Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/938/2023
м. Київ Справа № 754/15990/20
26 січня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисова О.В.
- Левенця Б.Б.
при секретарі - Шпильовій Я.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника позивача ОСОБА_1 адвоката Цапенка Сергія Станіславовича та представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Панкратової Лесі Миколаївни на рішення Деснянського районного суд міста Києва від 14 вересня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Сенюти В.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Київська міська рада, Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири, скасування рішення про державну реєстрацію прав і припинення права власності на нерухоме майно та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності,-
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Київська міська рада, Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири, скасування рішення про державну реєстрацію прав і припинення права власності на нерухоме майно.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона разом зі своїми малолітніми дітьми, ОСОБА_3 , 2018 року народження та ОСОБА_4 , 2014 року народження, проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказана квартира на підставі ордера від 01 вересня 1972 року № Г13496 надана у користування ОСОБА_5 та членам його сім'ї: ОСОБА_6 (дружина), ОСОБА_7 (донька), ОСОБА_8 (донька).
Зазначала, що вона є спадкоємицею своєї матері ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка була донькою ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Разом з тим, їй стало відомо, що 25 січня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна № 3440, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чигріним А.О., право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 перейшло до відповідача ОСОБА_2 .
За фактом продажу вказаної квартири Дніпровським управлінням поліції ГУНП у м. Києві під процесуальним керівництвом Київської місцевої прокуратури № 4 проводиться досудове розслідування в межах кримінального провадження №12018100040000642 за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
Досудовим розслідуванням було встановлено, що під час укладення договору купівлі-продажу квартири від 25 січня 2018 року № 3440 були використані підроблені документи на право власності на квартиру, зокрема, свідоцтво про право власності на житло, видане Ватутінською районною державною адміністрацією в м. Києві 15 січня 1994 року, згідно з розпорядженням від 02 грудня 1993 року.
Також встановлено, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не приватизова, оскільки будь-які документи на приватизацію до Відділу приватизації державного житлового фонду та Управління житлово-комунального господарства Деснянської в м. Києві районної державної адвміністрації не надходили, свідоцтво про право власності на вказану квартиру не видавалось, відповідно, вказана квартира належить до комунальної власності міста Києва . Вказані обставини підтверджуються відповіддю Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 29 жовтня 2020 року № 33-649/1, довідкою Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 19 липня 2018 року № 27881.
Вважала, що, укладаючи 25 січня 2018 року договір купівлі-продажу нерухомого майна № 3440, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чигріним А.О., продавець за цим договором не був законним власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 , а відтак незаконно розпорядився чужим майном шляхом передачі його у власність відповідачу ОСОБА_2 .
Оскільки в момент вчинення вищевказаного договору купівлі-продажу квартири від 25 січня 2018 року № 3440 не були дотримані вимоги, встановлені частинами першою - третьою статті 203 ЦК України, то, за вимогами позивача, це є підставою для визнання даного правочину недійсним.
До того ж, враховуючи, що державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за відповідачем проведено на підставі договору, який не відповідає вимогам законодавства та підлягає визнанню недійсним, то за вимогами позивача, рішення державного реєстратора від 25 січня 2018 року № 39362824 про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за відповідачем, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чигріним А.О., відповідно до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» також підлягає скасуванню з одночасним припиненням права власності на квартиру за відповідачем.
Ураховуючи зазначене, посилаючись на те, що вона не залучена у кримінальному провадженні як потерпіла і фактично позбавлена можливості захистити свої майнові права, позивач просила суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , від 25 січня 2018 року № 3440, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чигріним А.О.; скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25 січня 2018 року № 39362824, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чигріним А.О.; припинити право власності ОСОБА_2 на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1469677080000).
У квітні 2021 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов з вимогами до ОСОБА_1 про визнання його добросовісним набувачем та визнання за ним права власності на квартиру, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що він є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 113-157 том 1).
Вказану квартиру він придбав 25 січня 2018 року у ОСОБА_9 за відплатним договором купівлі-продажу, що посвідчений та зареєстрований Чигріним А.О. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим номером 3440. В момент посвідчення вказаної угоди передав продавцю грошові кошти в сумі 29 900,00 доларів США.
На підтвердження права власності продавець квартири пред'явив нотаріальну угоду купівлі-продажу від 15 квітня 2010 року, на підставі якої у продавця виникло право власності на вказаний об'єкт продажу. Дійсність угоди купівлі-продажу від 15 квітня 2010 рокуперевірена нотаріусом під час посвідчення угоди за його, ОСОБА_2 , участі, про що вказує текст угоди від 25 січня 2018 року, складений та завірений Чигріним А.О. - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, де у пункті 1.3. договору купівлі-продажу від 25 січня 2018 рокузазначено, що «квартира що відчужується, належить Продавцю на праві власності, що підтверджується договором купівлі-продажу, який посвідчений Курнатовською Я.Л., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за Реєстровим номером №561, 15квітня 2010 року. Право власності зареєстровано Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації» 03 червня 2010 року. Крім того, на останній сторінці договору купівлі-продажу від 25 січня 2018 року нотаріусом зазначено: «Договір підписано сторонами у моїй присутності. Особи сторін встановлено, їх нездатність, а також належність ОСОБА_9 квартири перевірено».
