31 січня 2023 року
м. Київ
cправа № 916/3508/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Краснова Є. В., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Письменна О. М.,
за участю представників:
позивача - не з'явилися,
відповідача - не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.11.2022 (колегія суддів: Принцевська Н. М. - головуючий, Діброва Г. І., Ярош А. І.) і рішення Господарського суду Одеської області від 23.05.2022 (суддя Щавинська Ю. М.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізмаїльська станція технічного обслуговування автомобілів"
до Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області
про визнання протиправним та скасування рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У листопаді 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ізмаїльська станція технічного обслуговування автомобілів" (далі - ТОВ "Ізмаїльська станція технічного обслуговування автомобілів") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області (далі - Ізмаїльська міська рада), в якій просило визнати протиправним та скасувати рішення Ізмаїльської міської ради від 09.07.2021 № 1085-VIII "Про припинення Товариству з обмеженою відповідальністю "Ізмаїльська станція технічного обслуговування автомобілів" права постійного користування земельною ділянкою для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1".
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Ізмаїльська міська рада оспорюваним рішенням незаконно припинила право постійного користування земельною ділянкою ТОВ "Ізмаїльська станція технічного обслуговування автомобілів". Позивач вважав, що у відповідача не було законних підстав для прийняття оспорюваного рішення, і цим рішенням Ізмаїльська міська рада втрутилась у право позивача на мирне володіння своїм майном.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.05.2022, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.11.2022 у справі № 916/3508/21, позовні вимоги ТОВ "Ізмаїльська станція технічного обслуговування автомобілів" до Ізмаїльської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою задоволено в повному обсязі.
Визнано протиправним та скасовано рішення Ізмаїльської міської ради від 09.07.2021 № 1085-VIII "Про припинення Товариству з обмеженою відповідальністю "Ізмаїльська станція технічного обслуговування автомобілів" права постійного користування земельною ділянкою для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1".
2.2. Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що, приймаючи рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою ТОВ "Ізмаїльська станція технічного обслуговування автомобілів", набуте згідно з Державним актом, Ізмаїльська міська рада вийшла за межі визначеної законом компетенції, що є підставою для визнання протиправним та скасування такого рішення. Крім того, суди зазначили, що позивач не надавав згоди на вилучення земельної ділянки. Тому, за відсутності доказів на підтвердження звернення позивача з проханням про припинення права користування земельною ділянкою, у відповідача не було повноважень для прийняття оспорюваного рішення.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.11.2022 та рішенням Господарського суду Одеської області від 23.05.2022 у справі № 916/3508/21, до Верховного Суду звернулася Ізмаїльська міська рада з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення господарських судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у повному обсязі в задоволенні позовних вимог.
3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, Ізмаїльська міська рада зазначає, що оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Ізмаїльська міська рада, звертаючись з касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Скаржник наголошує, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки щодо застосування статей 30, 120 Земельного кодексу України та статті 55 Конституції України, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 689/26/17, від 05.12.2018 у справі № 713/1817/16-ц та постанові Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 826/16634/16.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 12.05.1998 відповідно до рішення Ізмаїльської Ради народних депутатів від 25.02.1998 № 174-ХХІІ Спільному підприємству "Ізмаїльська станція технічного обслуговування автомобілів" (нова назва - ТОВ "Ізмаїльська станція технічного обслуговування автомобілів") видано Державний акт на право постійного користування землею, серія ІІ-ОД-28 № 004121, площею 0,3640 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
4.2. Зазначений Державний акт було зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 12.05.1998 № 61.
4.3. Господарські суди встановили, що 23.11.1999 рішенням Ізмаїльського міського суду у справі № 2-2024-1999 було визнано за фізичною особою ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) право власності на будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: літ "А-1", "А-2", "а-2", "а-3", "Б", "Ж", "С", "И", "О", "П", "Р", "Ф".
4.4. Як установили суди, доповнення до Статуту ТОВ "Ізмаїльська станція технічного обслуговування автомобілів" свідчить про те, що засновник цього товариства ОСОБА_1 вніс у статутний фонд майно з правом користування, належне йому на праві власності, а саме: будинок та споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
4.5. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що на підставі договору дарування від 17.07.2008 право власності на нежитлові будівлі з господарськими будівлями та з надвірними спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , було набуто ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ). При цьому 15.08.2008 за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на підставі зазначеного договору.
