справа №752/12949/21 Головуючий у 1 інстанції: Чередніченко Н.П.
провадження №22-ц/824/3374/2023 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
09 лютого 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Суханової Є.М., Сушко Л.П.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 червня 2022 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги з центрального опалення та постачання гарячої води, -
У травні 2022 року позивач - КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 20 038 грн 26 коп., заборгованість за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 4 828 грн 99 коп., заборгованість за спожиті від 01.05.2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 23 774 грн 31 коп., заборгованість за спожиті від 01.05.2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 15 367 грн 11 коп., а також витрати пов'язані із отриманням витягу із реєстру в сумі 33 грн., та судовий збір в сумі 2 270 грн.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що за розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 року №591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам. Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» є виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання для житлових будинків комунальної форми власності від 01.05.2018 року.
На виконання вимог Закону КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 року №34 (5085). Зміст зазначеного договору відповідає змісту типового договору, затвердженого Правилами. Такі договори є договорами приєднання, а може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови. Підключення будинку до мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води свідчить про надання послуг позивачу.
Відповідач від мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлявся (не відключався). Відповідач проживає за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, але не в повній мірі виконує зобов'язання з оплати вказаних послуг, внаслідок чого утворилась заборгованість від 01.05.2018 року, яка станом на 01.04.2021 року становить суму у розмірі 39 141 грн 42 коп.
Крім того, 11.10.2018 року між ПАТ «Київенерго» та Комунальним підприємством Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) відповідно до якого позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання у розмірі 24 867 грн 25 коп. за адресою: АДРЕСА_1 .
Посилаючись на викладене, позивач вимушений був звернутись до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача на користь позивача зазначені суми заборгованості в примусовому порядку.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 28 червня 2022 року позов задоволено частково.
Стягнуто з солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за послуги з центрального опалення за період від травня 2018 року у розмірі 21 892 грн 16 коп. та заборгованість за отриманні послуги постачання гарячої води за період від травня 2018 року у розмірі 15 367 грн 11 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про стягнення заборгованості за надані послуги з центрального опалення та постачання гарячої води за період до 01.05.2018 року відмовлено.
Здійснено розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості за спожиті від березня 2017 року до 01 травня 2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 7 595 грн 56 коп., заборгованості за спожиті від березня 2017 року до 01.05.2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 3 872 грн 07 коп., судового збору та ухвалення в цій частині нового рішення, яким задовольнити вимоги позивача про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» за спожиті від березня 2017 року до 01.05.2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 7 583 грн 56 коп.; заборгованості за спожиті від березня 2017 року до 01.05.2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 3 872 грн 07 коп. В іншій частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 червня 2022 року у справі
№ 752/12949/21 залишити без змін.
Скарга обґрунтовував тим, що суд неправильно застосував строки позовної давності чим порушив норми процесуального і матеріального права.
Вважає, що судом не враховано, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (пункт 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року). Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно (частина перша статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року). Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (частина перша статті 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року).
Отже, зобов'язання відповідача з оплати наданих послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води виникали щомісячно.
Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк (пункт 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630). Розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк (пункт 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630).
Якщо договором не встановлений інший термін, то з 21 числа кожного місяця, що слідує за розрахунковим, починається період прострочення оплати наданих у попередньому місяці послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, а отже, і перебіг позовної давності щодо відповідного щомісячного платежу, за яким споживач допустив прострочення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі №712/8916/17.
Пунктом 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 258, 362,559,681,728,786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Зазначає, що строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідачки заборгованості в силу пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" встановлено на всій території України карантин з 12.03.2020 року.
Так, позовну заяву було подано до суду під час дії норм карантинних заходів.
Таким чином, строк позовної давності обраховується починаючи з березня 2017 року, Таким чином, КП «Київтеплоенерго» не було пропущено строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості з оплати послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, спожитих від березня 2017 року до квітня 2021 року.
В матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості з нарахуваннями помісячно за надані послуги ПАТ «Київтеплоенерго» до 01.05.2018 року на суму 24 867 грн 25 коп., який було додано до заперечень на заяву про застосування строку позовної давності, однак судом його до уваги прийнято не було. А строк позовної давності застосовано з порушеннями норм законодавства з 01.05.2018 року.
