ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.02.2023Справа № 910/19183/21
Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши у судовому засіданні справу
За позовом ОСОБА_1
до Голови автогаражного кооперативу «Тюльпан» Варченка Володимира Васильовича
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Автогаражний кооператив «Тюльпан»
про скасування рішення загальних зборів учасників кооперативу
Представники учасників справи:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився.
23.11.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами до Голови автогаражного кооперативу «Тюльпан» Варченка Володимира Васильовича про скасування рішення зборів уповноважених представників членів правління автогаражного кооперативу «Тюльпан» від 29 травня 2013 року, яке оформлене протоколом №01 від 29.05.2013.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що ОСОБА_2 було незаконно обрано до складу правління автогаражного кооперативу «Тюльпан», а згодом і головою кооперативу, оскільки станом на 29.05.2013 ОСОБА_2 не був членом кооперативу та не володів будь-яким майном у кооперативі.
У позовній заяві позивачем було заявлено клопотання про витребування доказів, а саме: протокол щодо проведення загальних зборів Автогаражного кооперативу «Тюльпан» від 2009 року за попередній звітний період.
Разом з позовною заявою позивачем було подано клопотання про витребування доказів, в якому позивач просив суд витребувати у відповідача Протокол загальних зборів 2010 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2021 у справі №910/19183/21 позовну заяву (з доданими до неї документами) ОСОБА_1 повернуто заявникові без розгляду на підставі ч.1 ст.172 Господарського процесуального кодексу України, ч.4 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.
Постаново Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2022 ухвалу Господарського суду міста Києва 21.12.2021 у справі №910/19183/21 скасовано, справу направлено для розгляду до Господарського суду міста Києва на стадію вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2022 відкрито провадження у справі №910/19183/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.09.2022
14.09.2022 до Господарського суду міста Києва від Автогаражного кооперативу «Тюльпан» надійшла заява про застосування строків позовної давності.
14.09.2022 до Господарського суду міста Києва від Автогаражного кооперативу «Тюльпан» надійшли письмові пояснення на позов («відзив»), які суд долучив до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 14.09.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 05.10.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2022 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Автогаражний кооператив «Тюльпан».
03.10.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, в якому позивач просив суд витребувати у відділі кадрів авіазаводу імені Антонова інформацію про дату і причину звільнення з роботи ОСОБА_2 ; в якості свідка допитати бухгалтера Автогаражного кооперативу «Тюльпан» та ОСОБА_3
05.10.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.
У підготовчому засіданні 05.10.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 09.11.2022.
У підготовчому засіданні 09.11.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 30.11.2022.
14.11.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання, в якому позивач просив суд:
1) допитати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ;
2) витребувати список членів уповноважених Автогаражного кооперативу «Тюльпан» із зазначенням їх місць реєстрації (проживання) та номерів гаражних боксів, список членів правління кооперативу та номерів їх гаражних боксів для допиту в якості свідків в даній справі.
У підготовчому засіданні 30.11.2022 позивач заявив, що не довіряє складу суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 169 Господарського процесуального кодексу України суд повідомив позивача про необхідність викладення заяви про відвід у письмовій формі, на що позивач надав відповідь, що зможе надати заяву про відвід у письмовій формі до 07.12.2022 після того, як ознайомиться з матеріалами справи.
06.12.2022 позивачем подано заяву, в якій позивач повідомив, що оскільки 05.12.2022 через повітряну тривогу він не зміг ознайомитись зі справою, то позивач просить 12.12.2022 ознайомитись з матеріалами справи та завершити вмотивований відвід складу суду.
Як вбачається з зробленого позивачем на заяві про ознайомлення з матеріалам справи від 06.12.2022 напису, з вказаних позивачем причин він частково зміг ознайомитись з матеріалами справи.
В подальшому позивач 12.12.2022 також ознайомився з матеріалами справи, однак станом на 19.12.2022 позивачем не подано інших заяв про ознайомлення з матеріалами справи, не виконано вимог суду щодо подання заяви про відвід судді у письмовій формі, будь-яких пояснень щодо неможливості ознайомитись з матеріалами справи та/або неможливості подання у письмовій формі заяви про відвід судді до суду не подано.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2022 усну заяву ОСОБА_1 про відвід судді Спичака О.М. від розгляду справи №910/19183/21 залишено без розгляду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2022 підготовче засідання у справі №910/19183/21 призначено на 18.01.2023.
У підготовчому засіданні 18.01.2023 судом були розглянуті всі клопотання позивача про витребування доказів, а також всі клопотання про допит свідків та відмовлено в їх задоволенні у зв'язку з необґрунтованістю.
У підготовчому засіданні 18.01.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 08.02.2023.
Представник позивача у судове засідання 08.02.2023 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка була вказана позивачем у позовній заяві та за якою позивач отримував поштову кореспонденцію від суду ( АДРЕСА_1 ), що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, відповідно до якої ухвала суду 31.01.2023 не була вручена позивачу під час доставки (за ідентифікатором пошуку 0105493538329).
При цьому, всі ухвали суду під час розгляду справи були направлені на вказану адресу позивача (повідомлені суду позивачем) та ухвали від 11.08.2022, від 15.09.2022, від 06.10.2022, від 10.11.2022 були одержані позивачем.