4.6. У подальшому рішенням Ізмаїльської міської ради від 09.07.2021 № 1085-VIII "Про припинення Товариству з обмеженою відповідальністю "Ізмаїльська станція технічного обслуговування автомобілів" права постійного користування земельною ділянкою для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 " було припинено позивачу право постійного користування земельною ділянкою площею 0,3640 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
4.7. Господарські суди зазначили, що відповідне рішення було прийняте відповідачем на підставі положень статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 12, 79, 791, 83, 92, 122, 141 Земельного кодексу України, статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" для дотримання єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинків і споруд у зв'язку з переходом майнових прав на об'єкт нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці.
4.8. Разом з тим, на думку позивача, Ізмаїльська міська рада оспорюваним рішенням незаконно припинила право постійного користування земельною ділянкою ТОВ "Ізмаїльська станція технічного обслуговування автомобілів". Наведене стало підставою для звернення позивача з цим позовом.
5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
5.1. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.12.2022 у справі № 916/3508/21 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.
Ухвалою Верховного Суду від 26.12.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Ізмаїльської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.11.2022 і рішення Господарського суду Одеської області від 23.05.2022 у справі № 916/3508/21.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 27.01.2023 № 29.3-02/213 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 916/3508/21 у зв'язку з перебуванням судді Дроботової Т. Б. на лікарняному.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2023 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Краснов Є. В. Чумак Ю. Я.
5.2. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга повинна бути частково задоволена з огляду на таке.
5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги ТОВ "Ізмаїльська станція технічного обслуговування автомобілів" до Ізмаїльської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Ізмаїльської міської ради, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою ТОВ "Ізмаїльська станція технічного обслуговування автомобілів".
5.4. Підставою позовних вимог, на думку ТОВ "Ізмаїльська станція технічного обслуговування автомобілів", є відсутність законних підстав для прийняття оспорюваного рішення; цим рішенням Ізмаїльська міська рада втрутилася у право позивача на мирне володіння своїм майном.
5.5. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
5.6. Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Подібний спосіб захисту передбачений пунктом "г" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України.
5.7. Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
5.8. Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 13.10.2020 у справі № 911/1413/19.
5.9. Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, від 14.01.2020 у справі № 910/21404/17, від 13.10.2020 у справі № 911/1413/19.
5.10. Крім того, Верховний Суд зазначає, що Земельний кодекс України, прийнятий 25.10.2001, визначає право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина 1 статті 92 Земельного кодексу України). Підстави припинення права користування земельними ділянками наведено у статті 141 цього Кодексу.
5.11. Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право. При цьому положення про обов'язок переоформити право користування земельною ділянкою у відповідний строк, передбачений у пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками).
5.12. Таким чином, право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01.01.2002 (набрання чинності Земельного кодексу України, прийнятого 25.10.2001), не втрачається внаслідок його непереоформлення підприємством, яке за змістом чинного Земельного кодексу України не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача. Зазначену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 26.09.2011 у справі № 6-14цс11 та постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 924/1114/18, від 22.05.2019 у справі №914/1104/18.
5.13. Разом з тим скаржник у касаційній скарзі наголошує на тому, що Ізмаїльська міська рада прийняла оспорюване рішення у цій справі на підставі пункту "е" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, відповідно до якого підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. На думку скаржника, наведене свідчить про помилковість висновків судів про те, що оспорюване рішення відповідача стосується вилучення земельної ділянки у позивача. Ізмаїльська міська рада зазначає, що таке рішення було прийнято з метою дотримання принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинків та споруд у зв'язку з переходом майнових прав на об'єкти нерухомого майна, що розташовані на земельній ділянці.
5.14. Крім того, скаржник вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновків щодо застосування статей 30, 120 Земельного кодексу України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 689/26/17, від 05.12.2018 у справі № 713/1817/16-ц.
5.15. Верховний Суд установив, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 689/26/17, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на земельну ділянку, визнання Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку недійсним.
У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:
"При відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства".
5.16. Верховний Суд також установив, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 713/1817/16-ц, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом ОСОБА_5 до Чорногузівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області та ОСОБА_6 про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.
У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:
"Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, як у статті 30 ЗК України, який був чинний до 1 січня 2002 року, так і у чинній редакції статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття".
