13 лютого 2023 року
м. Київ
cправа № 906/1307/21
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду
Кондратової І.Д.,
розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду
(головуючий - Філіпова Т.Л., судді - Бучинська Г.Б., Василишин А.Р.)
від 03.01.2023
у справі за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Чоповицької селищної ради Малинського району Житомирської області
про стягнення 232 247,15 грн,
1. Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Залізниця) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Чоповицької селищної ради Малинського району Житомирської області (далі - Селищна рада) про стягнення 232 247,15 грн збитків у розмірі витрат, понесених залізницею на перевезення пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах за період з 01.01.2020 по 31.12.2020.
2. Позов обґрунтований тим, що протягом 2020 року Залізниця надала послуги з пільгового перевезення окремих категорій громадян у приміському сполученні зі станцій/зупиночних пунктів Чоповичі, Мелені, 130 км, Йосипівка, Тишів, які розташовані на території Чоповицької селищної ради. Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено низкою законодавчих актів. Селищна рада не здійснила компенсаційні виплати Залізниці за пільговий проїзд окремих категорій громадян протягом 2020 року.
3. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 15.09.2022 позов задоволено повністю
4. Суд першої інстанції врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у пункті 6.39 постанови від 03.03.20 у справі № 904/94/19 (відповідно до приписів статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність), тому відхилив доводи, що між сторонами не було укладено договору на відшкодування вартості пільгового перевезення пасажирів залізничним транспортом у приміському сполученні за 2020 рік на стягувану суму. Суд визнав доведеними обставини, які підтверджують факт надання Залізницею послуг з перевезення залізничним транспортом приміського сполучення пенсіонерів за віком протягом 2020 року та встановив обов'язок Сільської ради відшкодувати перевізнику понесені витрати на суму 232 247,15 грн.
5. 03.01.2023 Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовив повністю.
6. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №904/94/19, оскільки висновки у цій справі були зроблені відповідно до законодавства, яке було чинним на момент розгляду вказаної справи та яке є відмінним від правового регулювання правовідносин у справі, яка переглядається. Апеляційний господарський суд врахував правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 904/138/21, від 01.02.2022 у справі № 904/141/20, від 27.07.2022 у справі № 904/7875/21 та дійшов висновку, що задоволення позову за рахунок видатків місцевих бюджетів можливо лише за наявності субвенцій із державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Оскільки суд не встановив наявність відповідної державної програми, як і не встановив, що мали місце субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення таких державних програм соціального захисту, тому правові підстави для задоволення позову відсутні. Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, вказаного не врахував, що призвело до передчасного ухвалення рішення про стягнення з відповідача витрат на перевезення Залізницею визначеним категоріям громадян.
7. 23.01.2023 Залізниця звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити рішення суду першої інстанції в силі. Також скаржник заявив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
8. 01.02.2023 Залізниця надіслала заяву про долучення платіжного доручення про сплату судового збору.
9. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та виходить з наступного.
10. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
11. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ГПК України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
12. Так, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
13. Предметом позову у цій справі є стягнення 232 247, 15 грн, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (500 х 2270,00 грн = 1 135 000, 00 грн).
14. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
15. Обґрунтовуючи можливість касаційного оскарження постанови скаржник визначає підстави, передбачені підпунктами "а", "б" та "в" пункту 2 частини третьої та статті 287 ГПК України.
16. Також, зі змісту касаційної скарги вбачається, що підставою касаційного оскарження скаржник вважає наявність випадків, передбачених пунктами 1 та 2 частини другої статті 287 ГПК України.
17. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац другий пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу).
18. У цьому випадку необхідно чітко вказати:
- норму права (з посиланням на пункт, частину, абзац, статтю тощо), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні;
- навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні;
- навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи;
- обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.
19. При цьому, обґрунтовуючи подібність правовідносин, як обов'язкової умови для виникнення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-3 частини 2 статті 287 ГПК України, необхідно враховувати, що подібність правовідносин визначається за відповідними критеріями.
20. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів (пункти 25, 26, 31 постанови від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).
21. Так, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив норми частини другої та четвертої статті 269 ГПК України, оскільки, на думку скаржника, відмовивши у задоволенні позову суд фактично вказав, що позов заявлений не до тієї особи, тобто до неналежного відповідача, при цьому, не встановив належного відповідача у справі та не застосував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц та Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 705/3876/18 щодо обов'язку суду встановлювати належність відповідачів.
22. Натомість, скаржник не наводить обґрунтування подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок, що не відповідає вимогам статті 290 ГПК України та є підставою для залишення касаційної скарги без руху.
23. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування статті 91 Бюджетного кодексу України, викладеного у постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 904/138/21, від 01.02.2022 у справі № 904/141/20, від 27.07.2022 у справі № 904/7875/21 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
24. Крім того, у касаційній скарзі скаржник також посилається на те, що суд:
- неправильно застосував норми частини шостої статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт", статті 174 Господарського кодексу України;
- застосував "Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, який втратив чинність та не підлягав застосуванню, при цьому, не застосував "Порядок розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян", затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2019 № 1359;
- допустив неправильне тлумачення висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 904/94/19;
- скаржник посилається на статтю 20 ГПК України, статтю 19 Кодексу адміністративного судочинства та вважає, що спори щодо стягнення витрат за пільгове перевезення окремих категорій громадян залізничним транспортом, в тому числі спір у цій справі, необхідно розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Проте в цій частині касаційна скарга не містить зазначення підстави (підстав) касаційного оскарження, передбаченої (передбачених) частиною другою статті 287 ГПК України, що не відповідає вимогам статті 290 ГПК України та є підставою для залишення касаційної скарги без руху.
25. Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
26. Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
27. Клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження Суд розгляне після усунення недоліків цієї касаційної скарги.
Керуючись нормами статей 174, 234, 288, пункту 5 частини другої статті 290, частини другої статті 292 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.01.2023 у справі № 906/1307/21 залишити без руху.
2. Встановити скаржнику строк десять днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків касаційної скарги таким способом:
- привести касаційну скаргу у відповідність до вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України шляхом викладення касаційної скарги у новій редакції, з урахуванням недоліків, визначених у пунктах 22, 24 цієї ухвали;
- уточнену редакцію касаційної скарги, подану на виконання приписів цієї ухвали, необхідно також надіслати іншим учасникам справи, надавши суду докази такого надіслання.
3. Роз'яснити скаржнику, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали скарга вважатиметься неподаною та буде повернута скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя І. Кондратова