7 лютого 2023 року
м. Київ
справа 335/5160/20
провадження № 51-2173 км 22
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
ОСОБА_8 ,
осіб, щодо яких закрито
кримінальне провадження ОСОБА_9 (у режимі відеоконференції),
ОСОБА_10 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62018000000000003, за обвинуваченням
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК),
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК,
за касаційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_5 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2021 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2022 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2021 року кримінальне провадження, щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_10 закрито на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Скасовано запобіжний захід, застосований до ОСОБА_9 на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26 січня 2019 року у вигляді застави розміром 192 100 грн, яку повернуто ОСОБА_9 , або іншому заставодавцю, зазначеному в платіжному документі.
Скасовано запобіжний захід, застосований до ОСОБА_10 на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26 січня 2019 року у вигляді застави розміром 153 680 грн, яку повернуто ОСОБА_10 , або іншому заставодавцю, зазначеному в платіжному документі.
Скасовано арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28 січня 2019 року на речі та грошові кошти, вилучені в ході особистого обшуку ОСОБА_9 та на речі та грошові кошти, вилучені в ході особистого обшуку ОСОБА_10 .
Запорізький апеляційний суд ухвалою від 17 травня 2022 року ухвалу місцевого суду залишив без змін.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення норм КПК, просить ухвали суду першої та апеляційної інстанціїскасувати іпризначити новий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що в оскаржуваних судових рішеннях:
- не надано оцінки доводам прокурора про бездоказовість висновків судів стосовно того, що між повідомленням стороні захисту в порядку ст. 290 КПК та «фактичним відкриттям матеріалів» минув майже рік, а в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про те, що у розумні строки після здійснення такого повідомлення стороні захисту дійсно було надано можливість ознайомитись з матеріалами досудового розслідування;
- не враховано, що за змістом повідомлень у порядку ст. 290 КПК від 27 червня та 1 липня 2019 року сторона захисту повідомлялась не лише про факт відкриття матеріалів справи для ознайомлення, а і про конкретне місце та час його здійснення (робочий час за винятком вихідних і святкових днів), можливість ознайомлюватись із матеріалами досудового розслідування не відтерміновувалась на певну дату, а зазначалось, що захист може її реалізувати будь-коли з моменту отримання повідомлення у робочий час;
- суди вживають терміни «фактичний доступ до матеріалів справи», «фактичне відкриття матеріалів», котрі не передбачені чинним КПК, і які судами не роз'яснюються;
- відсутні будь-які підтвердження того, що стороною обвинувачення після здійснення повідомлень у порядку ст. 290 КПК чинились перешкоди (відмова у наданні матеріалів для ознайомлення, обмеження у часі ознайомлення, обмеження в обсязі матеріалів тощо) у самостійній реалізації стороною захисту такого права та можливості;
- не враховано усталену практику Верховного Суду (постанова від 12 березня 2020 року, справа № 688/2831/17), згідно з якою на орган досудового розслідування покладено обов'язок надати сторонам майбутнього судового розгляду безперешкодно реалізувати їх можливість ознайомитися із доказами (у разі виявлення ними бажання), однак він не зобов'язаний здійснювати таке ознайомлення в обов'язковому порядку за відсутності ініціативи сторони кримінального провадження;
- твердження про ненадання стороні захисту одразу та упродовж майже року після здійснення повідомлення в порядку ст. 290 КПК можливості ознайомитись з матеріалами досудового розслідування не підтверджуються доказами. У порушення ч. 1 та ч. 3 ст. 370 КПК у цій частині оскаржувані судові рішення є необґрунтованими;
- відповідно до змісту протоколів про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 3 та 12 червня 2020 року у підозрюваних та їх захисників були відсутні будь-які зауваження;