Крім того, в матеріалах нотаріальної справи міститься інформаційна довідка з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів щодо використання бланку під договір купівлі-продажу від 15 квітня 2010 року, довідка з Київського міського бюро технічної інвентаризації про те, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу від 15 квітня 2010, про що зроблено запис в реєстровій книзі д.393-1 12, довідка з Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних Деснянської районної у місті Києві Державної адміністрації про те, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 ніхто не зареєстрований.Вказані довідки були перевірені нотаріусом та не викликали в нього жодного сумніву.
Також, перед укладанням угодивід 25 січня 2018 року, він двічі оглянув квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . В квартирі на момент огляду не було жодних ознак проживання в ній людей. Квартира була вільна від будь-яких побутових речей (одяг, постіль, засоби догляду, побутова техніка, навіть меблі - все це було відсутнє в квартирі). Доступ до квартири надала особа, яка представилась представником власника. Вказана особа, відповідно, мала ключі від квартири.
Отже, під час укладання угоди купівлі-продажу (придбання квартири) він не знав та не міг знати, що у продавця квартири не було відповідних законних підстав на укладання вказаної угоди. Вказана квартира була вільною, без ознак проживання інших осіб, крім того, навіть у нотаріуса, на якого покладені функції державного реєстратора права власності, що посвідчував угоду, не виникло сумніву щодо дійсності всіх документів, що були пред'явлені продавцем під час укладання угоди.
Зазначав, що після укладання угоди купівлі-продажу на спірну квартиру та реєстрації права власності, він отримав повістку/виклик до слідчого в якості свідка у зв'язку з тим, що квартира, яку він придбав за відплатним договором, за версією слідства є об'єктом злочину. Від слідчого він дізнався про те що, за фактом шахрайства збоку групи осіб відкрито кримінальну справу і документи, на підставі яких була оформлена угода за його ( ОСОБА_2 ) участі, зокрема, договір купівлі продажу від 15 квітня 2010 року, за версією слідства, є підробленими.
Позивач за зустрічним позовом вважав, що він є добросовісним набувачемквартири, посилаючись на те, що на момент укладання угоди від 25 січня 2018 року він не знав та не міг знати, що документи, відповідно до яких на продавця об'єкту було зареєстровано право власності, були підроблені. Тим більше дійсність вказаних документів не викликала сумніву у нотаріуса, що здійснив від імені держави реєстрацію права власності спершу за продавцем ОСОБА_9 , а потім за ним, ОСОБА_2 . У кримінальній справі він не є підозрюваним чи обвинуваченим, залучений до участі у справі як потерпілий.
Однак, ОСОБА_1 , пред?являючи позов до суду про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири, скасування рішення про державну реєстрацію прав і припинення права власності на нерухоме майно, фактично просить позбавити його, ОСОБА_2 , права на квартиру без компенсації і будь-якої претензії до держави, яку в даному випадку уособлюють нотаріус, органи слідства, органи виконавчої влади, які допустили таке функціонування системи реєстрації права власності, що призводить допомилок під час встановлення та перевірки належності особі продавцю права власності.
З огляду на те, що таке право не визнається та оспорюється ОСОБА_1 , то за вимогами позову ОСОБА_2 найбільш ефективним способом захисту його прав (майнових прав на квартиру) є визнання його добросовісним набувачем та визнання за ним права власності на спірну квартиру.
Ураховуючи наведене, на підставі заяви про зміну предмету позовних вимог, позивач за зустрічним позовом просив суд: визнати ОСОБА_2 добросовісним набувачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 25 січня 2018 року, укладеного між ним та ОСОБА_11 , посвідченого Чигріним А.О. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 25 січня 2018 року за реєстровим номером 34404; визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 (а.с.58-71 том 2).
Рішенням Деснянського районного суд міста Києва від 14 вересня 2022 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Київська міська рада, Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири, скасування рішення про державну реєстрацію прав і припинення права власності на нерухоме майно.
Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, сторони у справі подали апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Панкратова Леся Миколаївна просить рішення Деснянського районного суд міста Києва від 14 вересня 2022 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги за зустрічним позовом задовольнити в повному обсязі, а саме:визнати ОСОБА_12 добросовісним набувачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 25 січня 2018 року, укладеного між ним та ОСОБА_11 , посвідченого Чигріним А.О. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 25 січня 2018 за реєстровим номером 3440; визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову ухвалено при неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 не грунтуєься на доказах, що безспоредньо досліджені судом, та їх оцінці.
