09 лютого 2023 року
м. Київ
cправа № 922/1138/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П.,
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Пилипенка Максима Павловича (далі - ФОП Пилипенко М.П., скаржник)
на ухвалу Господарського суду Харківської області від 09.08.2022 (суддя - Байбак О.І.)
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 (колегія суддів: Медуниця О.Є., (головуючий), Стойка О.В., Попков Д.О.)
у справі № 922/1138/22
за позовом ФОП Пилипенка М.П.
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дойче Штіль Еко» (далі - ТОВ «Дойче Штіль Еко»)
про стягнення 41 821,00 доларів США.
Причиною звернення до Верховного Суду стало питання щодо визначення юрисдикції даного спору.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ФОП Пилипенко М.П. звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з ТОВ «Дойче Штіль Еко» грошові кошти в національній валюті України в розмірі, що є еквівалентом 41 821,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на дату ухвалення рішення.
1.2. В обґрунтування заявлених позовних вимог ФОП Пилипенко М.П. вказує, що сплатив ТОВ «Дойче Штіль Еко» грошові кошти як гарантійний внесок згідно з гарантійними листами від 07.12.2021 вих. № 12/10 та від 07.12.2021 вих. № 12/10 в якості забезпечення обов'язку оформлення нотаріально-посвідченого договору купівлі-продажу майнових прав, після введення в експлуатацію житлового будинку, а саме квартир НОМЕР_2 та НОМЕР_1 на об'єкті, що будуються за проектом за будівельною адресою: АДРЕСА_1.
1.2.1. ФОП Пилипенко М.П. наголошує, що вказані квартири він мав намір передати в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "АПК "Садовод" (далі - ТОВ "АПК "Садовод") з метою отримання прибутку, що відповідає зареєстрованому виду економічної діяльності ФОП Пилипенка М.П., однак в подальшому договір купівлі-продажу названих квартир між ним та ТОВ «Дойче Штіль Еко» не був укладений, отримані грошові кошти в добровільному порядку ТОВ «Дойче Штіль Еко» повертати відмовляється.
2. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
2.1. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.08.2022 у справі №922/1138/22 відмовлено у відкритті провадження за позовом ФОП Пилипенка М.П. до ТОВ «Дойче Штіль Еко» про стягнення грошових коштів.
2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 апеляційну скаргу ФОП Пилипенка М.П. залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Харківської області від 09.08.2022 у справі №922/1138/22 - без змін.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі до Верховного Суду ФОП Пилипенко М.П. просив скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 09.08.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 у справі №922/1138/22, а справу направити на розгляд до Господарського суду Харківської області.
3.2. Так, в обґрунтування своєї правової позиції ФОП Пилипенко М.П. у касаційній скарзі зазначає, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, а саме - статтю 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
3.2.1. Скаржник наголошує, що законодавство України не виділяє фізичну особу - підприємця як суб'єкта права приватної власності. Відповідні роз'яснення надані Міністерством юстиції України 14.01.2011, в листі Міністерства юстиції України від 04.08.2008 №7885-0-33. Відтак, ФОП Пилипенко М.П. не мав можливості укласти відповідні договори купівлі-продажу як фізична особа - підприємець. Тому, на його думку, дана справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства на підставі пунктів 6, 15 частини першої статті 20 ГПК України, як спір, що виник у зв'язку із здійсненням господарської діяльності фізичної особи - підприємця.
4. Позиція інших учасників справи, викладена у відзиві на касаційну скаргу.
4.1. Відзиву на касаційну скаргу на адресу Верховного Суду не надходило.
5. Стислий виклад обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанції
5.1. Зі змісту гарантійних листів від 07.12.2021 вих. №12/10 та від 07.12.2021 вих. №12/10 вбачається, що Пилипенко М.П. діяв як фізична особа (громадянин), а не як фізична особа-підприємець. Вказані документи не містять будь-яких посилань на те, що позивач у вказаних правовідносинах мав статус фізичної особи - підприємця.
5.2. Відповідно до «вимоги кредитора» від 15.07.2022 №1 про повернення ТОВ «Дойче Штіль Еко» сплачених коштів, вбачається, що ФОП Пилипенко М.П. в цьому документі вказує на те, що переговори велися між Пилипенком М.П. та ТОВ «Дойче Штіль Еко», тобто статус вказаний, як фізичної особи-громадянина. У вказаному документі також відсутнє будь-яке посилання на те, що Пилипенко М.П. діяв як фізична особа-підприємець.
5.3. Зі змісту незавіреної ксерокопії "попереднього договору оренди" від 01.10.2022, вбачається, що відповідно до пункту 1 ФОП Пилипенко М.П. (орендодавець) зобов'язується придбати у власність для подальшої передачі в оренду ТОВ "АПК "Садовод" (орендарю) нерухоме майно - квартири загальною площею 120 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1. Саме в цих правовідносинах ФОП Пилипенко М.П. визначив свій статус як фізична особа - підприємець.
