ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.01.2023Справа № 910/6827/22
За позовомДержавного підприємства "Завод 410 ЦА"
до1) ОСОБА_1 2) ОСОБА_2
провідшкодування збитків, завданих господарському товариству його посадовою особою
Суддя Підченко Ю.О.
Секретар судового засідання Лемішко Д.А.
Представники сторін:
від позивача: Лук'яненко О.В.
від відповідачів: Пухальська І.С.
У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/6827/22 за позовом Державного підприємства "Завод 410 ЦА" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення збитків в розмірі 1 110 000,00 грн, які завдані неподанням вимоги щодо включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ КБ "Інтербанк".
З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 19.01.2023.
У судовому засіданні 19.01.2023 суд оголосив перерву до 26.01.2023.
Представники сторін безпосередньо в судовому засіданні 26.01.2023 надали усні пояснення по справі.
Безпосередньо в судовому засіданні 26.01.2023 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України (далі також - ГПК України) проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Як вбачається із доводів позивача, Північним офісом Держаудитслужби відповідно до п. 1.1.6.2. Плану проведення заходів державного фінансового контролю Північного офісу Держаудитслужби на ІІ квартал 2019 проведено ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП "ЗАВОД 410 ЦА" за період з 01.03.2016 по 01.04.2019.
За результатами проведення Північним офісом Держаудитслужби ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП "ЗАВОД 410 ЦА" за період з 01.03.2016 по 01.04.2019 складено акт ревізії від 05.07.2019 № 09-30/432.
На підставі акта ревізії Північний офіс Держаудитслужби склав вимогу від 07.08.2019 № 26-09-14-14/6666-2019 "Щодо усунення порушень законодавства", відповідно до якої встановлено, зокрема, порушення вимог ст. 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а саме: підприємством протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії на своєму офіційному сайті, а також у газеті "Голос України" (29.07.2014) не надано вимоги щодо включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ КБ "Інтербанк", внаслідок чого втрачено активів у вигляді акцій вказаного банку на загальну суму 1 110,0 тис.грн., чим завдано матеріальної шкоди (збитків) ДП "ЗАВОД 410 ЦА" на вказану суму, зв'язку з чим зобов'язано визначити винну особу та здійснити відповідні заходи щодо відшкодування збитків, не допускати зазначеного порушення в подальшому та дотримуватися вимог чинного законодавства.
Як наголошує позивач, не погоджуючись з указаною вище вимогою, ДП "ЗАВОД 410 ЦА" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання необґрунтованою та скасування вимоги в частині здійснення відповідних заходів щодо відшкодування збитків за неподання вимоги щодо включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ КБ "Інтербанк", внаслідок чого втрачено активів у вигляді акцій вказаного банку на загальну суму 1 110,00 грн, зазначену в акті ревізії Північного офісу Держаудитслужби від 05.07.2019 № 09-30/432, що пов'язані із завданням необґрунтованої матеріальної шкоди (збитків).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.01.2021 у справі № 640/22855/19 відмовлено ДП "ЗАВОД 410 ЦА" у задоволенні зазначеного позову.
Крім того, згідно з доводами позивача, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.08.2021 у справі № 640/25303/19 задоволено позов Північного офісу Держаудитслужби та зобов'язано ДП "ЗАВОД 410 ЦА" виконати п.п. 2.1. вимоги Північного офісу Держаудитслужби від 07.08.2019 № 26-09-14-14/6666-2019 шляхом проведення претензійно-позовної роботи щодо відшкодування збитків у сумі 1110,00 тис.грн. з наданням копій підтверджуючих документів, завірених у відповідності до вимог чинного законодавства.
Позивач наголошує, що оскільки генеральний директор та головний бухгалтер ДП "ЗАВОД 410 ЦА" несуть персональну та матеріальну відповідальність за не подання вимоги щодо включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ КБ "Інтербанк", внаслідок чого втрачено активів у вигляді акцій вказаного банку на загальну суму 1 110,00 грн, то виникла необхідність у зверненні до суду із відповідним позовом.
Заперечуючи проти заявленого позову відповідачі посилалися, зокрема, на таке:
- заявляючи вимогу про відшкодування збитків позивач має надати суду документальне підтвердження наявності факту заподіяння шкоди (збитків), докази протиправної поведінки її заподіювача; докази причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; докази вини;
- у позивача не виникли збитки у зв'язку з неподанням в порядку ст. 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вимоги кредитора;
- жодне службове розслідування на Підприємстві не проводилося, а відповідачі були "призначені винними" лише тому, що згідно ст. 65 ГК України керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядовою ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємством є посадовими особами, які згідно з п. 6.3. Статуту Підприємства несуть персональну відповідальність за не дотримання порядку ведення і достовірність обліку статистичної звітності.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до заявлених позивачем предмету та підстав позову з урахуванням висловлених відповідачами заперечень предметом доказування у даній справі та обставинами, які складають предмет дослідження судом, є:
1) належність відповідачів до посадових осіб ДП "Завод 410 ЦА";
2) факти протиправної поведінки відповідачів;
3) розмір завданої Підприємству шкоди;
4) наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідачів та завданою шкодою.
