13 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 756/5483/22
провадження № 51-856ск23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року, яку постановлено в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022105050000634, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Горлівка, Калінінський район Донецької області, зареєстрованого у тому АДРЕСА_1 , проживаючого в АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, останнього разу вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2019 року за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України), на підставі ч. 4 ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права управління транспортним засобом на строк 3 роки; звільненого без зняття судимості 06 березня 2022 року на підставі наказу Президента України про помилування від 04 березня 2022 року № 106/2022,-
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.
Суть питання
За вироком Оболонського районного суду м. Києвавід 25 липня 2022 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді арешту на строк 4 місяці.
За вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено за те, що він 08 червня 2022 року приблизно о 15 год 00 хв, перебуваючи у м. Києві (вул. Приозерна, 14), де під деревом побачив підсумок-аптечку, в якій були різноманітні медичні препарати, серед яких були 3 паперові пачки із фабрично запакованими блістерами з елементами напису «...Тгаmadol/Рагасеtаmol..» у кожному з яких знаходились пігулки білого кольору у загальній кількості 140 штук, які містять у своєму складі наркотичний засіб, обіг якого обмежено - трамадол (загальна маса якого в пігулках становить 4,920 г.), які він заховав до внутрішньої кишені свого рюкзака, таким чином почав зберігати при собі наркотичний засіб без мети збуту. Цього ж дня близько 15 год 30 хв ОСОБА_4 був зупинений працівником поліції.
Київський апеляційний суд ухвалою від 09 листопада 2022 року залишив вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_4 без змін.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду апеляційної інстанцій, прокурор звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій засудженого ОСОБА_4 , посилаючись на невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та даним про його особу через м'якість, просив скасувати ухвалу апеляційного суду й призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог прокурор указує на те, що призначаючи ОСОБА_4 покарання місцевий суд не врахував те, що останній не працює та не вживає заходів для нормального існування в соціумі, дане кримінальне правопорушення вчинив маючи незняту та не погашену, в установленому законом порядку, судимість, на шлях виправлення не став. Крім того, прокурор вказує, що судом не надано оцінки щодо значної загальної маси наркотичного засобу, який зберігав ОСОБА_4 при собі, яка складає 4,920 г. і є максимально наближеною до великих розмірів (від 5 до 50 г.).
Вказане, на думку прокурора, свідчить про невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та даним про його особу через м'якість. Крім того, прокурор зазначає, що апеляційний суд не дав вичерпної відповіді на доводи його апеляційної скарги та не навів переконливих підстав для залишення цієї скарги без задоволення, що свідчить про недотримання судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, кримінально-правової оцінки його діям за ч. 1 ст. 309 КК України відповідно до вимог ст. 433 КПК України Верховний Суд не перевіряв, оскільки законність та обґрунтованість судового рішення у цій частині прокурором не оскаржується.
Частиною 2 ст. 50 КК України закріплено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Разом із тим, як уже раніше зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к).
Відповідно до положень ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання (див. постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 740/5424/15-к, від 05 лютого 2019 року у справі № 753/24474/15-к та інші).
При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Як слідує з долучених до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції, при призначенні покарання ОСОБА_4 , згідно з указаними нормами закону, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є кримінальним проступком; відсутність обставин, які обтяжують покарання та обставину, яка його пом'якшує, - щире каяття; дані про особу винного, який раніше судимий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, і дійшов обґрунтованого висновку про призначення засудженому покарання в межах санкції статі, за якою його засуджено. З таким висновком погодився й суд апеляційної інстанції.
Зі змісту касаційної скарги та долученої до неї копії ухвали апеляційного суду слідує, що прокурор, не погоджуючись із вироком місцевого суду, подав апеляційну скаргу, в якій наводив доводи щодо невідповідності призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого ним злочину через м'якість, які за змістом та суттю є аналогічними доводам, викладеним прокурором у касаційній скарзі.
Під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку цей суд перевірив усі посилання й доводи, викладені стороною обвинувачення у згаданій апеляційній скарзі, і, не встановивши підстав для скасування чи зміни вироку місцевого суду, в частині призначення засудженому покарання, вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши належні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.
Так, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що місцевий суд, усупереч доводам прокурора, врахував суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_4 кримінального проступку, а маса наркотичного засобу, на що звертає увагу прокурор, не утворює кваліфікованого складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 309 КК України.
Крім того, при призначенні ОСОБА_4 покарання суд урахував його попередні судимості та в сукупності з іншими обставинами і даними про особу обвинуваченого обрав йому захід примусу у виді арешту, який полягає в триманні ОСОБА_4 в умовах ізоляції, достатньо обґрунтувавши при цьому своє рішення в цій частині.
Таким чином апеляційний суд вважав, що призначене судом ОСОБА_4 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, а обставини, які би вказували на те, що покарання є явно несправедливим через м'якість, відсутні. З таким висновком погоджується й Верховний Суд.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що вирок суду першої інстанції, залишений без змін апеляційним судом, у частині визначення виду й розміру призначеного засудженому ОСОБА_4 покарання відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішень суду першої та апеляційної інстанцій, умотивованість їх висновків з питань справедливості обраного засудженому заходу примусу, прокурор у касаційній скарзі не навів.
Таким чином, підстав вважати призначене ОСОБА_4 покарання явно несправедливим через м'якість Верховний Суд не вбачає.
Крім того, прокурор у своїй касаційній скарзі зазначив, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку всім доводам його скарги, однак він не конкретизував, які саме доводи його апеляційної скарги суд належним чином не розглянув, не оцінив і не дав на них відповіді, та як це вплинуло на законність постановленого цим судом рішення в цілому.
При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно усталеної позиції Верховного Суду, суд апеляційної інстанції повинен перевіряти і аналізувати доводи наведені в апеляційній скарзі та давати вичерпну відповідь лише на важливі і доречні аргументи.
Отже, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, у касаційній скарзі прокурора не наведено. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що прокурор у своїй касаційній скарзі не навів переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення апеляційного суду.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Таким чином, оскільки з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
На цих підставах Верховний Суд постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3