Вважає, що матеріали справи містять докази того, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачемтак як станом на дату ухвалення рішення, ОСОБА_2 є власником квартири, право власності за яким зареєстровано в Єдиному державному реєстрі права власності. Договір купівлі-продажу квартири є дійсним, як і запис про державну реєстрацію прав на нерухоме майно. Кримінальна справа станом на дату розгляду цієї цивільної справи закрита, оскільки обвинувачений у ланій справі помер.
Безпідставно судом першої інстанції не прийняті до уваги і свідчення ОСОБА_13 , та ОСОБА_14 , допитаних як свідків, на підтвердження обставин добросовісності набувача квартири ОСОБА_2 , який вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження вказаного майна.
Так, ОСОБА_13 , якабула рієлтором по оспорюваній угоді, засвідчила, що повідомлення про продаж об'єкту вона знайшла в мережі Інтернет, зв'язалася з представником власника по телефону, домовилась про огляд, огляд квартири було проведено в її присутності. ОСОБА_13 була присутня також під час укладання угоди. Так само ознайомилась з усіма документами, що підтверджували право власності продавця, та іншими документами, що супроводжували угоду. І ці документи ні в неї, ні в нотаріуса не викликали сумніву.
Свідок ОСОБА_13 , та свідок ОСОБА_14 , що також оглядав квартиру перед оформленням договору купівлі-продажу, підтвердили, що на момент огляду ОСОБА_1 (позивач за первісним позовом) з дітьми в квартирі не проживала. В квартирі були відсутні речі, які б свідчили про те, що там живе сім'я. Не було ні меблів, ні особистих речей, ні будь-яких побутових речей домашнього вжитку- ковдри, штори, одяг, побутова хімія, подушки, капці, взуття, нічого. Тобто, в квартирі не було жодної ознаки проживання в ній людей, тим більше дітей. В той час як позивачка за первісним позовом у своєму позові вказала, що постійно проживає у вказаній квартирі. Навіть вказала в позові, що її адреса для листування - це адреса спірної квартири.
Свідченням ОСОБА_15 судом не надано жодної правової оцінки. Хоча фактично покази вказаного свідкадоводять, що позивачка за первісним позовом насправді не проживає в спірній квартирі останні 20 років. І фактично останні 4 роки квартирою ніхто не користується.
Крім того, Київською міською радою не надано жодних заперечень та не подано окремого позову, не вчинено жодних дій, які б свідчили про намагання відновити своє право на вказане майно. В матеріалах кримінальної справи наявні запити прокуратури до Київської міської ради та Київської міської адміністрації в рамках кримінальної справи, що датовані 2018 роком. Тобто, Київській міській раді ще на початку 2018 року було відомо про обставини набуття ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру, але не було вчинено жодних дній, спрямованих на її витребування чи припинення права власності ОСОБА_2 на вказану квартиру.Навпаки, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» станом на дату ухвалення оскаржуваногорішенняу судовому порядку стягує з ОСОБА_16 , як з власника квартири, борги по оплаті вартості електроенергії, які утворилися ще з 2016 року (справа № 754/15873/20).
Посилаючись на приписи статті 328 ЦК України, практику Верховного Суду (справа № 522/1029/18) та роз?яснення пункту 25 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільний і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», позивач за зустрічним позовом вважає, що він є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки, за доводами апеляційної скарги позивача за зустрічним позовом, жодна норма закону не містить умови про те, що набувач не вважається добросовісним, якщо майно, яке він придбав, вибуло з власності попереднього власника без його волі, незважаючи на те, що добросовісному набувачу не було про це відомо під час укладання угоди. Адже, добросовісним він є саме через те, що при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що позивач за зустрічним позовом не може бути визнаний добросовісним набувачем майна з тих підстав, що справа не містить доказів згоди на відчуження майна Київської міської ради, вважає такими, що не відповідає вимогам закону та навіть суперечить їм.
Крім того, зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення суду в частині зустрічного позову не врахованого, що втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм (предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном).
Оскільки його право не визнається та оспорюється ОСОБА_17 , то, на думку позивача за зустрічним позовом ОСОБА_18 , ефективним способом захисту прав добросовісного набувача, якого намагаються позбавити цих прав, є визнання за ним права власності на спірну квартиру.
У поданій апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Цапенко Сергій Станіславович просить скасувати рішення Деснянського районного суд міста Києва від 14 вересня 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, скасування рішення про державну реєстрацію прав і припинення права власності задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним і таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, судом неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору судом першої інстанції не враховано, що у зв'язку з незаконними діями відповідача порушується право позивачки на безоплатну приватизацію спірної квартири, а також її право, як наймача, на володіння і користування спірною квартирою.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57], від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Посилаючись на правові позиції Верховного Суду щодо витребування власником належного йому майна з чужого незаконного володіння: справа № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), постанова Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року (провадження № 6-140цс14), позивач вважає, що зазначені постанови Верховного Суду України, Верховного Суду можна застосувати в якості аналогії закону у справі, яка переглядається, оскільки позивачка, хоча й не є формально власником спірної квартири і не може скористатися механізмом пред'явлення віндикаційного позову, проте є фактичним володільцем спірної квартири і має право пред'явити позов про визнання недійсним правочину, згідно з яким право власності на квартиру перейшло до останнього набувача майна, без визнання попередніх угод щодо спірної квартири недійсними.