В даному випадку, приймаючи рішення, яке на думку позивача, зумовило завдання шкоди ДП "Завод 410 ЦА", ОСОБА_1 діяв як генеральний директор, а Замогильний Павло Володимирович - як головний бухгалтер Підприємства.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Також, статтею 89 Господарського кодексу України передбачено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:
- діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;
- діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;
- діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;
- бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов'язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов'язків;
- іншими винними діями посадової особи.
Згідно з вимогами статті 92 Цивільного кодексу України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.
Аналогічні висновки зроблені і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №911/2129/17, від 26.11.2019 у справі №910/20261/16, від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 та постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18.
Головною метою фідуціарних обов'язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов'язків може призвести до збитків підприємству й зобов'язання їх відшкодувати.
Таким чином, при застосуванні статті 92 Цивільного кодексу України слід оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже, навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.
Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обґрунтованими; її фідуціарні обов'язки були виконані належним чином.
Позивач має довести неправомірність рішень та дій відповідачів або вчинення ними неправомірної бездіяльності, в чому полягав негативний результат їх діяльності в контексті зменшення обсягу майна Підприємства чи його знецінення, розмір майнових втрат, а також пов'язаність протиправної поведінки відповідачів та існуючого негативного результату.
Як вбачається із доводів, викладених у позовній заяві, згідно з п. 6.3. Статуту ДП "Завод 410 ЦА", чинного станом на 2014 рік, Підприємство веде бухгалтерський, оперативний облік та складає фінансову та статистичну звітність згідно з чинним законодавством України і подає її в установленому обсязі відповідним органам. Керівник Підприємства та головний бухгалтер несуть персональну відповідальність за додержання порядку ведення і достовірність обліку та статистичної звітності.
Крім того, як зауважує позивач, відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Генеральний директор та головний бухгалтер ДП "Завод 410 ЦА" несуть персональну та матеріальну відповідальність за неподання вимоги щодо включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ КБ "Інтербанк", внаслідок чого втрачено активів у вигляді акцій вказаного банку на загальну суму 1 110,0 тис. грн, чим завдано матеріальної шкоди ДП "Завод 410 ЦА" на вказану суму.
У статті 15 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Як вбачається з матеріалів справи, у якості доказу протиправності дій відповідачів, які призвели до завдання шкоди, позивач посилається на акт ревізії Північного офісу Держаудитслужби від 05.07.2019 № 09-30/432, вимогу від 07.08.2019 № 26-09-14-14/6666-2019 "Щодо усунення порушень законодавства" та на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.01.2021 у справі № 640/22855/19 й від 26.08.2021 у справі № 640/25303/19.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні регламентовано Законом України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні".
Згідно з частиною 1 статті 1 цього Закону здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 868 "Про утворення Державної аудиторської служби України", яка набрала чинності 3 листопада 2015 року, утворено Державну аудиторську службу України як центральний орган виконавчої влади.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2016 року № 43 (далі - Положення № 43) Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань здійснює, серед іншого, контроль за: цільовим, ефективним використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів; достовірністю визначення потреби в бюджетних коштах під час складання планових бюджетних показників та відповідністю взятих розпорядниками бюджетних коштів бюджетних зобов'язань відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі); дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів; веденням бухгалтерського обліку, а також складенням фінансової і бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; усуненням виявлених недоліків і порушень (підпункт 4 пункту 4 Положення № 43).
Частиною 1 статті 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" встановлено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.
За змістом пунктів 1, 7, 10, 13 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.
Процедуру проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів всіх рівнів, державних фондів або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно, а на підставі рішення суду - в інших суб'єктів господарювання, визначено Порядком проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 (далі - Порядок № 550).
Відповідно до пункту 2 цього Порядку інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.
Проаналізувавши положення нормативно-правових актів, що регулюють діяльність Держаудитслужби, зокрема, Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", Положення № 43 та Порядку № 550, суд дійшов висновку про те, встановлення факту незаконності отримання суб'єктом господарювання грошових коштів не віднесено до повноважень цього органу.
Суд зазначає, що акт ревізії - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки.
При цьому, акти ревізії та документальних перевірок не мають обов'язкового характеру та не можуть оспорюватися в суді.