5.4. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, господарські суди виходили з такого:
- Пилипенко М.П. є стороною правочинів (гарантійних листів від 07.12.2021 вих. №12/10 та від 07.12.2021 вих. № 12/10) саме як фізична особа - громадянин. Тобто у спірних правовідносинах Пилипенко М.П. діяв як фізична особа - громадянин без використання статусу ФОП;
- правовідносини між ФОП Пилипенком М.П. і ТОВ «АПК "Садовод" юридично не пов'язані із правовідносинами між громадянином Пилипенком М.П. і ТОВ "Дойче Штіль Еко", які є самостійними правовідносинами;
- спір, для врегулюванням якого ФОП Пилипенко М.П. звернувся до суду, виник не з попереднього договору оренди. Крім того, правовідносини з оренди між сторонами не відбулись, тому попередній договір оренди не може бути беззаперечним доказом майбутніх намірів ФОП Пилипенка М.П.;
- не впливає на кваліфікацію правовідносин, у яких виник спір, як господарських, намір ФОП Пилипенко М.П. здавати квартири в оренду;
- між Пилипенком М.П. та ТОВ «Дойче Штіль Еко» у цій справі виникли цивільно-правові відносини. Відтак, особа не позбавлена права і можливості захистити свої права в суді загальної юрисдикції.
6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 27.12.2022 для розгляду касаційної скарги у справі №922/1138/22 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П.
6.2. Ухвалою Верховного Суду від 10.01.2023 у справі №922/1138/22, зокрема відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Пилипенка М.П. на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 ГПК України.
6.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду попередніх інстанцій
7.1. Об'єктом касаційного оскарження є ухвала Господарського суду Харківської області від 09.08.2022, залишена без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2022, у справі №922/1138/22, якою відмовлено у відкритті провадження на підставі статті 20 ГПК України, оскільки між сторонами виникли цивільно-правові відносини, а відтак даний спір не підлягає розгляду господарським судом за правилами господарського судочинства, а має розглядатись за правилами цивільного судочинства судом загальної юрисдикції згідно зі встановленою законом територіальною підсудністю.
7.1.1. Предметом касаційного перегляду є застосування норм права, зокрема статті 20 ГПК України, у контексті пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України.
7.2. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд вважає за необхідне відзначити таке.
7.3. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
7.4. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
7.5. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
7.6. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
7.7. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних інтересів.
7.8. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
7.9. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
7.10. Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
7.11. Відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
7.12. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (частина перша статті 2 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
7.13. У свою чергу відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
7.14. Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.
7.14.1. Частиною першою статті 20 ГПК України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;
3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;
4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;
5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов'язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;
6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов'язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;
8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;
9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;
10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;
11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;
12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;
13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;
14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;
15) інші справи у спорах між суб'єктами господарювання;
16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець;
17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
7.14.2. Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб'єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 цього Кодексу.
7.15. Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
7.15.1. З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.
7.16. Разом з тим відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
7.17. Статтями 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
7.18. Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
7.19. Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
7.20. Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання.
7.21. У свою чергу наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №2-7615/10, від 05.06.2018 у справі №522/7909/16-ц).
7.22. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
7.22.1. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження №12-37гс19).
7.22.2. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 у справі №548/981/15-ц також звернула увагу, що наявність такого статусу (ФОП) в особи, яка є стороною в справі, не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємцем вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах.
7.23. Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб'єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.
7.24. Відповідно до частин першої, другої статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
7.25. За статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
7.26. Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
7.27. За положеннями статей 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
7.28. Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 ЦК України).
7.29. Тобто, фізична особа, яка є власником, поміж іншого, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.
7.30. Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
7.30.1. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.
7.31. Як встановлено судами попередніх інстанцій спір у справі виник між фізичною особою - Пилипенком М.П. та ТОВ «Дойче Штіль Еко» щодо стягнення коштів (гарантійних внесків щодо оформлення нотаріально-посвідченого договору купівлі-продажу майнових прав, після введення в експлуатацію житлового будинку) за гарантійними листами від 07.12.2021 вих. № 12/10 та від 07.12.2021 вих. № 12/10.
7.31.1. Тобто спір у справі виник з правочинів, однією із стороною яких є фізична особа - Пилипенко М.П. як громадянин, а не як ФОП.
7.31.2. Господарські суди відхилили доводи ФОП Пилипенка М.П. щодо того, що дані правочини укладались з метою подальшого здійснення господарської діяльності, адже спір, для врегулюванням якого ФОП Пилипенко М.П. звернувся до суду, виник не з попереднього договору оренди. Крім того, правовідносини з оренди між сторонами не відбулись, тому попередній договір оренди не може бути беззаперечним доказом майбутніх намірів ФОП Пилипенка М.П.
7.31.3. Отже, розглядаючи справу № 922/1138/22 суди дійшли висновку, що доказів того, що спірні правочини порушують права позивача, як фізичної особи-підприємця, тобто суб'єкта господарювання, матеріали справи не містять та позивачем суду, в порядку встановленому ГПК України, не надано. Позовні вимоги, спрямовані на захист порушеного права фізичної особи, що є спором про право цивільне та має приватноправовий характер.