Тому, на думку позивача ОСОБА_1 , для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 від 25січня 2018 року № 3440, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чигріним А.О., укладеного між ОСОБА_11 та ОСОБА_2 , на підставі якого останній набув право власності на спірну квартиру, не потрібно визнавати недійсним ще і попередній договір купівлі- продажу квартири АДРЕСА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я.Л., укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_11 , а відтак, саме ОСОБА_2 є належним відповідачем за її позовом у даній справі, як особа, право власності на спірну квартиру якого зареєстроване і набуте з незаконних підстав.
Враховуючи, що державну реєстрацію права власності відповідача на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 проведено на підставі договору, який не відповідає вимогам законодавства та підлягає визнанню недійсним, відповідно до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення від 25 січня 2018 № 39362824 про державну реєстрацію права власності за відповідачем на вказану квартиру, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чигріним А.О., також підлягає скасуванню з одночасним припиненням права власності відповідача на цю квартиру.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Панкратова Леся Миколаївнаподала відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача та рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову залишити без змін, посилаючись на те, що апеляційна скарга є необгрунтованою, доводи позивача надуманими та такими, що не спростовують рішення суду в частині відмови у задоволенні первісного позову.
Зазначає, щопозивачем ОСОБА_1 обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, окрім того, невірно трактується судова практика, посилаючись на те, що замість визнання недійсним обох правочинів, позивачем пред'явлена вимога про визнання недійсним другого правочину, а віндикаційного позову не пред'явлено. Разом з тим, пред'явлення віндикаційного позову в даному випадку було б юридично не правильно, оскільки право на пред'явлення віндикаційного позову виникає лише у власника, від якого майно вибуло з незаконних підстав. Але позивач ніколи не була власником спірного майна та до укладання двох угод купівлі-продажу спірної квартири майно перебувало у комунальній власності. Позивачка прописана в спірній квартирі, але не проживає в ній останні 20 років.
Вимога позивача про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру також суперечить вимогам закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову, але таких вимог позивачкою не було пред?явлено.
Саме тому, відповідач ОСОБА_2 вважає твердження позивача про те, що у зв'язку з незаконними діями відповідача порушується право позивачки на безоплатну приватизацію спірної квартири, а також її право, як наймача, на володіння і користування цією квартирою, не заслуговують на увагу, оскільки право на приватизацію виникає у осіб, які постійно проживають у квартирі, що є об'єктом приватизації. Тоді як позивачка не проживає в квартирі 20 років, останні чотири з яких, з її слів, вона не проживає через небажання жити з братами, що ведуть асоціальний спосіб життя.
У визначений ухвалою апеляційного суду строк, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Київська міська рада, Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація не скористались процесуальним правом подання відзиву на апеляційні скарги сторін у справі.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції - частина 3 статті 360 ЦПК України.
У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Цапенко Сергій Станіславович підтримав доводи апеляційної скарги, поданої від імені позивача, заперечував проти доводів апеляційної скарг відповідача ОСОБА_2 .
Відповідач ОСОБА_2 та його представник Панкратова Леся Миколаївна заперечували проти доводів апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 , просили задовольнити апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 .
Представники третіх осіб Київська міська рада, Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явились. Про день та час слухання справи судом апеляційної інстанції повідомлялись у встановленому законом порядку.
24 січня 2023 року на електронну адресу Київського апеляційного суду надійшло письмове клопотання від представника Деснянської районної в м. Києві державна адміністрація Жуковської Я. про розгляд справи за відсутності представника третьої особи.
У відповідності до вимог статті 128, 130, 211, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у відсутності представників третіх осіб: Київської міської ради, Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг сторін у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Цапенка Сергія Станіславовича слід залишити без задоволенння, а апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Панкратової Лесі Миколаївни задовольнити частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що 01 вересня 1972 року на підставі рішення Виконкому Київської міської ради депутатів трудящих № 1458 видано ордер за № Г13496 на жиле приміщення ОСОБА_5 з сім'єю у складі трьої осіб: ОСОБА_6 (дружина), ОСОБА_7 (донька), ОСОБА_8 (донька) на право зайняття трикімнатної квартири АДРЕСА_3 , які були зареєстровані за вищезазначеною адресою (а.с. 26, 204 том 1).
Позивач у справі ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є донькою ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у місті Києві (а.с. 30, 31, 32 том 1).
ОСОБА_21 зареєстрована у спірній квартирі як член сім?ї ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 198-206 том 1).
У подальшому, у 2014 та 2018 роках у спірній квартирі були зареєстровані малолітні діти позивача ОСОБА_21 - ОСОБА_4 , 2014 року народження та ОСОБА_3 , 2018 року народження.
Місце проживання позивача ОСОБА_21 та її дітей по теперішній час зареєстровано за вказаною адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 19, 20, 21 том 1).
