав відзив на апеляційну скаргу, яким він просить суд апеляційної інстанції залишити рішення господарського суду Донецької області без змін, а апеляційну скаргу без-задоволення.
Відповідач-2, Державне підприємство «Донецька залізниця», м.Донецьк, також надав відзив на апеляційну скаргу, яким він вважає рішення суду першої інстанції законним, прийнятим із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права України, а тому просить суд апеляційної інстанції залишити рішення господарського суду Донецької області від 17.09.07р. по справі № 40/162пд без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В судовому засіданні представники сторін підтримали свої вимоги та заперечення щодо апеляційної скарги.
Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу, оскільки для з'ясування фактичних обставин справи достатньо матеріалів, що знаходяться в матеріалах справи № 40/162пд, та наданих представниками сторін пояснень.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст.ст. 28-29 Закону Україну “Про судоустрій» та ст.101 ГПК України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу.
Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року №5 “Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності -на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображено обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини справи і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються двосторонніми доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до пп. 2,3,4 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ст. 4-2 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду відповідає вищевикладеним вимогам, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 11.03.05р. між відповідачем-1, Державним відкритим акціонерним товариством «Шахтоуправління «Донбас», м.Донецьк, та відповідачем-2, ДП «Донецька залізниця», був укладений Договір № 1/171, відповідно до умов якого відбувалась подача, розміщення по фронтах завантаження, розвантаження та прибирання вагонів з під'їзних колій, тимчасово прийнятих на баланс відповідача-1 згідно наказу №308 від 05.03.05р., які підходять до будівлі № 23 до колії № 6 станції Чумаково Донецької залізниці та обслуговуються локомотивом залізниці.
Пунктом 9 вищезазначеного Договору сторонами визначено порядок розрахунків за надані послуги, а саме те, що відповідач-1 сплачує відповідачу-2 збори за подачу та збирання вагонів, плату за користування вагонами, а також інші збори та платежі.
Відповідно до Наказу № 308 від 05.03.05р. прийняттю на баланс відповідача-1 підлягала верхня будівля залізничних колій ст. Шахта «Глибока» -ст. Лівенка-Заперевальна -ст. Пролетарська -ст. Чумаково.
Дії по прийняттю у володіння та використання зазначених під'їзних колій ґрунтувались на протоколі № 7 від 05.03.05р. засідання Комісії з питань техногенно - екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій м. Донецька. У зв'язку з надзвичайним станом, що склався в регіоні, колії були тимчасово передані на баланс першого відповідача з метою попередження надзвичайних ситуацій техногенного характеру.
Протокол № 7 від 05.03.05р. було визнано не чинним постановою Ворошиловського районного суду м. Донецька по справі № 2а-237 від 03.04.06р., яка набрала чинності 08.06.06р.
За цих підстав, позивач вважає, що відповідач-1 не був ні власником, ні користувачем, ні володільцем вказаних верхніх будівель під'їзних залізничних колій, та не мав право укладати договір № 1/171 від 11.03.05р., тобто в момент вчинення правочину не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності згідно вимог ч.2 ст.203 ЦК України.
Позивач вважає, що на момент укладання спірного Договору та до теперішнього часу, він є власником залізничних колій згідно договору купівлі-продажу від 03.08.01р. та рішення господарського суду Донецької області по справі № 20/254пн від 10.10.05р.
З огляду на зазначене, позивач наполягав на тому, що він був позбавлений можливості використовувати своє майно у своїй господарській діяльності, основним видом якої є надання транспортних послуг, в зв'язку з чим він звернувся до господарського суду Донецької області з позовом про визнання Договору № 1/171 від 11.03.05р. недійсним з моменту його укладення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, вислухавши пояснення сторін, судова колегія дійшла висновку, що:
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України, як акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері і положення Цивільного кодексу України у випадках, коли правовідносини не врегульовані ГК України.
Згідно ст. 43 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Судовими доказами слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного розгляду справи.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання недійсним правочину. У зв'язку з чим право на захист розглядається як суб'єктивне цивільне право, яке виникає у особи в разі порушення належних їй цивільних прав та інтересів, невизнання цього права або оспорювання цивільного права.
Відповідно до приписів ст.2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами осіб, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
В даному випадку позивач повинен був довести суду першої інстанції, що у зв'язку з укладанням спірної угоди порушені його права або охоронювані законом інтереси.
Позивач не довів ані суду першої інстанції, ані судовій колегії, що укладення відповідачами спірного договору вплинуло яким-небудь чином на його права та законні інтереси.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити положенням Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Статтею 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальними правилами викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Відповідно до ст. 92 ЦК України, яка регламентує цивільну дієздатність юридичної особи, юридична особа набуває цивільні права та обов'язки та здійснює їх через свої органи, які діють у відповідності із установчими та статутними документами або законом. Права та обов'язки для юридичної особи можуть створювати її представники, які діють на підставі довіреності, виданої органами юридичної особи.