- відсутність будь-яких перешкод з боку сторони обвинувачення у самостійній реалізації стороною захисту свого права на ознайомлення з матеріалами досудового розслідування підтверджується наданими суду копіями листів прокурора на адресу захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 стосовно необхідності оформлення ними допуску до державної таємниці у розумні строки з метою виконання вимог ст. 290 КПК;
- не враховано, що немає жодних повідомлень з боку сторони захисту про неможливість з'явитися для ознайомлення з матеріалами провадження через карантинні обмеження;
- не враховано, що строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, визначений ч. 5 ст. 219 КПК розпочався з 27 червня 2019 року, коли здійснене повідомлення в порядку ст. 290 КПК, і саме з цього моменту у сторони захисту виникло право ознайомитись із матеріалами досудового розслідування та безперешкодна можливість реалізації нею цього права. Цей строк закінчився 12 червня 2020 року, коли сторона захисту, закінчивши здійснення реалізації свого права на ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, письмово підтвердила цей факт стороні обвинувачення;
- застосовуючи норми права щодо обрахування строків, передбачених ч. 5 ст. 219 КПК та строків досудового розслідування в інший спосіб, ніж зазначено у висновках щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, місцевий суд в ухвалі не надав будь-якого висновку з цього питання, незважаючи на схожість правовідносин, і не вмотивував необхідність відступу від них, а отже, в порушення вимог ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» знехтував ними;
- суд апеляційної інстанції вмотивував необхідність відступу від висновків щодо застосування норм права, що містяться у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2021 року (справа № 758/12538/20, провадження № 51-3811км21) та інших постановах Верховного Суду, бездоказовими твердженнями, що, на думку прокурора, свідчить про необґрунтованість та невмотивованість судового рішення, а відтак, про порушення апеляційним судом вимог частин 1, 3, 4 ст. 370 КПК;
- суди не дотримались положень ч. 1 ст. 113, ч. 5 ст. 219 КПК в частині визначення терміну «процесуальні строки», а отже не керувались законом під час оцінки доказів, чим, на думку прокурора, порушили вимоги ст. 94, частин 1-3 ст. 370 КПК, що свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Крім того прокурор вважає, що судами не в достатній мірі враховано, що у цьому кримінальному провадженні строк виконання вимог ст. 290 КПК обумовлений також необхідністю надання доступу до документів, що містять відомості, які становлять державну таємницю, а саме:
- доступ здійснювався відповідно до частин 1, 4 ст. 517 КПК з дотриманням вимог режиму секретності, які включали в себе, зокрема оформлення захисниками допуску до державної таємниці відповідної форми, прийняття наказів про надання доступу до конкретної таємної інформації, виділення спеціального приміщення для здійснення ознайомлення та низку інших обставин;
- у силу положень статей 22, 27 Закону України «Про державну таємницю» та інших вимог режиму секретності, встановлених Порядком № 939, процес отримання допуску та доступу до державної таємниці здійснювався захисниками за їхнім добровільним волевиявленням (на підставі заяв адвокатів ОСОБА_8 від 29 травня 2019 року, ОСОБА_7 від 03 червня 2019 року та ОСОБА_6 від 29 липня 2019 року). Вплив на строки надання такого допуску, розгляду заяв про його надання, контроль за здійсненням відповідного листування, вирішенням можливих питань, що при цьому виникають, тощо, не перебував у межах процесуальних повноважень слідчого, прокурора у кримінальному провадженні. Ці питання перебували в компетенції Служби безпеки України та режимно-секретного органу Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора);
- сторона обвинувачення не отримувала від сторони захисту письмових повідомлень про оформлення захисниками допуску до державної таємниці. Проте в ході судових розглядів захисник ОСОБА_6 повідомив, що такий допуск він отримав у листопаді 2019 року, а захисник ОСОБА_7 10 травня 2022 року повідомив апеляційному суду, що під час оформлення ним допуску до державної таємниці йому спочатку відмовлялось у наданні такого допуску (доступу), і лише у березні 2020 року йому стало відомо про його надання;
- сторона обвинувачення про оформлення захисниками допуску до державної таємниці дізналася лише у травні 2020 року.
