Справа № 757/2117/21-ц Головуючий у 1-й інст. -Соколов О.М.
Апеляційне провадження 22-ц/824/1703/2023 Доповідач - Рубан С.М.
07 лютого 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Заришняк Г.М., Кулікова С.В.
при секретарі Загородній С.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргуОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,-
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, в якому просив стягнути з Головного управління ДФС у Одеській області на користь ОСОБА_1 моральну (немайнову) шкоду, що була вчинена внаслідок: винесення протиправного п.1 наказу Головного управління ДФС в Одеськiй областi вiд 19.07.2019 року №13-дс «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» в частині оголошення позивачу суворої догани, винесення протиправного п.1 наказу Головного управління ДФС в Одеськiй областi вiд 20.03.2020 року № 4-дс «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» в частині оголошення позивачу догани, винесення протиправного п.1 наказу Головного управління ДФС в Одеськiй областi вiд 22.06.2020 року №69-в «Про скасування наказу Головного управління ДФС в Одеській області від 27 березня 2020 року №43-в «Про відпустки співробітників податкової мiлiцii», безпідставного та незаконного розкриття, використання та розповсюдження персональних даних стосовно його дружини ОСОБА_2 , підготування, підписання та направлення листа №205/B/15-97-04-01-11 вiд 12.06.2020 року , який містить лживi вiдомостi щодо позивача та погрози, в розмірі 300 000 гривень.
Посилався на те, що не дивлячись на неодноразово скасовані судом незаконні рішення, діючи всупереч законодавству та демонструючи свою упередженість по відношенню до ОСОБА_1 , ГУ ДФС в Одеській області вчиняє незаконні дії щодо ОСОБА_1 та стосовно його дружини.
Крім того, грубе порушення прав та гарантій позивача, як працівника призвели до значних моральних страждань, повного розчарування в державній службі, втрати нормальних життєвих зав'язків та необхідності прикладання додаткових зусиль по організації свого життя.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 - залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду 28 жовтня 2022 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Посилається на те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги докази долучені по позовної заяви, які свідчать про протиправні дії Головного управління ДФС в Одеській області.
Крім того, посилається на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що незаконні рішення стосовно позивача виносилися систематично та цілеспрямовано одними і тими самими службовими особами ГУ ДФС в Одеській області.
Посилається на те, що у Головного управління ДФС у Одеській області не було законних підстав для витребування інформації, що містить персональні дані дружини позивача - ОСОБА_2 .
Відповідачі відзиву на апеляційну скаргу до суду не надали.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч.2 ст.372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
Залишаючи позовні вимоги без задоволення суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем докази не свідчать про наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено та апеляційним судом перевірено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25.06.2020 року встановлено, що позивач, підполковник податкової поліції з 01.02.2002 року перебуває в слідчих органах податкової поліції (а.с.46-55, т.1)
19.07.2019 року Головним управлінням ДФС в Одеській області було винесено наказ № 13-дc «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» та відповідно до п.1 вказаного наказу Позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, а саме оголошено сувору догану.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу - відмовлено.
22.01.2020 року Постановою п'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року - скасовано. Ухвалено нове рішення, яким визнано протиправним та скасовано п.1 наказу Головного управління ДФС в Одеській області вiд 19.07.2019 року №13-дс в частині оголошення ОСОБА_1 суворої догани (а.с.62-69, т.1).
Закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування п.п.2,3 висновку службового розслідування щодо неналежного виконання ОСОБА_1 посадових обов'язків та вимог викладених у листі начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС в Одеській області від 01.04.2019 року №3 «Про результати роботи у 1 кварталі 2019 року», що виразилось у не направленні кримінальних проваджень до суду протягом січня червня 2019 року.
20.03.2020 року Головним управлінням ДФС в Одеській області було винесено наказ №4-дс «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» та відповідно до п.1 вказаного наказу ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, а саме оголошено догану.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 червня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу - задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано пункт «1» наказу Головного управління ДФС в Одеській області від 20.03.2020 року №4-де «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» про оголошення догани ОСОБА_1 (а.с.46-55, т.1).