Мати позивача у справі - ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 07 липня 2018 року, та 04 березня 2003 року була знятя з реєстрації за місцем проживання (а.с. 28, том 1).
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та 27 квітня 2010 року був знятий з реєстрації за місцем проживання (а.с. 27 копія свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 від 07 липня 2018 року, а.с. 204 том 1).
У 2014 році померла ОСОБА_22 , проте не знята з реєстраційного обліку у спірній квартирі, оскільки зверненнь до органу реєстрації не надходило, оригінал свідоцтва про смерть не надавався (а.с. 198-202, 203 том 1).
На даний час у квартирі АДРЕСА_3 зареєстровані: ОСОБА_1 (позивач у справі) та її малолітні діти: ОСОБА_4 , 2014 року народження та ОСОБА_3 , 2018 року народження, а також ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , померлі особи: ОСОБА_22 та ОСОБА_25 (а.с. 198-202, 203 том 1).
Згідно з відповіддю Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації № 33-649/1 від 29 жовтня 2020 року, № 34-560/1 від 15 вересня 2021 року - квартира АДРЕСА_3 через відділ приватизації житлового фонду та створене ОСББ Управління житлово-комунального господарства не проходила приватизацію, органом приватизації не приймалося рішення про приватизацію зазначеної квартири (а.с. 22, 202 том 1).
Інформаційною довідкою Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації» № 27881 від 19 липня 2018 року підтверджується, що згідно з даними реєстрових книг Бюро квартира АДРЕСА_3 на праві власності не зареєстрована (а.с. 23 том 1).
Із наданих учасниками справи та досліджених судом першої інстанції доказів вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 15 квітня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я.Л., зареєстрованого в реєстрі за № 561, ОСОБА_5 , як продавець, передав у власність покупцю ОСОБА_9 у квартиру АДРЕСА_3 (а.с. 134-135 том 1).
Реєстраційний напис на договорі купівлі-продажу квартири від 15 квітня 2010 року вказує на те, що квартира АДРЕСА_3 зареєстрована у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об?єкти нерухомого майна на праві приватної власності за ОСОБА_9 .
25 січня 2018 року ОСОБА_9 (на відміну від попереднього договору ОСОБА_9 ) продав ОСОБА_2 (відповідач у справі) квартиру АДРЕСА_3 .
Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Чигріним А.О., зареєстрований в реєстрі за № 3440 (а.с. 130-133 том 1).
При посвідчені договору купівлі-продажу квартири від 25 січня 2018 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Чигріним А.О. перевірено інформацію з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів щодо витрачання приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я.Л. 15 квітня 2010 року бланка ВМТ 041944 при оформленні договору про відчуження нерухомого майна, крім земельної ділянки (а.с. 136 том 1).
Продавець ОСОБА_9 на підставі заяви від 25 січня 2018 року, адресованої приватному нотаріусу Київського нотаріального округу Чигріну А.О., підтвердив, що у квартирі АДРЕСА_3 зареєстровані особи, у тому числі малолітні та неповнолітні діти, недієздатні чи обмежено дієздатні особи відсутні (а.с. 138 том 1).
Про відсутність зареєстрованих у квартирі АДРЕСА_3 малолітніх та неповнолітніх діти, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб вказує і довідка відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб, що видана у січні 2018 року за місцем вимоги (а.с. 137 том 1).
Інформаційною довідкою Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації» № 33036 від 23 січня 2018 року на замовлення ОСОБА_9 повідомлено, що квартира АДРЕСА_3 на праві власності зареєстрована на ім?я ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу від 15 квітня 2010 року, зареєстрованого в Бюро 03 червня 2010 року, записано в реєстровій книзі д.393-112 (а.с. 139 том 1).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що 25 січня 2018 року державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чигріним А.О. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу), індексний номер - 393622824 від 25 січня 2018 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1469677080000, загальною площею - 56,2 кв.м., житловою площею - 39,5 кв.м. Підстава для державної реєстрації - договір купівлі-продажу, серія та номер 3440, виданий 25 січня 2018 року, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чигрін А.О. (а.с. 18 том 1).
Під час судового розгляду справи учасниками справи не заперечувалось, що Дніпровським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні №12018100040000642 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 18 січня 2018 року.
Відповідач підтвердив, що після укладання угоди купівлі-продажу на спірну квартиру та реєстрації права власності, він отримав повістку/виклик до слідчого, від якого дізнався, що квартира, яку він придбав за відплатним договором від 25 січня 2018 року, за версією слідства є об'єктом злочину. За фактом шахрайства збоку групи осіб відкрито кримінальну справу і документи, на підставі яких була оформлена угода, зокрема, попередній договір купівлі- продажу від 15 квітня 2010 року, за версією слідства, є підробленими. Він залучений до участі у кримінальному провадженні як потерпілий.