Водночас прокурор вважає, що неспроможними є твердження апеляційного суду про те, що стороні обвинувачення станом на 07 жовтня 2019 року зі змісту листа захисника ОСОБА_6 було відомо про позицію сторони захисту щодо незгоди з необхідністю надання окремих документів, критеріїв висунення ряду вимог, проте сторона обвинувачення не вжила відповідних заходів щодо недопущення порушення вимог ст. 290 КПК, оскільки:
- ці твердження не враховують положення Закону України «Про державну таємницю» та інших вимог режиму секретності, встановлених Порядком № 939, в силу яких процес отримання допуску та доступу до державної таємниці захисниками зумовлювався їхнім добровільним волевиявленням;
- указані твердження також не враховують, що чинний КПК не встановлює будь-яких повноважень прокурора щодо впливу на строки надання громадянину допуску до державної таємниці, контролю та нагляду за розглядом заяв про таке надання, здійсненням відповідного листування, щодо іншого втручання у відповідні процеси;
- суд апеляційної інстанції не зазначив, які саме передбачені кримінальним процесуальним законом заходи мала вжити сторона обвинувачення, отримавши інформацію про незгоду захисника ОСОБА_6 з діями та рішеннями органів, уповноважених вирішувати питання про надання доступу до державної таємниці, і водночас не взяв до уваги, що незгода з такими діями, рішеннями, бездіяльністю не перебуває у площині невиконання вимог ст. 290 КПК.
Крім того, прокурор посилається на те, що суди, визначивши два взаємовиключні способи, у які мав діяти прокурор, щоб уникнути порушень, а саме: направити обвинувальний акт до суду до 25 липня 2019 року, або ж спочатку надати стороні захисту для ознайомлення матеріали кримінального провадження відразу після повідомлення про завершення досудового розслідування, а надалі, після оформлення допуску до державної таємниці учасникам провадження, у разі такої необхідності, надати стороні захисту відповідні матеріали, не врахували, що:
-направлення обвинувального акту до суду до 25 липня 2019 року суперечило б вимогам п. b) ч. 3 ст. 6 Конвенції, ч. 2 ст. 114, ч. 10 ст. 290, ст. 517 КПК та висновкам щодо застосування норм права, які містяться у постановах Верховного Суду, оскільки, станом на цю дату сторона захисту не ознайомилась з матеріалами досудового розслідування і відповідно не підтвердила письмово стороні обвинувачення факт такого ознайомлення, або відмову його здійснювати, отже виконання стороною обвинувачення вимог частин 1, 2, 3 та 6 ст. 290 КПК відповідно до вимог Закону не було б підтверджене, оскільки процес отримання захисниками ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 допуску та доступу до державної таємниці не був завершений, що унеможливлювало здійснення захисниками ознайомлення з частиною матеріалів кримінального провадження, відкритих у порядку ст. 290 КПК, відтак свідчило про недостатність часу, необхідного для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування;
- у разі нав'язування стороні захисту певного порядку та черговості ознайомлення з матеріалами досудового розслідування така поведінка прокурора порушувала б визначений КПК принцип диспозитивності та неправомірне втручання у право на захист;
- обов'язок прокурора за приписами ст. 290 КПК полягав у забезпеченні стороні захисту безперешкодної можливості та наданні достатнього часу для ознайомлення з усіма матеріалами. Тому доки учасники провадження внаслідок неоформлення допуску та доступу до державної таємниці не могли вільно реалізувати право на ознайомлення з усіма матеріалами, у сторони обвинувачення були відсутні передбачені законом підстави для обмеження сторони захисту у часі, необхідному для ознайомлення;
- у разі виявлення бажання сторона захисту могла скористатись і таким порядком ознайомлення з матеріалами, який зазначений апеляційним судом, цьому не чинилось жодних перешкод.