Докази у справі свідчать, що сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов Договору, а саме: предмет, ціна та строк його дії були узгоджені і Договір був підписаний повноважними особами, які діяли на підставі довіреностей, тому, відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, Договір вважається укладеним.
Як встановлено судом першої інстанції, спірний Договір № 1/171 є за своєю правовою природою змішаним договором, оскільки містить елементи різних договорів, а саме договір про надання послуг (ст. 901 ЦК України) та договір перевезення вантажу (ст. 909 ЦК України, ст.307 ГК України).
Відповідно до п.3.10 Статуту Державного відкритого акціонерного товариства «Шахтоуправління «Донбас», першого відповідача у справі, товариство має право укладати угоди (договори, контракти), зокрема угоди купівлі-продажу, підряду, страхування майна, перевезення, зберігання, доручення, комісії тощо, набувати майнові та немайнові права, нести обов'язки, виступати в суді, господарському або третейському суді. Згідно п. 2.2.27 цього ж Статуту, відповідач-1 має право надання послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом.
За цих підстав, посилання позивача, що відповідач-1, ДВАТ «ш/у «Донбас», не мав повноважень на укладення такого Договору згідно цілей своєї діяльності є неправомірним, враховуючи і те, що спірний Договір укладений між відповідачами, один з яких є Залізницею, сферою діяльності якої і є в тому числі подача та прибирання вагонів з під'їзних колій. Тимчасове передання частини під'їзних колій на баланс відповідача-1 було викликано надзвичайною ситуацією і укладення такого Договору було зроблено відповідачами саме з метою попередження надзвичайної ситуації техногенного характеру.
Рішенням господарського суду Донецької області по справі № 43/339 від 09.11.05р. за позовом Державного підприємства «Донецька залізниця» до Державного відкритого акціонерного товариства «Шахтоуправління «Донбас» про стягнення 2400 грн. вже встановлено, що Договір № 1/171 від 11.03.05р. відповідає вимогам закону. Зазначене рішення оскаржено не було та набрало законної сили. Ця обставина також врахована судом першої інстанції.
Крім того, позивач не довів, що укладення спірного Договору яким-небудь чином обмежило його право користування під'їзними коліями, оскільки його майно на цей час було передано за Договором лізингу.
Згідно ст.1 Закону України «Про залізничний транспорт», під'їзні колії - це залізничні колії, які призначені для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств, організацій та установ у взаємодії із залізничним транспортом загального користування. При цьому, залізнична колія є єдиною конструкцією, елементами якої є земляне полотно, верхня будова та штучні споруди (п.3.1 Правил технічної експлуатації залізниць України).
Заявник апеляційної скарги помилково вважає, що нечинність та недійсність Протоколу №7 від 05.03.05р. є тотожними. Але, в даному випадку, визнання нечинним цього протоколу постановою Ворошиловського районного суду м.Донецька по справі №2а-237 від 03.04.06р. свідчить про визнання його нечинним лише з моменту набрання законної сили цієї постанови. На момент укладення спірного Договору 11.03.05р. ця постанова була чинною, а оскільки момент недійсності або дійсності договору визначається відповідністю вимогам законодавства, що діяло в період його укладення, факт визнання нечинним Протоколу не може бути підставою для визнання спірного Договору недійсним.
Враховуючи вищевикладене суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що спірна угода є укладеною відповідачами, яка ніяким чином не впливала на права та законні інтереси позивача, оскільки йому згідно рішення суду від 09.11.05р. належить тільки верхня будівля колії та деякі штучні споруди, що підтверджує відсутність у позивача можливості використовувати своє майно для надання транспортних послуг, крім передачі його в лізинг.
Тобто, місцевий господарський суд правомірно дійшов висновку, що позивач не довів, що спірний Договір суперечить вимогам закону або є підстави для визнання його недійсним, тому позовні вимоги не доведені та не підлягають задоволенню.
З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Донецької області від 17.09.2007 року у справі № 40/162пд ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.
Інші доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи та не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення.
Отже, відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТУ-Пролетарське», м.Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 17.09.2007 року у справі № 40/162пд залишити без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 17.09.2007 року у справі № 40/162пд -без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в п'ятиденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у місячний строк.
Головуючий Г.І. Діброва
Судді: О.В. Стойка
Т.А. Шевкова
Надруковано: 5 прим.
1. позивачу
2. відповідачу
3 у справу
4 ДАГС