10 лютого 2023 року м. Чернівці Справа № 600/3302/22-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 в період з 01.02.2016 по 28.02.2018;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплатити суму належної йому індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 в період з 01.02.2016 по 28.02.2018 із прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 для обчислення індексації грошового забезпечення у січні 2008 року (базовий місяць);
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку розміру грошового забезпечення з 29.01.2020 по 28.08.2021 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розмiру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та 01.01.2021, на вiдповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” станом на 29.01.2020 та 01.01.2021;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати розмір грошового забезпечення йому з 29.01.2020 по 28.08.2021 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” станом на 29.01.2020 та 01.01.2021 та доплатити належну суму грошового забезпечення з урахуванням раніше проведених виплат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що на виконання судового рішення у справі № 600/4782/21-а військовою частиною НОМЕР_1 здійснено нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, з урахуванням базового місяця січень 2008 року. Разом з тим, відповідачем виплату індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяця січень 2008 року здійснено тільки за січень 2016 року. За період з лютого 2016 року по лютий 2018 року виплату індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяця січень 2008 року не було проведено. Таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправними, у зв'язку з чим просить зобов'язати відповідача зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплатити суму належної йому індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби.
Крім того, позивач зазначав, що під час проходження військової служби в період з 29.01.2020 по 28.08.2021 відповідач в якості розрахункової величини для визначення розміру складових грошового забезпечення враховував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, що призвело до порушення права позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі.
Позивач вважає, що дії відповідача щодо обчислення та виплати йому у заниженому розмірі з 29.01.2020 по 28.08.2021 грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, є протиправними.
За вказаною позовною заявою, судом відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ст. ст. 257 - 262 КАС України без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Про відкриття провадження у справі повідомлено відповідача, шляхом надіслання на його електронну адресу, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідач правом, передбаченим ст. 162 КАС України, не скористався, заперечення щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з посиланням на відповідні докази та норми права, до суду не надав.
З'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
Позивач проходив військову службу у військовій часині НОМЕР_1 , де отримував грошове забезпечення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.08.2021 №173 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 28.08.2021.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 16.03.2022 у справі № 600/4782/22-а, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 за період з січня 2016 по лютий 2018 року (включно). Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 за період з січня 2016 по лютий 2018 року (включно).
На підставі вказаного судового рішення, відповідачем проведено позивачу щомісячне нарахування та здійснено виплату індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця січень 2008 року в сумі 2359,14 грн
Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 в період з 01.02.2016 по 28.02.2018, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплатити суму належної йому індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 в період з 01.02.2016 по 28.02.2018 із прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 для обчислення індексації грошового забезпечення у січні 2008 року (базовий місяць).
Судом також встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахування розміру грошового забезпечення з 29.01.2020 по 28.08.2021 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та 01.01.2021 (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
За результатами розгляду заяви, військова частина НОМЕР_1 надала відповідь від 31.08.2022 вих. №6905, в якій зазначила, що на момент набрання чинності Постановою № 704, пункт 4 цього нормативно-правового акту було викладено у редакції, визначеній пунктом 6 Постанови № 103, а саме: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
У листі військова частина НОМЕР_1 звертала увагу те, що за загальним правилом, примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв'язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто, примітка повинна бути у безпосередньому зв'язку з нормою, в даному випадку пунктом 4 Постанови № 704, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує та примітка до нормативно-правового акту носить інформаційний характер та не може містити норм права.
Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку розміру грошового забезпечення з 29.01.2020 по 28.08.2021 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розмiру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та 01.01.2021, на вiдповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” станом на 29.01.2020 та 01.01.2021, позивач звернувся до суд з вказаним позовом
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Стосовно позовних вимог позивача про визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 в період з 01.02.2016 по 28.02.2018 та зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплатити суму належної йому індексації грошового забезпечення за вказаний період, суд зазначає наступне.
За змістом ч. 2 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 124 Основного Закону України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 25.11.1997 № 6-зп Суд зазначив, що ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України, ст. ст. 2, 5 КАС України.
При цьому обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
У Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
За правилами ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Пунктом 9 ч. 5 ст. 160 КАС України зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням прав, свобод або інтересів позивача.
Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов'язковою умовою визнання протиправними рішень суб'єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб'єкта владних повноважень.
Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
При цьому порушення вимог закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Відповідно до висновку, що сформульований у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі № 800/301/16, який в подальшому було підтримано Верховним Судом, зокрема у постановах від 22.08.2019 у справі № 288/1557/16-а та від 29.11.2022 у справі № 420/2429/20, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Аналогічний висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 802/2474/17-а.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
З цього видно, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Відсутність у заявника прав чи обов'язків у зв'язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
Суд зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи позивача з боку відповідача, який стверджує про їх порушення.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Предметом спору у даній справі, серед іншого, є бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 в період з 01.02.2016 по 28.02.2018 та пред'явлення вимоги про зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплатити суму належної йому індексації грошового забезпечення за вказаний період.
Порушення своїх прав та інтересів позивач фактично обґрунтовує тим, що на виконання судового рішення у справі № 600/4782/21-а військовою частиною НОМЕР_1 здійснено нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, з урахуванням базового місяця січень 2008 року. Разом з тим, відповідачем виплату індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяця січень 2008 року здійснено тільки за січень 2016 року. За період з лютого 2016 року по лютий 2018 року виплату індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяця січень 2008 року не було проведено. Таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправними, у зв'язку з чим просить зобов'язати відповідача зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплатити суму належної йому індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби.
Суд звертає увагу, що під час розгляду справи по суті позивач не довів, а суд не встановив факти та/або обставини, які б свідчили про непроведення відповідачем нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 в період з 01.02.2016 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця січень 2008 року.
Матеріалами справи підтверджується, що рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 16.03.2022 у справі № 600/4782/22-а, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 за період з січня 2016 по лютий 2018 року (включно). Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 за період з січня 2016 по лютий 2018 року (включно).
На виконання вказаного судового рішення, відповідачем проведено позивачу щомісячне нарахування індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року (включно). До виплати відповідачем визначено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця січень 2008 року в сумі 2359,14 грн, в т.ч. за січень 2016 року в сумі 2359,14 грн. За період з лютого 2016 року по лютий 2018 року до виплати (різницю) визначено щомісячно 0,00 грн.
Проведення нарахування та здійснення виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця січень 2008 року в сумі 2359,14 грн підтверджується розрахунком суми коштів необхідних для виконання рішення суду від 16.03.2022 у справі № 600/4782/22-а, відомостями нарахування та виплати індексації грошового забезпечення та платіжним дорученням від 22.08.2022.
Наведена обставина не заперечувалася позивачем.
Таким чином, на виконання судового рішення у справі № 600/4782/22-а відповідачем проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2016 по 28.02.2018 із прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 для обчислення індексації грошового забезпечення у січні 2008 року (базовий місяць).
Беручи до уваги наведене, суд вважає, що позивач не обґрунтував в спірних правовідносинах порушення його прав, свобод та інтересів.
На переконання суду, незгода позивача з проведеним відповідачем нарахуванням та виплатою індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2016 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця січень 2008 року є підставою для звернення до суду з позовною заявою про стягнення індексації грошового забезпечення, а не пред'явлення позову про визнання протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язання його нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірний період.
Враховуючи відсутність порушеного права та невідповідність обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд відмовляє в цій частині позовних вимог.
Стосовно позовних вимог позивача щодо перерахунку розміру грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 28.08.2021 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) (тут і надалі - в редакції чинній на момент виникнення та існування спірних правовідносин) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з ч. 1 - 4 ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01.01.2018, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови № 704 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Пунктом 6 Постанови № 103 вказаний пункт 4 Постанови № 704 викладено у такій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103.
Отже, пункт 6 Постанови № 103 втратив чинність і у зв'язку з чим відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у редакції до внесення скасованих судом змін, згідно якої розрахунковою величиною для визначення окладів є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.
При цьому, згідно актуальної практики Верховного Суду (постанови від 18.02.2021 у справі № 200/3775/20-а, від 31.03.2021 у справі № 520/2781/2020) мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Відповідно до ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт, в тому числі постанова Кабінету Міністрів України, втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить на 01.01.2018 - 1762 грн, на 01.01.2019 - 1921 грн, на 01.01.2020 - 2102 грн, на 01.01.2021 - 2270 грн.
Оскільки з 01.01.2020 збільшено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то в розумінні чинного п. 4 Постанови № 704 це призводить до збільшення з 29.01.2020 розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та, як наслідок, інших складових грошового забезпечення, що вираховуються від розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням.
Зазначене свідчить, що з 29.01.2020 збільшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 01.01.2020) призводить до збільшення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, що слугує підставою для перерахунку такого грошового забезпечення за вказаний період.
Розглядом справи по суті встановлено, що у спірний період в якості розрахункової величини для визначення розміру складових грошового забезпечення позивача відповідач враховував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, що призвело до порушення права позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі.
Отже, відповідач протиправно не здійснив позивачу нарахування та виплату грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладів за військовими (спеціальними) званнями, які повинні обчислюватись за спірний період шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч. 1 ст. 2 КАС України, згідно яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності своїх дій у спірних правовідносинах. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги в частині позовних вимог. Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.
З метою ефективного захисту порушеного права, обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд у цій справі вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення перерахунку розміру грошового забезпечення позивачу з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та 01.01.2021 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" станом на 29.01.2020 та 01.01.2021 та зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити позивачу розмір грошового забезпечення з 29.01.2020 по 28.08.2021 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та 01.01.2021 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" станом на 29.01.2020 та 01.01.2021, із урахуванням раніше виплачених сум.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що позивач у даній категорії справ звільнений від сплати судового збору, суд не вирішує питання щодо стягнення судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 139, 194, 205, 243, 245, 246, 255, 371 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та 01.01.2021 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" станом на 29.01.2020 та 01.01.2021.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 розмір грошового забезпечення з 29.01.2020 по 28.08.2021 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та 01.01.2021 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" станом на 29.01.2020 та 01.01.2021, із урахуванням раніше виплачених сум.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до вимог ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя В.К. Левицький