справа № 362/4374/22
провадження № 1-кп/362/333/23
06 лютого 2023 року
Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Василькові клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16 вересня 2022 року за № 12022111310001351, щодо
ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Макіївка Донецької області, українець, громадянин України, з середньою освітою, неодружений, не працює, проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1
за ознаками суспільно-небезпечного діяння, передбаченого статтею 394 КК України.
У судовому розгляді взяли участь:
прокурор ОСОБА_4 ,
особа, щодо якої розглядається клопотання, - ОСОБА_3 ;
захисник ОСОБА_5 ;
законний представник ОСОБА_6 .
Суд установив:
Відповідно до поданого прокурором клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, 19 січня 2021 року ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області до ОСОБА_3 за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого частиною 1 статті 186 КК України, застосовано примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з наданням психіатричної допомоги зі звичайним наглядом (Київська міська психоневрологічна лікарня №3 (06631, Київська область, Фастівський район, смт. Глеваха, вул. Павлова, 7). 16 вересня 2022 року близько 13:25 ОСОБА_3 , будучи особою, до якої застосовано примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з наданням психіатричної допомоги зі звичайним наглядом, проходячи лікування у відділені № 29 Комунального некомерційного підприємства «Клінічна лікарня ПСИХІАТРІЯ», яке знаходиться за адресою: Київська область, Фастівський район, смт. Глеваха, вул. Павлова, 7, маючи прямий умисел на втечу із спеціалізованого лікувального закладу із звичайним режимом нагляду, не бажаючи походити лікування, з метою ухилення від подальшого перебування у лікувальному закладі, перебуваючи у відділенні №3, скориставшись, що за ним ніхто не спостерігає, застосувавши силу вибив внутрішні двері, за якими знаходились двері, які виходять на вулицю, та побіг в сторону харчового блоку, де в подальшому, перелізши металевий паркан, зник у невідомому напрямку, чим скоїв втечу із спеціального лікувального закладу зі звичайним наглядом.
У судовому засіданні прокурор підтримав клопотання та зазначив, що зібрано достатньо доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 вчинив суспільно-небезпечні діяння, передбачене статтею 394 КК України, потребує застосування до нього примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом.
ОСОБА_3 у судовому засіданні підтвердив фактичні обставини, викладені у клопотанні, проти його задоволення не заперечував.
Захисник і законний представник підтримали подане прокурором клопотання.
Розглядаючи клопотання, суд виходить із положень статей 93, 94 КК України, статей 512, 513 КПК України, роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені у постанові від 03 червня 2005 року № 7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування».
Відповідно до вимог статей 18, 19 КК України осудність є обов'язковою ознакою суб'єкта злочину, що характеризується таким психічним станом особи, при якому вона під час вчинення злочину здатна усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) означає правильне розуміння фактичних об'єктивних ознак злочину - об'єкта посягання, суті діяння, обстановки, часу і місця, способу його вчинення, його суспільно небезпечних наслідків тощо. Така здатність повинна бути пов'язана з можливістю контролювати, керувати своїми вчинками. Свідомість і воля взаємозалежні й лише в сукупності виступають передумовою визнання особи винною.
Натомість неосудною визнається така особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК України, не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.
Поняття неосудності включає в себе співвідношення медичного (біологічного) і юридичного (психологічного) критеріїв. Медичний критерій полягає у наявності у особи психічного захворювання, що істотно впливає на свідомість і волю людини (хронічне психічне захворювання, тимчасовий розлад психічної діяльності, недоумство, інший хворобливий стан психіки). Юридичний - у нездатності особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. При цьому юридичний критерій виражається двома ознаками: 1) інтелектуальною - особа не може усвідомлювати фактичну сторону своїх дій (бездіяльності) та/або не здатна усвідомлювати їх суспільно небезпечний характер; 2) вольовою - особа не може керувати своїми діями (бездіяльністю) внаслідок руйнування психічною хворобою її вольової сфери.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 03 червня 2005 року за №7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» підставою для застосування примусового лікування, передбаченого статтею 96 КК, є сукупність юридичного і медичного критеріїв - встановлення у діянні винного складу злочину та наявність у нього хвороби, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, а умовами - висновок судово-медичної експертизи про наявність у суб'єкта злочину такої хвороби, його потребу в лікуванні та засудження такої особи до покарання будь-якого виду.
