_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________РІШЕННЯ
"13" лютого 2023 р. м. Одеса Справа № 916/3416/22
Господарський суд Одеської області у складі судді С.В. Літвінова, розглянувши справу за позовом Фізична особа-підприємець Москаленко Анатолій Григорович ( АДРЕСА_1 ) до відповідача: Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (вул.8, Березня, 107,Миколаїв,54000) про стягнення 2882 грн.;
Відповідно до ч. 13 ст. 8, ч. 2, 5 ст. 252 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Фізична особа-підприємець Москаленко Анатолій Григорович звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) 2882 грн. заборгованості.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договору на здійснення технічного нагляду за виконанням робіт від 15.12.2021.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.12.2022р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/3416/22, Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін). Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст. 166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив.
Відповідачу ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його юридичну адресу, яка зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Як вбачається з матеріалів справи, надіслана судом відповідачу рекомендованим листом з позначкою "Судова повістка" ухвала про відкриття провадження у справі була отримана відповідачем.
Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
12.01.2023 від відповідача надійшла заява про продовження строку на подання відзиву у справі з підстав того, що у місті Одесі відбувалися тривалі аварійні та екстрені відключення електроенергії поза графіками. Отже зазначені обставини унеможливили надання необхідних матеріалів становм на термін подання відзиву у справі № 916/3416/22, встановлений ухвалою суду.
31.01.2023 відповідач, скориставшись своїм правом, надав відзив в якому проти позову посилаясь на форс-мажорні обставини.
Суд визнав причини не подання відзиву у строк визначений ухвалою суду поважними тому залучає відзив на позов та враховує його під час розгляду справи.
Згідно положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи суд встановив.
Між ФОП Москаленко А.Г. та Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) було укладено договір від 15.12.2021 р. на здійснення технічного нагляду за виконанням робіт по «Капітальний ремонт фасаду та системи опалення адміністративної будівлі Київського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, 5».
Відповідно до п. 1.2. Договору, місце виконання робіт: м. Одеса, вул. Інглезі, 5.
Згідно п. 2.1. Договору вартість договору становила 2 882 гривень.
Згідно п. 2.3. вищезазначеного Договору, розрахунки між сторонами здійснюються згідно актів виконаних робіт з технічного нагляду, підписаних Сторонами, протягом 10 банківських днів з моменту підписання акту та представлення рахунку, при наявності своєчасного фінансування.
Факт виконання робіт підтверджується Актом від 20.12.2021 р. який був підписаний без жодних претензій по якості та обсягу робіт.
Проте Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) прострочило виконання грошового зобов'язання, внаслідок чого за надані послуги перед ФОП Москаленко А.Г. утворилася заборгованість у розмірі 2 882 гривень.
Як зазначає позивач, з метою досудового врегулювання господарського спору, ФОП Москаленко А.Г. направив до відповідача Претензію від 14.10.2022 р., в якій пропонувалось відповідачу протягом п'яти банківських днів з моменту отримання претензії добровільно сплатити суму основного боргу, а позивач в свою чергу обіцяв, що не буде звертатися до суду за захистом своїх порушених прав і нараховувати додаткові штрафні та оперативно-господарські санкції.
Однак відповідь на зазначену претензію від відповідача, позивач так і не отримав, що зумовило останнього звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Враховуючи, що відповідач Своїми діями порушив права та законні інтереси ФОП Москаленко А.Г., позивач звернувся до суду з позовною заявою, згідно якої просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 2882грн, витрати на оплату судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 3 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193).
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Так, судом встановлено наявність заборгованості відповідача за надані послуги у розмірі 2882грн., у зв'язку з чим позовна вимога позивача підлягає судом задоволенню повністю.
Станом на день розгляду справи, відповідач борг не сплатив.
Заперечення відповідача викладені у відзиві на позов судом до уваги не приймаються з огляду на наступне.
У відзиві на позов відповідач зазначає, що за інформацією від 11.01.2023 року виплати за договором від 15.12.2021 року не проводилися за відсутності фінансування та посилався на форс-мажорні обставини, а саме факт військової агресії країни агресора проти України.
Відповідно до статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», до форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) належать, зокрема: військові дії, оголошена та неоголошена війна, загальна військова мобілізація тощо.
Обставини непереборної сили засвідчуються сертифікатом Торгово-промислової палати України (ТПП). Проте, Листом від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1 ТПП засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою запровадження воєнного стану, та підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору.
Загальний лист підтверджує невідворотність, непередбачуваність, об'єктивність обставин, словом, наявність форс-мажору. Проте, одним обов'язковим критерієм є причинно-наслідковий зв'язок неможливості виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором.
Під час розгляду справи Відповідачем не доведено вплив форс-мажорних обставин саме на виконання грошових зобов'язань у взаємовідносинах із Позивачем за укладеним договором, а також доказів причинно-наслідкового зв'язку між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання, тому доводи Відповідача є недоведеними документально та такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути наслідків несвоєчасного виконання грошового зобов'язання.
Крім того, як встановлено судом останнім банківським днем оплати за надані послуги було 03.01.2022 р., отже факт виникнення боргу настав ще до обставин, які визнані форс-мажорними Торгово-промисловою палатою України на підставі ст. ст. 14, 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та не спростовують факту боргу відповідача.