7.32. За таких обставин, Верховний Суд вважає, що судами попередніх інстанцій вірно враховано наведені вище критерії розмежування судової юрисдикції та зроблено обґрунтований висновок, що цей спір підлягає розгляду судом цивільної юрисдикції, оскільки позивач у цьому спорі є фізичною особою, а спірні правовідносини не мають господарського (підприємницького) характеру.
7.33. Поряд з цим Верховний Суд відзначає, що самоідентифікація Пилипенка М.П. як підприємця не має визначального значення для вирішення питання про юрисдикцію спору. Для визначення юрисдикції цього спору важливо встановити характер участі Пилипенка М.П. у спірних правовідносинах, зокрема характер спірних правовідносин, у яких виник спір, і чим підтверджується, що характер спірних правовідносин виник у господарській діяльності.
7.33.1. Тобто, визначення юрисдикції цієї справи залежить від змісту права, на захист якого позивач подав позов. Колегія суддів звертає увагу, що саме лише посилання ФОП Пилипенка М.П. на те, що у майбутньому він мав намір використовувати спірне майно (у разі набуття права власності на нього як фізичної особи) для здійснення господарської діяльності, не змінює підстави позову та зміст права, на захист якого подано позов, та обставин встановлених судами, зокрема укладення гарантійних листів саме фізичною особою.
7.33.2. Посилання ФОП Пилипенка М.П. на попередній договір оренди, який укладений ним як фізичною особою - підприємцем, фактично обґрунтовує лише те, що стороною цих договорів є саме ФОП Пилипенко М.П., і сам по собі не підтверджує, що спір у цій справі виник з приводу здійснення його господарської діяльності. Разом з тим, Суд враховує, що підставою позову є повернення грошових коштів, які, за твердженнями позивача, сплачені як гарантійні внески для укладення в подальшому договору купівлі-продажу квартир, який так і не був укладений, з огляду на відпалу необхідність.
7.33.3. Подібний спір міг би вирішуватися в порядку господарського судочинства, зокрема у разі, якби ФОП Пилипенко М.П. звертався з позовом про захист його прав, пов'язаних із фактичним здійсненням господарської діяльності, а не можливою перспективою такої діяльності у майбутньому.
7.33.4. Колегія суддів зауважує, що фізична особа, будучи власником будь-якого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності. Однак, для встановлення факту використання такого майна з порушенням здійснення господарської, зокрема підприємницької діяльності, потрібно довести, що спір виник саме у зв'язку із використанням такого майна для ведення господарської діяльності саме фізичною-особою підприємцем. А відтак, відхиляються посилання скаржника, що законодавство України не виділяє фізичну особу - підприємця як суб'єкта права приватної власності (пункт 3.2.1. даної Постанови).
7.33.5. Таким чином, відхиляються доводи позивача, що наявні підстави вважати, що зазначений спір є господарським на підставі пунктів 6, 15 частини першої статті 20 ГПК України, як такий що виник у зв'язку із здійсненням господарської діяльності фізичної особи - підприємця.
7.33.6. Колегія суддів звертає увагу також на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 548/981/15-ц, в якій Велика Палата визнала необґрунтованими твердження відповідача про те, що справа має розглядатися за правилами господарського судочинства лише тому, що відповідач зареєстрована фізичною особою-підприємцем та зауважила, що у справі №548/981/15-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідач саме як фізична особа уклала договори поруки й іпотеки, забезпечивши виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором. А тому набула цивільні права й обов'язки у спірних правовідносинах не як суб'єкт господарювання.
7.34. Враховуючи наявність висновків Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикції у подібних правовідносинах, суд не вбачає підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки відповідно до частини шостої статті 302 ГПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб'єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб'єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
7.34.1. З наведених норм права вбачається, що справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України лише за відсутності всіх трьох указаних у цій частині ознак. У випадку наявності хоча б однієї з перелічених ознак справа не підлягає передачі до Великої Палати Верховного Суду (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № Б-39/02-09).
7.34.2. Разом з тим, скаржник не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб'єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах.
7.34.3. Крім того, відсутні переконливі доводи про те, що між сторонами наявні господарські відносини чи існує спір про право, що виникає з відповідних відносин, як і не доведено наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом.
7.35. Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку в частині відмови у відкритті провадження у даній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України та правильно застосували норми статті 20 ГПК України.
7.36. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
7.37. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки останні ухвалені з дотриманням норм права, у свою чергу у задоволенні касаційної скарги слід відмовити, оскільки доводи скаржника не знайшли свого підтвердження.
7.38. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
7.39. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
7.40. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
7.41. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у процесуальному сенсі, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
8.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 7 цієї постанови.
8.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
8.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
8.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
9. Судові витрати
9.1. Судовий збір сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Пилипенка Максима Павловича залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Харківської області від 09.08.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 у справі №922/1138/22 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Селіваненко