Підставами застосування судом примусових заходів медичного характеру є:
1) наявність суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК;
2) доведеність вчинення цього діяння даною особою;
3) встановлення того факту, що особа в момент вчинення суспільно небезпечного діяння була в стані неосудності чи захворіла після цього на психічну хворобу, яка виключає застосування кримінального покарання;
4) визнання цієї особи небезпечною для суспільства в силу її хворобливого стану і характеру вчиненого нею діяння.
Відсутність хоча б однієї з цих підстав не дає суду права застосовувати вказані заходи.
Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши зібрані у справі докази та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку про те, що клопотання прокурора не може бути задоволено, виходячи з такого.
Відповідно до частини 1 статті 513 КПК України під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру суд з'ясовує такі питання:
1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення;
2) чи вчинено це суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення особою;
3) чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення у стані неосудності;
4) чи не захворіла ця особа після вчинення кримінального правопорушення на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання;
5) чи слід застосовувати до цієї особи примусові заходи медичного характеру і якщо слід, то які.
Факт події та вчинення ОСОБА_3 суспільно-небезпечного діяння, що підпадає під ознаки статті 394 КК України, сторонами не заперечується та підтверджується матеріалами кримінального провадження, зокрема: показаннями самого ОСОБА_3 , рапортом від 16 вересня 2022 року; протоколом огляду місця події від 16 вересня 2022 року, ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19 січня 2021 року, якою до ОСОБА_3 застосовані примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з наданням психіатричної допомоги зі звичайним наглядом; ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 12 липня 2022 року, якою ОСОБА_3 продовжено раніше установлені примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом строком на шість місяців; ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 травня 2022 року, якою визнано, що ОСОБА_3 вчинив суспільно-небезпечне діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 394 КК України, перебуваючи в стані неосудності, та застосовано примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом.
Водночас за змістом частини 1 статті 509 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор зобов'язані залучити експерта (експертів) для проведення психіатричної експертизи у разі, якщо під час кримінального провадження будуть встановлені обставини, які дають підстави вважати, що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному або обмежено осудному стані або вчинила кримінальне правопорушення в осудному стані, але після його вчинення захворіла на психічну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними.
Суд констатує відсутність у матеріалах кримінального провадження висновку психіатричної експертизи, яким було би констатовано, що ОСОБА_3 у момент вчинення ним 16 вересня 2022 року суспільно-небезпечного діяння був у стані неосудності чи захворів після цього на психічну хворобу, яка виключає застосування кримінального покарання, необхідність застосування до нього примусових заходів медичного характеру, так само як і будь-яких висновків експертів-психіатрів щодо стану його здоров'я у період, що стосується вчинення ним суспільно-небезпечного діяння, у якому він підозрюється, або в подальших періодах.
Доречно наголосити на тому, що самі по собі надані прокурором складені щодо ОСОБА_3 висновки лікарів-психіатрів, якими рекомендовано продовження останньому примусових заходів медичного характеру, так само як і судові рішення, якими такі примусові заходи медичного характеру раніше застосовувались чи продовжувались, не можуть підміняти прямо обумовлену кримінальним процесуальним законом обов'язкову процедуру визначення осудності особи або захворювання на психічну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними.
Відповідно до частини 5 статті 513 КПК України кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру може бути закрито судом, якщо неосудність особи на момент вчинення суспільно небезпечного діяння не була встановлена, а так само в разі видужання особи, яка після вчинення кримінального правопорушення захворіла на психічну хворобу. У такому разі після закриття судом кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру прокурор повинен розпочати кримінальне провадження в загальному порядку.
Оскільки у випадку, що розглядається, неосудність ОСОБА_3 на момент вчинення суспільно небезпечного діяння не була встановлена, як і не встановлено його захворювання після вчинення кримінального правопорушення на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання, тобто суду не доведено передбачених пунктами 3 або 4 і 5 частини 1 статті 513 КПК України обставин, клопотання прокурора не може бути задоволено, а кримінальне провадження належить закрити на підставі частини 5 зазначеної статті.
Речові докази та процесуальні витрати відсутні.
Керуючись статтями 369-372, 376, 392-395, 505-513 КПК України, суд
ухвалив:
1. Залишити без задовольняння клопотання прокурора про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_3 .
2. Закрити кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16 вересня 2022 року за № 12022111310001351 щодо ОСОБА_3 за ознаками суспільно-небезпечного діяння, передбаченого статтею 394 КК України.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 532 КПК України, та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її оголошення до Київського апеляційного суду через Васильківський міськрайонний суд Київської області.
Суддя ОСОБА_1