Із наданих учасниками справи та витребуваних судом письмових доказів щодо розслідування у кримінальному провадженні №12018100040000642 вбачається, що у ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_26 за попередньою змовою з невстановленими досудовим слідством особами, використовуючи підроблені документи щодо права власності на квартиру АДРЕСА_3 , провели державну реєстрацію права власності на вказану квартиру.
Будучи допитаною на досудовому слідстві в якості свідка, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курковська Я.Л. повідомила, що підпис у примірнику договору купівлі-продажу квартири від 15 квітня 2010 року за адресою: АДРЕСА_1 , що укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 виконаноне нею, іншою особо, крім того, текст договору відрізняється за формою від тих, які вона використовувала в своїй діяльності.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня 2018 року накладено арешт на квартиру АДРЕСА_3 (а.с. 34-35, 92-93 том 1).
В подальшому, за результатами досудового розслідування обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_26 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, було скеровано для розгляду по суті до Дніпровського районного суду міста Києва, на підставі ухвали Апеляційного суду міста Києва від 02 серпня 2018 року кримінальне провадження №12018100040000642 по обвинуваченню ОСОБА_26 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України, передано на розгляд до Шевченківського районного суду міста Києва (а.с. 33, 36, 37 том 1).
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 04 грудня 2020 року кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № №12018100040000642 від 18 січня 2018 року, по обвинуваченню ОСОБА_26 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України закрито на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв?язку зі смертю обвинуваченого (а.с. 95-96 том 1).
Дніпровською окружною прокуратурою міста Києва, на виконання ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 07 липня 2021 року, до суду надані завірені належним чином матеріали нотаріальної справи щодо укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25 січня 2018 року № 3440, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чигріним А.О., вилучених на підставі ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києві від 23 березня 2018 року у кримінальному провадженні №12018100040000642 (а.с. 1-56 том 2).
Заслухані судом першої інстанції свідки ОСОБА_27 , ОСОБА_28 засвідчили, що з позивачем ОСОБА_21 знайомі з дитинства. В квартирі АДРЕСА_3 вона проживала до 2018 року, періодично в квартирі проживав її брат та племінник. ОСОБА_29 залишила приміщення квартири через те, що в ній почали з'являтися незрозумілі люди, її брат вів асоціальний спосіб життя (а.с. 136-138 том 2).
Свідок ОСОБА_13 вказувала, що працювала рієлтором, в інтернеті побачила інформацію про продаж квартири АДРЕСА_3 . Була в квартирі один раз, у січні 2018 року, на той момент в квартирі ніхто не проживав, а сама квартира була схожа на «наркоманський притон».
Свідок ОСОБА_30 засвідчив, що познайомився з відповідачем ОСОБА_2 по роботі, оскільки є майстром по ремонту. Двічі, у січні 2018 року, він був в квартирі АДРЕСА_3 і на той момент у ній ніхто не проживав.
Свідок ОСОБА_31 вказував, що у будинку АДРЕСА_4 в квартирі АДРЕСА_5 він проживає з 1997 року, знає сім'ю ОСОБА_32 , які проживали по сусідству з ним. Позивач ОСОБА_29 проживала в квартирі разом зі своїми батьками- ОСОБА_33 та ОСОБА_34 до їх розлучення, приблизно у 2000-2002 році. Батьки ОСОБА_29 розлучились через те, що ОСОБА_35 вживала наркотики, а її чоловік не міг нічого зробити з цим. Після розлучення ОСОБА_36 забрав доньку ОСОБА_29 до себе, а її мати залишилась проживати в квартирі разом з сином ОСОБА_37 та через пару місяців померла. В квартирі також проживала сестра ОСОБА_38 - ОСОБА_39 , яка після смерті сестри продовжувала вживати та варити наркотики. Неодноразово він був свідком проведення в квартирі обшуку. ОСОБА_39 проживала в квартирі до своєї смерті, що настала у 2014 році. Також в квартирі проживав ОСОБА_40 , який помер. Син ОСОБА_38 - ОСОБА_41 та син ОСОБА_42 , які проживали в квартирі, займались крадіжками. ОСОБА_43 посадали у в'язницю, а ОСОБА_44 у 2017-2018 році кудись зник. Після цього в квартирі почали проживати невідомі йому люди, які влаштовували кожен день сварки, бійки, проте перед війною вони залишили помешкання (а.с. 142-143 том 2).
Надані відповідачем акти, складені ЖЕД 303 Житлового фонду Деснянського району міста Києва, за участю свідків ОСОБА_45 , ОСОБА_46 засвідчують факт, що станом на 25 листопада 2021 року та 25 січня 2022 року ОСОБА_1 разом з малолітніми дітьми - ОСОБА_4 , 2014 року народження, ОСОБА_3 , 2018 року народження, а також ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_5 в квартирі АДРЕСА_3 не проживають (а.с. 87, 114 том 2).
