65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
"10" лютого 2023 р.м. Одеса Справа № 916/522/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліної Т.Г., розглянувши матеріали вх.№ 2-164/23
за позовом: Одеської обласної прокуратури , м.Одеса в інтересах держави в особі Одеської міської ради
до відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області м.Вінниця
Третя особа на стороні відповідача - ОСОБА_1 , м.Кривий Ріг, Дніпропетровської області
про скасування державної реєстрації земельної ділянки з одночасним закриттям поземельної книги на неї
Одеська обласна прокуратура звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про скасування державної реєстрації земельної ділянки з одночасним закриттям поземельної книги на неї.
Підставою для пред'явлення вказаного позову прокурор зазначив порушення вимог земельного, водного, містобудівного законодавства та Закону України «Про державний земельний кадастр» під час здійснення державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки комунальної власності водного фонду, розташованої на озеленених схилах узбережжя Чорного моря, на території, що розташована на узбережжі від мису Великий Фонтан до смт. Чорноморське та схильної до інтенсивного впливу зсувних процесів, та визначення останній цільового призначення: 07.03 - для індивідуального дачного будівництва (землі рекреаційного призначення).
Одначасно з позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про скасування державної реєстрації земельної ділянки з одночасним закриттям поземельної книги на неї Одеською обласною прокуратурою подано заяву про забезпечення позову, у якій просить накласти арешт на земельну ділянку площею 0,006 га із кадастровим номером 5110136900:45:007:0005, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Як зазвзначив прокурор, з інформації Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 21.07.2022 за №01-19/811 вбачається, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо вказаної земельної ділянки або щодо затвердження проекту землеустрою та передачі останньої у приватну власність Одеською міською радою не приймались.
При цьому, з листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 15.07.2022 за №10-15-0.81-1951/2-22 вбачається, що державну реєстрацію земельної ділянки із кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 здійснено 22.07.2021, на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробленого на замовлення ОСОБА_1 .
Прокурором установлено, що ОСОБА_1 31.08.2017 звернувся до Одеської міської ради із заявою про надання безоплатно у приватну власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва площею 0,06 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Одеською міською радою 16.02.2018 прийнято рішення за № 2922- VII «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», відповідно до п. З якого Одеською міською радою вирішено відмовити громадянам, визначеним у переліку (додаток №2) у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою. Відповідно до п. 50, 88, 89, 91 зазначеного переліку ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки умежах м. Одеси, у зв'язку із відсутністю відповідних графічних матеріалів місця розташування земельної ділянки.
У подальшому, 02.05.2019 ОСОБА_1 повторно звернувся до Одеської міської ради із аналогічним клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва площею 0,06 га розмірами 20 на 30 метрів, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Департаментом комунальної власності Одеської міської ради листом від 31.05.2019р. за №01-26/628 (наявний у складі проекту землеустрою), надано ОСОБА_1 відповідь, що Одеською міською радою рішення про надання відповідного дозволу не приймалось, відповідно до протоколу постійної комісії з питань землеустрою та земельних правовідносин Одеської міської ради, від 13.04.2018 розгляд питання про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою було відкладено. Зазначений протокол був розміщений на офіційному веб-сайті Одеської міської ради у загальному доступі. Отже, останньому було відомо про вказаний факт.
Із вказаного вбачається, що і рішення розпорядником земельної ділянки щодо надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки площею 0,06 та по АДРЕСА_1 не приймалось, зважаючи на неможливість відведення земельної ділянки саме для індивідуального дачного будівництва.
Водночас, ОСОБА_1 , володіючи інформацією про особливий обмежено оборотоздатний статус запитуваної земельної ділянки, а також про неможливість її отримання у приватну власність, 01.07.2019 повідомив Одеську міську раду про те, що ним замовлено проект землеустрою щодо відведення вищезазначеної земельної ділянки у приватну власність із цільовим призначенням: для індивідуального дачного будівництва (договір від 25.06.2019 за №1-25/06).
У подальшому, на замовлення ОСОБА_1 , 2019 року розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,06 га по АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва. У період до звернення ОСОБА_1 до Одеської міської ради із розробленим проектом землеустрою та клопотанням про його затвердження (04.08.2021), Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради від 04.03.2020 за №01-13/28/0-112пз-К, ОСОБА_1 повторно надавалась інформація щодо місцярозташування запитуваної земельної ділянки на зсувному схилі, а також про те, що дійсно містобудівною документацією на місцевому рівні визначено місце розташування земельної ділянки зоні Р-4, водночас зауважено, що вказана зона створюється на основі вже існуючих садівничих товариств, до жодного із яких земельна ділянка не входить.
Після завершення процедури складання проекту землеустрою, 22.07.2021 проведено державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки із вищезазначеним цільовим призначенням.
Водночас, до теперішнього часу рішення про затвердження проекту землеустрою та відведення ОСОБА_1 у приватну власність вищезазначеної земельної ділянки Одеською міською радою не прийнято з підстав які зазначалось вище, а саме розташування земельної ділянки у законодавчо- встановлених межах прибережної захисної смуги Чорного моря, а також не прийняття Одеською міською радою рішення про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги у межах м. Одеси.
Отже, Одеська міська рада в особі виконавчих органів, а саме Департаменту комунальної власності та Управління архітектури та містобудування повідомляла ОСОБА_1 про те, що як власник та розпорядник земельних ділянок комунальної власності не приймала рішень про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення йому у власність земельної ділянки, розташованій за зсувному схилі, у межах водоохоронної зони по АДРЕСА_1 .