Таким чином, доводи Відповідача щодо дії та впливу форс-мажорних обставин на спірні правовідносини є необгрунтованими.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Враховуючи приписи законодавства, встановлення судом заборгованості відповідача та несвоєчасне погашення заборгованості, заявлені позивачем позовні вимоги підлягають судом задоволенню в повній мірі.
Вирішуючи питання щодо витрат на правничу допомогу, господарський суд виходить із наступного.
За приписами п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з засад господарського судочинства.
За змістом ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
При цьому, стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та нарівні з протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 ст. 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження. Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов'язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті "справедливого суду", гарантованого ст. 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, та представити свою справу в умовах, що не ставлять його у явно гірше становище порівняно з опонентом протилежною стороною (рішення у справі "Лопушанський проти України").
Згідно зі ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частинами 3, 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Разом з тим, ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Заперечуючи у наданому відзиві щодо суми витрат на правничу допомогу, відповідач вважає її надмірною та не співмірною з обсягом ймовірно наданих послуг, посилаючись на те що зазначені в акті пункти наданих послуг не деталізовані та занадто узагальнені, дублюють одна одну, а також в кожній позиції вказані загальні суми за декілька послуг.
Частиною 8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Враховуючи викладене, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).
Положеннями п.2 ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат (така ж правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі об'єднаної палати від 03.10.2019 зі справи № 922/445/19).
Проте, згідно з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 року у справі №915/237/18, від 03.10.2019 року у справі №922/445/19 і від 24.10.2019 року у справі №905/1795/18, від 16.06.2020 року у справі №922/2875/18, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним стосовно іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним порівняно з ринковими цінами на адвокатські послуги.
Згідно з ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам ст.75-79 Господарського процесуального кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи, Фізична особа-підприємець Москаленко Анатолій Григорович та Адвокат Скиба Євген Анатолійович уклали договір про надання правової допомоги №50 від 14.10.2022
Пунктом 3.2. вказаного договору встановлено, що розмір винагороди адвоката при наданні правової допомоги визначається Сторонами у Акті прийому-псредачі наданих послуг.
Згідно п. 3.3. При визначенні розміру гонорару враховується:
- обсяг і час роботи, що потрібний адвокату для належного виконання доручення;
- ступінь складності правових питань, що стосуються доручення;
- необхідність виїзду адвоката у відрядження;
- особливі або додаткові вимоги Клієнта стосовно виконання доручення.
За пунктом 3.4. оплата послуг адвоката здійснюється шляхом перерахування коштів в національній валюті України на картку АТ КБ «ПриватБанк» № 5168745125744638 протягом 30 днів з дня набрання рішенням по справі законної сили.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу, заявником надано до суду:
- належним чином завірену копія акту прийому-передачі №50 від 03.01.2023 відповідно до договору про надання правової допомоги №50 від 14.10.2022;
Так, згідно наявного акту прийому-передачі вартість наданої правової допомоги визначається з урахуванням наступного:
• розмір оплати за годину роботи адвоката становить - 2 000 гривень;
• розмір оплати за складання адвокатом документів - 500 грн/сторінка;
• розмір оплати за участь адвокатом у судовому засіданні у суді першої інстанції - 2 000 грн. (незалежно від того відбулося воно чи ні, якщо адвокат прибув до суду);
• розмір оплати за участь адвокатом у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції - 3 000 грн. (незалежно від того відбулося воно чи ні, якщо адвокат прибув до суду).
Опис виконаних робіт складається із:
- Зустріч, усна консультація клієнта - 1год.
- Зустріч, усна консультація клієнта з приводу подання позовної заяви - 30хв.
- Пошук та аналіз судової практики у подібних правовідносинах - 1 год.
- Складання та подання до суду позовної заяви - 3 аркуша.
Загальна вартість наданої правової допомоги складає 6 500 гривень
При досліджені наданих доказів суд встановив, що перелічені в акті окремими пунктами такі види послуг як зустріч, усна консультація клієнта, зустріч, усна консультація клієнта з приводу подання позовної заяви, пошук та аналіз судової практики у подібних правовідносинах, складання та подання до суду позовної заяви, є фактично складовими однієї послуги адвоката - підготування позовної заяви
Таким чином, враховуючи викладене, суд зазначає, що послуги та час, зазначені адвокатом у Акті прийому-передачі, з огляду на обставини справи, її складність, предмет та підстави не відповідає критеріям розумності та є дещо завищеними.
Надаючи оцінку наведеному позивачем розрахунку витрат на правову допомогу, з урахуванням наданих доказів та фактичного обсягу наданих послуг правничої допомоги у суді, у відповідності до принципу диспозитивності та змагальності, суд, вважає, обґрунтованою суму витрат на правничу допомогу у розмірі 3500 грн.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (вул.8, Березня, 107,Миколаїв,54000, код ЄДРПОУ 43315529) на користь Фізичної особи-підприємеця Москаленко Анатолій Григорович ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) основний борг в розмірі 2882 грн., 3500 грн. на правничу допомогу та 2481грн. судового збору.
Повне рішення складено 13 лютого 2023р.
Наказ видати згідно зі ст. 327 ГПК України.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Літвінов