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації Жуковська Я. подала до суду пояснення по суті заявлених вимог. Відповідно до яких, Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація вважає позовні вимоги ОСОБА_1 законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, посилаючись на те, що ні квартиронаймач ОСОБА_5 ,ні члени його сім'ї, місце проживання яких було зареєстроване у спірній квартирі, не звертались до Органу приватизації у Деснянському районі м. Києва у порядку, встановленому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», із заявами про передачу квартири АДРЕСА_3 у приватну власність шляхом її приватизації. Відтак, приватизація спірної квартири Органом приватизації у Деснянському районі міста Києва не здійснювалась. Отже, квартира АДРЕСА_3 не приватизована, тобто, належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
Таким чином, неодноразове відчуження спірної квартири відбулось з порушенням норм діючого законодавства та цивільних прав ОСОБА_1 та її малолітніх дітей ОСОБА_4 , 2014 року народження, ОСОБА_3 , 2018 року народження, а також призвело до протиправного вибуття спірної квартири з державного житлового фонду до приватної власності відповідача (а.с. 198-201 том 1).
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що позовна вимога щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25 січня 2018 року не спрямована на відновлення порушеного права позивачки, як користувача квартири, оскільки відсутня жодна позовна вимога щодо первісного договору купівлі-продажу спірної квартири від 15 квітня 2010 року, а суд в силу ч. 1 ст. 13 ЦПК України позбавлений процесуальної можливості виходити за межі позовних вимог.
Позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25 січня 2018 року № 39362824, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чигріним А.О. задоволенню не підлягає, оскільки є похідною вимогою щодо визнання недійним договору купівлі-продажу квартири від 25 січня 2018 року, в задоволенні якої судом відмовлено.
Позовна вимога про припинення права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру не підлягає задоволенню, оскільки суперечить положенням ст. 16 ЦК України, абз. 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_3 , суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, яка як власник квартири, волю на відчуження останньої не виявляла, а тому квартира АДРЕСА_3 вибула з володіння власника поза його волею - без прийняття ним відповідного рішення.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду у повній мірі погодитися не може, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до пункту 7 статті 92 Конституції Україниправовий режим власності визначається виключно законами України.
Згідно статей 317, 319, 321 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом статті 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, які належать територіальній громаді.
Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Частинами першою, п'ятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власник приватизованого житла має право розпорядитися квартирою (будинком) на свій розсуд: продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, обміняти, закласти, укладати інші угоди, не заборонені законом. Порядок здійснення цих прав власником житла регулюється цивільним законодавством України.
Згідно зі статтею 15 Житлового кодексу України виконавчі комітети районних, міських, районних у містах рад здійснюють управління житловим фондом місцевих рад, приймають рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої ради, видають ордери на жиле приміщення.
Відповідно до статі 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, Київська міська рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Захист порушеного права має бути ефективним, тобто, повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Фактичні обставини у справі, яка переглядається, свідчать про те, що на підставі рішення Виконкому Київської міської ради депутатів трудящих № 1458 від 01 вересня 1972 року ОСОБА_5 та членам його сім'ї: ОСОБА_6 (дружина), ОСОБА_7 (донька), ОСОБА_8 (донька) було видано ордер за № Г13496 на заселення в жилове приміщення - квартиру АДРЕСА_3 . Вказані особи були зареєстровані за вищезазначеною адресою (а.с. 26, 204 том 1).
Позивач ОСОБА_21 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_3 як член сім?ї ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 198-206 том 1).
У 2014 та 2018 роках у квартирі були зареєстровані малолітні діти позивача ОСОБА_21 - ОСОБА_4 , 2014 року народження та ОСОБА_3 , 2018 року народження.
Місце проживання позивача ОСОБА_21 та її дітей по теперішній час зареєстровано за вказаною адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 19, 20, 21 том 1).
Будинок по АДРЕСА_4 на підставі рішення Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» включений до переліку об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва (додаток 3), а отже, належить до об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Квартира АДРЕСА_6 , яка знаходиться у зазначеному будинку, не була приватизована, згідно з даними реєстрових книг Бюро на праві власності не була зареєстрована, що підтверджується відповіддю Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації № 33-649/1 від 29 жовтня 2020 року, № 34-560/1 від 15 вересня 2021 року, інформаційною довідкою Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації» № 27881 від 19 липня 2018 року (а.с. 22, 23, 202 том 1).
Таким чином, ні квартиронаймач ОСОБА_5 , ні члени його сім'ї, місце проживання яких було зареєстроване у спірній квартирі, не звертались до органу приватизації у Деснянському районі м. Києва у порядку, встановленому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», із заявами про передачу квартири АДРЕСА_3 у приватну власність шляхом її приватизації, а відтак не набули право власності на вказану квартиру та не могли розпорядитись вказаним майном.
Долучений до матеріалів справи первісний договір купівлі-продажу спірної квартири від 15 квітня 2010 року, сторонами якого є ОСОБА_5 (квартиронаймач) та ОСОБА_9 , не укладався за життя ОСОБА_5 , оскільки останній майже за місяць до його оформлення помер ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
Також, будучи допитаною на досудовому слідстві в якості свідка, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курковська Я.Л. повідомила, що підпис у примірнику договору купівлі-продажу квартири від 15 квітня 2010 року за адресою: АДРЕСА_1 , що укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 виконано не нею, а іншою особою, крім того текст договору відрізняється за формою від тих, які вона використовувала в своїй діяльності (а.с. 34-36 том 1).