Крім цього, прокурор зазначає, що:
- стороні захисту не чинилось перешкод у реалізації права на ознайомлення з матеріалами. У разі її прибуття до органу досудового розслідування, у тому числі і в період дії обумовлених карантином обмежень у транспортному сполученні, можливість такого ознайомлення могла бути вільно реалізована;
- обумовлені карантином обмеження у міжрегіональному транспортному сполученні, що існували у період з 18 березня по 1 червня 2020 року, безумовно були тими факторами, які мали враховуватись стороною обвинувачення при визначенні достатності часу, наданого для ознайомлення з матеріалами, і позбавляли сторону обвинувачення підстав обмежувати цей час шляхом звернення до слідчого судді в порядку ч. 10 ст. 290 КПК у відповідний період. Проте суд першої інстанції взагалі не надав оцінки зазначеним доводам і не згадав їх, а апеляційний суд безпідставно їх відхилив.
Крім цього, прокурор зазначає, що судами не враховано, що:
- згідно з вимогами ч. 1 ст. 26, ст. 290 КПК сторона захисту, вільно використовуючи своє право на ознайомлення з матеріалами, самостійно на власний розсуд обирає час початку та закінчення такого ознайомлення;
- після 27 червня 2019 року не проводились слідчі та процесуальні дії, спрямовані на збирання доказів, натомість проводились процесуальні дії та приймались процесуальні рішення, якими врегульовувались процесуальні питання щодо руху кримінального провадження та ознайомлення з його матеріалами (зміна групи прокурорів; спрямування відповідних постанов супровідними листами; зміна слідчого шляхом надання керівником органу досудового розслідування доручення іншому слідчому здійснити досудове розслідування; виклик підозрюваних для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування на узгоджені дати) на виконання вимог КПК, а в частині зазначення дати допиту свідка ОСОБА_11 допущена технічна описка в реєстрі матеріалів досудового розслідування, оскільки його допит відбувся 29 листопада 2018 року;
- на момент звернення до суду з обвинувальним актом 15 червня 2020 року до завершення продовженого 6-місячного строку досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні залишалось 23 дні;
З урахуванням вищенаведеного, на думку прокурора, у цьому кримінальному провадженні:
- відсутні підстави для застосування положень п. 10 ч. 1 ст. 284 та п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК про закриття кримінального провадження у зв'язку з тим, що після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 цього Кодексу.
-суди обґрунтували судові рішення твердженнями, які не ґрунтуються на доказах, та твердженнями, які засновані на доказах, оцінених з порушенням вимог ст. 94 КПК, що свідчить про необґрунтованість оскаржуваних ухвал, тобто порушення вимог частин 1, 3 ст. 370 КПК;
- мотиви та підстави, наведені в рішеннях судів, у супереч вимог ч. 4 ст. 370 КПК не є належними і достатніми, що свідчить про їх невмотивованість;
- допущені судами порушення вимог КПК перешкодили їм ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення, ці порушення в силу ст. 412 КПК, на думку прокурора, є підставами для скасування оскаржуваних судових рішень.
Позиції учасників судового провадження
Від захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 надійшли заперечення на касаційну скаргу прокурора.
У судовому засіданні прокурор вважав касаційну скаргу обґрунтованою та просив її задовольнити.
Захисники та особи, щодо яких закрито кримінального провадження, просили касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч 1 ст. 412 КПК істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Як убачається зі змісту статті 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Ухвала апеляційного суду - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, тому, безумовно, повинна відповідати вимогам ст. 370 КПК.
Тобто, суд апеляційної інстанції має перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен доречний і важливий аргумент сторони вичерпну відповідь у своєму рішенні.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції під час перегляду кримінального провадження щодо ОСОБА_9 , ОСОБА_10 вищезазначених норм закону не дотримався.
Так, у апеляційній скарзі прокурор, крім іншого, зазначав про необґрунтованість твердження місцевого суду про те, що сторона обвинувачення не надавала обвинуваченим «фактичного доступу до матеріалів справи» та про відсутність будь-яких підтверджень того, що стороною обвинувачення після здійснення повідомлень у порядку ст. 290 КПК чинились перешкоди (наприклад: відмова у наданні матеріалів для ознайомлення, обмеження у часі ознайомлення, обмеження в обсязі матеріалів тощо) у самостійній реалізації стороною захисту такого права та можливості.
Як убачається з ухвали суд апеляційної інстанції вищезазначені доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення не спростував та не надав їм належної оцінки.