Крім того, акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
У той же час судом прийнято до уваги, що відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (вказане положення відображено в Законі України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" і поширенням на Україну юрисдикції Європейського суду з прав людини, прийняттям Закону України "Про ратифікацію Протоколів № 12 та № 14 до Конвенції).
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.01.2021 у справі № 640/22855/19 й від 26.08.2021 у справі № 640/25303/19, які набрали законної сили не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі й у даній справі, не можуть ним суперечити.
Згідно зі ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин) визначено черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплата витрат та здійснення платежів. Відповідно до ч. 1 ст. 52 вказаного Закону, у разі акцептування поданої Підприємством вимоги кредитора в порядку ст. 45, такі вимоги підлягали задоволенню в сьомій черзі - інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом.
Як вбачається із офіційного сайту Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ліквідацію ПАТ КБ «Інтербанк» завершено 24.05.2019 шляхом внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису № 10731110041021963 про державну реєстрацію припинення ПАТ КБ «Інтребанк» як юридичної особи. Отже, ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим.
Відповідно до останнього звіту про виплати та надходження ПАТ КБ «Інтербанк» станом на 01.07.2019, розміщеного на сайті ФГВФО на момент завершення процедури ліквідації банку задоволено лише вимоги другої черги кредиторів на суму 507,84 тис. грн.
Положеннями ч. 4 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі якщо обсяг коштів, одержаних від реалізації майна, недостатній для повного задоволення всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредиторові однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги уповноважена особа Фонду не враховує суму грошових вимог цього кредитора.
Також, згідно з ч. 5 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вимоги, не задоволені за недостатністю майна банку, вважаються погашеними.
З огляду на наведені положення законодавства відповідачі наголосили, що відповідно до останнього звіту ФГВФО на момент завершення ліквідації банку задоволені були лише вимоги кредиторів другої черги на суму 507,48 тим. грн, а вимоги позивача згідно вказаного закону підлягали задоволенню лише в сьомій черзі, то, навіть у разі подання Підприємством вимоги кредитора в порядку ст. 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", його вимоги не були б задоволені і вважались би погашеними на підставі ч. 5 ст. 52 цього закону.
З огляду на зазначені вище обставини, сума втрат ДП "ЗАВОД 410 ЦА" від інвестицій в акції ПАТ КБ "Інтербанк", що була віднесена у 2019 році на витрати ДП "ЗАВОД 410 ЦА" після завершення ліквідації, не могла бути зменшена або повністю відшкодована за рахунок виплат ФГВФО навіть у разі своєчасного подання Підприємством вимоги щодо включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ КБ "Інтербанк". Зменшення суми прибутку ДП "ЗАВОД 410 ЦА" за 2019 рік, що обчислений згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, внаслідок списання втрат від знецінення акцій ПАТ КБ "Інтербанк", частково нівелюється тим, що фінансовий результат до оподаткування мав бути збільшений на суму від'ємного результату переоцінки цінних паперів і таким чином не мав вплинути на розмір фінансового результату до оподаткування і в зв'язку з цим не мав призвести до заниження податку на прибуток (згідно з податковим законодавством - п.п. 141.2.1 ПКУ).
Отже, факт заподіяння позивачу майнової шкоди відсутній.
Наявність вини в діях відповідачів позивач обґрунтовує Висновком службової перевірки від 14.12.2021 року. Однак, зі змісту зазначеного Висновку вбачається, що відповідачів визнано такими, що несуть персональну та матеріальну відповідальність лише тому, що згідно ст. 65 ГК України керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємством є посадовими особами. А згідно з п. 6.3 Статуту ДП «Завод 410 ЦА» керівник Підприємства і головний бухгалтер несуть персональну відповідальність за додержання порядку ведення і достовірність обліку та статистичної звітності.
З аналізу наданого позивачем Висновку службової перевірки не вбачається, якими саме діями відповідачі завдали Підприємству шкоди, окрім того, що вони в силу ст. 65 ГК України є посадовими особами Підприємства. Не зазначено також у Висновку про причинний зв'язок між персональною відповідальністю керівника і головного бухгалтера підприємства за додержання порядку ведення і достовірність обліку та статистичної звітності (п. 6.3 Статуту) і неподанням Підприємством вимоги кредитора в порядку ст. 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Крім того, як стверджують відповідачі та не спростовано позивачем, Державне підприємство «ЗАВОД 410 ЦА» було акціонером ПАТ Комерційний банк "Інтербанк", якому на праві власності належали прості іменні акції у кількості 1 110000 шт. номінальною вартістю 1 110 000,00 грн, що становило 3,0791 % частки статутного капіталу банку. Отже, Підприємство, як акціонер, не мало вирішального впливу на діяльність ПАТ КБ «Інтербанк».