Вважає, що таким чином, строк позовної давності суд мав застосувати за період до березня 2017 року, а тому суд ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права.
Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц)
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив того, що відповідачем було заявлено клопотання про застосування позовної давності до вимог про стягнення заборгованості, що виникла до травня 2018 року, та позивачем не було надано належних документів щодо переривання позовної давності, а тому суд погодився з доводами відповідача, що позивачем пропущена позовна давність за вимогами про стягнення з відповідачів заборгованості до травня 2018 року, в зв'язку з чим в задоволенні цих позовних вимог слід відмовити з огляду на пропуск позивачем встановлених законом строків позовної давності.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частинах є власниками, та проживають в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідачі є споживачами послуг з центрального опалення та постачання гарячої води, які з 01 липня 2014 року надавало ПАТ «Київенерго» згідно Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії».
11.10.2018 року між ПАТ «Київенерго» та Комунальним підприємством (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» було укладено Договір №602-18 про відступлення права вимоги (цесії) (далі Договір цесії), за яким ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов'язань перед Кредитором з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01.08.2018 року з урахуванням оплат, що отримані Кредитором за період від 01.08.2018 року до дати укладення цього договору. Перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов'язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається у Додатку № 1 та Додатку №2 до цього договору.
Відповідно до Додатків №1, 2 до Договору позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті послуги за адресою: АДРЕСА_1 з централізованого опалення у розмірі 20038 грн. 26 коп. та з централізованого постачання гарячої води в розмірі 4828 грн. 99 коп.
Також, за п.1.3 Договору цесії кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань (неустойка, штраф, пеня), 3 % річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати пов'язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та буд-які без виключень та обмежень, що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення договору у зв'язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов'язань з послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання за договорами та споживачами, які зазначені у Додатку №1 та Додатку №2 до Договору цесії.
Отже, позивач прийняв право вимоги до відповідачів заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та прийняв право вимоги до відповідачів будь-яких інших передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань з оплати за спожиті послуги.
За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 року №591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Таким чином, від 01.05.2018 року надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».
28 березня 2018 року в офіційному віснику Київської міської ради - газеті «Хрещатик» (випуск №34 (5085) на підставі типового договору підготовлено та опубліковано договір про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.
Позивачем було надано розрахунки заборгованості за відповідачами за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 7 583 грн 56 коп, заборгованість за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 3 872 грн 07 коп., заборгованість за спожиті з 01.05.2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 21 892 грн 16 коп., заборгованість за спожиті з 01.05.2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 15 367 грн 11 коп., що підтверджується розрахунком заборгованості.
Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630, чинної на час виникнення спірних правовідносин (далі - Правила).
Вказані Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
Пунктом 5 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;
Правилами надання послуг з централізованого опалення встановлено, що централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.
Відповідно до ст.ст.19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі несвоєчасної сплати платежів за споживання теплової енергії споживач сплачує пеню за встановленими законодавством або договором розмірами. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
Частиною 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлені обов'язки індивідуального споживача, зокрема оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
За п.8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
Згідно з ч.2 ст.638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до положень ч.2 ст.642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Наявність правовідносин між сторонами за договорами теплопостачання, отже і виникнення цивільних прав та обов'язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого теплопостачання, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.
За п.11 вищезазначених Правил у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі (або всі) квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю та які не мають квартирних засобів обліку (у разі обладнання всіх квартир квартирними засобами обліку - споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю), оплачують послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями всіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, та споживачами, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку води виконавцю, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку.
Пунктом 20 Правил встановлено, що плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.
Пунктом 21 Правил визначено, що у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання: з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалюваної площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу) та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості днів надання цієї послуги в місяці, який є розрахунковим.
Згідно зі ст.526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до вимог ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В матеріалах справи містяться надані позивачем до суду розрахунки заборгованості за комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 , а саме: за надані послуги до 01.05.2018 року з централізованого опалення та за послуги з гарячого водопостачання. Також містяться розрахунки заборгованості за спожиті від 01.05.2018 року послуги з централізованого опалення та за спожиті послуги централізованого постачання гарячої води.