Водночас у касаційній скарзі прокурор вказує, що суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про те, що у розумні строки після здійснення повідомлення в порядку ст. 290 КПК стороні захисту дійсно було надано можливість ознайомитись з матеріалами досудового розслідування, не зазначає, якими документами чи іншими доказами, отриманими у передбаченому КПК порядку, мала б підтверджуватись така інформація.
Крім того, у апеляційній скарзі сторона обвинувачення зазначала, що у цьому кримінальному провадженні:
- надання доступу до відповідних матеріалів здійснювалось відповідно до частин 1, 4 ст. 517 КПК з дотриманням вимог режиму секретності, які включали у себе, зокрема, оформлення захисниками допуску до державної таємниці відповідної форми, прийняття наказів про надання доступу до конкретної таємної інформації, виділення спеціального приміщення для здійснення ознайомлення та низку інших обставин;
- від захисників засуджених надійшли заяви: 29.05.2019 від адвокатів ОСОБА_8 від 03.06.2019 ОСОБА_7 від 29.07.2019 ОСОБА_6 про оформлення їм допуску до державної таємниці для здійснення захисту ОСОБА_10 та ОСОБА_9 ;
- вжиття заходів щодо дотримання вимог режиму секретності також було спрямоване на забезпечення стороні захисту можливості реалізувати своє право на ознайомлення з матеріалами, а отже, на переконання сторони обвинувачення, ці дії були виконанням процесуального обов'язку щодо надання доступу та достатнього часу для ознайомлення з матеріалами.
Однак, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні не дав належної оцінки вищезазначеним посиланням сторони обвинувачення.
Разом з тим, у касаційній скарзі прокурор зазначає також, що:
- сторона обвинувачення не отримувала від сторони захисту письмових повідомлень про оформлення захисниками допуску до державної таємниці;
- в ході судових розглядів у судах першої та апеляційної інстанцій захисник ОСОБА_6 повідомив, що допуск до державної таємниці ним отримано у листопаді 2019 року, а захисний ОСОБА_7 повідомив апеляційному суду, що під час оформлення ним допуску до державної таємниці йому спочатку відмовлялось у наданні такого допуску (доступу) і лише у березні 2020 року йому стало відомо про його надання;
- стороні обвинувачення про оформлення захисниками допуску до державної таємниці стало відомо у травні 2020 року під час узгодження дат наступного прибуття до м. Києва для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування.
У апеляційній скарзі та доповненнях до неї сторона обвинувачення зазначала також про безпідставність тверджень місцевого суду стосовно того, що стороною обвинувачення, незважаючи на повідомлення про завершення досудового слідства (27 червня 2019 року) до червня 2020 року у кримінальному провадженні продовжувалися процесуальні дії та приймалися процесуальні рішення, відомості про які продовжували долучати до матеріалів даного кримінального провадження. Однак, суд апеляційної інстанції будь-якої оцінки зазначеному доводу не дав.
З урахуванням вимог, заявлених в апеляційній скарзі прокурора, зазначені ним недоліки можуть бути виправлені судом апеляційноїінстанції, тому Суд вважає, що є підстави для призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, у зв'язку з чим його касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
З вищенаведеного убачається, що суд апеляційної інстанції усупереч положень ст. 419 КПК не дав належну оцінку усім доводам апеляційної скарги сторони обвинувачення, чим допустив істотні порушення норм кримінального процесуального закону, які могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК) і відповідно до ст. 436, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування судового рішення та призначення нового розгляду провадження в суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, а також судову практику, у тому числі і висновки Верховного Суду, викладені у постанові об'єднаної палати ККС ВС від 24 жовтня 2022 року(справа № 216/4805/20, провадження № 51-4684 кмо 21), здійснити апеляційний розгляд відповідно до вимог КПК, надати оцінку всім доводам апеляційної скарги і прийняти законне й обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 369, 412, 419, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні, задовольнити частково.
Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 17 травня 2022 рокущодо ОСОБА_9 та ОСОБА_10 скасувати, і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 .