79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
02.02.2023 Справа № 461/6787/17
за позовом Львівської міської ради, місто Львів
до відповідача-1 Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Падалки Романа Олеговича, місто Київ
відповідача-2 Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, місто Київ
за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, місто Київ
за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Курії Львівської Архієпархії Української Греко-Католицької Церкви, місто Львів
за участю третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Релігійного Управління Києво-Галицької митрополії української греко-католицької церкви, місто Львів
за участю третьої особи-4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 , місто Львів
за участю третьої особи-5, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, місто Львів
за участі Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, місто Львів
про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна.
Суддя Коссак С.
Секретар Полюхович Х.
Представники
позивача: Кулик А (при оголошені вступної та резолютивної частин рішення відсутній);
відповідача 1: не з'явився;
відповідача 2: Огнівенко П.П.;
третьої особи 1: Фединець В..;
третьої особи 2: не з'явився;
третьої особи 3: не з'явився.;
третьої особи 4: не з'явився;
третьої особи 5: не з'явився,
від прокуратури: не з'явився
На новий розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла справа за позовом Львівської міської ради до відповідача-1 Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Падалки Романа Олеговича, до відповідача-2 Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України за участю третіх осіб 1, 2, 3, 4, 5, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, Курії Львівської Архієпархії Української Греко-Католицької Церкви, Релігійного Управління Києво-Галицької митрополії української греко-католицької церкви, ОСОБА_1 , Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради за участі Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна.
Ухвалою суду від 21.12.2021 (суддя Сухович Ю.) справу прийнято до провадження та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 19.01.2022 року.
Ухвалою суду від 30.03.2022 зупинено провадження у справі у зв'язку з врегулюванням спору за участю судді.
Нарада за участю сторін неодноразово відкладалась, враховуючи введення воєнного стану, що утруднювало врегулювання спору, у строки визначені статтею 190 Господарського процесуального кодексу України, а також враховуючи специфіку спору та потребу в часі для остаточного досягнення домовленостей. Однак, сторони не врегулювали спір мирним шляхом, умови мирової угоди не погодили.
Ухвалою суду від 08.07.2022 року у справі № 461/6787/17 припинено врегулювання спору за участю судді, поновлено провадження у справі та передано справу №461/6787/17 на розгляд іншому судді, який буде визначений в порядку, встановленому ст. 32 ГПК України.
Згідно розпорядження керівника апарату суду від 12.07.2022 року № 55 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи № 461/6787/17 та призначено головуючим суддею - Коссака С.М.
Ухвалою суду від 18.07.22р. справу прийнято до провадження та призначено підготовче засідання. Рух справи відображено в ухвалах суду.
Ухвалою суду від 22.12.22р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
У судовому засіданні 02.02.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Судові рішення у справі
Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.03.2021 у справі № 461/6787/17, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.08.2021, позов задоволено частково.
Скасовано державну реєстрацію права власності Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на об'єкт нерухомого майна будинку трансформаторної підстанції ТП 370 площею 36,7 кв. м та технічного будинку радіостанції площею 429,8 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Львів, вулиця Листопадового Чину, 28, здійснену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалком Р. О.
Витребувано в Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради об'єкт нерухомого майна - будинок трансформаторної підстанції ТП 370 площею 36,7 кв. м та технічного будинку радіостанції площею 429,8 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Львів вул. Листопадового Чину, 28, та зобов'язати повернути вказане майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради.
У задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Падалки Р. О. відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.11.2021 частково задоволено касаційні скарги Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України. Рішення Господарського суду Львівської області від 03.03.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.08.2021 у справі № 461/6787/17 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.
Зокрема, у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду звертає увагу, що, звертаючись із позовними вимогами щодо витребування майна, важливо дослідити та оцінити докази, які доводять належність спірного майна позивачу на праві власності. Саме встановлення факту звернення з позовом власника, в якого наявне право на таке майно, надає змогу правильно розглянути такий спір, як і у подальшому визначити можливі підстави незаконного вибуття з власності його майна (п.4.7.).
У спірних відносинах важливий момент набуття права власності, що дасть змогу встановити законодавчі вимоги, які діяли на відповідний час щодо обов'язковості проведення реєстрації такого права. Законодавство України, чинне на момент виникнення права власності територіальної громади на спірне нерухоме майно, могло не передбачати обов'язкової реєстрації цього права та виникнення права з моменту такої реєстрації, тому відсутність державної реєстрації у цьому випадку не впливає на правовий статус зазначених об'єктів нерухомості ( Колегія суддів бере до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13) (п.4.8.).
Щодо заяви про застосування позовної давності, необхідно встановити, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права власності або про особу, яка його порушила. Тобто важливо встановити не момент, коли позивачу стало відомо про останнє порушення його права власності, яким з обставин справи фактично є реєстрація приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалком Р. О. 01.11.2016 права державної власності за Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а коли Львівська міська рада довідалася або могла довідатися про вибуття з її власності відповідного майна. Тобто дослідження та оцінка моменту вибуття нерухомого майна у будь-якому виді із власності позивача і встановлення обізнаності Львівської міської ради із самим фактом такого порушення її права власності має здійснюватися у сукупності спірних відносин, які виникли між сторонами і стали наслідком звернення із цим позовом (п.4.9.).
Правова позиція учасників справи.
Аргументи позивача та третьої особи-5
Позивач звернувся до суду з позовом про скасування державної реєстрації права власності Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на спірне майно, витребування та зобов'язання повернути вказане майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради.
Позивач та третя особа 5 зазначають, що п.2 рішення звуженого засідання виконкому Львівської міськради депутатів трудящих №31/246 від 06.04.1951р. вирішено закріпити за Львівським облуправлінням зв'язку земельну ділянку та будівлі для розміщення будівництва пункту місцевого радіозахисту по вул.Міцкевича, площею 1.9 га, в тому числі присадибу по вул.Міцкевича, 28 з будинком, який займає бібліотека Залізничного району і житловий будинок, в якому проживають дві сім'ї гр.Маєвського і Шелест.
Разом з тим, відповідно до п.1. рішення виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів №282 від 21.06.1990р. «Про передачу в оренду будинку №28 по вул.Міцкевича Галицькій Митрополії Української греко-католицької церкви», вирішено припинити дію рішення СЗ виконкому Львівської міської Ради народних депутатів від 10.04.51р. №31/246 про закріплення за Львівським облуправлінням зв'язку земельної ділянки та будівель на вул.Міцевича, 28.
Враховуючи викладене, позивач та третя особа 5 стверджують, що об'єкт нерухомого майна будинок трансформаторної підстанції ТП 370 площею 36.7 кв. м реєстраційний номер об'єкта 1071817946101 та технічний будинок радіостанції площею 429,8 кв. м реєстраційний номер об'єкта 1071798346101, що знаходяться за адресою м.Львів, вул.Листопадового Чину (попередня назва вулиці - «Міцкевича»), 28 знаходяться у комунальній власності територіальної громади міста Львова.
Незважаючи на викладене, 01.11.2016р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалко Романом Олеговичем здійснено державну реєстрацію права державної власності за Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на об'єкт нерухомого майна будинок трансформаторної підстанції ТП 370 площею 36,7 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 107181794610) та технічний будинок радіостанції площею 429,8 кв м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1071798346101), що знаходяться за адресою м Львів, вулиця Листопадового Чину, 28.
Просить позов задоволити.
Аргументи відповідача-2
У відзиві зазначає, що позивачем не було долучено належних та допустимих доказів передачі цих будівель з державної в комунальну власність, що в подальшому унеможливлює йому, як власнику витребувати майно з чужого незаконного володіння на підставі ст. ст 387, 388 ЦК України.
У поясненнях зазначає, що враховуючи фактичні обставини справи позивач не може довести своєї необізнаності щодо порушення його цивільного права, оскільки матеріали справи містять беззаперечні докази його обізнаності, а саме: на запит Львівської міської ради народних депутатів від 12.01.1998 № 1106/8351 Львівський ОРТПЦ надавав відповідь від 27.01.1998 № 47; в матеріалах справи міститься довідка відділу Держгеокадастру у м. Львові від 08.09.2016 № 19-1323-0.2-6863/9-16АП, яка досліджувалась судом першої інстанції, земельна ділянка площею 2,516 га на вул. Листопадового Чину, 28 у м. Львові зареєстрована за Львівським обласним радіотелевізійним передавальним центром (згідно із списком землекористувачів та землевласників Залізничного району м. Львова, затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради від 06.02.1998 № 51 «Про інвентаризацію земель міста Львова» та Державних актів на право власності на земельні ділянки по вул. Листопадового Чину, 28-6); 09.04.1998 Львівським ОРТПЦ в присутності представника міськвиконкому Михайлова І.Ю. було складено Акт обстеження технічних будівель, споруд і житлових приміщень, які належать Львівському ОРТПЦ і знаходяться по вул. Листопадового Чину, 28 м. Львова, згідно якого технічний будинок перебував та перебуває в користуванні Львівського ОРТПЦ, про що зазначалося у відзиві на позовну заяву, але під час попереднього розгляду справи залишилося без належної правової оцінки.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Фактичні обставини даної справи та тривалий строк незвернення позивачем до суду за захистом своїх прав свідчать про відсутність поважних причин пропущення строку позовної давності позивачем.
У позові слід відмовити.
Аргументи третьої особи-2
Як вбачається з матеріалів справи, спірне майно перейшло до відповідача -2 безоплатно, як і переходило до третьої особи - Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, до і після державної реєстрації права державної власності.
Ні відповідача-2, ні Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, після прийняття Рішення від 21.06.1990 року №282, не є добросовісними набувачами спірного майна, а навпаки, діють недобросовісно і є незаконними користувачами і володільцями спірного майна.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, рішенням виконкому Львівської міської ради від 21.06.1990 року №282, не було встановлено вимоги оформляти акт приймання-передачі тощо. В той же час, очевидним та таким, що не потребує подання будь-яких додаткових доказів є той факт, що третя особа - Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення - ігнорувала та умисно не виконувала Рішення від 21.06.1990 року №282, а також, в подальшому вчиняла дії для порушення права територіальної громади на це майно (незаконне отримання Реєстраційного посвідчення від 22.03.1994 року, безпосередня участь у перереєстрації цього майна у державну власність), фактично з 1990 року і по сьогоднішній день безоплатно користуючись цим майном.
Також, Рішення від 21.06.1990 року №282 ніким не оскаржувалося та не визнавалося незаконним (недійсним) тощо за відсутністю підстав для цього.
У зв'язку цим, Курія ЛА УГКЦ вважає, що даний документ (Реєстраційне посвідчення від 22.03.1994 року видане Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації про колективу власність Львівському обласному радіотелевізійному передавальному центру) взагалі не може братися судом як доказ у цій справі щодо права Відповідача 2 та/або Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення на спірне майно. Цей документ за своєю суттю лише підтверджує недобросовісність та незаконність посадових осіб Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (третя особа).
Щодо позовної давності то в даному випадку її перебіг починається саме з моменту реєстрації спірного майна як державна власність.
Вважає, що майно повинно повернутися у комунальну власність.
Аргументи спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону
Сам факт володіння відповідачем та третьою особою спірним майном, відсутність у них будь-яких актів прийому-передачі спірного майна на користь Позивача, рекомендаційний характер рішення Виконкому №282 від 21 червня 1990 року, а також не надання таких доказів
позивачем при попередньому розгляді справи попри вимоги суду переконливо доводять, що такі докази у Позивача відсутні, а отже і відсутнє право власності па спірне майно, як найголовніша підстава для задоволення позову.
В матеріалах справи є докази, про те, що про факт реєстрації 1994 року Львівська міська рада була офіційно повідомлена не пізніше 2005 року, коли третя особа зверталася з відповідним пакетом документів для оформлення права користування земельною ділянкою.
Таким чином, Позивачем про пущено строк позовної давності за пред'явленими у справі вимогами. Зрештою вважаю, що позовна давність не може бути підставою для відмови у задоволенні даного позову, адже для її застосування необхідно встановити наявність порушеного права. А як вбачається з пункту 1. Львівська міська Рада жодних прав на спірне майно не має.
На підставі викладеного, протну відмовити у задоволенні позову Львівської міської Ради у повному обсязі у зв'язку з безпідставністю позовних вимог.
Обставини, встановлені судом
Рішенням звуженого засідання виконкому Львівської міськради депутатів трудящих №31/246 від 06.04.1951р. (надалі по тексту - «Рішення 1951р.») вирішено закріпити за Львівським облуправлінням зв'язку земельну ділянку та будівлі для розміщення будівництва пункту місцевого радіозахисту по вул.Міцкевича, площею 1.9 га, в тому числі присадибу по вул.Міцкевича, 28 з будинком, який займає бібліотека Залізничного району і житловий будинок, в якому проживають дві сім'ї гр.Маєвського і Шелест.
Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів №282 від 21.06.1990р. «Про передачу в оренду будинку №28 по вул.Міцкевича Галицькій Митрополії Української греко-католицької церкви» (надалі по тексту - «Рішення 1990р.») вирішено припинити дію рішення СЗ виконкому Львівської міської Ради народних депутатів від 10.04.51р. №31/246 про закріплення за Львівським облуправлінням зв'язку земельної ділянки та будівель на вул.Міцевича, 28.
Львівська міська рада стверджує, що Рішенням 1990р. припинено дію Рішення 1951р., відповідно до якого, за Львівським облуправлінням закріплено, в тому числі, технічний будинок радіостанції (будинок, який займала бібліотека Залізничного району) та вподальшому побудований, на підставі вищевказаного рішення від 06.04.1951р., будинок трансформаторної підстанції ТП 370 (разом надалі по тексту - «спірне майно»).
05.11.1991 на виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування" та від 26.03.1991 "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність", Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю", якою також затверджено перелік державного майна України, що передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). До Переліку державного майна, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності) увійшов, в тому числі, житловий та нежитловий фонд місцевих рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтнобудівельні та інші організації, пов'язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.
Відповідно до абзацу 3 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 передача державного майна, яке перебуває у віданні міністерств і відомств України, інших органів, уповноважених управляти державним майном, до складу комунальної власності, а також від однієї адміністративно-територіальної одиниці до іншої здійснюється безоплатно стосовно порядку, передбаченого постановою Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 285 ( 285-80-п ) "Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд" (ЗП УРСР, 1980 р., N 5, ст.43), з наступним повідомленням про це органів державної статистики, податкових та фінансових органів.
На виконання вказаної постанови 24.12.1991 Виконавчим комітетом Львівської обласної ради народних депутатів було прийнято рішення № 728 "Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць підприємств та організацій житлово-комунального господарства області", яким затверджено перелік підприємств та організацій, які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів, до якого включеного також житловий та нежитловий фонд Львівської міської ради народних депутатів районів м. Львова.
Відповідно до статей 31, 32, 35 Закону України "Про власність" (у редакції, чинній на момент прийняття постанови від 24.12.1991) до державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради України. Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності.
Відтак, на думку позивача, у 1991р. спірне майно перейшло до комунальної власності територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради.
Колегія суддів, у постанові від 23.11.2021 у цій справі, скасовуючи рішення Господарського суду Львівської області від 03.03.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.08.2021 у справі № 461/6787/17 та передаючи справу на новий розгляд до Господарського суду Львівської області. зауважила, що, стверджуючи про набуття Львівською міською радою права власності на спірне майно, суди попередніх інстанцій узагальнено послалися на постанови Кабінету Міністрів України та Виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів в частині передачі житлового та нежитлового фонду. Водночас жодного дослідження фактичної передачі саме спірного нерухомого майна судами здійснено не було. Тобто поза увагою судів залишилась необхідність дослідження доказів щодо набуття права власності Львівською міською радою майна. Саме лише посилання на перелік майна, яке відноситься до комунальної власності, не вказує на встановлення обставин, які безспірно підтверджують, що позивач набув право власності на будинок трансформаторної підстанції ТП 370 і технічний будинок радіостанції у контексті тверджень відповідача, що воно відноситься не до житлового фонду, а до об'єктів зв'язку і також наявних у матеріалах справи доказів.
01.11.2016р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалко Романом Олеговичем здійснено державну реєстрацію права державної власності за Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на спірне майно, а саме, на будинок трансформаторної підстанції ТП 370 площею 36,7 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 107181794610) та технічний будинок радіостанції площею 429,8 кв м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1071798346101), що знаходяться за адресою м Львів, вулиця Листопадового Чину, 28.
Норми права та мотиви суду
Предметом доказування є встановлення факту належності на праві власності позивачу будинку трансформаторної підстанції ТП 370 площею 36,7 кв. м та технічного будинку радіостанції площею 429,8 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Львів вул. Листопадового Чину, 28, а відтак підставності його витребування та скасування державної реєстрації.
Згідно з приписами частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Таким чином, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя стаття 388 ЦК України).
Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20(пункт 40)). Вирішуючи питання про витребування майна, важливо перевірити добросовісність, насамперед, набувача цього майна, у тому числі те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №925/1351/19, досліджуючи питання добросовісності набуття майна, у п.6.45 зазначила, що якщо спірне майно є об'єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Отже, якщо нерухоме майно придбаває добросовісна особа, тобто така, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, вона може покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності даних про те, що набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, добросовісно покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункт 38), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19(пункт 6.46)).