25.02.2014 від керівництва ПАТ Комерційний банк "ІНТЕРБАНК" надійшло повідомлення N 172 від 24.02.2014 про право вимоги ДП «Завод 410 ЦА» до банку про викуп його акцій відповідно до ст. 33 Закону України "Про акціонерні товариства".
У зв'язку з цим Генеральним директором ДП "Завод 410 ЦА" Подрєзою С.М. було прийняте розпорядження від 04.03.2014 про те, що Підприємство бажає скористатися своїм правом на викуп акцій, з метою повернення грошових коштів підприємства, вкладених у придбання частки в ПАТ КБ «Інтербанк». Проте вказана вимога була банком проігнорована.
02.04.2014 Підприємство повторно зверталося із вказаного вимогою до ПАТ КБ «Інтербанк», однак жодної відповіді також не отримало. Вказані факти були предметом дослідження у судовій справі № 910/22603/14 за позовом ДП «Завод 410 ЦА» до ПАТ КБ «Інтербанк» про зобов'язання укласти договір.
Враховуючи викладені вище обставини, юридичним відділом Підприємства було рекомендовано звернутися до суду із позовом про зобов'язання ПАТ КБ «Інтербанк» укласти договір про викуп банком акцій Підприємства на суму 1 110 000,00 грн. Від юридичного відділу не надходило пропозицій про подання в порядку ст. 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вимоги кредитора.
17.10.2014 Підприємство звернулось до Господарського суду м. Києва з відповідним позовом (справа № 910/22603/14). Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.12.2014 року в задоволені вказаного позову було відмовлено. Мотивами відмови у задоволенні позову суд вказав наступне: рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 23.07.2014 року № 61 розпочато процедуру ліквідації ПАТ КБ «Інтербанк», призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію Кононця В.В. строком на 1 рік з 23.07.2014 року по 23.07.2015 року включно; з дня призначення уповноваженої особи банківська діяльність банку закінчується, укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам допускається в порядку, передбаченому ст. 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (надалі - Закон № 4452); ч. 5 ст. 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено право протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонди заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до Банку.
Отже, з огляду на наведене, Подрєза С.М., який був на той час керівником Підприємства, відповідно до покладених на нього обов'язків вживав заходів щодо повернення грошових коштів в розмірі 1 110 000,00 грн.
Отже, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів у розумінні ст. 76, 77 ГПК України про наявність в діях чи бездіяльності відповідача-1 вини у неподанні вимоги кредитора в порядку ст. 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Щодо функціональних обов'язків головного бухгалтера Підприємства, то, як правило, до завдань останнього відноситься: організація роботи бухгалтерії підприємства, забезпечення виконання завдань, покладених на бухгалтерію відповідно до Положення про бухгалтерію, затвердженого наказом керівника підприємства; на основі даних бухгалтерського обліку забезпечує складання фінансової звітності підприємства та подання її визначеним користувачам у встановлені строки; складає баланс підприємства; контролює: відображення господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку; дотримання працівниками бухгалтерії та інших підрозділів підприємства порядку оформлення та обліку первинних документів, вимог законодавства щодо списання (передачі) рухомого та нерухомого майна; належне оформлення матеріалів щодо нестач грошових коштів та майна, псування активів; належне проведення розрахунків з контрагентами підприємства; стан погашення та списання дебіторської заборгованості відповідно до законодавства. Матеріали справи не містять доказів, які саме дії чи бездіяльність головного бухгалтера Замогильного П.В. мають причинно-наслідковий зв'язок із неподанням Підприємством вимоги кредитора в порядку ст. 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а отже, вина відповідача-2 також не доведена позивачем.
Оскільки позивачем не доведено наявності факту заподіяних відповідачами Підприємству збитків, не доведено наявності протиправної поведінки у діях чи бездіяльності відповідачів, не доведено наявності вини відповідачів у заподіянні збитків, то відповідно відсутній причинно-наслідковий зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідачів у заподіянні шкоди. Отже, відсутні усі чотири елементи настання цивільно-правової відповідальності.
Крім того, суд доходить висновку, що сам лише Акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідачів визначених у вказаному Акті сум, не звільняє позивача від процесуального обов'язку доводити свої вимоги іншими належними та допустимими доказами та не позбавляє відповідачів права спростовувати викладені в Акті ревізії висновки шляхом подання відповідних доказів,
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення вимог. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду у від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).
Проте, під час розгляду справи позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів в розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, які б підтверджували обставини вчинення відповідачами дій чи бездіяльності, які б могли призвести до завдання шкоди ДП "Завод 410 ЦА".
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з покладенням судового збору на позивача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову Державного підприємства "Завод 410 ЦА" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 06.02.2023 року.
Суддя Ю.О.Підченко