Представник відповідача у судове засідання 08.02.2023 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином за адресою, повідомленою Відділом обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області.
Представник третьої особи у судове засідання 08.02.2023 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином за адресою, вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
При цьому, відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву у визначений судом у відповідності до господарського процесуального закону строк не скористався.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У судовому засіданні 08.02.2023 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Автогаражний кооператив «Тюльпан» є юридичною особою, створеною за законодавством України (ідентифікаційний код: 25386590), дата державної реєстрації - 11.12.1997.
Як зазначено у Довідці вих. №71 від 04.02.2021, виданій автогаражним кооперативом «Тюльпан», ОСОБА_1 є власником гаражного боксу № НОМЕР_1 та є членом автогаражного кооперативу «Тюльпан» згідно з рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) членів (Протокол №26 від 26.10.1979, затверджений рішенням ВК райради від 11.03.1980 №298).
29.05.2013 були проведені загальні збори уповноважених представників членів автогаражного «Тюльпан», прийняті рішення на яких оформлені Протоколом №01 від 29.05.2013.
У Протоколі №01 від 29.05.2013 зазначено, що на зборах присутні 60 уповноважених представників автогаражного кооперативу «Тюльпан».
Питанням №3 порядку денного було вибори правління автогаражного кооперативу «Тюльпан».
За результатами голосування було прийнято рішення про обрання 9 осіб до складу правління автогаражного кооперативу «Тюльпан», серед яких ОСОБА_2 .
Як вбачається з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (копія долучена позивачем до позовної заяви), ОСОБА_2 є головою автогаражного кооперативу «Тюльпан» з 18.06.2013.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що ОСОБА_2 станом на 29.05.2013 не володів будь-яким майном (гаражем) в автогаражному кооперативі «Тюльпан» та не був членом кооперативу, а працював найманим автослюсарем на СТО, що свідчить про те, що ОСОБА_2 не можна було обрати до правління автогаражного кооперативу «Тюльпан». Крім того, позивач вказує на те, що під час загальних зборів 29.05.2013 був відсутній кворум.
За таких обставин, позивач просить суд скасувати як незаконне рішення загальних зборів уповноважених представників членів автогаражного кооперативу «Тюльпан» від 29.05.2013, яке було оформлене Протоколом №01.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).
У ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України).
Суд зазначає, що відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність відповідного суб'єктивного права (охоронюваного законом інтересу) у позивача та його порушення (невизнання або оспорювання) з боку саме відповідача. На позивача покладений обов'язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються саме відповідачем, а тому потребують захисту.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист якого подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення відповідачем і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Згідно з ч. 3 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Відповідачем слід вважати особу, яка залучається до участі у справі за вказівкою позивача, внаслідок припущення, що вона порушила чи оспорює права позивача. Зазвичай відповідачем є особа, яка знаходиться з позивачем у матеріальних правовідносинах.
З системного аналізу ст.ст. 4, 45 Господарського процесуального кодексу України слідує, що набуття особою процесуального статусу відповідача закон пов'язує не з дійсною наявністю матеріальних правовідносин сторін, а лише з фактом пред'явлення позову до особи. Аналогічну правову позицію підтримано у постанові від 22.05.2014 Вищого господарського суду України по справі 910/5899/13.
Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача.
Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц; від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц).
Так, предметом позову у даній справі є скасування рішення зборів уповноважених представників членів правління автогаражного кооперативу «Тюльпан» від 29 травня 2013 року, яке оформлене протоколом №01 від 29.05.2013.
Згідно зі ст. 167 Господарського кодексу України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про кооперацію» кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.
Згідно зі ст. 10 Закону України «Про кооперацію» членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності. Кооператив зобов'язаний вести облік своїх членів та видати кожному з них посвідчення про членство.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про кооперацію» вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом. Рішення правління чи голови кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами його членів. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про кооперацію» вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про кооперацію» виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу.
Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
У зв'язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; - позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.
Суд зазначає, що відповідачем у справах про визнання недійсним (скасування) рішення загальних зборів є господарське товариство, а не його окремі учасники (акціонери), оскільки відповідне рішення є результатом волевиявлення не окремого учасника, а загальних зборів учасників як органу товариства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у справі №916/524/19.
Оскільки предметом позову у даній справі є скасування рішення зборів уповноважених представників членів правління автогаражного кооперативу «Тюльпан» від 29 травня 2013 року, яке оформлене протоколом №01 від 29.05.2013, то відповідачем у даній справі повинен бути сам Автогаражний кооператив «Тюльпан», тоді як позивач відповідачем у справі визначає Голову автогаражного кооперативу «Тюльпан» Варченка Володимира Васильовича.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.
Згідно з ч. 2 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Суд зазначає, що відповідних клопотань позивачем під час підготовчого провадження не було подано.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
За таких обставин, оскільки позовні вимоги у даній справі заявлені до неналежного відповідача, суд дійшов висновку про відмову у позові ОСОБА_1 .
Що стосується поданої третьою особою заяви про застосування позовної давності, суд зауважує, що відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача у зв'язку з відмовою у позові.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити у позові.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено та підписано 13.02.2023.
Суддя О.М. Спичак