Проте прокурор встановив, що 22.07.2021р. державним кадастровим реєстратором відділу у Козятинському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Остапець О. В. відкрито поземельну книгу на спірну земельну ділянку, присвоєно останній кадастровий номер 5110136900:45:007:0005, та внесено до Державного земельного кадастру відомості про зазначену земельну ділянку.
Відповідно до розділу 1 поземельної книги (запис від 22.07.2021 № 001), земельні ділянка із кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 площею 0,0600 га, розташована по АДРЕСА_1 віднесена до категорії земель: землі рекреаційного призначення, вид використання: для індивідуального дачного будівництва, форма власності не визначена.
Прокурор просить суд вжити заход забезпечення позову, а саме накласти арешт на земельну ділянку площею 0, 006 га із кадастровим номером 5110136900:45:007:0005, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Заяву про накладення арешту на земельну ділянку площею 0, 006 га із кадастровим номером 5110136900:45:007:0005, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Вєтрова прокурор обгрунтовує тим, що, враховуючи, що до Державного земельного кадастру внесено відомості щодо цільового призначення спірної земельної ділянки, а саме: для індивідуального дачного будівництва та не визначена форма власності земельної ділянки, у той час, як розпорядником земель, розташованих у межах міста в силу закону є Одеська міська рада, внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та до Державного земельного кадастру відомостей про право приватної власності на вищезазначену земельну ділянку, а тим більше будь - яке (у тому числі дачне) будівництво на цій земельній ділянці, внесення запису про реєстрацію права власності на новозбудоване майно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у випадку задоволення позову нівелює мету звернення з позовом, адже з метою належного відновлення порушених прав розпорядника земельної ділянки, яким є Одеська міська рада, на захист яких подано даний позов, зумовить необхідність ініціювати інший позов, про знесення незаконно побудованого об'єкту, що потребуватиме значних фінансових витрат, покладання яких на позивача буде непомірним тягарем.
Прокурор вважає, що невжиття такого заходу забезпечення позову як арешт земельної ділянки може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Прокурор вважає, що арешт земельної ділянки є адекватним та співрозмірним заходом забезпечення позову.
До заяви про забезпечення позову прокурором додано лише доказ сплати судового збору та докази надіслання заяви про забезпечення позову іншим учасникам справи.
За твердженням прокурора, невжиття відповідного заходу забезпечення позову призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів держави , яка не зможе їх захистити в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.
Верховним Судом України у постанові від 25.05.2016 по справі №6-605цс16 зроблено висновок, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально - правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
За приписами ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 910/16448/18). Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" було зазначено, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Таким чином, метою забезпечення позову є вжиття заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.
Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 915/167/20.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість вчинення відповідачем певних дій не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами щодо наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Проте будь-яких доказів на підтвердження припущення що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, до заяви про вжиття заходів забезпечення позову не додано. Як зазначено судом вище, до заяви про забезпечення позову прокурором додано лише доказ сплати судового збору та докази надіслання заяви про забезпечення позову іншим учасникам справи.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову з вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Статтею 137 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 частини першої наведеної норми процесуального Закону.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість вчинення відповідачем в майбутньому будь-яких дій, або можливого укладання угод без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Крім того, при вирішенні питання про забезпечення позову необхідно виходити з законодавчо встановленої заборони незаконного втручання органів державної влади, в тому числі і судів, у господарські відносини (стаття 6 Господарського кодексу України).
Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Оскільки у цій справі прокурор звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18.
Проте у зв"язку з ненаданням прокурором будь-яких доказів до заяви про забезпечення позову, суд робить висновок, що твердження прокурора про те, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду - є лише припущенням прокурора. Так само прокурором не зазначено, які саме позови може потягнути невжиття заявленого заходу забезпечення позову - арешту земельної ділянки у спорі немайнового характеру про скасування державної реєстрації земельної ділянки з одночасним закриттям поземельної книги на неї.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд зауважує, що метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч. 1 - 2 ст. 74 ГПК України).
За приписами ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так предметом спору у даній справі є вимога немайнового характеру - скасування державної реєстрації земельної ділянки з одночасним закриттям поземельної книги на неї. Рішення у даній справі не буде підлягати примусовому виконанню.
Суд зауважує, що під час розгляду заяви про забезпечення позову питання обґрунтованості та підставності самого позову судом не вирішуються, адже дані обставини є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.
Отже, питання про порушення законодавства у процесі здійснення відповідачем державної реєстрації земельної ділянки буде вирішуватись судом під час розгляду справи по суті. Водночас, прокурором не обґрунтовано належними доказами необхідності вжиття заходу забезпечення позову, про який просить прокурор.
Також суд враховує, що будь-яких відомостей про зміну форми власності на спірну земельну ділянку або про підтверджену загрозу вчинення таких дій прокурором також не заявлялось.
Здійснюючи оцінку обґрунтованості доводів прокурора щодо необхідності вжиття відповідних заходів про забезпечення позову, господарський суд враховує наступне: розумність, обґрунтованість і адекватність вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Господарський суд, здійснивши належну оцінку обґрунтованості доводів прокурора з урахуванням адекватності його вимог щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, дотримання принципів "справедливого балансу", не вбачає достатньо правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову в спосіб, наведеній в ній; оскільки наведені прокурором у цій заяві докази беззаперечно не підтверджують, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких прокурор звернувся до суду.
З огляду на вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Одеської обласної прокуратури про забезпечення позову у справі № 916/522/23. Відповідно до ч.6 ст. 140 ГПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст.136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. У задоволенні заяви Одеської обласної прокуратури про забезпечення позову у справі № 916/522/23 шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 0,006 га із кадастровим номером 5110136900:45:007:0005, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Вєтрова.
Ухвала суду набирає законної сили 13.02.2023 та може бути оскаржена в порядку ст.256 ГПК України.
Суддя Т.Г. Пінтеліна