5.17. З урахуванням наведених висновків Великої Палати Верховного Суду колегія суддів зазначає, що встановлені судами обставини цієї справи свідчать про те, що Спільному підприємству "Ізмаїльська станція технічного обслуговування автомобілів" (нова назва - ТОВ "Ізмаїльська станція технічного обслуговування автомобілів") 12.05.1998 відповідно до рішення Ізмаїльської Ради народних депутатів від 25.02.1998 № 174-ХХІІ було видано Державний акт на право постійного користування землею, серія ІІ-ОД-28 № 004121, площею 0,3640 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Однак у подальшому 23.11.1999 рішенням Ізмаїльського міського суду у справі № 2-2024-1999 було визнано за фізичною особою ОСОБА_1 право власності на будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: літ "А-1", "А-2", "а-2", "а-3", "Б", "Ж", "С", "И", "О", "П", "Р", "Ф", які він потім вніс у статутний фонд позивача. Крім того, на підставі договору дарування від 17.07.2008 право власності на нежитлові будівлі з господарськими будівлями та з надвірними спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , було набуто ОСОБА_2 .
5.18. Верховний Суд також зазначає, що відповідно до частини 1 статті 30 Земельного кодексу України (у редакції, чинній станом на час ухвалення судового рішення від 23.11.1999 у справі № 2-2024-1999, яким за фізичною особою ОСОБА_1 визнано право власності на будівлі та споруди) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.
Вимоги щодо переходу права власності та права користування земельною ділянкою у разі переходу права власності на житловий будинок, будівлю або споруду визначалися також статтею 120 Земельного кодексу України, що набрав чинності з 01.01.2002.
5.19. Проте господарськими судами попередніх інстанцій не встановлено та не зазначено, чи переходило право користування земельною ділянкою до ОСОБА_1 у зв'язку з ухваленням 23.11.1999 рішення Ізмаїльським міським судом у справі № 2-2024-1999, та чи переходило таке право згодом до інших юридичних та фізичних осіб у зв'язку з відчуженням будівель та споруд. Також господарськими судами попередніх інстанцій не встановлено, чи є на зазначеній земельній ділянці інші будівлі або споруди.
5.20. Крім того, скаржник у касаційній скарзі зазначає, що позивачем не доведено наявність у нього порушеного права. При цьому скаржник вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 826/16634/16.
У постанові Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 826/16634/16 викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:
"48. Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
49. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
50. З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
51. Тобто, обов'язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
52. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові".
5.21. З урахуванням наведених висновків Верховного Суду колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
5.22. За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17 та постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14.
5.23. Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи наявне у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18.
5.24. Отже, Верховний Суд констатує, що господарські суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку оспорюваному рішенню відповідача щодо припинення права постійного користування позивача земельною ділянкою, першочергово повинні були встановити, чи порушено право позивача оспорюваним рішенням, яке саме право позивача порушується таким рішенням. Однак зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій справі, не установили та не зазначили, чи порушені права позивача оспорюваним рішенням, яке саме право порушено та в чому полягає його порушення, оскільки оскаржувані судові рішення не містять належного мотивування наявності реального (дійсного) порушення прав та інтересів позивача у цьому випадку.
5.25. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
5.26. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
5.27. Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238 Господарського процесуального кодексу України, є обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
5.28. З урахуванням правових висновків Верховного Суду та вимог матеріального і процесуального законодавства колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги про неврахування господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду є обґрунтованими.
5.29. Разом з тим, ураховуючи межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд позбавлений можливості з'ясувати всі істотні обставини справи. Тому під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати наведене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін; з'ясувати, яким чином порушено право позивача у зв'язку з прийняттям відповідачем оспорюваного рішення і залежно від установленого ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення з урахуванням правових висновків, на які посилається скаржник та які взяті до уваги Верховним Судом під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у цій справі.
5.30. Зважаючи на викладене, касаційну скаргу Ізмаїльської міської ради належить задовольнити частково, судові рішення господарських судів попередніх інстанцій - скасувати, а справу - передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
6.3. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
6.4. Пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України установлено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
6.5. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення у цій справі слід скасувати, справу № 916/3508/21 передати на новий розгляд до місцевого господарського суду для ухвалення обґрунтованого і законного судового рішення з урахуванням викладеного в цій постанові.
Судові витрати
7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області задовольнити частково.
2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.11.2022 та рішення Господарського суду Одеської області від 23.05.2022 у справі № 916/3508/21 скасувати, справу № 916/3508/21 передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Багай
Судді Є. В. Краснов
Ю. Я. Чумак