27.03.2020 року в.о. начальника ГУ ДФС в Одеській області було винесено наказ №43-в про надання ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною тривалістю з 01 квітня 2020 року по 31 січня 2021 року. Підставою для винесення вказаного наказу став рапорт Позивача, п.п.49 та ст.61 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (Постанова Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114). ст.25 Закону України «Про відпустки», довідка про потребу дитини у домашньому догляді N 18 від 15.01.2020 року, свідоцтво про народження НОМЕР_1 .
22.06.2020 року в.о. начальника ГУ ДФС в Одеській області було видано наказ № 69-в «Про скасування наказу Головного управління ДФС в Одеській області від 27 березня 2020 року №43-в «Про відпустки співробітників податкової міліції».
Судом встановлено, що підставою для скасування вище зазначеного наказу став лист Головного управління ДПС в Одеськiй областi вiд 10.06.2020 року №11833/9/15-32-52-04-06, що згідно інформації системи «Податковий блок та наданого Податкового рахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1 ДФ) за 1 квартал 2020 року ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Гранат» у період з 12.03.2020 року по 20.03.2020 року.
Крім того, судом встановлено, що відповідно до функціональних обов'язків служби управління персоналу, обов'язком служби є своєчасно повідомити працівника про прибуття до ГУ ДФС в Одеській області та повідомлення про скасування наказу про відпустки.
Позивача листами було повідомлено щодо прибуття до робочого місця.
Як вбачається з матеріалів справи листи були надіслані на адресу вказану ОСОБА_3 в його особовій справі.
Таким чином, дії відповідача були в межах повноважень, якими відповідач наділений.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до статей 1173, 1174 ЦК України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень незалежно від вини цих органів чи посадових осіб.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.
Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.
Відповідно до п.п. 1, 2, 3, 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Суд повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановивши обставини справи суд дійшов правильного висновку, що доказами відповідно до приписів статей 76-81 ЦПК України не знайшов свого підтвердження факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, надані позивачем докази не свідчать про наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що моральна шкода позивачу була спричинена внаслідок винесення протиправного п.1 наказу Головного управління ДФС в Одеськiй областi вiд 19.07.2019 року №13-дс «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» в частині оголошення позивачу суворої догани, винесення протиправного п.1 наказу Головного управління ДФС в Одеськiй областi вiд 20.03.2020 року № 4-дс «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» в частині оголошення позивачу догани, винесення протиправного п.1 наказу Головного управління ДФС в Одеськiй областi вiд 22.06.2020 №69-в «Про скасування наказу Головного управління ДФС в Одеській області від 27 березня 2020 року №43-в «Про відпустки співробітників податкової мiлiцii», безпідставного та незаконного розкриття, використання та розповсюдження персональних даних стосовно дружини позивача ОСОБА_2 , підготування, підписання та направлення листа №205/B/15-97-04-01-11 вiд 12.06.2020 року.
Крім того, не встановлено причинний зв'язок між протиправними діями органу державної влади та моральними стражданнями позивача. Сам факт, що скасовані догани, можуть якимось чином вплинути на майбутнє позивача, на приниження честі та гідності його ділової репутації не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність Головного управління Державної фіксальної служби в Одеській області заподіяли позивачу моральну шкоду.
(Постанова Верховного Суду від 21.10.2020 року у справі № 312/262/18).
Доводи апеляційної скарги про те, що внаслідок винесення протиправних наказів Головним управління ДФС в Одеськiй областi позивачу нанесено моральну шкоду, колегія суддів не приймає до уваги виходячи з наступного.
Згідно ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Тобто, позивачем не надано будь-яких доказів, що моральна шкода позивачу була спричинена саме внаслідок винесення протиправних наказів Головним управління ДФС в Одеськiй областi.
Крім того, позивачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв'язку між діями відповідача та завданням йому моральної шкоди, а також не зазначено, на яких критеріях розрахунку базується заявлена позивачем до відшкодування сума у розмірі 300 000 грн.
Посилання в апеляційній скарзі на незаконність і необґрунтованість рішення, порушення норм матеріального та процесуального права, без зазначення, які норми матеріального і процесуального права були порушені судом першої інстанції, фактично є лише незгодою з висновками суду першої інстанції і не є підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За встановлених обставин доводи апеляційноїскарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.
Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 08 лютого 2023 року.
Головуючий
Судді