Встановлені обставини справи вказують на те, що майновий перехід квартири АДРЕСА_3 не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, а тому, за положеннями статей 330, 387, 388 ЦК України, власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14).
Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушуютьце право.
До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.
У справі, яка переглядається, майно, яке є предметом судового розгляду, квартира АДРЕСА_3 , належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Право власності дійсного власника презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Саме власнику майна належить обрати ефективний спосіб захисту права власності територіальної громади, спрямований на задоволення легітимної мети, яка полягає у відновленні законності, поверненні у власність територіальної громади комунального майна (спірної квартири).
В свою чергу, позивач ОСОБА_1 та її малолітні діти - ОСОБА_4 , 2014 року народження та ОСОБА_3 , 2018 року народження мають право користування спірною квартирою, і таке право зберігається за ними, що підтвердив у письмових поясненнях представник Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, до повноважень якої на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 січня 2011 року № 121 «Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень» належить право, зокрема, укладення/розірвання договорів найму житла.
Заслухані судом першої інстанції свідки ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_13 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , та надані відповідачем акти від 25 листопада 2021 року, від 25 січня 2022 року, складені ЖЕД 303 Житлового фонду Деснянського району міста Києва, щодо не проживання ОСОБА_1 разом з малолітніми дітьми - ОСОБА_4 , 2014 року народження, ОСОБА_3 , 2018 року народження, в квартирі АДРЕСА_7 , також не підтверджують обставин щодо свідомого та добровільного залишення ОСОБА_1 спірної квартири та втрату інтерсу до цього житла.
З огляду на належність позивачу ОСОБА_1 суб'єктивного цивільного права лише щодо користування майном (квартирою), факт порушення особистих прав позивача, які підлягають захисту в судовому порядку в обраний нею спосіб - про визнання недійсним договору купівлі - продажу спірної квартири, скасування рішення про державну реєстрацію прав і припинення права власності на нерухоме майно, не встановлено, а відтак відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 з цих підстав.
Доводи позивача ОСОБА_1 , наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не є підставами для скасування оскаржуваного судового рішення та задоволення первісних позовних вимог, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального права.
Перевіряючи висновок суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності на квартиру, колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в частині 2 статті 16 ЦК України.
За приписами статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Отже, набувач майна, який заперечує щодо витребування майна з його володіння, повинен довести шляхом подання доказів, що при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.
У такому разі пред'явлення зустрічного позову про визнання добросовісним набувачем не вимагається і, крім того, не є належним способом судового захисту (стаття 16 ЦК), оскільки добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна з обставин, що підлягає доказуванню.
Не ґрунтуються на вимогах закону і вимога зустрічного позову ОСОБА_47 про визнання права власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , з огляду на таке.
Згідно з вимогами статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
За змістом цієї норми цивільне право підлягає захисту в разі, коли сторони не перебувають між собою в зобов'язальних відносинах, і при цьому має місце його реальне оспорювання учасником цивільних відносин.
У контексті цієї норми закону пред'явлення первісного позову ОСОБА_48 ою Кирилівною, яка є користувачем квартири, не можна вважати подією, яка свідчить про оспорювання права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру, а тому таке право позивача за зустрічним позовом не підлягає захисту шляхом визнання за ним права власності на спірну квартиру, за адресою АДРЕСА_1 .
За наведених обставинвимоги зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання його добросовісним набувачем та визнання за ним права власності на квартиру є безпідставні та задоволенню не підлягають.
Посилання позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 на положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод є необґрунтованим, виходячи з наступного.
Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Будь-які приписи, зокрема, і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
У справі, яка переглядається, власник майна не порушув вимоги про повернення у власність територіальної громади комунального майна (квартири) і суд таких вимог не розглядав і не вирішував, а відтак не мав оцінювати і питання щодо дотримання у вказаній справі гарантій, передбачених Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Інші доводи, викладені сторонами в апеляційних скаргах, не змінюють суть ухваленого у справі судового рішення про відмову в задоволенні як первісного позову ОСОБА_1 , так і зустрічного позову ОСОБА_2 .
Разом з тим, перевіривши в межах доводів апеляційних скарг правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Панкратової Лесі Миколаївни задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити в частині правового обґрунтування вирішення первісних та зустрічних вимог сторін у справі, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови.
Оскільки судове рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись 15, 16, 317, 319, 321, 327, 328, 330, 392 ЦК України, ст.ст. 1, 8, 12 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ст.ст. 4, 5, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Цапенка Сергія Станіславовича залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Панкратової Лесі Миколаївни задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суд міста Києва від 14 вересня 2022 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 10 лютого 2023року.
Головуючий: Судді: