Справа № 344/5857/22
Провадження № 2/344/521/23
09 лютого 2023 року м.Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області
в складі: головуючого-судді Антоняка Т.М.,
секретаря Мрічко Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -
ОСОБА_1 звернувся з позовом про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , стягнення з відповідача понсених судових витрат по справі, покликаючись на те, що йому на праві приватної власності належить житлова квартира за АДРЕСА_2 . За вказаною адресою проживає його дочка з онуком. Згідно Довідки про склад сім'ї, виданої ТзОВ «ЖЕО Сервіс-житло», у даному житловому приміщенні зареєстровані: його дочка ОСОБА_3 , її колишній чоловік відповідач ОСОБА_2 та їх (його онук) ОСОБА_4 . Відповідач не проживає в даному житловому приміщенні понад один рік (з січня 2020 року) без поважних на те причин, що є відображено в Акті про непроживання особи за місцем реєстрації. Позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_5 не сплачує комунальні платежі, в утримані житла участі не бере, особистих його речей у квартирі немає і взагалі квартирою він не цікавиться. Перешкод у користуванні житловим приміщенням він та інші члени сім'ї відповідачу не чинили. Також, його дочка ОСОБА_3 шлюб з відповідачем розірвала. На неодноразові його звернення, добровільно знятися з реєстрації у квартирі відповідач відмовляється і надалі продовжує бути зареєстрованим у його житловому приміщенні. Факт реєстрації відповідача у його помешканні порушує його право на вільне розпорядження і користування майном.
Позивач не прибув у судове засідання, його представник - адвокат Коцкович Р.М. подав заяву про розгляд справи без участі позивача.
Відповідач у судове засідання не прибув, подав до суду заяву про визнання позову та просить справу слухати без його участі.
Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як слідує з матеріалів справи, позивачу на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 (а.с. 9, 11).
З довідки ТзОВ «ЖЕО Сервіс-житло» № 6 від 11.01.2022 року вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - дочка, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - внук та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - зять (а.с. 5).
Актом сусідів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 засвідчено, що ОСОБА_2 з січня 2020 року не проживає за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 7).
За змістом ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з положеннями ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стаття 129 Конституції України передбачає, що одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 29 Цивільного кодексу України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Положеннями статті 3 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” визначено, що реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Згідно цієї ж статті, місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Статтею 7 3акону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” вказано, що підставою для зняття з реєстрації місця проживання особи є судове рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
У відповідності з положеннями статті 405 Цивільного кодексу України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Зважаючи на вищенаведене, враховуючи визнання позовних вимог відповідачем, суд вважає доведеними доводи позивача про те, що відсутність відповідача має постійний характер, підстави для визнання причин відсутності відповідачи поважними відсутні, тому ОСОБА_2 слід визнати таким, що втратив право на користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Наведені обставини свідчать про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.
Крім того, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати - судовий збір у сумі 992,40 грн.
Що стосується витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Як визначено в п. 1 ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема і витрати на професійну правничу допомогу.
Як вбачається із квитанції до прибуткового касового ордера № 975 від 07.09.2022 року, прийнято від ОСОБА_1 за підготовку до суду позовної заяви та захист в суді 15 000,00 грн.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат;
3) для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Натомість положеннями п. 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.
Вищевказане узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 03.10.2019 по справі № 922/455/19.
Водночас, за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 і ч. 6ст. 137 ЦПК України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 ст.141 ЦПК України.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що зазначена сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 гривень є співмірною.
Керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, дійшов висновку про стягнення з позивача на користь відповідача 7 000, 00 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
На підставі вищевикладеного, відповідно до статті 41, 129 Конституції України, статей 29, 405 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 89, 263-265, 273, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 3, 7 3акону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 992 гривні 40 копійок витрат по оплаті судового збору та 7 000 гривень 00 копійок витрат на правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Тарас АНТОНЯК
Повний текст рішення складено та підписано 13.02.2023 року.