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Передумовами та матеріальними підставами захисту права власності на нерухоме майно у спосіб, визначений в статтях 387, 388 ЦК України, є наявність підтвердженого належними доказами права власності. Тобто особа, яка звертається до суду, або в інтересах якої звертається інша особа, з вимогою про витребування майна з незаконного володіння як у добросовісного, так і недобросовісного набувача, повинна довести право власності позивача на майно, що перебуває у чужому володінні.
Позов, заявлений на підставі статті 388 ЦК України, підлягає задоволенню у випадках, якщо у власника майна, що вибуло з його володіння і перебуває у володінні іншої особи, залишається право на це майно.
На підтвердження наявності у позивача суб'єктивного права на витребуване майно позивач повинен надати суду відповідні докази.
Зокрема, у постанові від 23.11.2021 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у цій справі звертає увагу, що, звертаючись із позовними вимогами щодо витребування майна, важливо дослідити та оцінити докази, які доводять належність спірного майна позивачу на праві власності. Саме встановлення факту звернення з позовом власника, в якого наявне право на таке майно, надає змогу правильно розглянути такий спір, як і у подальшому визначити можливі підстави незаконного вибуття з власності його майна (п.4.7.).
У спірних відносинах важливий момент набуття права власності, що дасть змогу встановити законодавчі вимоги, які діяли на відповідний час щодо обов'язковості проведення реєстрації такого права.
Колегія суддів зауважила, що, стверджуючи про набуття Львівською міською радою права власності на спірне майно, суди попередніх інстанцій узагальнено послалися на постанови Кабінету Міністрів України та виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів в частині передачі житлового та нежитлового фонду. Водночас жодного дослідження фактичної передачі саме спірного нерухомого майна судами здійснено не було. Тобто поза увагою судів залишилась необхідність дослідження доказів щодо набуття права власності Львівською міською радою майна. Саме лише посилання на перелік майна, яке відноситься до комунальної власності, не вказує на встановлення обставин, які безспірно підтверджують, що позивач набув право власності на будинок трансформаторної підстанції ТП 370 і технічний будинок радіостанції у контексті тверджень відповідача, що воно відноситься не до житлового фонду, а до об'єктів зв'язку і також наявних у матеріалах справи доказів.
При новому розгляді справи позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували право власності Львівської міської ради на спірне майно.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що інших доказів, ніж ті, які є в матеріалах справи і досліджувалися судами, які б підтверджували факт набуття права власності на майно за позивачем суду не надано, а відтак Львівською міською радою не доведено належність спірного майна на праві власності. Такий висновок грунтується на вказівках, зазначених у згаданій вище постанові Верховного Суду у цій справі, так і положеннях ст.388 ЦК України, що саме власнику належить право витребування майна.
Метою позову про витребування майна з чужого володіння є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно (висновки, викладені у постанові від 06 липня 2022 у справі № 914/Ї2618/16 Великої Палати Верховного (пункт 37).
Відповідно до ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставою для відмови у державній реєстрації прав є, зокрема, наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов'язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності.
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
Зокрема, критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.
Щодо позовної давності суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19, від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц, від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц.
Враховуючи наведене вище, суд доходить висновку про те, що право позивача не є порушене, а відтак позовна давність не застосовується.
Щодо вимоги до відповідача-1 - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Падалки Романа Олеговича про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна суд зазначає таке.
У постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 905/2122/18 наведено такі правові висновки, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватноправового характеру спору.
У п 5.7. зазначено, що при цьому, суд враховує, що рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав вичерпує свою дію із внесенням відповідного запису до державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Зважаючи на це, належним способом захисту прав або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування) (частина друга статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень).
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 04.08.2018 у справі №915/127/18.
При цьому, належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру. (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 13.02.2019 у справі №910/6090/18.
Таким чином, належним відповідачем у цій справі в частині вимог про скасування державної реєстрації права власності на спірне майно є Адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а не приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Падалко Роман Олегович.
Отже, в частині позовних вимог до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Падалки Романа Олеговича слід відмовити повністю.
За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведене вище, суд доходить висновку про відмову у задоволені позову.
Судовий збір
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке. Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак судовий збір, сплачений позивачем, покладається на нього.
Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 237, 238, 241 ГПК України, суд
У задоволені позову відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені ст. 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/fair/sud5015, а також у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою - http://reyestr.court.gov.ua
Повний текст рішення складено та підписано 13.02.2023 року.
Суддя Коссак С.М.