Відповідачка ОСОБА_1 в судовому засіданні суду частково визнала позовні вимоги, заборгованість не заперечувала та просила застосувати строк позовної давності до вимог позивача про стягнення заборгованості до 01 травня 2018 року.
Позивач оскаржує в апеляційному порядку рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості нарахованої до 01 травня 2018 року, пославшись на неправильне застосування строку позовної давності з підстав неврахування судом першої інстанції положень пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України і просив стягнути ці суми.
Суд апеляційної інстанції погоджуєтьсяся з доводами апелянта, врахувавши наступне.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини першої, п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
У частині першій статті 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважаться, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, №22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09,§ 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положения» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211«Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року до 31 липня 2020 року. Дію карантину, встановленого цією Постановою, продовжено на всій території України згідно з Постановами КМ № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021 року. З урахуванням епідемічної ситуації в регіоні з 19 грудня 2020 року до 31 серпня 2021 року на території України установлено карантин згідно з Постановами КМ України № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1100 від 11.11.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021 року.
Так як від 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, у т.ч. статтями 257, 258 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину, тому трирічний строк позовної давності не пропущений оскільки на час подання позовної заяви в травні 2021 року, такий строк був продовжений вищевказаним Законом.
В матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості, за надані послуги ПАТ «Київенерго» до 01.05.2018 року з централізованого опалення у розмірі 7 583 грн 56 коп. та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 3 872 грн 07 коп., який вказує на наявність оплат послуг споживачем після отримання права вимоги КП «Київтеплоенерго».
Для підтвердження нарахувань помісячно за весь період боргу, що переданий за договором цесії та визначення періоду, за який утворилась заборгованість, надано розгорнутий розрахунок заборгованості переданої за Договором №602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 01.05.2018, укладеного між ПАТ «Київенерго» та КП (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго».
Отже, КП «Київтеплоенерго» не було пропущено строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості з оплати послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, спожитих від березня 2017 року до квітень 2021 року включно.
У червні 2021 року відповідачем заявлено про застосування позовної давності, тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову у вказаній частині з підстав пропуску позивачем позовної давності.
Суд першої інстанції не взяв до уваги зазначені вимоги закону, невірно застосував норми матеріального та процесуального права і помилково зазначив про відмову в задоволенні позову про стягнення заборгованості до 01 травня 2018 року.
Врахувавши вищевказане, оскаржуване рішення районного суду слід скасувати в частині відмови в задоволенні позову про стягнення заборгованості до 01 травня 2018 року і в цій частині ухвалити рішення про задоволення позову.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Враховуючи задоволення позовних вимог, пропорційно до частини задоволених вимог, судовий збір за розгляд справи районним судом в розмірі 533 грн 80 коп. та 3 405 грн судового збору за розгляд справи апеляційним судом, сплата якого підтверджується доказами по справі, має бути стягнутий з відповідача на користь позивача.
Згідно зіст.ст.77-81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зокрема, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст.376 підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 червня 2022 року в частині відмови в позові скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення вимог в цій частині.
В решті рішення слід залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 червня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення до 01.05.2018 року у розмірі 20 038 грн 26 коп. та за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води до 01.05.2018 року у розмірі 4 828 грн 99 коп. скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.
Позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення до 01.05.2018 року у розмірі 20 038 грн 26 коп. та за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води до 01.05.2018 року у розмірі 4 828 грн 99 коп. - задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) та ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (код ЄДРПОУ 40538421) заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення до 01.05.2018 року у розмірі 7 583 (сім тисяч п'ятсот вісімдесят три) грн 56 коп. та за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води до 01.05.2018 року у розмірі 3 872 (три тисячі вісімсот сімдесят дві) грн 07 коп.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) та ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (код ЄДРПОУ 40538421) судові витрати у розмірі 3 938 (три тисячі дев'ятсот тридцять вісім) грн 80 коп.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: