18 січня 2023 року Справа № 915/506/22
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Алексєєва А.П. при секретарі судового засідання Степановій І.С. розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовною заявою Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, код ЄДРПОУ 26565573, електронна адреса: kancel@mkrada.gov.ua) пред'явленої до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю будівельно-комерційне підприємство «Гранд Парк» (54028, м. Миколаїв, вул. Кірова, 240А, код ЄДРПОУ 40974362), про стягнення грошових коштів у сумі 461553,12 гривень.
Без участі представників сторін.
14.11.2022 року ухвалою суду позовну заяву залишено без руху.
18.11.2022 року ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.
Дану ухвалу представником позивача було отримано під розписку 25.11.2022 року, а відповідач не отримав по причині його відсутності за адресою місцезнаходження, про що зроблено відмітку на поштовому відправленні №5400500953612.
19.12.2022 року протокольною ухвалою судом було закрите підготовче провадження та призначено судове засідання із розгляду справи по суті.
Ухвалою від 19.12.2022 року позивача та відповідача було повідомлено про дату та час судового засідання із розгляду справи по суті.
Дану ухвалу представником позивача було отримано під розписку 23.12.2022 року, а відповідач не отримав по причині його відсутності за адресою місцезнаходження, про що зроблено відмітку на поштовому відправленні №5400500944141.
18.01.2023 року судом було оголошено про підписання вступної та резолютивної частини рішення.
Позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України та з урахуванням ст. ст. 120, 125 ЗК України грошові кошти, які відповідач не сплатив за фактичне користування земельною ділянкою після набуття права власності на об'єкт нерухомого майна але без укладення з позивачем договору оренди землі.
Відповідач відзив суду не надав, про розгляд справи був повідомлений судом відповідно до положень ч. 5 та ч. 6 ст. 242 ГПК України.
22.11.2022 року на електронну адресу суду надійшла заява від представника позивача про підтримання позову та розгляду справи за відсутності позивача.
18.01.2023 року на електронну адресу суду надійшла заява від представника позивача про підтримання позову та розгляду справи за відсутності позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Як вказано у ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно ч. 1 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на представлені позивачем докази на підтвердження обставин викладених у позові, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, його позицію, викладену у позові, судом встановлено наступне.
Відповідно до даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за відповідачем з 06.12.2016 року зареєстроване право власності на нерухоме майно - незавершений будівництвом житловий будинок, який розташований по пр. Героїв України, 11-б.
На підставі рішення Миколаївської міської ради №42/341 від 19.10.2018 року між позивачем та відповідачем укладено договір оренди землі №11506 від 12.11.2018 року, за яким відповідачу передана в оренду до 12.11.2021 року земельна ділянка площею 7240 кв.м для завершення будівництва житлового будинку по пр. Героїв України, 11-б.
Таким чином, з 06.12.2016 року (дата набуття відповідачем права власності на об'єкт нерухомого майна) до 19.10.2018 року (дата прийняття рішення про передачу земельної ділянки в оренду) користувачем земельної ділянки площею 7240 кв.м, на якій розташований вказаний об'єкт нерухомості, був відповідач.
До 01.01.2015 року земельна ділянка площею 7240 кв.м перебувала в оренді у ТОВ “Інка Миколаїв” для завершення будівництва житлового будинку по пр. Героїв України, 11-б на підставі договору оренди землі № 9552 від 20.09.2013 року.
Таким чином, об'єкт нерухомого майна (незавершений будівництвом житловий будинок) по пр. Героїв України, 11-б, який перебуває у власності відповідача, розташований на земельній ділянці загальною площею 7240 кв.м по пр. Героїв України, 11-б. Тобто, відповідач повинен був сплачувати кошти за користування земельною ділянкою загальною площею 7240 кв.м по пр. Героїв України, 11-б.
Позивач листами №333/02.02.01-22/11/14/19 від 31.01.2019 року, №4936/02.02.01-22/11/14/19 від 18.09.2019 року повідомляв відповідача про необхідність сплати коштів за користування земельною ділянкою у формі орендної плати.
Листом від 08.11.2018 року відповідач повідомив позивача, що згоден із завданими позивачу збитками в сумі 461553,12 грн. внаслідок фактичного використання земельної ділянки протягом періоду з 06.12.2016 року до 19.10.2018 року. Зазначену суму відповідач гарантував сплатити протягом 3 років - до дати закінчення строку дії договору оренди, а саме до 12.11.2021 року.
Несплату відповідачем коштів протягом періоду з 06.12.2016 року до 19.10.2018 року позивач також підтвердив листом ГУ ДПС у Миколаївській області №1000/9/14-29-50-05-26 від 12.07.2019 року.
Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. За підпунктами 14.1.72 та 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
За правилами пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
Відповідач не є власником земельної ділянки і постійним землекористувачем земельної ділянки, у зв'язку із чим не є платником плати за землю у формі земельного податку, тому єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього є орендна плата.
Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно - правовими актами.
У частинах 1 та 2 ст. 120 Земельного кодексу України (у редакції, яка діяла на дату набуття відповідачем права власності на об'єкт нерухомого майна) встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Вказана норма закріпила загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.10.2016 року у справі №6-2225цс16.
Відповідно до п.п. 1, 2, 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №284 від 19.04.1993 року власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок. Розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.
Відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.
Відповідно до статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
22.01.2020 року виконавчий комітет Миколаївської міської ради у відповідності до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам прийняв рішення про затвердження актів з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 16.10.2019 року про визначення розміру збитків, які спричинені відповідачем у зв'язку з безоплатним використанням земельної ділянки площею 7240 кв.м для обслуговування нерухомого майна по пр. Героїв України, 11-б у період з 06.12.2016 року до 19.10.2018 року у розмірі 461553,12 грн.
Згідно приписів ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Згідно із ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним, об'єктом плати за землю є земельна ділянка, плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
До моменту оформлення власником об'єктів нерухомості права оренди земельних ділянок, на яких ці об'єкти розташовані, відносини з фактичного користування земельними ділянками без укладених договорів їх оренди та недоотримання їхнім власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Верховний суд зазначає, що за змістом глави 15, статей 120, 125 ЗК України та з урахуванням положень ст. 1212 ЦК України до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку(без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28.02.2020 у справі № 913/169/18, від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і №922/5468/14.
Фактичний користувач земельних ділянок, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянкою, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої ст. 1212 Цивільного кодексу України (висновок сформульований у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/ 16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, Верховного суду України від 12.04.2017 року у справі № 922/207/15).
Тобто, із часу виникнення права власності на нерухоме майно у відповідача виник обов'язок щодо сплати коштів за користування земельною ділянкою, який відповідач не виконав, а отже без законних підстав зберіг у себе майно - кошти за використання земельної ділянки, які підлягають стягненню у судовому порядку.
Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 року по справі № 920/739/17).
Відповідно до вимог ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" розмір орендної плати за земельні ділянки комунальної власності визначається на підставі нормативної грошової оцінки земельних ділянок.
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, на підставі якого здійснювався розрахунок коштів, сформовано на підставі рішення Миколаївської міської ради № 3/40 від 27.01.2011 року “Про затвердження грошової оцінки земель м. Миколаєва".
Відповідно до умов договору оренди землі № 9552 від 20.09.2013 року річна орендна плата за земельну ділянку встановлена у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Таким чином, безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати складають 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що за період з 06.12.2016 року до 19.10.2018 року становить загальну суму 461553,12 грн., що вбачається з деталізованого розрахунку, який додається до позовної заяви.
Стаття 13 Конституції України визначає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
У відповідності до пункту «а» статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Згідно частини 3 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Згідно з статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.
Земельна ділянка, на якій розташовано належне відповідачу нерухоме майно, відноситься до комунальної власності та належить Миколаївській міській раді.
За таких обставин право пред'явлення позову до відповідача про стягнення збережених без достатніх правових підстав коштів орендної плати за землю належить позивачу.
Наведене надає позивачу право звернутися до суду за стягненням з відповідача безпідставно збережених грошових коштів у вигляді орендної плати за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.
Відповідна бездіяльність відповідача спонукала позивача звернутись до суду з метою захисту порушеного права на отримання коштів за використання земельної ділянки.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у разі задоволення позову сплата судового збору покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 237, 238 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю будівельно-комерційне підприємство «Гранд Парк» (54028, м. Миколаїв, вул. Кірова, 240А, код ЄДРПОУ 40974362) на користь Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, код ЄДРПОУ 26565573) грошові кошти в сумі 461553 (чотириста шістдесят одна тисяча п'ятсот п'ятдесят три грн.) 12 коп. (отримувач УК у м. Миколаїв/Україна/Центральний р/н/24062200; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); код в ЄДРПОУ отримувача 37992781; рахунок №UA588999980314000611000014483).
3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю будівельно-комерційне підприємство «Гранд Парк» (54028, м. Миколаїв, вул. Кірова, 240А, код ЄДРПОУ 40974362) на користь Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, код ЄДРПОУ 26565573) понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 6923 (шість тисяч дев'ятсот двадцять три грн.) 30 коп. (банк отримувача ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ отримувача 04056612, рахунок № UA448201720344260001000027733).
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення (ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження (ч. 2 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 13.02.2023 року
Суддя А.П. Алексєєв